Постанова

від 15.01.2025 по справі 910/10239/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа №910/10239/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники учасників справи:

від позивача: Кременецька О.Л.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Васьковська Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного музею історії України

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024

у справі №910/10239/24 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Національного музею історії України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції

Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Адміністрація) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею історії України (далі - Музей) про зобов`язання відповідача звільнити нежитлове приміщення, загальною площею 114,6 кв.м на провулку Десятинному, 7.

В обґрунтування позовних вимог Адміністрація посилається на те, що оскільки відповідачем пропущений строк на подання заяви на продовження договірних відносин, позивач направив на адресу відповідача лист від 19.03.2021 №109/03/45-1845 про припинення договірних відносин та необхідність повернення майна. Разом із тим, відповідач не повернув спірне нежитлове приміщення та продовжує неправомірно його використовувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2024 відкрито провадження у справі №910/10239/24 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Крім того, цією ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - Підприємство).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 позов задоволено.

Зобов`язано Музей звільнити нежитлове приміщення загальною площею 114,6 кв.м, за адресою: м. Київ, пров. Десятинний, 7.

Стягнуто з Музею на користь Адміністрації 3 028,00 коп витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди, відповідач об`єкт оренди не повернув, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, у зв`язку з чим вимоги позивача про зобов`язання звільнення нежитлового приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Музей звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Музей посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухваленим з неповно з`ясованими обставинами, що мають значення для справи. Висновки викладені у рішенні господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам.

Так, скаржник зокрема зазначає, що позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на підтвердження того, що позивач має законне право на нежитлове приміщення, загальною площею 114,6 кв.м у пров. Десятинному, 7, м. Київ. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно позивачем, станом на листопад 2024 року, не здійснена. Місцевим господарським судом задоволено позов за відсутності у позивача процесуального права на звернення з позовною заявою стосовно нежитлового приміщення у будинку 7 у провулку Десятинному

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 апеляційну скаргу Музею у справі №910/10239/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 поновлено Музею строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Музею на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11.12.2024. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №910/10239/24. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 05.12.2024.

28.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10239/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 розгляд апеляційної скарги Музею на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 відкладено до 15.01.2025.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

06.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Адміністрації на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 без змін, а апеляційну скаргу Музею - без задоволення.

Так, позивач звертає увагу на те, що у рішенні Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №397/663) помилково зазначено в адресі будинку літеру А, але нежитлові приміщення, що знаходяться в орендному користуванні у відповідача фактично знаходяться в будинку №7 на провулку Десятинному.

Також, позивач зазначає, що враховуючи пункт 3.2 рішення Київської міської ради від 15.12.2011 №844/7080 та оскільки приміщення будинку у провулку Десятинному, 7-А, загальною площею 114,6 кв.м, є саме нежитловими приміщеннями, а отже є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Адміністрація передала житловий комплекс у провулку Десятинному, 7, на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Десятника" за винятком нежитлових приміщень, загальною площею 114,6 кв.м, комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

06.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення Підприємства по суті спору, в яких останнє просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 без змін, а апеляційну скаргу Музею - без задоволення.

Так, Підприємство, зокрема зазначає, що відповідач не повернув нежитлове приміщення, площею 114,6 кв.м на провулку Десятинному, 7, продовжуючи неправомірно використовувати наведене нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва, що призводить до недоотримання коштів, втрат підприємства-балансоутримувача, пов`язаних з управлінням житлового фонду району. Відповідач своїми діями перешкоджає використанню всього комплексу правомочностей власника щодо володіння, користування, розпорядження нерухомим майном.

Слід зазначити, що доводи відзиву на апеляційну скаргу та вказаних письмових пояснень є тотожними за своїм змістом.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

14.01.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано заяву про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з огляду на те, що явка в судове засідання сторін або інших учасників справи обов`язковою не визнавалась, зважаючи на викладення сторонами своїх доводів і вимог у письмових заявах по суті, а також враховуючи обмежений статтею 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 15.01.2025 з`явилися представники позивача та третьої особи.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 15.01.2025 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, відповідно до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" (пункт 1454 додатку №10 до вказаного розпорядження), будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 7-А, віднесена до сфери управління Адміністрації.

Розпорядженням Адміністрації від 09.02.2011 №80 (пункт 1446 додатку №1 до вказаного розпорядження) жилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, 7-А, закріплено на праві господарського відання за Підприємством.

25.04.2018 між Адміністрацією (орендодавець), Музеєм (орендар) та Підприємством (підприємство-балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №784/1 (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15.01.2014 №267/1).

За умовами пункту 1.1 договору орендодавець, на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 23.06.2017 №54, розпорядження Адміністрації від 30.06.2017 №387 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об`єкт оренди) яке знаходиться у пров. Десятинному, 7, для розміщення бюджетної установи, яка утримується за рахунок державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.1 договору об`єктом оренди є нежитлове приміщення (цоколь) загальною площею 114,6 кв.м.

У зв`язку з тим, що відповідачем, в порушення умов договору, після закінчення його дії не звільнено та не повернуто орендодавцю об`єкт оренди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За умовами пункту 9.1 договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 25.04.2018 до 23.04.2021.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

За змістом статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати по акту приймання-передачі об`єкт.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять та учасниками справи не подано акт приймання-передачі об`єкта оренди орендодавцем орендарю.

Разом з цим, в матеріалах справи наявний акт від 25.04.2018 про фактичне використання нежитлового приміщення в будинку №7 по пров. Десятинному, складений (проставлені підписи та печатки) за участю Підприємства та Музею, згідно з яким засвідчено, що приміщення площею 114,6 кв.м, яке закріплено за підприємством на підставі господарського відання, відповідно до розпорядження Адміністрації від 09.02.2011 №80, фактично займає Музей для розміщення бюджетної установи, яка повністю утримується за рахунок державного бюджету.

Отже, як свідчать матеріали справи та не спростовано її учасниками, орендар прийняв в орендне користування об`єкт оренди та продовжує користуватись орендованим приміщенням.

Згідно з пунктом 9.7 договору для продовження дії договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку дії цього договору з заявою про продовження договору на новий строк. До заяви додається новий звіт з незалежної оцінки об`єкта, як передбачено пунктом 4.2.22 цього договору.

У разі неотримання орендодавцем заяви орендаря і звіту з незалежної оцінки об`єкта протягом двох місяців з дати закінчення граничного строку для їх надання орендодавець зобов`язаний направити орендарю повідомлення про припинення цього договору. Зазначене повідомлення повинно бути направлено не пізніше одного місяця після закінчення строку дії договору.

У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною цього договору.

На момент укладення договору майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного і комунального майна регулювалися спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII.

01.02.2020 набрала чинності нова редакція Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-IX.

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція) зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Верховний Суд у постанові від 27.12.2022 у справі №910/21725/21 зазначив, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України №2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020), в силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №157-IX, має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України №157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України №2269-XII.

Оскільки строк дії договору закінчувався 23.04.2021, тобто після 01.07.2020, то в цьому випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів.

За приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Договори, що продовжуються відповідно до частини 2 цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду (частина 7 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар, який звертається з заявою про продовження договору оренди, відповідно до абзацу 4 частини 7 цієї статті, зобов`язаний разом з такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом з заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини 2 цієї статті.

Згідно з пунктом 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

У пункті 135 Порядку встановлено, що орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Якщо чинний орендар має заборгованість з сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

За змістом пункту 136 Порядку заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС). Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Отже, для продовження договору оренди комунального майна орендар зобов`язаний надати орендодавцю в установлений строк відповідну заяву шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в ЕТС разом із звітом про оцінку майна, який підлягає рецензуванню, відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Про необхідність надання доказів проведення оцінки також зазначено у пункті 9.7 договору.

У той же час, відповідачем не подано у встановлених порядку та строки заяви про продовження дії договору та звіту про оцінку майна.

Враховуючи наведене, недотримання відповідачем порядку, визначеного статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку, свідчить про відсутність правових підстав для продовження договору оренди.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, а саме, звернутися з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди та надати звіт про оцінку майна.

Орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.

Недодержання орендарем строків, встановлених частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", свідчить про порушення ним передбаченого законодавством порядку продовження строку дії договору оренди.

Як стверджує позивач, листом від 19.03.2021 №109/03/45-1845 відповідача попереджено про закінчення строку дії договору.

Так, у матеріалах наявний лист Адміністрації від 19.03.2021 №109/03/45-1845, в якому позивач повідомляє, що термін дії договору від 25.04.2018 №784/1 - до 23.04.2021, а також зазначає, що відповідачем пропущений встановлений пунктом 9.6 договору строк на подання заяви на продовження строку дії договору. Крім того, керуючись пунктом 9.4 договору позивачем повідомлено про припинення договірних відносин у строк, визначений договором і подовження не буде. На виконання пункту 9.7 договору направлено три примірника додаткової угоди про припинення договірних відносин та акт приймання-передачі нежитлового приміщення для підписання.

Також позивач зазначає, що відповідач отримав даний лист, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100190006454.

Відповідач не заперечив обставину отримання вказаного листа позивача.

Як вірно відзначив місцевий господарський суд, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

За умовами пункту 9.4 договору він припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 25.04.2018 №784/1 припинився з 24.04.2021, на підставі пункту 9.4 цього договору та частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

В свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Матеріали справи свідчать про те, що нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, тому відповідач безпідставно займає спірне майно.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

За приписами частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 7.5 договору встановлено, що у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Як свідчать обставини справи, після припинення договору, об`єкт оренди відповідач підприємству-балансоутримувачу не повернув.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги Адміністрації про зобов`язання звільнити орендоване нежитлове приміщення площею 114,6 кв.м на пров. Десятинний, 7, у м. Києві є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені заперечення відповідача щодо того, що право власності на майно за територіальною громадою міста Києва не зареєстровано, з огляду на викладену Верховним Судом у постановах від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі №920/728/18 позицію, згідно з якою сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Колегією суддів також відхиляються доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом задоволено позов за відсутності у позивача процесуального права на звернення з позовною заявою стосовно нежитлового приміщення у будинку 7 у провулку Десятинному з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 зазначено, зокрема, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

При цьому, мотивуючи своє рішення, Конституційний Суду України наголосив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Відповідно до вимог державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" додаток Б "Терміни та визначення понять", житлове приміщення - це опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання, і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Нежитлове приміщення - це приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду. Є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до пункту 2.50 розділу "Нежитлові приміщення" ДБН В.2.2-15-2005 у першому, другому та цокольних поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо, згідно з переліком та відповідними вимогами щодо загальної площі та кількості відвідувачів.

Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, від 08.04.2020 у справі №915/1096/18).

Так, відповідно до журналу внутрішніх обмірів і підрахунків площ приміщень, датованого 14.12.1960, у цокольному поверсі будинку у провулку Десятинному, 7, розміщувалися житлові приміщення (квартири).

В подальшому Київською міською радою депутатів трудящих (Виконавчий комітет) прийнято рішення від 30.08.2971 №1431 "Про хід відселення жильців з підвалів в Московському, Залізничному та Шевченківському районах", згідно з пунктом 3 якого зобов`язано протягом 1971-1974 років відселити громадян, які проживають у підвалах житлових будинків, а звільнені приміщення використовувати як нежитлові під склади, службові тощо.

На підставі вищезазначеного рішення, колишні квартири житлових будинків, розміщені в підвалах та напівпідвалах, зокрема у будинку у провулку Десятинному, 7, були відселені та надавалися в оренду як нежитлові приміщення.

При цьому, як стверджує позивач, нежитлові приміщення на провулку Десятинному, 7, загальною площею 114,6 кв.м, тривалий час (понад 10 років) перебували в користуванні Музею під розміщення науково-методичного відділу та реставраційної майстерні.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що спірне нерухоме майно, як з урахуванням місця його розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання, є нежитловим приміщенням у житловому будинку та не підлягає віднесенню, за своїми характеристиками, до допоміжних приміщень.

З огляду на наведене, нежитлові приміщення житлового будинку на провулку Десятинному, 7, загальною площею 114,6 кв.м, є саме нежитловими приміщеннями, а отже є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Музею задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на Музей.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного музею історії України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/10239/24.

4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Національний музей історії України.

5. Матеріали справи №910/10239/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 27.01.2025.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов