Постанова

від 23.01.2025 по справі 521/6174/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/779/25

Справа № 521/6174/23

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року у справі за позовом адвоката Крутоголової Оксани Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Міськзелентрест»,фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок падіння дерева на автомобіль, -

в с т а н о в и в:

09 березня 2023 року адвокат Крутоголова Оксана Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі ВК ОМР), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Міськзелентрест», (далі КП «Міськзелентрест»), посилаючись на те, що 22 січня 2023 року в м. Одесі по вул. Картамишевська, поблизу будинку №40 вона припарковала автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 23.11.2020.

Зазначила, що через деякий час, коли вона повернулася до автомобіля, то побачила, що на нього впала гілка дерева, внаслідок чого транспортному засобу було завдано значних механічних пошкоджень.

За фактом цієї події, що сталася за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, поблизу буд. №40, було зареєстровано звернення до відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУПП в Одеській області, матеріали внесені до СО №969 від 22 січня 2023 року, що підтверджується повідомленням від 23.01.2023 за №60.969-80 та довідкою від 23.01.2023, виданою заступником начальника ВП №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУПП в Одеській області.

23 січня 2023 року нею була отримана відповідь з відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській областівід 23.01.2023 за №60.969-80, щодо вищевказаної пригоди, якою їй було рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до висновку експерта №24-23 експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу марки «Mitsubishi Outlander» р.н.з НОМЕР_1 від 15.02.2023 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi Outlander» р.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок події, яка відбулася 22 січня 2023 року, визначається рівною 115 838,34 грн.

Вказувала, що з метою з`ясування балансоутримувача відповідних зелених насаджень, її адвокатом були подані адвокатські запити до ВК ОМР, КП «Міськзелентрест» та КП «ЖКС «Хмельницький».

Зазначила, що КП «ЖКС «Хмельницький» своїм листом від 03.02.2023 за №112 повідомило про те, що дерева на балансі КП «ЖКС «Хмельницький» не перебувають, догляд за зеленими насадженнями відповідно до п. 4.15 Правил благоустрою території міста Одеси (далі-Правила), затверджених рішенням Одеської міської ради №1631-У1 від 23.12.2011, здійснюється КП «Міськзелентрест».

Зі змісту листа Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі-Департамент) від 10.02.2023 за №01-58/157 вбачається, що рішенням ВК ОМР від 14.02.2008 за №102 «Про утримання зелених насаджень у місті Одесі» (зі змінами), КП «Міськзелентрест» було доручено утримання зелених насаджень загального користування згідно з переліком об`єктів, однак зазначеної вище адреси в переліку немає.

Крім того, пунктом 4.15 Правил передбачено, що догляд за зеленими насадженнями та їх видами у місті здійснює КП «Міськзелентрест» на умовах договору з балансоутримувачем, власником або користувачем об`єктів благоустрою. Видалення сухостійних дерев та чагарників проводиться на підставі компетентного органу, а саме Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради.

Відповідно до п. 4.7 Правил усі роботи з поточного утримання зелених насаджень на територіях, закріплених за підприємствами, установами і організаціями (незалежно від форми власності), проводиться силами і коштами цих підприємств, установ і організацій або на договірних засадах зі спеціалізованими підприємствами, які мають досвід у сфері поводження із зеленими насадженнями.

Стверджувала, що відповідно до вимог діючого законодавства, організація благоустрою на території м. Одеса, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень належить до відання виконавчого органу міської ради, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається на балансоутримувача визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень за адресою: м. Одеса,вул. Картамишевська, поблизу буд. №40, а у разі не визначеннявиконавчим органом балансоутримувачів, які мають належним чином доглядати за зеленими насадженнями у тому числі і деревами та вживати усі необхідні заходи для безпечного знаходження громадян, а також їх майна на території яка підвідомча таким балансоутримувачам , відповідальність несе виконавчий орган місцевої ради.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка просила суд стягнути з ВК ОМР на її користь матеріальну шкоду, завдану пошкодженням автомобіля у розмірі 115 838,34 грн та судові витрати у розмірі 5 198,38 грн, що складаються зі сплаченого судового збору 1 198,38 грн та витрат на складення висновку експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 4 000,00 грн.

06 квітня 2023 року представник відповідача, ВК ОМР, Грабовська Марія, надала суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначила, що ВК ОМР не є належним відповідачем по даній справі, оскільки відповідно до положень 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності є балансоутримувачі цих об`єктів: на безхазяйних територіях, пустирях місцеві органи самоврядування. Вказувала, що Одеською міською радою створено відповідні виконавчі органи, до повноважень яких віднесено питання контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою, участь в його організації та здійсненні, в озеленені, охорони зелених насаджень на території міста Одеси, визначення належних балансоутримувачів цих об`єктів. Стверджувала, що саме Департамент благоустрою міста Одеської міської ради є тим виконавчим органом, до кола повноважень якого віднесено питання контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою, участь в його організації та здійсненні, в озеленені, охорони зелених насаджень на території міста Одеси, визначення належних балансоутримувачів цих об`єктів тощо (т. 1, а.с. 66-72).

Ухвалою суду від 18 липня 2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог була залучена фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 209-210).

Адвокат Крутоголова О.О., діюча на підставі ордеру від 28.02.2023, в інтересах позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі (т. 1, а.с. 10).

Представник відповідача Грабовська М., діюча на підставі довіреності від 22.12.2022, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: представник КП «Міськзелентрест», діючий на підставі трудового договору від 02.01.2020 та від 20.05.2022, в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову, письмових пояснень на позов не надав(т. 1, а.с. 247-250, т. 2, а.с. 9-12).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фізична особа-підприємець Пєтимкіна А.Г. в судове засідання не з`явилася, про час і місце слухання справи повідомлялася відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України (т. 2 а.с. 8).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до ВК ОМР, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КП «Міськзелентрест», ФОП ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок падіння дерева на автомобіль задоволено.

Стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування майнової шкоди 115 838,34 гривень, витрати на проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження транспортного засобу в розмірі 4 000 гривень та судовий збір в розмірі 1 198,38 гривень ( т. 2 а.с. 16-21)

В апеляційній скарзі відповідач, ВК ОМР, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно пункту 7 частини 1 статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян внаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Відповідно до підпункту 7 пункту «а» частини 1статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах із цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

У пункті 9 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, їх озелененням, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо. Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни (стаття 12 вказаного Закону).

Організацію благоустроюнаселених пунктівзабезпечують місцевіоргани виконавчоївлади таоргани місцевогосамоврядування відповіднодо повноважень,установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста) (частина 1 та 2 статті 20 вказаного Закону).

У частині1статті 13Закону України«Про благоустрійнаселених пунктів»визначено,що дооб`єктівблагоустрою населенихпунктів належать: 1)території загальногокористування: а)парки (гідропарки,лугопарки,лісопарки,парки культурита відпочинку,парки -пам`яткисадово-парковогомистецтва,спортивні,дитячі,історичні,національні,меморіальні таінші),рекреаційні зони,сади,сквери тамайданчики; б)пам`яткикультурної таісторичної спадщини; в)майдани,площі,бульвари,проспекти; г)вулиці,дороги,провулки,узвози,проїзди,пішохідні тавелосипедні доріжки; ґ)пляжі; д)кладовища; е)інші територіїзагального користування; 2)прибудинкові території; 3)території будівельта спорудінженерного захистутериторій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, у тому числі, зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях (пункт 2 частини 1 статті 21 вказаного Закону).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів.

Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі (частини 1-3 статті 15 вказаного Закону).

Статтею 25 та частиною 1 статті 28 закону «Про благоустрій населених пунктів»передбачено, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір про утримання та благоустрій прибудинкової території. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Підпунктами 1, 2 пункту 4.14. Правил благоустрою території міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 за №1631-VI, передбачено, що відповідальність за збереження зелених насаджень, догляд за ними, видалення сухостійних, пошкоджених хворобами та шкідниками зелених насаджень на вулицях перед будівлями до проїжджої частини, всередині квартальних насаджень та насаджень районів міста покладається на балансоутримувачів, власників, користувачів жилих, громадських, промислових будівель та споруд, а також на балансоутримувачів, власників, користувачів будівель підприємств побуту, торгівлі, закладів освіти, охорони здоров`я, розташованих на території житлової забудови, а на територіях підприємств, а також прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах на дані підприємства.

Згідно пункту 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10.04.2006 за №105, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 27.07.2006 за №880/12754, якими врегульовано питання утримання зелених насаджень, до елементів благоустрою віднесено, зокрема, зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

Відповідно до п. 5.5. вказаних відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Відповідно до розділу 12 вказаних Правил, з метою контролю за станом міських зелених насаджень здійснюються їх загальні, часткові та позачергові огляди. Загальні огляди проводяться двічі на рік навесні та восени. При загальному огляді обстежують усі елементи об`єктів благоустрою, а при частковому лише окремі елементи. Позачергові огляди проводять після злив, ураганів, сильних вітрів, снігопадів, паводків тощо. Огляд проводять: балансоутримувач об`єкта, власник чи користувач земельної ділянки, а за даними обстежень складають відповідні акти.

Судом першої інстанції встановлено, що КП «Міськзелентрест»є юридичною особою та дії на підставі Статуту (т. 1, а.с. 89).

Позивачці на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 23.11.2020 належить автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 13-14).

22 січня 2023 року автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», р.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований по вул. Картамишевська, поблизу будинку №40 в м. Одесі, був пошкоджений в результаті падіння гілки дерева, про що за даним фактом було зареєстровано звернення ОСОБА_1 до відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУПП в Одеській області, матеріали внесені до СО №969 від 22.01.2023, що підтверджується повідомленням від 23.01.2023 за №60.969-80 (т. 1, а.с. 11).

23 січня 2023 року заступником начальника ВП №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУПП в Одеській області, щодофактупошкодження автомобіля марки «Mitsubishi Outlander» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 була видана довідка від 23.01.2023, та рекомендовано звернутися до суду (т. 1, а.с. 12).

Факт пошкодження автомобіля марки «Mitsubishi Outlander», р.н.з. НОМЕР_1 підтверджується фотофіксацією (т. 1, а.с. 125-131, 155-160, 220, 221, 226).

Зі змісту листа Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі-Департамент) від 10.02.2023 за №01-58/157 вбачається, що рішенням ВК ОМР від 14.02.2008 за №102 «Про утримання зелених насаджень у місті Одесі» (зі змінами) встановлено, що порядок утримання зелених насаджень на території міста визначається Правилами благоустрою території міста Одеси (далі Правила), затверджених рішенням Одеської міської ради №1631-У1 від 23.12.2011. Зазначено, що КП «Міськзелентрест» було доручено утримання зелених насаджень загального користування згідно з переліком об`єктів, однак зазначеної вище адреси в переліку немає. Пунктом 4.15 Правил передбачено, що догляд за зеленими насадженнями та їх видами у місті здійснює КП «Міськзелентрест» на умовах договору з балансоутримувачем, власником або користувачем об`єктів благоустрою. Видалення сухостійних дерев та чагарників проводиться на підставі компетентного органу, а саме Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради.

Відповідно до листа Департаменту від 15 лютого 2023 року, Департамент міського господарства Одеської міської ради не наділений повноваженнями на участь у огляді транспортних засобів на наявність пошкоджень (т. 1, а.с. 21).

Зі змісту листа КП «ЖКС «Хмельницький» від 03.02.2023 за №112 вбачається, що дерева на балансі КП «ЖКС «Хмельницький» не перебувають, догляд за зеленими насадженнями відповідно до п. 4.15 Правил благоустрою території міста Одеси (далі - Правила), затверджених рішенням Одеської міської ради №1631-V1 від 23.12.2011, здійснюється КП «Міськзелентрест» (т. 1, а.с. 17).

05 травня 2023 року за результатами перевірки було складено акт комісійного обстеження, яким встановлено, що на території загального користування розташовано дерево породи «Клен американський», який територіально знаходиться поза межами території обслуговуванняКП «ЖКС «Хмельницький», тому встановити балансоутримувача на момент проведення комісії не надається можливим, що підтверджуєтьсялистом Департаменту благоустрою міста Одеської міської ради від 11.05.2023 (т. 1, а.с. 172, 231-235).

Зі змісту листа КП «Одестранспарксервіс» від 05.05.2023 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 , між КП «Одестранспарксервіс» та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №153/м-КР-2018/03-01 від 20.08.2018, термін якого сплинув 31 грудня 2022 року. На теперішній час за вищевказаною адресою між КП «Одестранспарксервіс» та будь-яким суб`єктом господарювання не укладено договір балансоутримання місць паркування транспортних засобів (т. 1, а.с. 173, 183-190).

КП «Одестранспарксервіс» є юридичною особою, дії на підставі Статуту та Положення про організацію і порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1251-VI від 20.09.2011 (зі змінами) (т. 1, а.с. 192-193).

Згідно висновку експерта №24-23 експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу марки «Mitsubishi Outlander» р.н.з. НОМЕР_1 від 15.02.2023, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi Outlander» р.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок події, яка відбулася 22 січня 2023 року, визначається рівною 115 838,34 грн (т. 1, а.с. 22-55).

Департамент міського господарства Одеської міської ради дії на підставі Положення про Департамент, затвердженого рішення Одеської міської ради №295-VIII від 09.06.2021 (т. 1 а.с. 81-82).

Департамент Екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської радидії на підставі Положення про Департамент, затвердженого рішення Одеської міської ради №5450-VII від 11.12.2019 (т. 1, а.с. 79-80).

Департамент благоустрою міста Одеської міської радидії на підставі Положення про Департамент, затвердженого рішення Одеської міської ради №35-VIII від 03.02.2021 (т. 1, а.с. 85-86).

Згідно інформації Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського моря від 10.04.2023, про погодні умови: 22 січня 2023 року в м. Одесі за даними спостережень метеостанції Одеса: 22 січня 2023 року туман, слабий дощ, кількість опадів 0.0 мм; вітер: схід-північний схід 4-6 м/с, пориви 7-10 м/с.; 22 січня 2023 року о 11.45 год. було складено попередження про небезпечне метеорологічне явища 1-го рівня небезпечності: «До кінця дня 22 січня збережеться туман, видимість 200-500 м.» Кліматична стандартна норма в січні: добова кількість опадів 3.8 м/с; середня місячна швидкість вітру 3,3 м/с (т. 1 а.с. 144).

Зобов`язання про відшкодування шкоди це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що за загальним правилом шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, елементами якого є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 1166 ЦК України).

З змісту постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 вбачається, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину.

Частиною першою ст. 10Закону України «Про місцеве самоврядування»від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі-Закон України №280/97-ВР) встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 1, 2 ст. 11Закону України№280/97-ВРвизначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.10Закону України«Про благоустрійнаселених пунктів» від 6 вересня 2005 року №2807-IV (далі-Закон України №2807-IV)до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Згідно ч. 7 ст. 28Закону України №280/97-ВРправила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

У пункті 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженихнаказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року №105(далі Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об`єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.

Відповідно до п. 5.5. Правилвідповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках їх власники або користувачі.

Підпунктом 7 пункту «а» ч. 1ст.30Закону України№280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Верховний Суду в постанові від 04 вересня 2019 року у справі №200/22129/16-ц зазначив що, «…до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень у дворі біля будинку. Місцевий суд установив, що відповідач КП «Міськзеленбуд» Дніпровської міської ради було створено на підставі рішення Дніпровської міської ради №45/22 від 08 грудня 2004 року, при створенні якого на його баланс жодних зелених насаджень не передавалось. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 листопада 2011 року №53/17 «Про внесення змін до рішення міської ради від 02 березня 2011 року №16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1, проте не об`єктів благоустрою зеленого господарства, що розташовані на прибудинковій території вказаного будинку. Покладаючи на Дніпровську міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, місцевий суд врахував, що дерево, з якого впала гілка на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та виходив із відсутності даних, що дане дерево відповідно до вимог ч. 5 ст.28Закону України«Про благоустрійнаселених пунктів» перебувало на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування».

Отже, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину.

Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах висловлена у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №522/2891/20.

Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України,затвердженихнаказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року №105, визначають правові та організаційні засади озеленення населених пунктів, спрямовані на забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини.

Правилами визначено, що балансоутримувач спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.

Згідно п. 3.1. Правил до об`єктів благоустрою у сфері зеленого господарства населених пунктів, зокрема, належать зелені насадження прибудинкової території.

Відповідно до п. 5.2. Правил балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати інші підприємства, установи, організації, використовуючи для цього кошти, передбачені власником об`єкта.

Підпунктом 7 пункту «а» частини першоїстатті 30 Закону України №280/97-ВРпередбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних,міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Тобто, до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень, а обов`язок з відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди внаслідок падіння дерева покладається саме на балансоутримувача, визначеного органом місцевого самоврядування, як відповідальну особу за стан зелених насаджень за адресою: м. Одеса вул. Картамишевська, поблизу будинку №40.

Разом з тим, ВК ОМР не доведено що ним визначено такого балансоутримувача за наведеною адресою.

Тобто, відповідачем не надано доказів того, що на конкурсних засадах визначено балансоутримувача зелених насаджень, які розміщені за адресою: м. Одеса вул. Картамишевська, поблизу будинку №40, або що за їх утримання відповідає підприємство, з яким укладено договір про утримання та догляд за зеленими насадженнями.

При цьому, багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.

За таких умов, оскільки дерево, яке впало на належний позивачці автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та відсутні дані про те, що дерево яке впало на автомобіль позивачки відповідно до ст. 28 Закону України №2807-IVперебувало на балансовому обліку будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування, тому суд вважає, що обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачці майнової шкоди має бути покладений на ВК ОМР.

Причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженням належного позивачці автомобіля та бездіяльністю ВК ОМР, до обов`язків якої входить організації та забезпечення догляду та санітарного стану зелених насаджень встановлено матеріалами справи на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

У випадку заподіяння майну особи шкоди внаслідок бездіяльності балансоутримувача, яка проявляється у незабезпеченні належного стану та догляду за утриманням об`єктів благоустрою, до яких відносяться зелені насадження, балансоутримувач зобов`язується відшкодувати таку шкоду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №372/1891/17.

Єдиною та достатньою обставиною у цій справі, яка б свідчила про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу, а як наслідок і відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку її відшкодувати, було б заподіяння такої шкоди у зв`язку із дією об`єктивних обставин, зокрема те, що падіння дерева на автомобіль відбулося внаслідок злив, ураганів, сильних вітрів тощо.

Однак, будь-яких відомостей щодо таких обставин відповідачами не надано, свої заперечення проти вимог позивача ВК ОМР не підтверджує будь-якими належними та допустимими доказами, що є їх процесуальним обов`язком як учасника справи.

Покладаючи на ВК ОМР обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачці майнової шкоди, суд враховаючи, що дерево, яке впало на належний позивачці автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста та виходить із відсутності даних, що дане дерево відповідно до вимог ч. 5 ст. 28Закону України №2807-IVперебуває на балансовому обліку виконавчого комітету чи будь-якої організації, в той час як організація роботи з цього питання проводиться виключно органами місцевого самоврядування.

Суд вважав, що матеріалами справи доведено факт завдання шкоди позивачці в результаті падіння дерева на автомобіль, протиправність бездіяльності відповідача ВК ОМР, яка виразилась у не визначенні балансоутримувача зелених насаджень біля будинку, причинний зв`язок між ними, а ВК ОМР, відповідно до вимог ст. ст.12, 13,49,81,89 ЦПК України, це не спростував і не довів відсутності своєї вини та відсутність підстав для відшкодування шкоди.

Твердження представника ВК ОМР стосовно того, що належним відповідачем у справі повинен бути Департамент благоустрою міста Одеської міської ради, оскільки є тим виконавчим органом, до кола повноважень якого віднесено питання контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою, участь в його організації та здійсненні, в озеленені, охорони зелених насаджень на території міста Одеси, визначення належних балансоутримувачів цих об`єктів тощо, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки відповідно до п. 2.2.6. Положення, на Департамент покладена функція сприяння розвитку та поліпшенню стану благоустрою території міста.

Відповідно до п.п. 2.2.8., 2.2.11 Положення, на Департамент покладена функція з участі у проведенні інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою, розташованих на території міста, відповідно до бюджетних призначень, а також покладено обов`язок з розроблення та участі у підготовці проектів рішень Одеської міської ради, ВК ОМР та розпоряджень міського голови з питань, віднесених до компетенції Департаменту.

Згідно п. 2.2.16 Положення, на Департамент покладено завдання з участі в організації та здійсненні благоустрою міста, озеленення, охорони зелених насаджень і водойм; створення місць відпочинку громадян, забезпечення зовнішнього освітлення міста.

Отже, на Департамент покладені функції з проведення інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою, розташованих на території міста, відповідно до плану, затвердженого ВК ОМР.

Крім того, з урахуванням відсутності плану, затвердженого ВК ОМР, Департамент не має правових підстав для початку процедури інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою.

Таким чином, аналіз наведених вище норм права та обставини справи надають підстави дійти висновку, що ВК ОМР, як балансоутримувач об`єктів комунальної власності, є відповідальною особою за стан зелених насаджень на території м. Одеси, у зв`язку із чим на нього покладений обов`язок приймати рішення про видалення зелених насаджень.

У випадку заподіяння майну чи здоров`ю особи шкоди внаслідок бездіяльності балансоутримувача, яка проявляється у незабезпеченні належного стану та догляду за утриманням об`єктів благоустрою, до яких відносяться зелені насадження, останній зобов`язується відшкодувати таку шкоду.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивачки слід стягнути матеріальну шкоду в розмірі 115 838,34 грн, а також судові витрати у розмірі 5 198,38 грн, які складаються з витрат на оплату судового збору в розмірі 1 198,38 грн та витрат на складення висновку експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 4 000,00 грн.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи за наступного.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13.04.2011) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального та процесуального права

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність протиправної бездіяльності відповідача, ВК ОМР, яка виразилась у невизначені балансоутримувача зеленого насадження, гілками якого було пошкоджено автомобіль відповідачки, причинний зв`язок між ними. Й, навпаки, відповідач спростував відсутність підстав відшкодування матеріальної шкоди.

Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

неправомірні дії цього органу,

наявність шкоди та

причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Відсутність одного із елементів делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Збитками є: 1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2)доходи,які особамогла бреально одержатиза звичайнихобставин,якби їїправо небуло порушене(упущенавигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі №203/5198/15 (провадження №61-4589св18) зробив наступний правовий висновок: «Відповідно до пункту 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Згідно статті 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, стягуючи з Дніпропетровської міської ради відшкодування шкоди, завданої позивачу, суди не встановили причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням належного позивачу автомобіля та бездіяльністю Дніпропетровської міської ради, вважаючи її належним відповідачем у справі.

Суд першої інстанції під час розгляду справи необґрунтовано відхилив клопотанняКП «Міськзеленбуд» щодо витребування відомостей про балансоутримувача зеленихнасаджень на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1, у зв`язку з чим не встановлено, хто є балансоутримувачем та винною особою у завданні шкоди майну позивача.

Висновки суду першої інстанції про те, що зелені насадження знаходяться на території, що є комунальною власністю, а тому міська рада як орган місцевого самоврядування є належним відповідачем у справі, є передчасними та не відповідають наведеним нормам матеріального права».

Встановлено, що відповідно до листа КП «Одестранспарксервіс» від 06.06.2023 за вих. №29-2/05-08, який був залучений судом до матеріалів справи, схема розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 33 (яка була додатком до Договору балансоутримання місць для паркування №153/м-КР-2018/03-01) включає всю земельну ділянку від вулиці Скісної до вулиці Головківської.

Схема розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 33 (відповідно до листа КП «Одестранспарксервіс» від 06.06.2023 за вих. №29-2/05-08)

Таким чином, місце заподіяння шкоди входить до спеціально відведеної автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 33, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги.

Так, 02 березня 2023 року відбулось обстеження стоянки для паркування транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 за участю посадових осіб Департаменту благоустрою міста Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, КП «Одестранспарксервіс».

З акту, складеного за результатами обстеження, вбачається, що суб`єктом господарювання зазначено ФОП ОСОБА_2 , кількість машиномісць за договором з КП «Одеспарксервіс» 23, кількість машиномісць фактична 101, займана площа за договором з КП «Одеспарксервіс» 316,25, займана площа фактична 1 363.

Таким чином, станом на момент проведення обстеження 02 березня 2023 року, яке передувало зверненню ОСОБА_1 до суду, суб`єктом господарювання, який здійснював діяльність з надання послуг паркування за адресою: АДРЕСА_1 була ФОП ОСОБА_2 ..

ВК ОМР було надано до суду лист Департаменту фінансів Одеської міської ради від 18.10.2023 за вих. №05-13-414/1303, з якого вбачається, що ОСОБА_2 до бюджету Одеської міської територіальної громади за період з 01 січня по 16 жовтня 2023 року сплачено 4 платежі загальною сумою 7 783,21 грн, в тому числі по договору балансоутримання місць для паркування №153М-КР 2 837,03 грн з метою встановлення обставин фактичного надходження за 2023 рік збору за місця для паркування транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_1 від ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) чи будь-яких інших осіб на відповідні рахунки (р/р НОМЕР_4 , код бюджетної класифікації: 18020200).

Отже, з наявних в матеріалах справи документів, матеріалів фотофіксації та схем розміщення місць для паркування вбачалось, що дерево, гілка з якого впала на автомобіль ОСОБА_1 , було розташовано саме на території спеціально відведеної для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 33, а не поблизу будинку АДРЕСА_2 , який є багатоквартирним та фактично розташований навпроти парковки.

Таким чином, відповідно положень Правил благоустрою території м. Одеси саме на суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 як на балансоутримувача місць для паркування з 2018 року покладався обов`язок із санітарного очищення території, що включає обов`язок по механізованому та ручному прибиранню територій, вчинення протиожеледних заходів парковок та автостоянок на відстані 10 м, а також обов`язок видалення сухостійних дерев, чагарників, видалення сухих та поламаних гілок та забезпечення їх вивезення.

Згідно статті 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.

Таким чином, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень.

З листа КП «ЖКС «Хмельницький» від 06.04.2023 за вих. №253, 15 серпня 2019 року за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 40, розташований багатоквартирний будинок, було створено та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСББ «Стройгідравліка», а 30 вересня 2019 року будинок за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 40 списано з балансу КП «ЖКС «Хмельницький».

Однак, зелені насадження на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 взагалі не були предметом дослідження по даній справі, судом не встановлювалось чи перебувають вони на балансі та утримуються юридичним особами (наприклад, об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку чи керуючою компанією), чи комунальним підприємством в сфері житлово-комунального господарства чи іншим виконавчим органом міської ради.

Положеннями ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів.

Рішеннями Одеської міської ради утворені виконавчі органи, а також комунальні підприємства, відповідальні за благоустрій населеного пункту. Такими суб`єктами є: Департамент з благоустрою міста Одеської міської ради, Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради, Департамент міського господарства Одеської міської ради, який координує діяльність комунальних підприємств житлово-комунального сервісу (КП «ЖКС «Хмельницький, тощо), а також КП «Міськзелентрест».

Відповідно до Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об`єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 за №160 (далі - Положення №160), вказане Положення визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з утримання та ремонту об`єктів благоустрою населених пунктів державної та комунальної власності, а також умови залучення на конкурсних засадах підприємства, установ, організацій. Пунктом 1.3 Положення № 160 передбачено, що конкурс проводять органи державної влади та органи місцевого самоврядування для визначення балансоутримувачів об`єктів державної та комунальної форм власності.

Таким чином, рішеннями Одеської міської ради створені відповідні виконавчі органи та комунальні підприємства, які уповноважені з питань забезпечення благоустрою відповідних територій.

Зі змісту листа КП «ЖКС «Хмельницький» від 03.02.2023 за №112 вбачається, що дерева на балансі КП «ЖКС «Хмельницький» не перебувають, догляд за зеленими насадженнями відповідно до п. 4.15 Правил благоустрою території міста Одеси (далі - Правила), затверджених рішенням Одеської міської ради №1631-V1 від 23.12.2011, здійснюється КП «Міськзелентрест», якому передані на обслуговування зелені насадження загального користування, що розташовані на міжквартальних територіях жилих будинків.

Таким чином, ВК ОМР в особі Одеського міського голови вжито заходи щодо покладення обов`язку стосовно збереження та догляду зелених насаджень розташованих за даною адресою на відповідальну особу.

Колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено, а судом не встановлено наявність таких складових елементів деліктного зобов`язання як протиправної поведінки з боку ВК ОМР та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою, а саме, те, що ВК ОМР своїми діяннями завдав прямої дійсної шкоди.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з належним складом відповідачів у справі.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод тапрактику Європейськогосуду зправ людини,,правові висновкиВеликої ПалатиВерховного Судута Верховного Суду,з`ясовуючи наведеніобставина справи,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору,дослідив усідокази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності ідопустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановив причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням належного позивачці автомобіля та бездіяльністю ВК ОМР, вважаючи його належним відповідачем у справі.

Позивачка ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачкою не доведено належним чином, що відповідач порушив її права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 51, 81, 83, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 22, 1174 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги адвоката Крутоголової Оксани Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Міськзелентрест», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок падіння дерева на автомобіль, залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 23 січня 2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк