Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/11028/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11028/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Гуленко Ю. М., Мостепанюк В. І.,

відповідача 1 - Горкуша В. В.,

відповідача 2 - Мельничук Ю. Л.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Борисенко І. І.

від 28.05.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С. І., Сітайло Л. Г., Шапран В. В.

від 23.09.2024

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський"

про відшкодування 742 551 210,41 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення шкоди в розмірі 742 551 210,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що керівники Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Поліщук В.С. та ОСОБА_2 , зловживаючи власним становищем, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов`язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з банку, всупереч його інтересів та інтересів його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність банку та неможливість проведення розрахунків з його кредиторами. Відтак, на думку позивача, саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності банку, що є підставою для стягнення з останніх шкоди в розмірі 742 551 210,41 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 №917/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (зі змінами, внесеними постановою Правління НБУ від 27.04.2016 №295/БТ) встановлено факт здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" ризикової діяльності; Банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

Згідно із пунктом 4 вказаної постанови Правління Національного банку України для Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" встановлюються обмеження в його діяльності, зокрема: не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам; не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та пов`язаним особам з Банком.

На період віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором службовця Національного банку України Александрова О.Г.

Зазначена постанова Національного банку України прийнято до виконання та доведена до відома посадових осіб Банку розпорядженням Голови Правління Дорошенка Ігоря Валерійовича №54 від 23.12.2015.

19.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 1, згідно із пунктом 1.1 якого первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між первісним кредитором та юридичними особами (боржниками). Перелік основних договорів, права вимоги за якими відступаються первісним кредитором новому кредитору зазначаються в Реєстрі основних договорів, форма якого наведена в додатку №1 до договору відступлення. Кожний реєстр основних договорів підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

Вартість відступлення прав вимог визначається у кожному Реєстрі основних договорів, що укладається сторонами на дату складання такого реєстру (пункт 1.2 договору).

19.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" та Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" уклали Реєстр основних договорів до договору відступлення прав вимоги №1 від 19.05.2016, відповідно до якого Банк придбав права вимоги за 26 договорами на загальну суму 561 957 997, 25 грн за ціною 561 585 182, 51 грн.

Реєстр підписаний в.о. Голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Панфіловим Д.О. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" Канюкою М.О., а також скріплений їх печатками.

Договір та додатки до нього підписані представниками сторін в.о. Голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Панфіловим Д.О. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" Канюкою М.О., а також скріплений їх печатками.

Згідно із меморіальним ордером №5060192 від 19.05.2016 Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 561 585 182, 51 грн за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016.

Крім того, 19.05.2016 між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №2 (договір), відповідно до якого первісний кредитор зобов`язався відступити новому кредитору (банку) права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" та юридичними особами (боржниками).

Перелік договорів, права за якими відступаються з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" зазначається в Реєстрі основних договорів, в якому також зазначається вартість відступлення прав вимог на дату складання такого реєстру.

Банк, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити права вимоги, в сумі, зазначеній в Реєстрі основних договорів, протягом 3-х робочих днів з дня підписання вказаного Реєстру.

19.05.2016 Банк та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" підписали Реєстр основних договорів до договору відступлення №2, відповідно до якого банк придбав права вимоги за одним договором купівлі-продажу цінних паперів на суму 181 060 378 грн за ціною 180 966 027, 90 грн.

Також, 19.05.2016, після укладання між сторонами договору відступлення №2 та Реєстру основних договорів, Банк перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" кошти у сумі 180 966 027, 90 грн в рахунок оплати за договором з призначенням платежу "оплата за договором відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016р.". Вказане підтверджується меморіальним ордером № 5060176 від 19.05.2016.

Відповідно до додатку №1 до договору відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016 відступлено право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкепітал" по договору №БВ1-Б039/13 від 17.05.2016.

Згідно із договором №БВ1-Б039/13 від 17.05.2016 предметом купівлі-продажу за ним є цінні папери кількістю 13 413 шт. номінальною вартістю 1 000, 00 грн за 1 шт., номінальною вартістю 13 413 000, 00 грн, загальною вартістю 181 060 378, 00 грн.

В подальшому, рішенням Правління Національного банку України від 23.05.2016 № 14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Банк визнано неплатоспроможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2016 №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" з 23.05.2016 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Рішенням Фонду від 13.06.2016 № 991 продовжувались строки тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно. Відповідно до даного рішення продовжувались також повноваження уповноваженої особи Фонду з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.

Крім того, на підставі рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

Також рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 змінено уповноважену особу Фонду на Волкова О.Ю. з 05.09.2016.

Рішенням Фонду від 21.06.2018 № 1758 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" строком на два роки з 13.07.2018 до 12.07.2020 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 164 від 19.01.2017 затверджено ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" станом на 01.11.2016 з урахуванням змін на 01.10.2017 (згідно з рішенням Фонду № 4781 від 23.10.2017): - балансовою вартістю (без врахування резервів та переоцінки) - 5 113 523 857, 54 грн; - оціночною вартістю - 138 611 033, 08 грн.

При цьому основна різниця між балансовою та оціночною вартістю майна складається по кредитах, наданих юридичним особам (1 477 994 753, 76 грн і 59 473 880,19 грн відповідно), дебіторській заборгованості (1 643 635 416 ,28 грн і 2 561 625, 20 грн відповідно), кредитах юридичних осіб, за якими виявлена нікчемність (1 212 721 988, 97 грн і 3 930 003, 45 грн) та кредитах фізичних осіб, за якими виявлена нікчемність (682 297 854, 87 грн і 650 229, 86 грн).

3. Короткий зміст судових рішень

За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/11028/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, відмовлено у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- на момент прийняття рішення про схвалення (укладення) договорів відступлення, відповідачі діяли як пов`язані з банком особи в розумінні приписів частини 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- рішеннями у справах №№ 902/950/17 та 924/622/17 були застосовані наслідки недійсності нікчемних правочинів - договорів відступлення прав вимоги №№ 1, 2 від 19.05.2016. Також у рішенні № 902/950/17 було встановлено, що сума кредитних операцій з юридичними особами станом на 19.05.2016 не могла перевищувати 128 291 771, 21 грн, тоді як Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено правочин на суму 180 966 027, 90 грн (такі ж обставини про допустиму межу кредитних операцій були встановлені і в рішенні у справі № 924/622/17). Отже, суди приймають до уваги встановлені обставини, що договори про відступлення прав вимоги № 1 та № 2 були укладені поза допустимими межами максимальної суми кредитних операцій з юридичними особами. Проте, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не були учасниками в справах № 902/950/17 та № 924/622/17, на які Фондом здійснено посилання у позові. Тому, встановлені в указаних справах судами обставини можуть бути спростовані особами, які не брали участі у справі, в загальному порядку;

- у рішенні Правління Національного банку України № 14/БТ від 23.05.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" вказано, що Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" було віднесено до категорії неплатоспроможних через проведення останнім операцій, що призвели до збільшення зобов`язань банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов`язань перед юридичною особою. Тобто, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" було визнано неплатоспроможним не у зв`язку з укладенням договорів про відступлення прав вимоги, як вважає позивач, а у зв`язку з обставинами, зазначеними у рішенні Правління Національного банку України № 14/БТ від 23.05.2016;

- після внесення вищевказаних змін у Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не приведено свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства, а саме - він не звернувся в інтересах кредиторів, вимоги яких, залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", відповідно до частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, а звернувся як позивач про стягнення вказаної суми майнової шкоди на свою користь;

- позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що поданий неналежним позивачем;

- оскільки суди дійшли висновку про необґрунтованість заявленого Фондом позову, наслідки спливу позовної давності в даному випадку не застосовуються.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 910/11028/20, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування статей 89, 346 Господарського кодексу України, статей 92, 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, статей 3, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 43, 44, 49, 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства" та порушення статей 2, 13, 74, 75, 79, 86, 104, 119, 178, 236-238 Господарського процесуального кодексу України за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.07.2019 у справі № 910/12208/18, від 07.08.2019 у справі № 910/10888/18, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 18.03.2024 у справі № 910/268/23, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18, щодо виключного права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатись до суду в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до відповідачів та застосування частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в контексті обов`язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатись із позовом виключно в інтересах кредиторів, а не самого Банку; не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21, від 09.11.2023 у справі № 910/635/20, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21, від 09.01.2024 у справі № 910/7305/21, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18, щодо застосування статей 92, 1166 Цивільного кодексу України. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджує, що судами вибірково враховано деякі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, наприклад, щодо захисту інтересів кредиторів боржника, разом із цим судами проігноровані інші доречні висновки, а саме: щодо відповідальності власників істотної участі в Банку; щодо визначення підходів до визначення шкоди, заподіяної Банку; щодо встановлення причинно-наслідкового зв`язку та виключної правомочності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на звернення до суду з даним позовом у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, на думку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, судами не було повно, всебічно досліджено та не було надано належної правової оцінки доказам, наданих позивачем; відсутні будь-які мотиви відхилення або неврахування наявних у справі доказів, наданих позивачем, а також судами не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 02.10.2018 у справі № 910/14/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, щодо застосування в господарському процесі стандарту доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence), а також щодо його відмінності від стандарту доказування "достатність доказів". Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає, що суди, всупереч статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, замість стандарту доказування "вірогідність доказів" фактично застосували застаріле кліше "позивачем не надано доказів". Також, скаржник зазначає, що судами, в порушення частини 4 статті 75, частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, не враховані обставини, які досліджені та встановлені судовими рішеннями у справах № 902/950/17 та № 924/622/17, які мають преюдиційний характер для спору у справі № 910/11028/20; судами не досліджено та не надано правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме: постанові Правління Національного банку України № 917/БТ від 22.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку"; постанові Правління Національного банку України № 295/БТ від 27.04.2016 "Про окремі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"; звіту Національного банку України про інспектування Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" за період з 11.04.2016 по 27.05.2016; статуту Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", зареєстрованого 31.08.2015, запис № 10741050010045035, погодженого Національним банком України 05.08.2015; рішенню єдиного акціонера Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі ПАТ "ЕКОСІПАН" № 4 від 18.05.2016; договору відступлення права вимоги № 1 від 19.05.2016; договору відступлення права вимоги № 2 від 19.05.2016; акту проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності № 4 від 02.06.2016; висновку експерта-бухгалтера Скляр О. В.; бухгалтерсько-економічному дослідженню ОСОБА_3 від 20.07.2017; висновку судово-економічної експертизи № 1041/22401 від 27.09.2018, проведеної ТОВ "Експертна група ЕС енд Ді", тощо.

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Крім того, 14.01.2025 від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.

Верховний Суд вважає відсутніми підстави для прийняття наведених додаткових пояснень до розгляду, з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини 1, 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення в судовому засіданні.

З огляду на це Верховний Суд, відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, залишає без розгляду подані 14.01.2025 ОСОБА_1 додаткові пояснення у справі як заяву по суті справи, подану поза межами строку, встановленого Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

5. Позиція Верховного Суду

Верховний Суд, обговоривши доводи учасників справи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на касаційну скаргу, перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частина 7).

Позовні вимоги у цій справі заявлені Фондом, зокрема на підставі частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що поданий неналежним позивачем, оскільки Фонд не звернувся в інтересах кредиторів, вимоги яких, залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", відповідно до частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, а звернувся як позивач про стягнення вказаної суми майнової шкоди на свою користь.

Однак Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.

У постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) зроблено такі висновки щодо застосування частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

«Вказана стаття за своєю правовою природою містить як норми матеріального, так й норми процесуального права.

До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Порядок дій Фонду як ліквідатора банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду, є процесуальною, процедурною нормою».

При цьому, у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) зазначено, що до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, передбачене частиною 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову, яка вже містила такі терміни як "недостатність майна" та "пов`язані з банком особи". Суди попередніх інстанцій помилково не застосували зазначену норму у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі до спірних правовідносин, не врахували, що станом на дату подання Фондом позову наявність такого показника як "недостатність майна банку" була умовою для пред`явлення такого позову.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Отже, частиною 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, саме Фонд мав право звертатися із позовом до пов`язаних з банком осіб про стягнення шкоди, а кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку.

Водночас, Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що суди дійшли безпідставного висновку щодо обов`язку Фонду, після внесення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" змін у Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", привести свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Статтю 53 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною 6 згідно із Законом № 1588-IX від 30.06.2021 (через рік після звернення з позовом), відповідно до положень якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 9901/468/21).

Зокрема, у статті 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, і це означає обов`язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (більш пізня норма процесуального права скасовує дію попередньої норми, яка регулює ті самі відносини). При цьому, суд повинен враховувати загальні вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов`язки, скасовувати чи звужувати процесуальні права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 924/1277/20).

Таким чином, у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для висновку щодо обов`язку Фонду, після внесення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" змін у Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", привести свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства.

Отже, доводи скаржника про те, що суди дійшли помилкового висновку щодо подання позову неналежним позивачем знайшли своє підтвердження.

Ще однією підставою для відмови у задоволенні даного позову суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою банку шкодою, оскільки проаналізувавши зміст рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 № 14/БТ, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що укладення договорів про відступлення прав вимоги, не були підставою для віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних.

Такі висновки судами попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що той факт, що Національний банк України не зазначив обставину укладення спірних договорів як підставу для віднесення банку до категорії неплатоспроможним не свідчить про те, що дії, пов`язані з прийняттям рішень щодо укладення та безпосередньо укладення цих договорів були вчинені відповідачами з дотриманням вимог закону та не призвели до заподіяння банку шкоди. Верховний Суд також зазначив, що враховуючи положення статей 36, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірка правочинів банку здійснюється після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Таким чином, Верховний Суд виснував, що відсутність посилання на договори у рішенні Національного банку України про визнання банку неплатоспроможним не свідчить про правомірність проведених банківських операцій.

Разом з тим, вирішуючи спори про стягнення збитків, суди мають передусім з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає унаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.

Предметом позову в цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної банку протиправними діями / бездіяльністю пов`язаних з банком осіб.

При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

- персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

- факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

- факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

- факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

- збитки банку від конкретного правочину та їх причини;

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;

- факт недостатності майна банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії норми частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону від 15.11.2016 №1736-VIII, яка визначала недостатність майна банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов`язаних з банком осіб).

Подібні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18, на які посилається скаржник.

Згідно із частиною 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначаються:

- перелік обставин, які є предметом доказування у справі;

- перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;

- висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;

- мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;

- мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Фонд у касаційній скарзі зазначає, що суди не дослідили докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: постанову Правління Національного банку України № 917/БТ від 22.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку"; постанову Правління Національного банку України № 295/БТ від 27.04.2016 "Про окремі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"; звіт Національного банку України про інспектування Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" за період з 11.04.2016 по 27.05.2016; статут Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", зареєстрованого 31.08.2015, запис № 10741050010045035, погодженого Національним банком України 05.08.2015; рішення єдиного акціонера Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі ПАТ "ЕКОСІПАН" № 4 від 18.05.2016; договір відступлення права вимоги № 1 від 19.05.2016; договір відступлення права вимоги № 2 від 19.05.2016; акт проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності № 4 від 02.06.2016; висновок експерта-бухгалтера Скляр О. В.; бухгалтерсько-економічне дослідження ОСОБА_3 від 20.07.2017; висновок судово-економічної експертизи № 1041/22401 від 27.09.2018, проведений ТОВ "Експертна група ЕС енд Ді", тощо.

Верховний Суд погоджується з цими доводами, оскільки суд першої інстанції, дійшовши помилкового висновку про те, що Фонд є неналежним позивачем та передчасного висновку про те, що позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою банку шкодою, всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України взагалі не здійснив оцінки наданих Фондом доказів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не усунув зазначене порушення.

Разом з тим, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції зазначаючи про те, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не були учасниками в справах № 902/950/17 та № 924/622/17, і встановлені в указаних справах судами обставини, відповідно до частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути ними спростовані, в оскаржуваних судових рішеннях, в порушення положень статей 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, не навели аргументів, якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спростовують обставини встановлені у справах № 902/950/17, № 924/622/17.

Враховуючи наведене, неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 36, 38, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять в предмет доказування у спірних правовідносинах, унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За наведених обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини та дослідити докази, які входять до предмета доказування, надати їм та доводам учасникам справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

7. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 910/11028/20 скасувати.

3. Справу № 910/11028/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець