Постанова

від 23.01.2025 по справі 203/5147/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/465/25 Справа № 203/5147/23 Суддя у 1-й інстанції - Бізяєва Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Дніпроцивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Лященко Ірини Юріївни на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовним вимогами до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління-служби у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, якими просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між ним та відповідачкою був укладений шлюб 28.08.2004 року відділом реєстрації цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Маріуполя Донецької області 28.08.2004 року, актовий запис №534. Він з відповідачкою та спільними дітьми проживали разом у м. Маріуполі, Донецької області. Спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, відбувалися постійні сварки, у зв`язку з чим, ним подано позов про розірвання шлюбу. Мати дітей ОСОБА_2 дуже погано ставиться до молодшого спільного сина ОСОБА_3 , не проявляє батьківської турботи щодо неповнолітнього сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться здоров`ям та успіхами у навчанні та вихованні. На даний час ОСОБА_2 знаходиться за межами України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі про позбавлення батьківських прав відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лященко І.Ю. посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому просить рішення суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги.

Учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, та його представника-адвоката Лященко І.Ю., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що сторони являються батьками двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 видане Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського управління юстиції Донецької області та відповідно серії НОМЕР_2 , видане Іллічівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2024 року (справа №203/5146/23) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до заяви від 13.09.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Красота Т.О., зареєстрованої в реєстрі за № 983, ОСОБА_2 відмовилась від виховання та утримання її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матірю якого вона є, а батьком якого є ОСОБА_1 .. Та засвідчила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно висновку органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради за №3/9-54 від 27.03.2024, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , встановлено, що 08.04.2022 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік внутрішньо переміщених осіб. Законним представником дитини зазначено матір ОСОБА_2

29.02.2024 року, батько ОСОБА_1 , перереєстрував дитину за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Малолітній ОСОБА_5 , проживає разом з батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні. Дитина забезпечена усім необхідним. Відповідно до декларації №0001-59КЕ-ЕХА0, укладеної батьком, ОСОБА_1 , 29.12.2023 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримує медичну допомогу в КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №5»ДМР. Згідно довідки Дніпровського ліцею №12- ДМР від 23.02.2024 №29 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в закладі з 01.09.2023. Вихованням займається батько одноосібно. Мати, ОСОБА_2 , жодного разу не цікавилася навчанням сина, з вчителями не спілкується. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини батько підтримав свою заяву, мати не з`явилася, на зв`язок не вийшла. Малолітній ОСОБА_3 , в бесіді повідомив, що з матір`ю не спілкується, вона раніше його ображала (кричала, штовхала). Розглянувши та проаналізувавши всі представлені документи, надано висновок, що відсутні докази про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим, комісія вважає за недоцільне в інтересах дитини позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відношенні її малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважає, що відповідачку ОСОБА_2 слід позбавити батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього, як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону №2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону №2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №361/2014/22 (провадження №61-9249св24)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Із матеріалів справи, яка переглядається, встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає та не спілкується без поважних причин. Отже, свідомо не виконує свої батьківські обов`язки з виховання та утримання дитини, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, та її подальшої долі, дитина не отримувала від матері жодної допомоги для морального та фізичного розвитку, мати свідомо відмовляється від спілкування з дитиною.

ОСОБА_2 надала нотаріально завірену заяву від 13 вересня 2023 року про те, що вона як мати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Позивач ОСОБА_1 стверджував всуді апеляційноїінстанції,що відповідачка ОСОБА_2 виїхала замежі України,на підставічого ухвалоюДніпровського апеляційногосуду від26листопада 2024року булавитребуванаінформація відносно громадянки України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , громадянки України, зареєстрованої: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання АДРЕСА_3 з 20 березня 2022 року, у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України перетинала (не перетинала) державний кордон, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Згідно Витягу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26 листопада 2024 року №19-82655/18/24-Вих, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянство Україна, серія паспорта НОМЕР_4 виїхала через пункт пропуску Рава-Руська 11 грудня 2023 року, одночасно зазначено, що іншої інформації не має.

Тобто, вказане свідчить про те, що відповідачка ОСОБА_2 виїхала 11 грудня 2023 року та станом на 26 листопада 2024 року до України не поверталася.

В ході судового засідання було допитано дитину ОСОБА_3 , який повідомив, що з матір`ю не спілкується, коли вони раніше жили разом вона його ображала, оскільки він її дратував, могла кинути в нього побутовими предметами, покинула їх з батьком ще, коли вони жили в Маріуполі в 2019 році, коли розпочалися воєнні дії вона прийшла до них з батьком та просила допомогти їй виїхати з окупованого Маріуполя, але коли вони приїхали до міста Дніпра то через 2 місяці вона знову пішла від них, зловживала спиртними напоями та більше до них не поверталась, на теперішній час жодного спілкування з матір`ю не відбувається, вона йому не телефонує, де вона зараз знаходиться він не знає.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідачки брати участь у вихованні та розвитку дитини матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку наявній у матеріалах справи заяві про визнання матір`ю позову про позбавлення її батьківських прав, колегія суддів ураховує сталу позицію Верховного Суду, зокрема, сформульовану у справі №401/1944/22 від 10.11.2023, за змістом якої така заява є неправозгідною, оскільки суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Проте за встановлених фактичних обставин справи відповідна заява не є єдиною підставою для задоволення позову, оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами наявність обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Установивши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав буде спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання у права відповідача є пропорційним меті позбавлення її батьківських прав.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, сформульованою у справі №459/3411/18 від 29.09.2021, де суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Із урахуванням наведених висновків Верховного Суду, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, за встановлених у цій справі фактичних обставин, зокрема, що відповідачка тривалий час дійсного інтересу до доньки не проявляє, її життям не цікавився та участі у вихованні й утриманні не приймає, у своїх письмових заявах не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої дочки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При ухваленні рішення суд проводить розподіл судових витрат між сторонами відповідно до ст..141 ЦПК.

У разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача ( ч.1 ст.141 ЦПК).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаЛященко ІриниЮріївни задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстровану за адресою АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстровану за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 2684 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: