Постанова

від 23.01.2025 по справі 137/441/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/441/24

Провадження № 22-ц/801/154/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуСправа № 137/441/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на дітей за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняЛітинського районногосуду Вінницькоїобласті ускладі судді Гопкіна П. В. від 23 жовтня 2024 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на дітей у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 народилися у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2023 року. Підставою розірвання шлюбу була неналежна поведінка відповідачки, яка проявлялася в агресії та постійній відсутності вдома.

Вказував, що він проживає з дітьми, активно підтримує їх навчання та розвиток. Мати дітей усунулась від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться здоров`ям, матеріальним становищем, способом життя, духовним та фізичним розвитком дітей.

Рішенням Літинського районногосуду Вінницькоїобласті від23жовтня 2024року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції, врахувавши ненадання ОСОБА_2 у добровільномупорядку матеріальноїдопомоги наутримання дітей, прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з неї на користь позивача аліментів на дітей до досягнення ними повноліття у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину щомісяця, що, на думку суду, буде справедливим розміром аліментів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати і ухвалити в цій частині нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Звертав увагу, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про те, що ним не доведено, що поведінка відповідачки відносно її дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які, можливо, склалися навколо неї.

На переконаннясуду першоїінстанції достатнімидоказами протривалу істійку хворобувідповідачки,про неможливістьучасті матеріу вихованнідітей єпояснення представникатретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_5 про те, що поведінка відповідачки є дивною, а також лист Комунального некомерційногопідприємства «Вінницькаобласна клінічнапсихоневрологічна лікарняім.акад.О.І.Ющенка Вінницькоїобласної Ради» від 16 серпня 2024 року про те, що ОСОБА_2 неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом «параноїдна шизофренія епізодична з наростаючим дефектом», оскільки матеріали справи не містять жодного доказу про те, що остання не може усвідомлювати значення своїх дій і свідомо керувати ними, що не може спілкуватись з дітьми, цікавитись їхнім способом життя, здоров`ям, займатись їхнім вихованням та доглядом.

Пояснення на те, що відповідачка можливо має психічну хворобу, які були взяті до уваги судом, є припущенням, тому що з них не можливо визначити дієздатність, що не може братись в основу доводів та заперечень. Заперечення відповідачки проти позбавлення її батьківських прав, що були надані на засіданні органу опіки та піклування, однак вона ігнорувала розгляд справи в суді, не з`являлась в судові засідання та не вчинила дій для покращення своєї поведінки, спрямованої на забезпечення участі у вихованні дітей, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Натомість суд розцінив такі заперечення відповідачки як надані здоровою особою, а ухилення від виконання батьківських обов`язків як обставину, пов`язану зі скрутними життєвими обставинами як відносно хворої особи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 листопада 2023 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 11 грудня 2023 року по АДРЕСА_1 спільно проживають: батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку комісії до акту обстеження зазначається про те, що діти забезпеченні усім необхідним для розвитку та виховання. Мати дітей ОСОБА_2 з дітьми не проживає з 18 серпня 2023 року.

Відповідно до характеристики Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області № 119 від 12 грудня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає та зареєстрований по АДРЕСА_1 , самостійно виховує 4 малолітніх дітей. Сім`я перебуває на обліку, як така, що опинилась в складних сімейних обставинах. Скарги від жителів села на цього громадянина не надходили.

Згідно з характеристикою, наданою учню 2 класу Комунального закладу «Пеньківський ліцей» Вінницького району Вінницької області ОСОБА_3 № 01-18/37 від 22 лютого 2024 року, останній проживає із батьком ОСОБА_1 , який приділяє належну увагу вихованню сина. Мати ОСОБА_2 не цікавиться жодним аспектом шкільного життя сина, не бере участі ні у навчальній частині, ні у виховній. Жодного разу не з`являлася на батьківських зборах, на зв`язок не виходила.

Як видно з довідки № 65 від 20 грудня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_3 відвідують Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «Колобок» с. Пеньківка Стрижавської селищної ради» з 18 вересня 2023 року. Проводив і забирав із закладу дітей лише батько ОСОБА_1 . За час відвідування дітьми їх мати до закладу не навідувалась.

Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Стрижавської територіальної громади» Стрижавської селищної ради № 671 від 15 грудня 2023 року за період з 01 вересня 2023 року по 15 грудня 2023 року з питань стану здоров`я дітей ОСОБА_4 , 2013 року народження, ОСОБА_3 , 2016 року народження, ОСОБА_3 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2021 року народження, звертався виключно ОСОБА_1 . Мати дітей ОСОБА_2 жодного разу з приводу стану здоров`я цих дітей не зверталась.

Рішеннями № 173, 174, 175, 176 від 23 квітня 2024 року орган опіки і піклування Стрижавської селищної ради прийшов до висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , по відношенню до дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З листа Комунального некомерційногопідприємства «Вінницькаобласна клінічнапсихоневрологічна лікарняім.акад.О.І.Ющенка Вінницькоїобласної Ради» від16серпня 2024року видно,що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом «параноїдна шизофренія епізодична з наростаючим дефектом». Остання госпіталізація: 18 серпня 2023 року 19 вересня 2023 року.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8Закону України«Про охоронудитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою ВерховноїРади Українивід 27лютого 1991року №789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які можливо склалися навколо неї: відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, усвідомлення подій, що відбувається, враховуючи її психічним стан та пояснення свідків, а також не довів наявність інших підстав передбачених пунктами 2 6 частини першої статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази, а також висновки Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дітей, як такі що не доводить умисного систематичного невиконання нею батьківських обов`язків.

Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дітей, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дітей.

Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язківвідносно дітей,приймаючи доуваги те,що відповідачказаперечувала протипозбавлення їїбатьківських прав,а такожте,що позбавленнябатьківських правє виключноюмірою такрайнім заходомвпливу набатьків,коли сім`явиявляється особливонепридатною абоявно неблагополучною,суд першоїінстанції прийшовдо правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дітей з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 24 січня 2025 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук