Рішення

від 24.01.2025 по справі 120/4671/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

24 січня 2025 р. Справа № 120/4671/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі-відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиконання своїх обов`язків по забезпеченню позивача речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії з 10.10.2023 по 14.03.2024.

Ухвалою від 15.04.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 14.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" в частині позовних вимог, що стосуються оскарження бездіяльності відповідача щодо не забезпечення позивача речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії на протязі 23 років, періоди з 14.01.2001 по 09.10.2023 повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою від 14.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов та витребувано додаткові докази.

Відповідачу копія ухвали надіслана в його електронний кабінет та доставлена 14.05.2024 о 20:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Проте, правом заперечити проти позову відповідач не скористався.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№ 1) відзиву на позов, як визнання позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою від 18.09.2024 повторно витребувати в державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" копії облікових даних (картки, витяги з журналів тощо) на підтвердження або спростування обставин щодо не забезпечення позивача ОСОБА_1 речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом та приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії в період з 10.10.2023 по 14.03.2024.

Ухвалою від 19.12.2024 повторно витребувано у відповідача докази.

Станом на день вирішення справи, ні відзив ні витребувані судом докази не надходили.

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Позивач вказує, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення його речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії, у зв`язку з чим, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими є - Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - "КВК України") кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 2 ст. 7 КВК України).

Частиною четвертою статті 7 КВК України визначено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

В свою чергу, порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі визначені ст. 151 КВК України. Так, ч. 2 ст. 151 КВК України вказує, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

Згідно з вимогами п.2 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» (далі - Правила) засуджені мають право на гуманне ставлення до них та на повагу до їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; брати участь у трудовій діяльності; на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю; на належне матеріально-побутове забезпечення.

Наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2012 № 280/5 затверджено норми належності речового майна для засуджених чоловіків, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах та норми належності постільних речей для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Цим наказом встановлений перелік речей, зокрема, шапка трикотажна 1 шт. строк носіння (2 роки); головний убір літній 1 шт. строк носінні (2 роки); костюм бавовняний (куртка і двоє брюк) 1 комплект строк носіння 1 рік; куртка утеплена (на синтепоні) 1 шт. строк носіння (2 роки); білизна натільна (сорочка, кальсони) 1 комплект строк носіння (2 роки); майка 2 шт. строк носіння (2 роки); труси 2 шт. строк носіння (2 роки); фуфайка трикотажна 1 шт. строк носіння (1 рік); шкарпетки 4 пари строк носіння (1 рік); черевики шкіряні або з текстильним верхом 1 пара строк носіння (2 роки); напівчеревики літні 1 пара строк носіння (2 роки); тапочки кімнатні 1 пара строк носіння (2 роки), ковдра байкова 1 шт. строк носіння (3 роки) або напіввовняна 1 шт. строк носіння (4 роки); матрац ватяний 1 шт. строк носіння (5 років); подушка ватяна 1 шт. строк носіння (5 років); простирадло 4 шт. строк носіння (2 роки); наволочка на подушку верхня 2 шт. строк носіння (2 роки) ; рушник 2 шт. строк носіння (1 рік); рушник гігієнічний 1 шт. строк носіння (1 рік) та видається особам жіночі статті.

За обставин справи, позивача вказує, що державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не забезпечений норматив речовим майном, зокрема, речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006) 2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) прийнятими Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів 11.01.2006 встановлено, що при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.

Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a) вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; б) штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.

Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

Відповідно до статті 3 Конвенції й усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).

Проте, відповідач не надав усіх належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення його речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії під час відбування покарання у ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)".

Отже, в даному випадку мало місце порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З огляду на встановлені обставини, доводи позивача про те, що відповідачем порушено його (позивача) гарантоване законом право на забезпечення речовим майном згідно з нормами належності знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Відтак, наявні підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо незабезпечення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 речовим майном: одягом, взуттям, постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії згідно з нормами належності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь Збройних Сил України грошових коштів в сумі 675000 грн., за не надані позивачу матеріально-побутові послуги та грошових коштів в розмірі 100000 грн., як відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди в сумі саме 100000 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди та грошових коштів на корить ЗСУ є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.

Підстави для присудження на користь позивача судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо незабезпечення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 речовим майном (одягом, взуттям), постільними речами, столовим посудом і приладдям повсякденного вжитку, побутовим інвентарем, засобами гігієни та засобами санітарії згідно з нормами належності за період часу з 10.10.2023 по 14.03.2024 включно.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08562602)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя: Секретар: