Ухвала

від 27.01.2025 по справі 903/273/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/273/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Кролевець О. А., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 (колегія суддів: Саврій В. А., Коломис В. В., Розізнана І. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" до Комунального некомерційного підприємства "Іваничівська багатопрофільна лікарня", про стягнення 289 212,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Іваничівська багатопрофільна лікарня" та просило стягнути 289 212, 65 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 29.08.2024 позов задоволено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Іваничівська багатопрофільна лікарня" задоволено, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення - про відмову у позові.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Крім того, скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Кролевець О. А., Рогач Л. І.

17.01.2024 до Верховного Суду надійшло клопотання скаржника про зміну чи доповнення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" зазначає, що копію оскаржуваної постанови отримало 27.11.2024, на підтвердження чого додало до касаційної скарги роздруківку з електронної пошти.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що оскільки вказане клопотання надійшло після спливу встановленого законом строку на касаційне оскарження, таке не приймається судом і підлягає залишенню без розгляду.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У силу пункту 2 частини третьої статті 287 цього ж Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частин п`ятої та сьомої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 289 212,65 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, посилається на підпункти "а", "б" та "в" частини третьої статті 287 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник зазначив, що скарга стосується неоднозначного застосування судом статей 1, 23 Закону України «Про теплопостачання», статей 1, 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», висновок Верховного Суду щодо застосування яких відсутній, тому висновок Верховного Суду у цій справі щодо правильного застосування зазначених норм закону матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, застосування учасниками ринку теплопостачання у подібних відносинах, забезпечення стабільності правовідносин у сфері теплопостачання.

Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.

Щодо посилання скаржника на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Скаржник зазначив, що у випадку не оскарження постанови апеляційного суду та не здійснення її перегляду в касаційному порядку, позивач буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді справи № 140/7244/24 про скасування встановленого позивачу тарифу на транспортування теплової енергії, яка, як встановлено судами попередніх інстанцій, розглядається адміністративним судом.

Разом з тим, вказавши про неможливість спростувати при розгляді іншої справи обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, скаржник не зазнав, які саме встановлені оскаржуваною постановою не може спростувати у справі № 140/7244/24.

Щодо посилання скаржника на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Виняткове значення для скаржника має той факт, що справа має значний економічний вплив на господарську діяльність позивача. Позивач є теплопостачальною організацією - суб`єктом господарювання, що здійснює виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, транспортування і постачання теплової енергії, має безстрокову ліцензію на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії. Скаржник здійснює діяльність на території смт. Іваничі Волинської області, провадить діяльність з виробництва, транспортування і постачання теплової енергії за трьома адресами: вул. Львівська, 6А, вул. Грушевського, 45, вул. Банківська, 6, постачає теплову енергію не лише відповідачу, а й іншим суб`єктам господарювання; місця та засоби провадження ліцензованої діяльності, в тому числі, місце і засоби провадження діяльності з постачання теплової енергії відповідачу, закріплені у ліцензійному реєстрі. Висновок апеляційного господарського суду щодо «відсутності» у позивача ліцензії та засобів провадження господарської діяльності за адресою вул. Грушевського, буд. 45 для транспортування теплової енергії та, як наслідок, відсутність у нього права на отримання плати за транспортування теплової енергії позбавляє позивача законного права на компенсацію понесених ним витрат на транспортування теплової енергії. Також скаржник зазначив, що ця справа впливає на здатність здійснювати ним подальшу господарську діяльність з теплопостачання (виробництва, транспортування та постачання теплової енергії), оскільки внаслідок прийнятого судом апеляційної інстанції рішення позивач, який є суб`єктом малого підприємництва, фактично позбавляється права на отримання компенсації понесених ним витрат на електроенергію, яка використовується для транспортування теплової енергії, внаслідок чого позивач зазнає економічних збитків, втрачає дохід і ризикує взагалі припинити здійснювану господарську діяльність.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що у випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такими, що мають для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

За оцінкою колегії суддів касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які би свідчили про виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність.

Верховний Суд, аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги, взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 903/273/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті-Девелопмент" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя О. А. Кролевець

Суддя Л. І. Рогач