Ухвала

від 13.01.2025 по справі 752/12122/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/12122/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/772/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, про арешт майна,

за участю:

прокурора ОСОБА_9 ,

представника власників майна ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року задоволено клопотання заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Київської міської прокуратури ОСОБА_9 та накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), транспортний засіб - автомобіль марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 право власності значиться за ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_4 ); грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у банку ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», м. Київ, МФО 380805, (ЄДРПОУ: 14305909) адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, а саме: IBAN: № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , IBAN: № НОМЕР_7 .

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2024 року в частині накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_11 , та транспортний засіб - автомобіль марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 , постановивши нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023100000000359 від 08.03.2023 року в частині накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_11 , транспортний засіб - автомобіль марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 - відмовити.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2024 року про накладення арешту на майно є незаконною та такою, що підлягає частковому скасуванню.

Зазначає, що слідчим суддею було невраховано повну незаконність вилучення транспортних засобів ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , на які було накладено арешт.

Так, як випливає з оскаржуваної ухвали, ухвалами слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07.10.2024 року у справі № 752/12122/24 було надано дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу - автомобіля марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 , та транспортного засобу - автомобіля марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення.

На підставі вказаного було проведено обшук вказаних автомобілів, під час якого жодних речей та документів, зазначених в ухвалі слідчого судді, виявлено не було. Натомість, в результаті було вилучено самі автомобілі.

Адвокат зазначає, що в ході проведення вказаних слідчих (розшукових) дій неодноразово зазначалося, що вказані транспортні засоби належать особам, які не мають жодного відношення до розслідуваних подій і жодним чином не стосуються ані діяльності ТОВ «Еко Терра» і ТОВ «Екопровайд», ані кримінального провадження в цілому.

Крім того вказує, що протягом обшуків кілька разів зверталася увага, що вищезазначеними ухвалами надавався дозвіл виключно на проведення обшуків вказаних транспортних засобів, а не на їх вилучення.

До того ж, з дій слідчих чітко вбачалося, що вилучення автомобілів було здійснено без належних для того підстав, оскільки вони були розгублені, не знали що їм робити та керувалися вказівками невідомих осіб, які надавалися їм по телефону.

Апелянт зазначає, що вказані зауваження були повністю проігноровані слідчим та іншими особами, які проводили обшуки.

Таким чином, під час проведення обшуків обох транспортних засобів було абсолютно необгрунтовано порушено права ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , як їх власників, оскільки автомобілі було вилучено у них за відсутності жодних законних підстав та без дозволу слідчого судді.

Також адвокат посилається на те, що слідчим суддею було повністю проігноровано той факт, що автомобілі перебували у статусі тимчасово вилученого майна.

Так, як вбачається з ухвали, слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого про арешт просто майна, а не тимчасово вилученого майна.

У той же час, як вже було зазначено, транспортні засоби ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були вилучені за результатами обшуків вказаних автомобілів, а тому перебували у статусі тимчасово вилученого майна.

На думку скаржника, слідчим суддею при розгляді клопотання не було надано жодної оцінки вказаному факту і не враховано відповідні особливості, які слідують з нього.

В силу вимог КПК України, клопотання про накладення арешту мало надійти до слідчого судді не пізніше 09.11.2024 року, у свою чергу, ухвала про накладення арешту на вказане майно мала бути постановлена якнайпізніше 11.11.2024 року.

З огляду на зазначене, у даному випадку порушено встановлені строки для розгляду клопотань про арешт тимчасово вилученого майна.

Апелянт вказує, що арештовані автомобілі об`єктивно не є речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, а тому на них не міг бути накладений арешт.

У той же час, вилучені транспортні засоби є особистими транспортними засобами їх власниць, які не використовувалися у господарській діяльності ТОВ «Еко Терра» і ТОВ «Екопровайд», на них ніколи не здійснювалося перевезення відходів або інші дії, що розслідуються в рамках вказаного кримінального провадження, а тому вони не можуть виступати знаряддями вчинення злочину, містити сліди чи інші відомості, що стосуються розслідуваного кримінального правопорушення.

До того ж, у сторони обвинувачення відсутні будь-які підстави вважати, що вказані транспортні засоби були набуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи є доходом від нього.

Непричетність автомобілів до кримінального провадження та відсутність у них ознак речового доказу також підтверджує встановлена під час проведення обшуків відсутність у них будь-яких речей чи документів, які б могли мати суттєве значення для досудового розслідування.

З огляду на зазначене скаржник вважає, що вилучені автомобілі не можуть вважатися речовими доказами з огляду на відсутність у них необхідних для цього ознак, а тому накладення на них арешту з метою їх забезпечення є недоцільним та безпідставним.

При цьому, накладений слідчим суддею арешт не відповідає принципам пропорційності, справедливої рівноваги між інтересами суспільства і правом особи на мирне володіння майном та призводить до невиправданого і неправомірного обмеження права власності ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , як законних власників та володільців майна, які не мають жодного відношення до кримінального провадження.

Посилається і на те, що накладення арешту на належні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 транспортні засоби об`єктивно перешкоджає їм у здійсненні всіх правомочностей (володіння, користування, розпорядження), які випливають з права власності, що захищається не тільки Конституцією України, а й міжнародно-правовими актами.

Крім того, неможливість користуватися своїм транспортним засобом для переміщення по місту, перевезення габаритних речей, відвезення інших членів сім`ї, враховуючи при цьому холодну пору року, постійну небезпеку ракетних ударів російської федерації по м. Києву, та, як наслідок, - нестабільну роботу громадського транспорту та його повну зупинку під час повітряних тривог, спричиняє надзвичайні труднощі у їх повсякденному житті та житті їх родин.

Таким чином, встановлена слідчим суддею заборона володіння, користування та розпорядження транспортними засобами становить і буде становити індивідуальний та надмірний тягар для ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , порушуючи «справедливий баланс», якого слід дотримуватися між захистом права на мирне володіння майном та вимогами загального інтересу.

Адвокат вважає, що накладений на автомобілі ОСОБА_11 та ОСОБА_7 арешт є об`єктивно непропорційним та неспівмірним заходом забезпечення кримінального провадження по відношенню до їх власників, їх прав та інтересів, які не мають жодного відношення до кримінального провадження № 12023100000000359 від 08.03.2023 року, ніяким чином не пов`язані із діяльністю ТОВ «Еко Терра» і ТОВ «Екопровайд», не є їх працівниками, засновниками, керівниками чи контрагентами.

Наразі існування такої заборони призводить до невиправданого втручання держави у права ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , які не мають можливості користуватися своєю законно придбаною власністю за відсутності жодних належних підстав.

Продовження існування арешту буде порушувати справедливий баланс між завданням кримінального провадження та гарантованими законом інтересами власників.

З огляду на викладене, адвокат ОСОБА_8 вважає, що є доцільним скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.11.2024 року в частині накладення арешту на майно ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .

В судове засідання власники майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власників майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власників майна - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_9 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що повний текст оскаржуваної ухвали надіслано до ЄДРСР 19.11.2024 року та оприлюднено 20.11.2024 року.

Разом з тим, відповідно до наявної в матеріалах справи розписки, копія оскаржуваної ухвали адвокатом ОСОБА_8 отримано 02.12.2024 року та подано апеляційну скаргу 09.12.2024 року, тобто в межах п`ятиденного строку, з врахуванням вихідних днів.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими вказані доводи представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13.11.2024 року, оскільки матеріали справи не містять даних про обізнаність представника із мотивами та обґрунтуванням оскаржуваної ухвали, що зумовило пропуск строку на апеляційне оскарження, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена в частині накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_11 , та транспортний засіб - автомобіль марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 , колегія суддів переглядає законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді лише у цій частині.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, процесуальне керівництво за додержанням законності під час проведення досудового розслідування здійснюється Київською міською прокуратурою.

Досудовим розслідуванням, встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які працювали в ТОВ «Еко Терра» та ТОВ «Екопровайд», ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , в порушення вимог ст. ст. 12, 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. н, з, ч. 1 ст. 17, ст. 32, 34 Закону України «Про відходи» (діяв до 09.07.02023), ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про управління відходами» (чинний з 09.07.2023), упродовж 2021 року - липня 2024 року незаконно розмістили на земельних ділянках, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 3221282801:01:128:0003; Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 224-А (мікрорайон Гайок); АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3220489500:02:019:0144, відходи, у тому числі небезпечні, які отримали на підставі вищевказаних договорів.

Для надання послуг із вивезення небезпечних відходів учасники організованої групи мали залучати осіб, які на автомобільному транспорті, який забезпечував ОСОБА_10 , Ford Transit Custom, д.н.з. НОМЕР_8 (попередній н.з. НОМЕР_9 ) та DAF, д.н.з. НОМЕР_3 (попередній н.з. НОМЕР_10 ), а також на інших автомобілях вивозили за вказівкою організатора або учасників організованої групи небезпечні відходи на земельні ділянки, тим самим утворюючи там несанкціоноване сміттєзвалище. У подальшому вказані відходи не вивозились, не утилізувались та зберігались неналежним чином, що спричиняло забруднення земель небезпечними речовинами та відходами.

Внаслідок розміщення відходів з порушенням спеціальних правил відбулось забруднення 955,09 кв.м. земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 3221282801:01:128:0003, шкідливими для життя, здоров`я людей та довкілля речовинами, а саме - міддю, хромом, цинком, що створило небезпеку для життя, здоров`я людей та довкілля, а державним інтересам заподіяно збитків на суму 2 202 361,17 грн., що є тяжкими наслідками.

Разом з тим, внаслідок розміщення відходів з порушенням спеціальних правил відбулось забруднення 4409,1 кв.м. земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Біла Церква, вул. Гайок, 224-А, Київська область шкідливими для життя, здоров`я людей та довкілля речовинами, а саме сурмою, фосфором, хромом, цинком, що створило небезпеку для життя, здоров`я людей та довкілля, а державним інтересам заподіяно збитків на суму 7 033 314 грн., що є тяжкими наслідками.

Окрім того, внаслідок розміщення відходів з порушення спеціальних правил відбулось забруднення 1698,1 кв.м. земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3220489500:02:019:0182, яка межує із земельною ділянкою, куди учасники організованої групи здійснюють вивезення та зберігання небезпечних відходів та яка належить ОСОБА_17 , шкідливими для життя, здоров`я людей та довкілля речовинами, а саме міддю, молібденом, нікелем, свинцом, хромом, цинком, що створило небезпеку для життя, здоров`я людей та довкілля, а державним інтересам заподіяно збитків на суму 144 209 грн., що є тяжкими наслідками.

07.11.2024 року повідомлено про підозру ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України.

Ухвалами слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07.10.2024 року надано дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу - автомобіля марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), та транспортного засобу - автомобіля марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), з метою виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення.

07.11.2024 року було проведено обшук транспортних засобів на підставі ухвал слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07.10.2024 року, а саме: автомобіля марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 та автомобіля марки «FORD KUGA» державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено вищевказані транспортні засоби, а саме автомобіль марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 , та автомобіль марки «FORD KUGA» державний номерний знак НОМЕР_1 , які поміщено на штрафмайданчик.

Разом з цим, постановами слідчих СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_18 та ОСОБА_5 від 07.11.2024 року вищевказані транспортні засоби визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження №12023100000000359.

08.11.2024 року заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернулася до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням, в якому просила накласти арешт на автотранспорт, яким фактично володіє та користується ОСОБА_10 , а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), транспортний засіб - автомобіль марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_4 ); а також рахунки відкриті ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у банку ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», м. Київ, МФО 380805, (ЄДРПОУ: 14305909) адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, а саме: IBAN: № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , IBAN: № НОМЕР_7 .

Клопотання обґрунтовувала тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, процесуальне керівництво за додержанням законності під час проведення досудового розслідування здійснюється Київською міською прокуратурою.

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється в забрудненні земель речовинами, відходами та іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров`я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, що створило небезпеку для життя, здоров`я людей та довкілля, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненні організованою групою, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України.

07.11.2024 року повідомлено про підозру ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України.

Прокурор вказувала, що ОСОБА_10 користується та фактично володіє автотранспортом: марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), яка перебуває у родинних відносинах з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (сестра); марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), яка перебуває у родинних відносинах з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дружина).

Також ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , користується та використовує у злочинній діяльності рахунки, відкриті у банку РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», м. Київ, МФО 380805, (ЄДРПОУ: 14305909) адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, а саме: IBAN: № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , IBAN: № НОМЕР_7 , які визнано речовим доказом в рамках кримінального провадження №12023100000000359.

Внаслідок вчинення кримінальних правопорушень учасниками організованої групи ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 державним інтересам заподіяно збитків на загальну суму 9 379 884 грн., що є тяжкими наслідками.

Таким чином, враховуючи, що злочини, вчинені ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України, завдали державі тяжких наслідків то відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 170 де визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, необхідно накласти арешт на вищевказане майно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з метою збереження речових доказів, та забезпечення виконання вироку суду в частині можливої конфіскації майна, прокурор і просив накласти арешт на вищезазначене майно.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року задоволено клопотання заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Київської міської прокуратури ОСОБА_9 та накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), транспортний засіб - автомобіль марки «DAF» державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_4 ); грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у банку ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», м. Київ, МФО 380805, (ЄДРПОУ: 14305909) адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, а саме: IBAN: № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , IBAN: № НОМЕР_7 .

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12023100000000359 від 08.03.2023 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановами слідчих від 07.11.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та може бути набуте кримінально протиправним шляхом, що згідно ч. 3 ст.170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

З огляду на викладене, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про обґрунтованість клопотання прокурора, враховуючи наявність достатніх даних, які вказують на наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, обставин вчинення кримінального правопорушення та його наслідків, оскільки ненакладення арешту на вищевказані транспортні засоби, за умови підтвердження встановлених обставин кримінального провадження, може призвести до їх приховування, зникнення, втрати та відчуження, що в подальшому може перешкодити виконанню завдань кримінального провадження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно колегія суддів вважає безпідставними. Як убачається із матеріалів судового провадження, клопотання прокурора та ухвала слідчого судді містять вказівки на мету та правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме необхідність арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

З урахуванням наведеного, відсутність вищевказаних транспортних засобів, які належні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання в ухвалах слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07.10.2024 року про надання дозволу на проведення обшуку транспортного засобу - автомобіля марки «FORD KUGA», державний номерний знак НОМЕР_1 , право власності значиться за ОСОБА_6 , та транспортного засобу - автомобіля марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , право власності значиться за ОСОБА_7 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Колегією суддів також перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власників майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останні не були обмежені у своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Що стосується доводів апелянта про те, що вилучені автомобілі є особистими транспортними засобами їх власниць, які не використовувалися у господарській діяльності ТОВ «Еко Терра» і ТОВ «Екопровайд», на них ніколи не здійснювалося перевезення відходів або інші дії, що розслідуються в рамках вказаного кримінального провадження, а тому вони не можуть виступати знаряддями вчинення злочину, містити сліди чи інші відомості, що стосуються розслідуваного кримінального правопорушення, то колегія суддів ці доводи відхиляє, оскільки до клопотання прокурора про арешт майна долучено відомості, які ставлять під сумнів вищенаведені доводи, а на підтвердження цих тверджень скаржником не надано жодних належних та беззаперечних доказів.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об`єктивних доказів на підтвердження відношення власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до кримінального правопорушення є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення та може бути набутим кримінально протиправним шляхом, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як власників арештованого майна, не порушує.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Необгрунтованими є і посилання представника власників майна на те, що прокурором не дотримано строку звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, оскільки такі посилання повністю спростовуються матеріалами провадження.

Цим обставинам слідчим суддею надано оцінку в оскаржуваній ухвалі та зазначено, що згідно ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як вбачається із матеріалів клопотання, під час проведення обшуку 07.11.2024 року, у відповідності до ст.ст. 223, 235 КПК України, виявлено та вилучено вищевказані транспортний засоби, про що зазначено у протоколах обшуку.

При цьому, прокурор подала вказане клопотання про арешт майна 08.11.2024 року, що підтверджується витягом з трекінгу поштових відправлень АТ «Укрпошта», а зареєстровано в суді 12.11.2024 року, що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду та відміткою на поданому клопотанні.

Доводи апеляційної скарги про порушення органом досудового розслідування порядку обшуків транспортних засобів, не являються підставою для скасування ухвали слідчого судді про арешт майна, зважаючи на доведеність прокурором наявності підстав його накладення, натомість такі порушення можуть бути підставою для оскарження дій окремих осіб органу досудового розслідування в судовому порядку згідно вимог кримінального процесуального закону.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Поновити представнику власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року.

Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4