Постанова

від 15.01.2025 по справі 161/14510/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/14510/23 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/48/25 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,

секретаря Трикош Н. І.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Терлецького О. М. ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача Полетила П. С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради (Служба у справах дітей Луцької міської ради), про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради (Служба у справах дітей Луцької міської ради), про визначення місця проживання дитини з матір`ю, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Терлецького Олександра Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради (Служба у справах дітей Луцької міської ради), про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина є особою з інвалідністю.

Вказує, що після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідач виїхала разом з дитиною проживати у Республіку Польща. За твердженням позивача, відповідачка вела аморальний спосіб життя, зраджувала йому, завагітніла від іншого чоловіка та зробила аборт.

Позивач зазначає, що він організовує заходи із реабілітації та лікування дитини, а відповідачка належним чином не доглядає дитину, не утримує її. Він пропонував відповідачці укласти договір про утримання дитини, але вона відмовляється укладати його.

Посилаючись на наявність між сторонами спору стосовно визначення місця проживання дитини, позивач вважає, що найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання з ним. Просить суд:

1) визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 ;

2) відібрати малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матір ОСОБА_3 та повернути його батьку ОСОБА_1 за місцем його проживання АДРЕСА_1 (т.1 а.с.1-4).

22 вересня 2023 року на адресу суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, який ухвалою суду від 11 жовтня 2023 року прийнятий до спільного розгляду з первісним.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що дитина постійно проживає з нею та перебуває на її повному утриманні. Вказує, що позов фактично направлений на створення для позивача штучних передумов для уникнення мобілізації. Також вказує, що її мати, яка проживає разом з нею та сином, є педагогом та вчителем початкових класів, у зв`язку з чим як найкраще займається розвитком дитини. Просить суд визначити місце проживання дитини з нею (т.1 а.с.51-58).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради (Служба у справах дітей Луцької міської ради), про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини відмовлено.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Луцької міської ради (Служба у справах дітей Луцької міської ради), про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_3 за її місцем проживання.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 1073 грн. 60 коп. сплаченого при поданні позовної заяви судового збору.

Додатковим рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. (двадцяти тисяч гривень).

Не погоджуючись з рішеннями суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Терлецький О. М. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд, відмовляючи у задоволені первісного позову, визначив місце проживання дитини разом із матір`ю, що суперечить будь-яким діючим нормам матеріального права, також судом не взято до уваги, що помісячне проживання дитини із батьком дозволить останньому планувати медикаментозні та реабілітаційні курси, прописані лікуючими психіатром та невропатологом, чого матір дитини не бажає дотримуватись. Чіткий план реабілітації ОСОБА_5 прописаний у консультативному висновку спеціаліста від 24.01.2024 року. Даного висновку матір дитини ніяким чином не дотримується, а батькові не дозволяє здійснювати догляд за дитиною. Таким чином, судове рішення суду першої інстанції не відповідає засадам розгляду даної категорії справ, визначених Верховним судом, Міжнародними Конвенціями, котрі ратифіковані Верховною радою України, та власне Законам України та підлягає скасуванню. Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити частково а саме: «Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помісячно за місцем проживання батька ОСОБА_1 в період січень, березень, травень, липень, вересень, листопад місяці кожного календарного року.» 2) Зустрічний позов задовольнити частково а саме: «Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помісячно за місцем проживання матері ОСОБА_3 в період лютий, квітень, червень, серпень, жовтень, грудень місяці кожного календарного року.» 3) В решті позовних вимог первісного та зустрічного позовів відмовити. Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.10.2024 року скасувати у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Полетило П. С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача Терлецький О. М. апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладеній у ній. Відповідачка ОСОБА_3 та представник відповідача Полетило П. С. заперечили проти апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина є особою з інвалідністю з діагнозом дитячий аутизм з порушенням комунікації та взаємодії, загальний недорозвиток мовлення, стереотипна поведінка (т.1 а.с.70-71).

Дитина зареєстрована за адресою місця проживання батька: АДРЕСА_1 , але фактично проживає разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2023 року №161/15344/23 позивач сплачує аліменти на дитину у розмірі 1/4 частки всі всіх видів заробітку (доходу) позивача на користь відповідачки (т.1 а.с.135).

З матеріалів справи встановлено, що дитина проживає з матір`ю із самого народження. Проживала з нею і коли відповідачка у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України у лютому 2022 року виїхала в Республіку Польща та продовжує фактично проживати з матір`ю після припинення між сторонами шлюбних відносин.

Свідки ОСОБА_6 , яка є матір`ю відповідачки ОСОБА_3 , та ОСОБА_7 (вітчим ОСОБА_3 ) пояснили, що ОСОБА_5 займаються вони втрьох, допомагають йому у навчанні та стабільному розвитку, як особистості, крім того, вказали, що жодних перешкод у спілкуванні та участі батька у житті та вихованні дитини не чинять.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради (т.2 а.с. 106) комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітньої дитини з матір`ю.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав об`єктивних доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, і судом відхилено доводи позивача проти позовних вимог відповідача у зустрічній позовній заяві, будь-яких виняткових обставин, які давали би підстави для висновку, що неповнолітня дитина може бути розлучена з матір`ю, не встановлено.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на такі обставини.

Спір виник щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» та у рішенні «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року № 10383/09, § 100, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 76).

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія А, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, зокрема, й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини з батьком, позивач вказував на аморальну поведінку відповідачки, тоді як його твердження ґрунтуються виключно на особистій образі через подружнє життя, яке не склалося, і будь - якими доказами не підтверджуються. Спір між сторонами стосовно шлюбних відносин вирішено шляхом розірвання шлюбу. Будь - яких даних про зловживання відповідачкою алкоголем, вживання наркотичних засобів, наявність психічних захворювань, що можуть негативно вплинути на дитину, під час розгляду справи не встановлено.

При цьому слід звернути увагу на непослідовну позицію сторони позивача щодо аргументованості його вимог про визначення місця проживання неповнолітнього сина з ним, оскільки при розгляді справи позивачем було запропоновано мирову угоду, відповідно до якої дитина проживатиме помісячно то з батьком, то з матір`ю, при цьому підстави позову щодо аморальної поведінки матері не змінювалися.

Така позиція сторони, яка також викладена в апеляційній скарзі, не може бути взята до уваги при вирішенні спору, враховуючи, що дитина є особою з інвалідністю, хворіє психічним захворюванням, а тому постійна періодична зміна місця проживання може негативно вплинути на розвиток дитини. З цих же міркувань, враховуючи стан здоров`я дитини, суд першої інстанції відхилив клопотання щодо заслуховування думки дитини з приводу визначення місця проживання.

В апеляційній скарзі позивачем необхідність проживання дитини з батьком пояснюється також тим, що проживання дитини з ним дозволить останньому планувати медикаментозні та реабілітаційні курси, прописані лікуючими психіатром та невропатологом, чого мати дитини не бажає дотримуватись, однак, у матеріалах справи відсутні об`єктивні докази на підтвердження даних обставин. Крім того, батько не позбавлений можливості приймати активну участь у вихованні, лікуванні дитини та спілкуватися з нею, а у випадку чинення перешкод у цьому звернутися до органу опіки та піклування чи до суду з приводу участі у вихованні дитини.

Що стосується доводів про відсутність у ОСОБА_3 самостійного заробітку, то такі доводи не заслуговують на увагу, враховуючи, що ОСОБА_3 доглядає дитину з інвалідністю, а тому її пояснення щодо неможливості мати постійну роботу і у зв`язку з цим укладення тимчасових трудових договорів є цілком аргументованими. Крім того, судом першої інстанції з цього приводу правильно наголошено, що згідно акту обстеження житлово - побутових умов для дитини створені усі необхідні умови за місцем проживання матері.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки такі доводи не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано відповідну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В силу ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2023 року між ОСОБА_3 та адвокатом Полетило П. С. укладено договір про надання правової/ правничої допомоги № 3/25-08/2023, згідно п. 7.1 даного договору сума гонорару адвоката становить 20 000 грн і згідно якого останній було надано кваліфіковану правничу допомогу.

Отже сторони погодили фіксований розмір гонорару, який було сплачено 30 серпня 2023 року згідно квитанції № 1, в той же час підписаний сторонами акт прийому-передачі послуг за договором № 3/25-08/2023 про надання правової допомоги фактично свідчить про виконання сторонами договору своїх зобов`язань за ним та відсутністю взаємних претензій.

Доводи апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення з тих підстав, що позивачем вживались заходи щодо досудового врегулювання спору шляхом пропозиції відповідачу укласти договір про спосіб спільного виховання дитини проте це не влаштовувало відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку судовий спір був ініційований саме позивачем ОСОБА_1 і саме цей позов призвів до необхідності іншої сторони користуватись послугами професійної правової допомоги.

За таких обставин суд першої інстанції з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, умов договору, беручи до уваги заперечення сторони позивача проти розміру витрат на правову допомогу та їх обсягу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку, що визначена адвокатом сума гонорару є належно обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, обставинами справи а тому підстав для зменшення чи відмови у стягненні заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, а фактично зводяться до власного тлумачення позивачем положень закону, якими врегульовано порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Терлецького Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайоного суду Волинської області від 19 вересня 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.

Головуючий

Судді :