Постанова

від 23.01.2025 по справі 300/8069/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23 січня 2025 року

справа № 300/8069/23

адміністративне провадження № К/990/50841/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Верес»

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (суддя - Біньковська Н. В.),

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року (судді: Шевчук С. М., Кухтей Р. В., Нос С. П.)

у справі №300/8069/23

за позовом Приватного підприємства «Верес»

до Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області

про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Приватне підприємство «Верес» (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Городенківської міської ради (далі - рада, відповідач у справі) про визнання протиправним та нечинним рішення від 28 жовтня 2021 року № 791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади» в період його дії (застосування) в листопаді-грудні 2021 року та січні-грудні 2022 року в частині встановлення у додатку 1 до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 11.02 - «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» на рівні 7 відсотків нормативної грошової оцінки земель.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

30 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємства «Верес» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №300/8069/23.

06 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та витребувано справу з суду першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2025 року задоволено заяву Приватного підприємства «Верес» та зупинено дію рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №300/8069/23 до розгляду справи Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

14 січня 2025 року справа №300/8069/23 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження вказав, що доводи позивача щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи.

Підприємство зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права, без урахування висновку щодо застосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2022 року у справі №816/687/16, зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був перевірити чи приймалися зміни до податкового законодавства, які дозволяли б органу місцевого самоврядування встановлення (зміни) податку (збору) чи елементу податку (збору) пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору) та чи передбачає саме рішення про встановлення місцевих податків (зборів) інший момент набрання ним чинності (вступу в дію), ніж той, що визначений податковим законодавством.

Також позивач, посилаючись на висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 вересня 2023 року у справі №640/7520/21, наголошує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки щодо застосування принципу стабільності, викладені в цій постанові, а обмежився лише посиланням на те, що «принцип стабільності у податкових правовідносинах є складовою частиною процедури встановлення податків і зборів, що впливає на податковий період, з якого застосовуватимуться відповідні податки та збори, однак, не впливає на право прийняття оскаржуваного рішення».

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції повинен був перевірити дотримання балансу публічних та приватних інтересів при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування, встановити чи приймалися зміни до податкового законодавства, що дозволяли встановлення (зміни) податку (збору) чи елементу податку (збору) пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору), а також перевірити чи прийняте органом місцевого самоврядування оскаржуване рішення не було втручанням у мирне володіння майном платника податку.

Щодо застосування статті 12 Податкового кодексу України позивач в касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, висловлені в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №820/1677/16, натомість цей суд зауважив, що «оскаржуване рішення № 791-11/2021 не містить вказівки на початок строку його застосування, а як наслідок застосування вказаного рішення в тому числі і затверджених ним додатків здійснюється з урахуванням положень пункту 12.3 статті 12 ПК України».

Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був перевірити дату прийняття та опублікування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та бюджетний період, в якому це рішення застосовувалося. Діючи у відповідності до статті 19 Конституції України, Городенківська міська рада зобов`язана була вжити заходи, передбачені статтею 57 Конституції України та приписами податкового і бюджетного законодавства, для забезпечення дії рішення

Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року № 791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади» у період 2021-2022 років, а саме оприлюднити його до 25 липня 2020 року, 25 липня 2021 року. В іншому разі норми відповідного рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто з 01 січня 2023 року.

З урахуваннях встановлених обставин справи, оприлюднення міською радою спірного рішення після 25 липня 2020 року, 25 липня 2021 року тягне за собою наслідок у вигляді нечинності нормативно-правового акта в період його застосування (дії) в 2021-2022 роках (поточному та плановому бюджетному періоді), а застосування його як підстави для нарахування розміру орендної плати в період листопада-грудня 2021 року та січня-грудня 2022 року є відповідно незаконним.

Позивач просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 300/8069/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

16 січня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому рада просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом від 27 вересня 2021 року №63-02/5378 погодило проєкт рішення Городенківської міської ради «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади» (а. с.76).

28 жовтня 2021 року Городенківською міською радою прийнято рішення №791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади», яким затверджено ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території Городенківської територіальної громади у вигляді відсоткових показників від нормативної грошової оцінки землі для розрахунку орендної плати за земельні ділянки та Положення про встановлення ставок орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території Городенківської територіальної громади. Пунктом 3 вирішено довести дане рішення до відома суб`єктів господарювання підприємницької діяльності та громадян шляхом опублікування в засобах масової інформації (а. с. 26-32).

Відповідно до листа ПП «Метастудія» від 05 лютого 2024 року №4 рішення Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року №791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади», яке знаходиться за посиланням: //hth.gov.ua/docs/1000990/ завантажено на сервер 03.11.2021 о 15:50 год. (а. с.146).

За результатами розгляду інформаційного запиту ПП «Верес» від 03 жовтня 2023 року №1558 ПП «Медіацентр «Край» листом від 06 жовтня 2023 року №11 повідомило позивача про те, що публікація рішення Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року №791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади» була надрукована в газеті «Край» №44 від 11 листопада 2021 року (а. с. 45-46).

Отже, оскаржуване рішення оприлюднено на офіційному веб-сайті Городенківської міської ради 03 листопада 2021 року та опубліковано в друкованому засобі масової інформації 11 листопада 2021 року.

В рішенні Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року №791-11/2021 не вказано бюджетний період застосування встановлених ставок орендної плати за землю та не зазначено дату набрання ним чинності.

Крім того, 28 жовтня 2021 року Городенківською міською радою прийнято рішення №793-11/2021 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками (державних актів на право постійного користування)», яким вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою Городенківській міській дільниці по ремонту житла і доріг, площею 1,10 га, розташованої в місті Городенка, вул. Затишна, 36 (державний акт на право постійного користування землею ІІ ІФ №001133 від 14 вересня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №30) (а.с.77).

26 вересня 2022 року позивач надав Городенківській міській раді заяву про надання в оренду земельної ділянки, площею 1,100 га, кадастровий номер 2621610100:01:009:0434, за адресою м. Городенка, вул. Затишна, 36, для обслуговування цілісного майнового комплексу, що належить на праві приватної власності ПП «Верес» (а. с. 85).

01 грудня 2022 року Городенківською міською радою прийнято рішення №1300-22/2022 «Про надання ПП «Верес» в оренду земельної ділянки для обслуговування цілісного майнового комплексу по вул. Затишна, 36 в м. Городенка», яким вирішено надати ПП «Верес» в оренду земельну ділянку по вул. Затишна, 36 в м. Городенка для обслуговування цілісного майнового комплексу, площею 1,100 га, кадастровий номер 2621610100:01:009:0434, код КВЦПЗ 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, терміном на 5 років (а. с.79).

В 2023 році здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів за листопад - грудень 2021 року, за 2022 рік, січень - березень 2023 року за змістом якого розмір безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю, нарахованих ПП «Верес» (земельна ділянка, розташована за адресою вул. Затишна, м. Городенка), становить 185613,24 гривень (ставка орендної плати за землю 7%) (а. с.19).

29 червня 2023 року Городенківською міською радою прийнято рішення №1613-27/2023 «Про внесення змін до рішення міської ради від 28 жовтня 2021 року №791-1/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади», терміном три роки, але не пізніше 30 червня 2026 року, а саме шляхом викладення Додатку №1 до рішення у відповідній редакції (а. с. 220).

Звертаючись до суду із позовом позивач просив визнати протиправним та нечинним рішення від 28 жовтня 2021 року № 791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади» в період його дії (застосування) в листопаді-грудні 2021 року та січні-грудні 2022 року в частині встановлення у додатку 1 до вказаного рішення річного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з видом цільового призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на рівні 7 відсотків нормативної грошової оцінки земель.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач при проведенні розрахунку розміру безпідставно збережених коштів (застосуванні нормативно-правового акту до Позивача) за використання земельної ділянки комунальної власності, розташованої за адресою: м. Городенка, вул. Затишна, 36, застосував ставку орендної плати у 7 % від нормативної грошової оцінки земель, затверджену рішенням Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року №791-11/2021, в тому числі за період листопад-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року. При цьому позивач вказав, що останнє не могло бути застосоване в листопаді-грудні 2021 року, в 2022 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2023 рік.

Правове регулювання та висновки Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За змістом статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно належить до місцевих податків.

Відповідно до пункту 10.2-1 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі.

За змістом статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності, який полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України передбачено, що під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Отже, ставка податку (орендної плати за землю) належить до обов`язкових елементів податку (орендної плати за землю).

Суд звертає увагу на те, що принцип стабільності податкового законодавства перебуває у складі такого структурного елементу принципу верховенства права, як правова визначеність. Стабільність податкового законодавства передбачає законні очікування платника податку щодо незмінності правового режиму оподаткування. Разом з тим, такі очікування від законодавця мають урівноважуватись із правом держави приймати закони відповідно до суспільних (публічних) інтересів, тобто необхідно враховувати соціальні, політичні, економічні, безпекові чинники, які існують на момент прийняття законодавчого акта. Питання щодо застосування норм законів про зміну будь-яких елементів податків (зборів), які прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не повинно вирішуватися шляхом прямого співставлення цих норм, оскільки, як вже зазначено, принцип стабільності діє і застосовується в нерозривному зв`язку з іншими правовими принципами.

Міра стабільності залежить від багатьох чинників. Оцінка змін у правовому режимі оподаткування на її відповідність правовій визначеності має відбуватись на підставі порівнювання та оцінювання обставин, внаслідок яких діяв законодавець, приймаючи рішення про зміну ставок податку (збору), а також з врахуванням того, чи є цей захід постійним або тимчасовим.

Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року у справі №816/687/16 сформовано висновок, відповідно до якого: норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України не відміняють дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв`язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, якщо вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.

В той же час, пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Згідно із підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Отже, рішення, зокрема, щодо затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки має бути оприлюдненим органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

До того ж, відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відтак, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно формування розміру податку на землю протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Суд наголошує на тому, що на момент виникнення спірного рішення, міська рада не була звільнена від обов`язку дотримуватись приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Недотримання такого обов`язку має наслідком застосування норм відповідних рішень не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У світлі наведеного висновку, з урахуванням приписів підпунктів 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що саме по собі порушення строків прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів не є підставою для визнання його протиправним в частині запроваджених ним елементів податку та/або збору, тобто по суті. Разом з тим, положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України надають право на застосування норм такого рішення не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто відтерміновують початок їх дії.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 17 січня 2022 року у справі №640/9593/20.

З огляду на вказане вище, Суд наголошує на тому, що у колегії суддів відсутні підстави для визнання протиправним та нечинним рішення Городенківської міської ради від 28 жовтня 2021 року № 791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади».

В той же час, прийняття рішення і його застосування є різними юридично значеними фактами. Підстави для визнання рішення нечинним відсутні, разом з тим правозастосування цього рішення виникає не з моменту його прийняття, а відповідно до норм податкового законодавства не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 березня 2018 року у справі №820/1677/16, Суд звертає увагу на те, що правовідносини у справах №820/1677/16 та №300/8069/23 не є подібними, оскільки предметом розгляду у цій справі є визнання протиправним та нечинним рішення від 28 жовтня 2021 року № 791-11/2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки Городенківської територіальної громади», тоді як у справі №820/1677/16 предметом спору є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом.

Підсумовуючи зазначене, виходячи з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та досліджених доказів на їх підтвердження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства та, відповідно, скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 3, 242, 343, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Верес» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №300/8069/23 залишити без змін.

Поновити дію рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №300/8069/23.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк