Рішення

від 16.01.2025 по справі 761/22770/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/22770/21

Провадження № 2/761/351/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

позивачки: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пшенишнюк Олеся Анатоліївна, ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» про витребування майна з чужого незаконного володіння; скасування запису про право власності,

в с т а н о в и в :

В червні 2021р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-5 т. 1) до відповідачки ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пшенишнюк О.А. (далі по тексту - третя особа 1), в якому просила суд:

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3 (далі по тексту - вимога № 1);

- скасувати номер запису про право власності 40408427, що внесено 04 лютого 2021р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56463280 від 04 лютого 2021р., третьою особою 1 (далі по тексту - вимога № 2);

- скасувати номер запису про право власності 39672821, що внесено 11 грудня 2020р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55666764 від 12 грудня 2020р., третьою особою 1 (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є власником спірної квартири, на підставі договору № 170/98/щ купівлі - продажу майнових прав від 14 травня 2012р., укладеного між позивачкою та ПП «Під ключ»; 24 липня 2012р. Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі наказу від 16 липня 2012р. за № 1072-С/КІ позивачці було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З липня 2012р. позивачка квартирою не користувалась, у зв`язку з відсутністю водопостачання та електроенергії в будинку.

В червні 2021р. позивачка дізналась з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, що 11 грудня 2020р. третьою особою 1 було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 та в подальшому 04 лютого 2021р. також на підставі рішення третьої особи 1 було зареєстровано право власності на спірну квартиру за відповідачкою ОСОБА_3 .

На думку позивачки, належна їй квартира вибула з її власності поза її волею, оскільки вона не бажала відчужувати вказану квартиру, а тому з метою захисту своїх порушених прав на підставі положень ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 318, 387, 388 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивачка просила суд позов задовольнити, і витребувати на її користь належне й майно - спірну квартиру.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2021р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

17 січня 2022р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 93-97 т. 1), в якому відповідачка проти позову заперечила, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачкою не були вчинені дії щодо реєстрації за собою права власності на спірну квартиру.

Крім того, на думку сторони відповідача, ПП «Під ключ», з яким позивачкою було укладено 14 травня 2012р. договір № 170/98/щ купівлі - продажу майнових прав від 14 травня 2012р., на час укладення цього договору зазначене підприємство не мало права відчужувати майнові права на спірну квартиру, оскільки їх не мало. При цьому, 05 вересня 2006р. між Управлінням державної охорони України і КП «Житомирбудзамовник» було укладено договір про спільну діяльність у будівництві, за умовами якого сторони домовилися шляхом об`єднання зусиль, фінансових та матеріальних ресурсів спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: будівництва та введення в експлуатацію комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеними за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

14 грудня 2007 року між ТОВ «Артем-Банк», як управителем, з однієї сторони та Управлінням державної охорони України і КП «Житомирбудзамовник», як забудовником, з іншої, укладено договір № 1 про організацію спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А за програмою будівництва об?єкту по АДРЕСА_1 , згідно якого забудовник зобов`язався збудувати за замовленням управителя об?єкти будівництва, ввести їх в експлуатацію та передати об?єкти інвестування довірителям, а управитель зобов`язався здійснювати фінансування будівництва у порядку, визначеному регламентом фінансування будівництва за рахунок коштів фонду фінансування будівництва.

Однак, на думку сторони відповідача, позивачкою не враховані положення ч. 8 ст. 9 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», оскільки реалізація житлових та нежитлових приміщень, у житловому комплексі по АДРЕСА_1 , здійснювалась через фонд фінансування будівництва, на підставі укладеного 14 грудня 2007р. між ТОВ «Артем-Банк», як управителем, з однієї сторони та Управлінням державної охорони України і КП «Житомирбудзамовник», як забудовником, з іншої сторони, договору № 1 від 14 грудня 2007р.

В подальшому рішенням Господарського суду м. Києва від 14 грудня 2017р. у справі № 910/17791/17, яке набрало законної сили 03 січня 2018р., було змінено управителя ФФБ з ПАТ «Артем-Банк» на ТОВ «ФК «Нерухомість - Інвест», а також зобов`язано Банк передати Фінансовій компанії фонд фінансування будівництва.

Натомість позивачкою не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження того факту, що ПП «Під ключ» станом на 14 травня 2012р. був довірителем Фонду фінансування будівництва об?єкту по АДРЕСА_1 .

Також сторона відповідача наголошувала, що 10 жовтня 2007р. між КП «Житомирбудзамовник», як замовником, і ПП «Під ключ». як генеральним підрядником, було укладено договір № 69, за умовами якого ПП «Під ключ» зобов`язалось збудувати та передати КП «Житомирбудзамовник» об`єкт будівництва відповідно до затвердженої проектної документації, а КП «Житомирбудзамовник» зобов`язалось надати ПП «Під ключ» будівельний майданчик, передати йому проектно-кошторисну документацію, прийняти закінчені роботи по будівництву об?єкту будівництва та оплатити їх. Пунктом 10.8. вказаного договору було встановлено, що ПП «Під ключ» не має права відчужувати об`єкт будівництва третім особам, передавати його в заставу, іпотеку та будь-яким іншим чином обтяжувати та розпоряджатися об`єктом будівництва.

Відтак, відповідачка, є добросовісним набувачем спірної квартири, яку набула на підставі договору купівлі - продажу від 04 лютого 2021р., укладеного з ОСОБА_4 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2022р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

27 вересня 2022р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 174-178 т.1), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що доводи сторони про те, що позивачка не набула права власності на спірну квартиру, оскільки не вчинила дії щодо реєстрації права власності є помилковими, та спростовуються правовими позиціями Верховного Суду в постановах: по справі № 363/4852/17 від 03 червня 2020р., по справі № 761/17142/15 від 12 лютого 2020р., по справі № 359/3373/16 від 23 листопада 2021р.

При цьому позивачка, звертала увагу, суду, що рішенням Господарського суду м. Києва по справі № 910/17791/17 від 14 грудня 2017р. було встановлено, що ПП «Під ключ» мало право на відчуження майнових прав на спірну квартиру.

Заперечення на відповідь на відзив стороною відповідача не подавались.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2023р. залучено до участі у справі, в якості третьої особи ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа 2).

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 березня 2024р. залучено до участі у справі, в якості третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» (далі по тексту - третя особа 3).

В судовому засіданні позивачка та її представник, заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених у позові, просили суд позов задовольнити в повному обсязі, посилалися на те, що вибуття квартири з власності позивачки відбулося поза її волею, а тому всі інші відчуження квартири також є незаконними.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, з підстав наведених у відзиві на позов, зазначав, що відповідачка є добросовісним набувачем майна і воно не може бути у неї витребувано, при цьому звертав увагу суду, що позивачка набула майно - спірну квартиру, в порушення законодавства, за відсутності її членом Фонду фінансування будівництва.

Треті особи 1-3, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в судові засідання не з`являлися, треті особи 1, 2 клопотали перед судом про розгляд справи у їх відсутність, третя особа 3, поважності причин неявки свого представника до суду не повідомила, письмові пояснення на позов не подавали.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність третіх осіб, проти чого не заперечували сторони.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 05 вересня 2006р. між Управлінням державної охорони України та КП «Житомирбудзамовник» було укладено договір про спільну діяльність в будівництві (а.с. 98-106 т.1), відповідно до п. 2.1. якого, сторони по цьому договору зобов`язуються шляхом об`єднання зусиль, фінансових та матеріальних ресурсів спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: будівництва та введення в експлуатацію комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

14 грудня 2007р. між ТОВ «Артем-Банк», як управителем і Управлінням державної охорони України, КП «Житомирбудзамовник», що діють спільно на підставі договору про спільну діяльність в будівництві від 05 вересня 2006р., як забудовник було укладено договір № 1 про організацію спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А за програмою будівництва об`єкту по АДРЕСА_1 (а.с. 107-112 т.1), відповідно до п. 1.1. якого, забудовник зобов`язується збудувати за замовленням управителя об`єкти будівництва, ввести їх в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям, а управитель зобов`язується здійснювати фінансування будівництва у порядку, визначеному Регламентом фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ.

10 жовтня 2007р. між КП «Житомирбудзамовник», як замовником та ПП «Під ключ», як генеральним підрядником, було укладено договір № 69 генерального підряду на капітальне будівництво, відповідно до п. 1.10 якого, об`єктом будівництва є житловий комплекс з вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по АДРЕСА_1 , загальною площею 53566,82 кв.м. Пунктом 2.1. цього договору визначено, що за даним договором генеральний підрядник зобов`язується власними а/або залученими силами і засобами збудувати та передати замовнику в установлений даним договором строк об`єкт будівництва відповідно до затвердженої проектної документації та умов даного договору, а замовник зобов`язується надати генеральному підряднику будівельний майданчик, передати йому проектно - кошторисну документацію, прийняти закінчені роботи по будівництву об`єкту будівництва та оплатити їх.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 грудня 2017р. у справі № 910/17791/17, яке набрало законної сили 03 січня 2018р., було змінено управителя ФФБ з ПАТ «Артем-Банк» на ТОВ «ФК «Нерухомість - Інвест».

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11 серпня 2020р. по справі № 04/01/5026/1089/2011 (925/379/20), за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» до ПП «Під ключ», КП «Житомирбудзамовник» Житомирської міської ради, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління державної охорони України, про визнання недійсними договорів у справі за заявою ініціюючого кредитора, ТОВ «Інфокол», до боржника, ПП «Під ключ», про визнання банкрутом юридичної особи, мотивувальна частина якого була змінена постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021р., та судом було встановлено:

«27.01.2012 між Управлінням державної охорони та КП «Житомирбудзамовник» укладено додаткову угоду №6 до Договору про спільну діяльність від 05.09.2006 (т.63 а.с.221), згідно з якою у Об`єкті будівництва розподілено квартири загальною площею 36328,50 кв.м (Стороні 1 - 9489,10 або 26,12%; Стороні 2 - 26893,40 кв.м. або73,88%), складено їх перелік та зазначено, що «Всі площі вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень та підземної автостоянки належать Стороні 2» (тобто КП «Житомирбудзамовник»).

Аналіз цього документа дає підстави для висновків про те, що незважаючи на факти укладення Договору №1 від 14.12.2007 про організацію будівництва через ФФБ, введення Об`єкта будівництва в експлуатацію 24.12.2010, порушення провадження у справі про банкрутство, його сторони (Управління державної охорони та КП «Житомирбудзамовник») поза участю у ФФБ у особі ПАТ «Артем-Банк» вкотре здійснюють розподіл квартири у Об`єкті будівництва. Тобто сторони свідомо вчиняють дії, які не узгоджуються з умовами Договору від 14.12.2007 №1.

Оскільки Договір про спільну діяльність від 05.09.2006 між Управлінням державної охорони та КП «Житомирбудзамовник» є складовою Договору від 14.12.2007 №1, суд вважає, що цю додаткову угоду №6 було укладено з відома ПАТ «Артем-Банк».

09.04.2012 на підставі акту №1/99 (т.54 а.с.128) відповідно до договору генерального підряду від 10.10.2007 №69, додаткових угод від 10.12.2007 №1, від 27.12.2010 №2 (з додатком №1) КП «Житомирбудзамовник» передано, а ПП «Під ключ» прийнято 69 квартир загальною площею 5014,62 кв.м. зокрема такі квартири як: №13 ; №61 ; №89; №91; №93; №96; №98; №109 а; №110; №110а; №113а; №113б; №113 в; №113 г; №121; №127; №139; №145; №151; №162а; №162б; №166а; №166б; №170а; №170б; №174а; №174б; №179; №185; №188; №202а; №213 ; №216; №219; №225; №228; №234; №240; №246; №249; №252; №255; №257а; №257б; №259; №261а; №261б; №265а; №265б; №267; №269а; №269б; №274; №277; №280; №297а; №362 ; №366; №369; №380; №383; №387; №389; №390; №394; №404; №405а; №409а; №409б; №409в .».

Таким чином, ПП «Під ключ» 09 квітня 2012р. було передано спірну квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2012р. між позивачкою та ПП «Під ключ» було укладено договір № 170/98/щ купівлі - продажу майнових прав (а.с. 6-11 т. 1), відповідно до п.1.1., ПП «Під ключ» (продавець) продає, а позивачка (покупець) купує майнові права на квартиру (далі - «Об`єкт» у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Пунктом 1.2. цього договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є квартира, розташована в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: № квартири - АДРЕСА_1 ; кількість кімнат - 1; загальна площа кв.м. (БТІ) - 55,5; поверх 16, секція 1.

14 травня 2012р. між позивачкою та ПП «Під ключ» було укладено акт приймання-передачі майнових прав (а.с. 12 т. 1); 05 липня 2012р. між цими ж сторонами було укладено акт приймання - передачі квартири згідно з договором № 170/98/щ від 14 травня 2012р. (а.с. 17 т. 1).

Судом встановлено, що згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 1/869 від 14 травня 2012р. позивачкою було сплачено всю суму вартості майнових прав (а.с. 23 т. 1).

24 липня 2012р. Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі наказу від 16 липня 2012р. за № 1072-С/КІ (а.с. 184-186 т. 1), позивачці було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 24 т. 1).

В судовому засіданні позивачка визнала той факт, що нею не було здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру.

З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2020р. між ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест», як управителем та ТОВ Інжбуд Компані», як довірителем було укладено договір № 1-26082020-2 про участь у фонді фінансування будівництва (а.с. 100-102 т. 2), відповідно до преамбули якого об`єкт будівництва - житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.1. цього договору довіритель зобов`язується передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність об`єкт інвестування, а управитель зобов`язується прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених Правилами ФФБ. Згідно цього договору довіритель передає в довірчу власність управителя грошові кошти в розмірі 510527,0 грн., що є повною вартістю об`єкта інвестування (квартири) та повинен сплатити до 31 грудня 2020р. Довіритель повинен спрямувати грошові кошти на рахунок в АБ «Укргазбанк», в зазначений вище строк (п. 1.4., 1.5 договору № 1-26082020-2 про участь у фонді фінансування будівництва). Об`єкт інвестування, згідно п. 2.1.2 договору № 1-26082020-2 про участь у фонді фінансування будівництва є квартира АДРЕСА_8 , в секції -1, на 16 поверсі, загальною площею 53,8 кв.м.

10 грудня 2020р. між ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест», як управителем, ТОВ «Інжбуд Компані», як попереднім довірителем та ОСОБА_4 , як новим довірителем, було укладено договір № 98-12/20 про відступлення прав та переведення обов`язків за договором про участь у ФФБ № 1-26082020-2 про участь у фонді фінансування будівництва від 26 серпня 2020р. (а.с. 103, 104 т. 2), відповідно до п. 1.1. якого, попередній довіритель, за згодою управителя, передає, а новий довіритель приймає на себе усі права та обов`язки, що належать попередньому довірителю за договором про участь у ФФБ та договором відступлення майнових прав, що укладені між управителем та попереднім довірителем.

10 грудня 2020р. між ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест», як управителем та ОСОБА_4 , як довірителем, було укладено договір відступлення майнових прав № 1-26082020-2/В (а.с. 105 т. 2), відповідно до п. 1, 1 якого, в порядку, та на умовах, визначених цим договором, управитель уступає довірителю майнові права на об`єкт інвестування, які управитель набув відповідно до умов договору на організацію спорудження об`єкті будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А № 1 від 14 грудня 2007р.; під об`єктом інвестування сторони розуміють: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,8 кв.м.

Згідно ст. 13 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» система функціонування ФФБ передбачає в тому числі: укладання управителем ФФБ договору з довірителем про участь у ФФБ; внесення довірителем коштів до ФФБ та передачу їх управителю ФФБ в управління за договором про участь у ФФБ; закріплення управителем за довірителем обраного ним об`єкта інвестування, що є підтвердженням замовлення на спорудження цього об`єкта інвестування як складової частини об`єкта будівництва; відкриття управителем рахунку довірителю у системі обліку прав вимоги довірителів ФФБ; передачу управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об`єкти інвестування, майнових прав на ці об`єкти інвестування за договором про уступку майнових прав; здійснення довірителем остаточних розрахунків з управителем за даними щодо фактичної площі об`єктів інвестування; набуття довірителями у власність закріплених за ними об`єктів інвестування, припинення дій за договором про участь у ФФБ.

Статтею 14 даного Закону встановлено, що фізична або юридична особа, або спільний інвестор ФОН стає довірителем ФФБ за умови передачі коштів в управління управителю ФФБ та укладання з управителем ФФБ договору про участь у ФФБ на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 березня 2024р., було витребувано:

- у ПАТ АБ «Укргазбанк», інформацію про надходження коштів на рахунок НОМЕР_1 ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» (ЄДРПОУ 40252414) за Договором про участь у ФФБ №1-26082020-2 від 26 серпня 2020р. (квартира АДРЕСА_1 ) у розмірі 510527,00 грн.

- у ПАТ КБ «Приватбанк», інформацію про надходження коштів на рахунок НОМЕР_2 , на рахунок НОМЕР_3 ТОВ «Інжбуд Компані» (ЄДРПОУ 42096004), за Договором про участь у ФФБ №1-26082020-2 від 26 серпня 2020р. (квартира АДРЕСА_1 ) у розмірі 510527,00 грн.

- у ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест», документи, що підтверджували право цього товариства на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .

На виконання зазначеної ухвали суду від 13 березня 2024р., ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ АБ «Укргазбанк» повідомили суд (а.с. 151, а.с. 168 т. 2), що відсутні відомості про надходження коштів за Договором про участь у ФФБ №1-26082020-2 від 26 серпня 2020р. (квартира АДРЕСА_1 ).

Таким чином, судом критично оцінюється, надана представником третьої особи ОСОБА_4 довідка про повну сплату вартості об`єкту інвестування (спірної квартири) від 10 грудня 2020р. (а.с. 106 т. 2). При цьому судом враховано, що третьою особою ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» ухвала суду від 13 березня 2024р. виконана не була.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2020р. третьою особою ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 27 т. 1), номер запису про право власності 39672821, що внесено 11 грудня 2020р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55666764 від 12 грудня 2020р., третьою особою приватним нотаріусом Пшенишнюк О.А.

04 лютого 2021р. між третьою особою ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу квартири (а.с. 140-142 т. 1), відповідно до якого третя особа продала, а відповідачка прийняла у власність спірну квартиру АДРЕСА_1 .

04 лютого 2021р. відповідачкою було зареєстровано право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 25, 26 т. 1), номер запису про право власності 40408427, що внесено 04 лютого 2021р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56463280 від 04 лютого 2021р., третьою особою приватним нотаріусом Пшенишнюк О.А.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка наголошувала, що спірна квартира вибула з її власності поза її волею, не дивлячись на ту обставину, що вона не здійснила дії щодо реєстрації права власності, а тому з метою захисту свого права вона вважає, що належним способом захисту порушеного права є саме витребування цієї квартири на її користь.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має, і визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018р. у справі № 910/15993/16.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016р. у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018р. у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020р. у справі № 910/1809/18 наведено правовий висновок, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно в постанові Верховного Суду від 14 червня 2022р. (справа № 910/9381/20), зазначено: «…22. Водночас у пунктах 10.10, 10.29, 10.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 викладено такі висновки щодо застосування норм 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах: «Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою»…».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021р. у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «… Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших…».

Відповідно до п. 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019р. року по справі № 504/2864/13-ц: «Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).».

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1 і 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами 1 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ПП «Під ключ» мало право відчужувати майнові права на спірну квартиру, на користь позивачки, в силу обставин та фактів, які були встановлені рішеннями: Господарського суду м. Києва по справі № 910/17791/17 від 14 грудня 2017р., Господарського суду Черкаської області від 11 серпня 2020р. по справі № 04/01/5026/1089/2011 (925/379/20), мотивувальна частина, якого була змінена постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021р.; укладений між позивачкою та ПП «Під ключ» договір № 170/98/щ купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2012р. є чинним, як, і є дійсним свідоцтво про право власності від 24 липня 2012р. Протягом всього часу розгляду справи, ні сторона відповідача, ні треті особи 2, 3 не надали суду належні і допустимі докази, на підтвердження виконання договору про участь у ФФБ № 1-26082020-2 від 26 серпня 2020р. щодо сплати відповідних коштів за об`єкт інвестування. Таким чином, суд вважає, що вимога позивачки № 1 підлягає задоволенню, а саме, з метою захисту прав позивачки, слід витребувати у відповідачки ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 на користь позивачки.

Доводи сторони відповідача, що відповідачка є добросовісним набувачем, і у неї не може бути витребувана спірна квартира на користь позивачки, судом оцінюються критично, оскільки перед придбанням цієї квартири відповідачка не була позбавлена можливості з`ясувати, що спірна квартира, була відчужена третьою особою ОСОБА_4 через декілька місяців після укладення договору відступлення майнових прав № 1-26082020-2/В.

Щодо вимог позивачки № 2 і № 3, то в цій часині позов не підлягає задоволенню, в силу положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,0 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 142, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 203, 215, 317, 319, 321, 387, 388 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_10 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_11 ), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пшенишнюк Олеся Анатоліївна (місцезнаходження: м. Київ, вул Данила Щербаківського, 45 А, офіс. 10), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_12 ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест» (код ЄДРПОУ 40252414, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 77) про витребування майна з чужого незаконного володіння; скасування запису про право власності - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,0 /дев`ятсот вісім/ грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 24 січня 2025р.

Суддя: