Рішення

від 24.01.2025 по справі 600/3528/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3528/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації від 20 червня 2024 року №105-С щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення права 21 травня 2024 року;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації надати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак установленого зразка.

В обґрунтування позову вказано, що позивач, враховуючи наявні документи, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни та має відповідні пільги і гарантії, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни. Зазначено про протиправність оскаржуваного наказу, яким позивачу відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, оскільки позивач до винесення названого наказу вже мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3-ої групи. Винесення ж відповідачем оскаржуваного наказу свідчить про непослідовність дій державного органу та порушення принципів належного урядування та верховенства права.

Ухвалою суду від 13 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті справи, витребувано докази.

Відповідачем подано до суду відзив, у якому суб`єкт владних повноважень просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому вказано про правомірність оскаржуваного наказу, адже такий виданий на підставі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року, у якій причина інвалідності не відповідає критеріям, викладеним у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебування в країнах, де велися бойові дії). Відповідачем з посиланням на норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2018 за №1109/15800, а також з огляду на зміст листа Міністерства у справах ветеранів України від 13.06.2024 року №9611/1.3/5.1-24, зазначено, що якби у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року було зазначено причину інвалідності: «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебування в країнах, де велися бойові дії», то позивач мав би право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказано, що позивачу листом Міністерства у справах ветеранів України від 13.06.2024 року №9611/1.3/5.1-24 було рекомендовано звернутися до Центральної ВЛК ЗСУ щодо правомірності винесення відповідною ВЛК рішення про причинний зв`язок ушкодження здоров`я з виконанням службових обов`язків, однак позивач не скористався такою можливістю. Крім цього, у відзиві вказано про подібні судові справи, які були вирішені на користь відповідача. Також повідомлено про зміни в структурі Дністровської РДА.

Інших заяв по суті справи сторонами не подано.

Клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання до суду також не надходило.

Ухвалами суду від 12 грудня 2024 року витребувано в Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації копію заяви ОСОБА_1 від 21 травня 2024 року вх.№01/02/1231 з доданими до неї документами, а також оригінал особової справи ОСОБА_1 , наявної в Управлінні соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації; витребувано в Обласної комунальної медичної установи «Центр медико-соціальної експертизи» належним чином засвідчені копії матеріалів медико-експертної справи, на підставі яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням причини інвалідності «виконання обов`язку військової служби» згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року.

Ухвалою суду від 16 січня 2025 року витребувано в Головного управлення Пенсійного фонду України в Чернівецькій області належним чином засвідченні копії особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , отриманої з Управління соціального захисту населення Дністровської районної державної адміністрації Чернівецької області згідно Акту №13 від 04.01.2023 приймання-передачі справ одержувачів пільг з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, накопичених за останні п`ять років.

З матеріалів справи вбачається надходження до суду доказів, витребуваних вказаними вище ухвалами.

Ухвалою суду від 24 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Судом на підставі наявних у справі матеріалів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив строкову військову службу у Збройних Силах з 04.11.1987 р. по 07.03.1989 р. і приймав участь в бойових діях на території Афганістану в складі в/ч пп НОМЕР_2 з 10.05.1988 р. по 24.09.1988 р., під час яких отримав травму, що в подальшому слугувало підставою для встановлення йому статусу інваліда війни 2-ої, а потім 3-ої групи з видачею управлінням праці та соціального захисту населення відповідних посвідчень серії НОМЕР_3 від 18.01.1990 року, серії НОМЕР_4 від 10.01.2006 року, серії НОМЕР_4 від 07.06.2010 року, серії НОМЕР_4 від 12.05.2011 року, серії НОМЕР_5 від 27.06.2013 року, серії ААБ №024722 від 10.01.2017 року.

Наданню позивачу вказаного статусу та видачі відповідних посвідчень слугували довідки МСЕК серії НОМЕР_6 від 08.09.2005 р., серії НОМЕР_7 від 06.04.2010 р., серії 10ААА №326891 від 12.05.2011 р., серії АВ №0067218 від 10.06.2013 р., серії 12ААА №240289 від 20.07.2016 р., а також серії 12 ААБ №642432 від 08.10.2019 р., у яких причиною інвалідності ОСОБА_1 вказано «травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби».

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року ОСОБА_1 встановлено 2-гу групу інвалідності із зазначенням причини інвалідності «травма, отримана при виконанні обов`язку військової служби».

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності « 2 гр., інвалідність внаслідок війни», термін дії «довічно».

За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.05.024 року (вх.№01/02/1231) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, обґрунтованої наявністю довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року, Управлінням соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації винесено наказ №105-С від 20.06.2024 року «Про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».

Вказаним наказом відмовлено позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю 2-ї групи внаслідок війни, оскільки у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року причина інвалідності не відповідає критеріям, викладеним у статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (зокрема, не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії).

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус ветеранів війни визначає, а також забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон №3551-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до частини першої статі 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно пункту 7 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах.

Частиною першою статті 18 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі Положення №302 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно абзацу першого пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до абзацу другого пункту 7 Положення №302 Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого, Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

Абзацом першим пункту 10 Положення №302 передбачено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Згідно абзацу другого пункту 10 Положення №302 особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що до ветеранів війни належать особи з інвалідністю внаслідок війни, до яких, у свою чергу, належать особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах. Статус ветеранів війни підтверджується посвідченням, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації. Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видаються, зокрема, структурними підрозділами районних держадміністрацій, на які покладено функції з питань ветеранської політики, за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення. У випадку ж зміни медико-соціальною експертною комісією групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи, які завіряються відповідно до пункту 8 Положення №302.

Зміст позовної заяви свідчить про те, що звернення до суду з цим позовом обумовлено незгодою ОСОБА_1 із винесенням відповідачем наказу від 20.06.2024 року №105-С, яким відмовлено позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю 2-ї групи внаслідок війни з тих підстав, що у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року причина інвалідності не відповідає критеріям, викладеним у статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (зокрема, не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії).

Водночас саме з наявністю указаної довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року було пов`язано звернення ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації із заявою від 21.05.024 року про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Так, згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року, ОСОБА_1 встановлено 2-гу групу інвалідності із зазначенням причини інвалідності «травма, отримана при виконанні обов`язку військової служби».

Як встановлено судом на підставі наявних у справі матеріалів, аналогічну причину інвалідності позивача, тобто «травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби», було зазначено і у попередніх довідках МСЕК (серії 2-18АБ №222909 від 08.09.2005 р., серії 2-18АБ №029343 від 06.04.2010 р., серії 10ААА №326891 від 12.05.2011 р., серії АВ №0067218 від 10.06.2013 р., серії 12ААА №240289 від 20.07.2016 р., а також серії 12 ААБ №642432 від 08.10.2019 р.), що слугували підставами для видачі позивачу управлінням праці та соціального захисту населення посвідчень «інваліда війни» 3-ї групи (серії НОМЕР_3 від 18.01.1990 року, серії НОМЕР_4 від 10.01.2006 року, серії НОМЕР_4 від 07.06.2010 року, серії НОМЕР_4 від 12.05.2011 року, серії НОМЕР_5 від 27.06.2013 року, серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року (є безтерміновим)).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі письмових доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у даній ситуації не було «зміни причин інвалідності» ОСОБА_1 , якого було визнано «інвалідом війни» 2-ої групи ще у 1990 році, а в подальшому неодноразово «інвалідом війни» 3-ої групи.

При цьому, як свідчать матеріали справи, отримання позивачем указаного статусу та груп інвалідності було пов`язано саме з отриманням ОСОБА_1 у 1988 році травми при виконанні обов`язку військової служби під час прийняття участі в бойових діях на території Афганістану в складі в/ч пп НОМЕР_2 .

У ході судового розгляду справи відповідачем не наведено доводів та не надано належних доказів того, що встановлення МСЕК у листопаді 2023 року (як і до цього при наданні позивачу у 1990 році статусу «інвалід війни» 2-ої групи, а в подальшому неодноразово «інвалід війни» 3-ої групи) причини інвалідності ОСОБА_1 не було пов`язано саме із отриманою ним травмою при виконанні обов`язку військової служби під час прийняття участі в бойових діях на території Афганістану у 1988 році. Тобто, відповідачем не доведено, що причина інвалідності позивача пов`язана з іншими обставинами, а не із пораненням, отриманим позивачем як військовослужбовцем під час прийняття участі в бойових діях на території іншої держави.

Отже, відповідачем безпідставно зазначено в оскаржуваному наказі про те, що причина інвалідності ОСОБА_1 у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року не відповідає критеріям, викладеним у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії).

На переконання суду, формулювання причини інвалідності у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року «травма, отримана при виконанні обов`язку військової служби» помилково було розцінене відповідачем як таке, що не дає підстав для встановлення (продовження) позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно пункту 7 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, і це при тому, що позивач фактично вже мав такий статус з січня 1990 року, що неодноразово підтверджувався. Згідно ж вказаної вище довідки позивачу було лише змінено групу, а не причину, інвалідності з третьої на другу.

У ході судового розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів (рішень, наказів, розпоряджень) визнання незаконним у встановленому законом порядку встановлення позивачу з січня 1990 року статусу «інвалід війни» (особа з інвалідністю внаслідок війни) 2-ої, а потім 3-ої групи з видачею управлінням праці та соціального захисту населення відповідних посвідчень.

Правомірність надання позивачу вказаного статусу зі встановленням групи інвалідності до винесення відповідачем оскаржуваного позивачем наказу від 20.06.2024 року №105-С не є предметом даного спору. Тому, суд не надає оцінки діям управлінь праці та соціального захисту населення, які неодноразово видавали позивачу відповідні посвідчення, та рішенням МСЕК, на підставі яких такі посвідчення видавалися.

Відтак, суд відхиляє як безпідставні твердження у відзиві про те, що позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи було встановлено з порушенням законодавства.

При цьому безпідставними є посилання відповідача на зміст листа Міністерства у справах ветеранів України від 13.06.2024 року №9611/1.3/5.1-24, на який також міститься посилання в оскаржуваному наказі від 20.06.2024 року №105-С, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, а носить лише роз`яснювальний, інформативний характер із суб`єктивною думкою про те, що ОСОБА_1 не має права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи.

Суд зауважує, що такого роду лист не є передбаченою законодавством підставою для обов`язкового урахування структурними підрозділами районних держадміністрацій, на які покладено функції з питань ветеранської політики, при вирішенні питання надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни».

До того ж, як свідчать встановлені судом обставини справи, у даній ситуації мало місце не стільки вирішення відповідачем питання надання позивачу статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», адже він такий статус уже мав, скільки вирішення поставленого позивачем питання, пов`язаного зі зміною йому групи інвалідності з третьої на другу згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року.

Посилання у відзиві на норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2018 за №1109/15800, є також безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, відповідач при його прийнятті на такі норми не посилався, і наказ винесено на підставі довідки, прийнятою МСЕК, а не ВЛК в ЗСУ.

Правомірність же довідки МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року, як і правомірність аналогічних довідок МСЕК, прийнятих відносно ОСОБА_1 до наказу від 20.06.2024 року №105-С, не підлягає оцінці судом у межах вимог даного позову.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на інші судові справи, то такі суд відхиляє тому, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не є джерелом права в Україні, вони не підлягають обов`язковому врахуванню судом першої інстанції при вирішенні інших справ.

Крім того, предмет позову та обставини у справах, які наведені у відзиві, відрізняються від обставин цієї справи. Так, зокрема, згідно змісту судових рішень у зазначених відповідачем справах предметом позову, на відміну від предмету цього спору, були рішення районної державної адміністрації про припинення надання пільг позивачам як інвалідам війни, а отримання позивачами інвалідності, на відміну від обставин даної справи, було у мирний час й позивачі не приймали участі по захисту Батьківщини, не перебували на фронті чи в районі воєнних дій.

Щодо повідомлення відповідача у відзиві про ліквідацію відділу з питань ветеранської політики та утворення самостійного відділу з питань ветеранської політики районної державної адміністрації, до якого перейшли повноваження щодо надання статусів відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то такі суд оцінює критично, адже наведені обставини не стосуються прийняття відповідачем оскаржуваного наказу й жодним чином не свідчать про його законність. Зміни в структурі Дністровської районної державної адміністрації не мають значення для правильного вирішення даного спору.

З огляду на викладене та керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 8 Конституції України, частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України), суд вважає, що відповідач не вправі був вилучати у позивача наявне у нього посвідчення Інвалід війни серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року (про вилучення посвідчення вказано у змісті позовної заяви та не заперечувалося у відзиві відповідачем) та видавати наказ від 20.06.2024 року №105-С «Про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».

Враховуючи, що позивач уже мав статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІІ групи з видачею управлінням праці та соціального захисту населення безтермінового посвідчення серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року, то у зв`язку із зміною позивачу лише групи інвалідності з третьої на другу згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року відповідач у відповідності до вимог абзацу другого пункту 10 Положення №302 повинен був у вказане посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеїти новий бланк, до якого внести відповідні записи із їх завіренням відповідно до пункту 8 Положення №302.

Однак відповідачем внаслідок помилкової оцінки змісту вказаної довідки було допущено порушення указаних вище норм, що, по суті, і призвело до помилкового вилучення у позивача безтермінового посвідчення серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року та видачі незаконного наказу про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

На переконання суду, при вирішенні поставленого позивачем у поданій ним заяві та документах питання, відповідачем досить буквально та нерозсудливо надано їм оцінку, в той час як позивач, вже будучи «особою з інвалідністю внаслідок війни» ІІІ групи та подаючи відповідачу довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року, згідно якої йому встановлено ІІ групу інвалідності без зміни причин інвалідності, мав правомірні очікування на отримання «посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи зі встановленням відповідних пільг.

До цього варто зазначити, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України).

Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Відповідно до частини другої статі 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, за змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності, при цьому державні органи повинні дотримуватися принципу належного урядування (рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України», «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії», «Копецький проти Словаччини» тощо).

Принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права, яким суд і керується при вирішенні цього спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи дії (рішення) суб`єкта владних повноважень, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при їх вчиненні (прийнятті) відповідач:

- діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

- необґрунтовано;

- нерозсудливо;

- без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія (рішення).

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно положень частини другої статі 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на викладене у своїй сукупності, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даній ситуації буде визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації від 20.06.2024 року №105-С «Про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни», визнання протиправними дій відповідача щодо вилучення у позивача безтермінового посвідчення «Інвалід війни» серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року із зобов`язанням відповідача на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року у безтермінове посвідчення серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року (на правій внутрішній стороні) вклеїти новий бланк, до якого внести завірені записи про зміну позивачу групи інвалідності з ІІІ на ІІ відповідно до вимог абзацу другого пункту 10 Положення №302, а також видати його позивачу.

Саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Керуючись статтями 6, 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації від 20.06.2024 року №105-С «Про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації щодо вилучення у ОСОБА_1 безтермінового посвідчення «Інвалід війни» серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації на підставі довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №583006 від 12.11.2023 року у безтермінове посвідчення серії НОМЕР_8 від 10.01.2017 року (на правій внутрішній стороні) вклеїти новий бланк, до якого внести завірені записи про зміну ОСОБА_1 групи інвалідності з ІІІ на ІІ відповідно до вимог абзацу другого пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, а також видати його ОСОБА_1 .

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24.01.2025 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач ОСОБА_1 (60365, Чернівецька область, Дністровський район, с. Кошуляни), відповідач - Управління соціального захисту населення Дністровської районної військової адміністрації (60100, Чернівецька область, Дністровський район, смт. Кельменці, пл. Центральна, 4, ЄДРПОУ 03196340).

Суддя О.П. Лелюк