Рішення

від 17.01.2025 по справі 469/1288/18

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.01.2025 Справа № 469/1288/18

2/469/20/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Миколаївської області 04 жовтня 2018 року звернувся до суду із позовом в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», у якому просив :

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської РДА № 608 від 17 жовтня 2012 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0324 га для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності серії ЯК № 981877 від 25 жовтня 2012 року;

- витребувати від ОСОБА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП Очаківське лісомисливське господарство земельну ділянку площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 вартістю 1015555,00 грн.;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Прокурорзазначав,що розпорядженням Березанської РДА №608 від 17 жовтня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0324 га для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 23 жовтня 2012 року відділом Держкомзему видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 981877 щодо земельної ділянки площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанького району Миколаївської області. У подальшому на підставі договору іпотеки № 1350 від 14 липня 2016 року право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 ..

Прокурор вважає, що оскаржуване розпорядження Березанської райдержадміністрації видане з порушеннями закону, підлягає визнанню незаконним і скасуванню, оскільки надана відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до інформації Укрдержліспроект від 23 травня 2018 року та ДП Очаківське ЛМГ від 02 травня 2018 року станом на 31 грудня 2011 року була розташована на землях Державного лісового фонду, що знаходились в постійному користуванні ДП Очаківське ЛМГ, а саме у кварталі 45 вид.7 урочища Рибаківка, належала до земель державної власності, відведення яких у приватну власність заборонене; розпорядження щодо вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП Очаківське ЛМГ не видавались та підприємство не відмовлялось від права постійного користування спірною земельною ділянкою. Крім цього, проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної ділянки Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не погоджувався та на час видання розпорядження діяв встановлений Кабінетом Міністрів України мораторій на вилучення земель держлісфонду.

Березанською РДА при прийнятті спірного розпорядження порушено також вимоги ст.ст.85, 88 ВК України, ст.ст.59, 60, 84 ЗК України, так як земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей, до яких не відноситься індивідуальне дачне будівництво.

Крім того, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації Проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області та діючому містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Прокурор також зазначав, що вибуття земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Миколаївської ОДА, та відповідач ОСОБА_1 не мав права відчужувати цю земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 за договором іпотеки, який носить відплатний характер.

Незаконне надання земель державної власності лісогосподарського призначення у приватну власність грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

12 жовтня 2018 року судом задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 в АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва, реконструкції об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530; заборонено ОСОБА_2 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проводити на ній реконструкції чи будь-які будівельні роботи.

25 жовтня 2018 року судом відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

03 липня 2021 року Миколаївську районну державну адміністрацію залучено до участі у справі як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Ухвалою суду від 03 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

19 вересня 2023 року судом залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство ЛІСИ УКРАЇНИ до участі у справі як правонаступника третьої особи Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у комунальній власності та до спірних правовідносин не підлягає застосуванню законодавство про місцеве самоврядування в Україні. Твердження відповідача про те, що земельну ділянку відведено на підставі погодженого органами контролю проекту землеустрою, є передчасним, а надані прокурором письмові докази свідчать про ряд порушень законодавства під час погодження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність відповідачу. Стосовно заперечень відповідача щодо входження земельної ділянки до земель державного лісового фонду прокурор зазначав, що на час відведення земельної ділянки вона належала до земель державного лісового фонду, а незаконне відведення земельної ділянки за рахунок державного лісового фонду спричинило зменшення його площі, саме тому за результатами робіт з лісовпорядкування 2013 року спірна земельна ділянка вже не обліковувалась за державою. Зазначав також, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням на час відведення належала до земель лісогосподарського призначення, одночасно вона входить у нормативно визначену межу прибережної захисної смуги Чорного моря та за містобудівною документацією належить до зони рекреації. Стосовно посилання відповідача на те, що задоволення позову суперечитиме практиці Європейськуого суду з прав людини прокурор зазначав, що у справі, що розглядається, не вбачається таких дій держави, які б свідчили про неправомірне втручання у право особи на мирне володіння майном; звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у власність держави землі, яка вибула незаконно. Стосовно строку позовної давності прокурор зазначав, що Миколаївська ОДА та Березанська РДА перебувають у відносинах підпорядкування при виконанні владних управлінських функцій, їхні повноваження як власників землі розмежовані в ст.122 ЗК України; це означає, що позивач не був зобов`язаний перевіряти законність оскаржуваного розпорядження, а дізнався про порушення прав від прокуратури.

Представник відповідача Миколаївської районної державної адміністрації у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради отримав усі необхідні погодження. Вважає, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду, так як виключена з їх складу відповідно до повідомлень Держагенства лісових ресурсів і ДП Очаківське ЛМГ, що підтверджує правомірність дій Березанської РДА щодо передачі йому у власність спірної земельної ділянки, яка знаходилась в масиві забудованих земель, забудова яких вбачається з пункту 2 оспорюваного рішення. Крім того, згідно з позовом, спірна земельна знаходиться в зоні рекреації, але ніхто не ставить питання про позбавлення права власності на земельні ділянки інших власників вже збудованих об`єктів нерухомого майна, розміщених у рекреаційній зоні поряд зі спірною земельною ділянкою; відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земель від 23 липня 2010 року, землі рекреаційного призначення надаються як для індивідуального дачного будівництва так і для колективного дачного будівництва. Землі рекреаційного призначення і землі водного фонду - дві різні, окремі категорії, кожна з яких має свій окремий особливий правовий режим, який притаманний саме для конкретної категорії земель, тому надана йому у власність земельна ділянка, яка віднесена до земель рекреаційного призначення, не належить та не може належати до земель водного фонду. Відповідач ОСОБА_1 також зазначав, що він на підставі розпорядження Березанської РДА набув законне право отримати спірне майно у власність, яка підлягає захисту на підставі статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; у цьому випадку загальні інтереси суспільства ніяким чином не зачіпаються та наявність таких суспільних інтересів прокурором не зазначена, як і мета, якої прагне досягти прокурор. Відповідач зазначав також, що Миколаївська ОДА могла довідатися про існування спірного розпорядження у листопаді 2012 року, оскільки на її вимогу Березанська РДА впродовж 2011-2016 років щомісячно надавала копії усіх розпоряджень голови РДА, та Миколаївською РДА протягом 2013-2016 років проводились перевірки Березанської РДА в частині дотримання нею земельного законодавства та скасовувались деякі розпорядження РДА, у зв`язку із чим вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, який сплинув у листопаді 2015 року. Крім того, у державних реєстрах була та є інформація про статус земельної ділянки та її власників, а тому позивач міг довідатися про порушення свого права. Таким же правом перевірки розпоряджень був наділений і прокурор.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав.

Представник третьої особи Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

Як встановленоз матеріалівсправи,розпорядженням Березанськоїрайонної державноїадміністрації №608від 17жовтня 2012року затвердженопроект землеустроющодо відведенняземельної ділянкиу власністьгромадянину України ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) площею 0,0324 га забудованих земель за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.15).

23 жовтня 2012 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 981877 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482090001000947 (т.1, а.с.20).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна, 14 липня 2016 року до вказаного реєстру внесено запис про обтяження на підставі договору іпотеки №1350 від 14 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горбуровим К.Є., а 28 липня 2017 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за іпотекодержателем ОСОБА_2 на підставі вказаного договору іпотеки (т.1, а.с.21-22).

На час прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ квартал 45, виділ 7 в урочищі Рибаківка Березанського району Миколаївської області, про що свідчать повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 03 травня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 45 і межами, зокрема, спірної земельної ділянки (т.1, а.с.24-25) та повідомлення ДП «Очаківське ЛМГ» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02 травня 2018 року (т.1, а.с.26).

Повідомленням Миколаївського обласного Управління лісового та мисливського господарства від 15 червня 2018 року підтверджено, що управлінням не надавалися будь-які погодження щодо вилучення земельної ділянки із складу земель лісогосподарського призначенням та надання їх у власність ОСОБА_1 ; проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність ОСОБА_1 на розгляд не надходив та висновок про його погодження управлінням не надавався (т.1, а.с.27).

З повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 02 травня 2018 року вбачається, що відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР від 23.10.1985 року № 112, спірна земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в якій передбачалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (т.1, а.с.28).

Згідно із повідомленням відділу Держгеокадастру у Березанському районі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області та даних НКС України, приблизна відстань від урізу води Чорного моря до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 складає 205-220 метрів, до північної межі складає 240-250 метрів (т.1, а.с.29 на зв.).

З листа Миколаївської ОДА вбачається, що розпорядження про припинення права постійного користування ДП Очаківське ЛМГ спірною земельною ділянкою не видавалось, Миколаївській ОДА не було відомо про видання Березанською РДА спірного розпорядження (т.1, а.с.33, 34).

Згідно з повідомленням Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області станом на 15 травня 2018 року, відсутня (т.1, а.с.35).

З довідки Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні тимчасові споруди та капітальні будівлі, по периметру спірної земельної ділянки розміщений фундамент для огорожі та складені плити перекриття (а.с.36).

Норми права, які застосував суд

Щодо розміщення земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги

Відповідно до ч.1 ст.60 Земельного кодексу України, ч.1 ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга визначена як частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірного розпорядження був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене ст.88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

На підставі п."д" ч.4 ст.84 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Можливість передання земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги у приватну власність для індивідуального дачного будівництва законом не передбачена.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Виходячи з викладеного, суд не бере до уваги посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення, а тому не може відноситися до земель водного фонду, оскільки ч.3 ст.60 ЗК, ч.4 ст.88 ВК передбачають встановлення прибережних захисних смуг на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, тобто і на землях рекреаційного призначення.

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією розпорядженням № 608 від 17 жовтня 2012 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Щодо дотримання вимог містобудівної документації

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил), у яких зобороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт г ч.2 ст.61 ЗК України, п.4 ч.1 ст.89 ВК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, п.п.4 абз.3 п.2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Згідно з п.10.17 ДБН 360-92, які відповідно до ст..1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Відповідно до чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівною документацією - Проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженим постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, спірна земельна ділянка розташована у зоні рекреації, будівництво індивідуальних дачних будинків у вказаній зоні не передбачено.

Отже, ведення індивідуального дачного будівництва на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому розпорядження Березанської РДА № 608 від 17 жовтня 2012 року щодо відведення у власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не є законним.

Щодо належності земельної ділянки до державного лісового фонду

З повідомлення ВО Укрдержліспроект від 03 травня 2018 року № 352 з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною меж кв.35, 36, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 і меж земельних ділянок, у тому числі наданої у власність відповідачу ОСОБА_1 , та повідомлення ДП Очаківське ЛМГ від 02 травня 2018 року №128 вбачається, що станом на 01 січня 2004 року спірна земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ і розташована в кв.45 вид.7 урочища Рибаківка Березанського району Миколаївської області. Заява про відмову від права постійного користування земельною ділянкою до органу влади, який мав право розпоряджатися земельними ділянками державної власності держлісфонду з боку ДП Очаківське ЛМГ не подавалася, згода на вилучення земельної ділянки з боку ДП Очаківське ЛМГ не надавалася.

На підставі ч.1 ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду, так як є забудованою, суперечить вимогам зазначеної норми Закону, а тому судом не враховується.

Відповідно до ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Згідно з п."ґ" частини 4 зазначеної статті, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Абзац перший частини 1 ст.116 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) визначав, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України)

На підставі ч.5 ст.116 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття спірного рішення) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Однією з підстав припинення права постійного користування, відповідно до вимог ст.141 Земельного кодексу України, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 149 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (ч.6 ст.149 ЗК України).

Частиною 9 ст.149 ЗК України визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, оскільки вилучення земельної ділянки у постійного користувача ДП "Очаківське лісомисливське господарство" органом, визначеним ст.149 ЗК України, тобто обласною державною адміністрацією, не відбулося, є підстави вважати, що спірна земельна ділянка на підставі ч.1 ст.55 ЗК України належить до земель лісогосподарського призначення.

Частиною 2 ст.56 ЗК України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Згідно з ч. 3 ст.122 ЗК України (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення), районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч.4 ст.122 ЗК України).

Таким чином, спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні державного підприємства "Очаківське ЛМГ" та перебувала у державній власності, надана у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 поза волею належного власника, яким є Миколаївська обласна державна адміністрація, та постійного землекористувача і з порушенням встановленого законодавством порядку, у тому числі всупереч встановленому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками мораторію на передачу у власність земельних ділянок зі зміною цільового призначення та всупереч вимогам законодавства про неможливість набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення.

Пунктом 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р. N 318-р "Деякі питання збереження об`єктів державної власності" зобов"язано Державний комітет із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб`єктами управління об`єктами державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610, яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісового призначення, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року № 318, яким заборонено погодження вилучення земельних ділянок із постійного користування державних підприємств, на час прийняття оскаржуваних рішень були чинними та не визнавались недійсними з підстав їх невідповідності законодавству України.

Щодо погодження проекту землеустрою

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, яка протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

На підставі ч.ч.1-3, 5 ст.186-1 ЗК України (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) для розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов`язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , не погоджувався.

Відсутній такого погодження вбачається також з копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та відповідачем не спростовано будь-якими доказами.

Отже, земельну ділянку надано у власність відповідачу без відповідного погодження у порядку, встановленому законом.

Щодо обраних прокурором способів захисту інтересів держави

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на земельну ділянку площею 0,0324 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1530 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №981877, виданого 25 жовтня 2012 року Березанською РДА зареєстроване право власності за ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 15059508 від 21 червня 2016 року) (т.1, а.с.21-23).

З вказаної інформації також вбачається, що на підставі договору іпотеки № 1350 від 14 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горбуровим К.Є., право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 , про що 28 липня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено запис №21662986.

Разом з тим, як встановлено судом, набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку є неможливим в силу закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 4/1415/19).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 сформувала висновки (пункти 90-91), що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).

До того ж для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, і заволодіння нею відбулось всупереч вимогам закону, а тому з огляду на встановлені фактичні обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, належним способом захисту порушеного права є саме витребування спірної земельної ділянки від кінцевого власника, за яким вона зареєстрована на праві власності.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА і визнання недісним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Щодо правомірності втручання держави у право особи на мирне володіння майном

Спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та розміщена у прибережній захисній смузі Чорного моря, на відстані 205-250 м. до урізу води Чорного моря; законом обмежується передання земельних ділянок та прибережних захисних смуг у приватну власність, як вже було зазначено вище.

Відповідно до ч.3 ст.13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (постанова у справі № 488/2807/17 від 18 січня 2023 року).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Такий же інтерес існує і щодо збереження земель водного фонду з метою захисту вод, безпечного довкілля, непогіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, що розміщена у прибережній захисній смузі Чорного моря та протиправно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення та землями прибережних захисних смуг водних об"єктів всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У цій справі суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевого набувача на користь держави для задоволення суспільної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення та водного фонду у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для індивідуального дачного будівництва, у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок лісового фонду та прибережної водоохоронної смуги із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права відносно земельної ділянки, набуття якої у приватну власність є неможливим відповідно до закону.

Оцінюючи наявність або відсутність добросовісності набувачів майна, суд звертає увагу на те, що відповідачі в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, яка розміщена на відстані близько 200 м. від урізу води Чорного моря, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати хоча б про те, що ця ділянка входить до законодавчо встановлених меж прибережної захисної смуги, тобто не може бути призначеною для індивідуального дачного будівництва та взагалі для передання у приватну власність, у зв"язку з чим поведінку відповідачів щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку не можна вважати добросовісною.

Суд зважає також на те, що містобудівна документація, яка містить обмеження щодо індивідуального дачного будівництва у зоні рекреації та прибережній захисній смузі Чорного моря, є доступною для ознайомлення документацією; заборона дачного будівництва у межах населених пунктів міститься у п.3.38, 3.40 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р. (які були чинними на час прийняття оскаржуваного рішення), за якими дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів; будівництво нових дачних та садівницьких поселень на територіях, де діють планувальні обмеження, встановлені чинним законодавством, санітарними нормами та правилами, а також на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною планувальною документацією для подальшого розвитку міст та поселень, інженерної і транспортної інфраструктури, не допускається. Доступними для відповідачів були і положення Водного, Земельного та Лісового кодексів України.

Тому немає жодних підстав вважати, що відповідачі були добросовісними та не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

З огляду на викладене вище у втручанні держави у право мирного володіння відповідачами спірною земельною ділянкою прибережної захисної смуги та лісогосподарського призначення є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами; проявивши розумну обачність, відповідачі могли і повинні були знати про неможливість набуття земельної ділянки у приватну власність, а тому відсутні підстави для висновку про те, що втручання у право володіння тим об"єктом, яким відповідачі за добросовісної поведінки не могли отримати, є для них надмірним тягарем.

Щодо позовної давності

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Прокурор у цій справі заявив три позовні вимоги, дві з яких про визнання і скасування розпорядження Березанської РДА про затвердження проекту із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку звернені до відповідачів Березанської РДА, правонаступником якої є Миколаївська РДА, та ОСОБА_1 , а третя вимога про витребування земельної ділянки звернута до відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, проте у задоволенні позовних вимог до РДА та ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності не заявляв, а тому таке питання до заявлених до відповідача ОСОБА_2 вимог в силу ч.1 ст.13 ЦПК України не розглядається.

Щодо позбавлення права власності інших власників майна

На підставі ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимог позивача/прокурора щодо позбавлення права власності інших, крім зазначених у позові, осіб, у цій справі не заявлено, у зв"язку з чим спір про право власності на земельні ділянки інших власників збудованих об"єктів нерухомого майна у цій справі не розглядається.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь прокуратури сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2643,00 грн. (за вимогою майнового характеру 1762,00 грн. та за подання заяви про забезпечення позову (881,00 грн.).

На підставівикладеного,керуючись ст.ст. 12,13,258,259,263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 22, код ЄДРПОУ 00022579) з правом постійного користування Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1530.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: