Ухвала

від 23.01.2025 по справі 910/714/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/714/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 (суддя Привалов А.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 (колегія суддів: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Укрпошта"

про стягнення 200 387,79 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення 200 387,79 грн.

2. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, позов задовольнив повністю.

3. 16.12.2024 Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).

9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

11. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 200 387,79 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.

12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.

13. Скаржник посилається на випадки, передбачені підпунктами "а", "б", "в", "г" п.2 ч.3 ст.287 ГПК, та зазначає, що:

1) фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики полягає у тому, що на вирішення суду касаційної інстанції ставиться проблема, яка у випадку відкриття касаційного провадження впливатиме на вирішення низки інших спорів у аналогічних правовідносинах як в подальшому, так і конкретно на даному етапі, створивши в свою чергу тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми; скаржник є відповідачем у справах з аналогічним предметом спору, аналогічними підставами звернення до суду та аналогічними вимогами (справа №3910/5273/24); оскаржувані рішення та постанова містять висновки, які суперечать один одному за змістом; при вирішенні судами питань, які розглядалися у цій справі, може застосовуватися різна правозастосовча практика, відповідно, є необхідність у перегляді справи №910/714/24 у касаційному порядку;

2) обставини, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, що стосуються правовідносин між скаржником та ФОП Фуртак А.О. в рамках виконання договору про надання послуг поштового зв`язку, зокрема, обсяг прав та обов`язків сторін, а саме: визначення суб`єкта права на звернення та отримання відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору, при розгляді інших справ, подібних за правовідносинами, може позбавити скаржника можливості спростувати їх;

3) справа №910/714/24 має виняткове значення для скаржника, адже в результаті її розгляду, судами формуються висновки в частині виконання умов договору про надання послуг поштового зв`язку, укладених відповідно до чинних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері надання послуг поштового зв`язку, в тому числі, рішення у цій справі містять висновок про суб`єктів звернення за відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням умов договору про надання послуг поштового зв`язку; не вирішення відповідних питань по суті може в подальшому спричинити для скаржника значні фінансові втрати на покриття збитків реальному стягувану та особам, які права на таке стягнення не мають;

4) суд першої інстанції помилково відніс справу №910/714/24 до категорії малозначних, адже, зважаючи на обставини справи, кількість доказів, їх суперечливість та відсутність зв`язку між ними та підставою виникнення позовних вимог, справа є досить складною, потребує вивчення значної кількості доказів, формування відповідної правової позиції.

14. Фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

15. Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, він не обґрунтовує посиланням на те, про які саме конкретні встановлені обставини (а не правову оцінку судів) йдеться. Більше того, скаржник зазначає лише про ймовірне унеможливлення спростування певних обставин ("може позбавити можливості спростувати"), а тому відповідні твердження зводяться до припущень.

16. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають також підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника.

17. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

18. Необґрунтованим є й довід, що суд помилково відніс справу до категорії малозначних, оскільки ч.5 ст.12 ГПК визначено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

19. Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.

20. Справа №910/714/24 саме за вказівкою закону з урахуванням ціни позову (200 387,79 грн), а не за висновком суду, віднесена до справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн: 3 028 грн (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024) х 100). Суд першої інстанції не відносив дану справу до категорії малозначних справ, натомість констатував факт належності даної справи до малозначних з урахуванням ціни позову.

21. Верховний Суд дослідив та оцінив ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та/або справа має виняткове значення для скаржника. Скаржник також не довів ту обставину, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи та що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних.

22. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

23. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

24. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

25. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

26. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

27. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

28. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.

29. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/714/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець