Постанова

від 23.01.2025 по справі 146/1448/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 146/1448/24

Провадження № 22-ц/801/185/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мороз І. С.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуСправа № 146/1448/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Голоти Л. О.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Вапнярської селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Мороза І. С. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Від спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сімейні відносини не склалися у зв`язку з різними поглядами на життя. З моменту розірвання фактичних шлюбних відносин у 2019 році батько не піклується про доньку та не проявляє заінтересованості в її подальшій долі.

Судовим наказом Томашпільського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на доньку, однак з моменту призначення судом аліментів відповідач жодного разу їх не платив. Загальна сума заборгованості по аліментах станом на 26 серпня 2024 року складає 49 216 гривень.

Наразі дитина зареєстрована та проживає з позивачкою, відповідач вихованням дитини не займається, не цікавиться станом її здоров`я, донька перебуває на повному утриманні матері.

Покинувши сім`ю, відповідач поїхав за кордон. З часу виїзду і до тепер перебуває там, до малолітньої доньки не приїздив та не телефонував, не виявляв до неї ніякого інтересу. Фактично обов`язки батька дитини виконує теперішній чоловік позивачки - ОСОБА_5 .

05 вересня 2024 року службою у справах дітей Вапнярської селищної ради було проведено обстеження умов проживання дитини та членів сім`ї ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт про те, що позивачка спроможна виконувати обов`язки з виховання дитини та доглядати за нею.

У зв`язку з вказаними обставинами позивачка звернулася до органу опіки та піклування Вапнярської селищної ради з метою отримання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Покликаючись на те, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками по вихованню доньки, самоусунувшись від виконання батьківських обов`язків, протягом тривалого часу не проживає разом з нею, не спілкується, не проявляє належної турботи та уваги, не бере участі у вихованні та утриманні, не цікавиться її життям, не піклується про здоров`я дитини та її фізичним, духовним та моральним розвитком, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що у ході розгляду справи не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позивачкою не було підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Суд критично оцінив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки даний висновок є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Цей висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а тому висновок не може бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. При цьому, суд врахував, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5, 6 ст.19 СК України).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої дочки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Посилання позивачки на те, що її дочка проживає разом із нею та не бачиться із відповідачем з 2019 року не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Медвецький С. К., Голота Л. О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2025 року справу призначено до розгляду на 23 січня 2025 року о 10 год. 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Позивачка стверджує, що нею були подані усі належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки, які місцевий суд безпідставно не взяв до уваги.

Окрім того звернення до уповноважених органів у разі самоусунення батька від виконання батьківських обов`язків є правом матері, а не обов`язком.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26 липня 2018 року (а. с. 7).

Дитина зареєстрована разом із матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади та довідкою про склад сім`ї (а. с. 18, 19).

Згідно із довідкою від 27 серпня 2024 року № 611 про склад сім`ї, виданої Вапнярською селищною радою Тульчинського району Вінницької області, до складу сім`ї ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , входить дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 20).

Як видно з витягів державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 0523955400:01:002:0275 (а. с. 22, 23).

Згідно довідки-характеристики від 27 серпня 2024 року № 162, виданої Вапнярською селищною радою Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , компрометуючими матеріалами відносно гр. ОСОБА_1 виконавчий комітет селищної ради не володіє (а. с. 16).

Відповідно до довідки - характеристики від 22 серпня 2024 року № 14-18-09/481 виданої Липівським старостинським округом Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , але тривалий час за місцем реєстрації не проживає, скарг на нього до Липівського старостинського округу від жителів села і сусідів не надходило, компрометуючими матеріалами старостинський округ не володіє (а. с. 17).

Відповідно до розрахунку заборгованості виданого головним державним виконавцем Тульчинського відділу ДВС у Тульчинському районі Вінницької області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, станом на 1 серпня 2024 року заборгованість по аліментах становить 49 216 грн (а. с. 11-12).

Вказана заборгованість зі сплати аліментів також підтверджується довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 26 серпня 2024 року № 31116/22.21-24, виданою головним державним виконавцем Тульчинського відділу ДВС у Тульчинському районі Вінницької області, де вказано, що ОСОБА_2 станом на 26 серпня 2024 року має заборгованість зі сплати аліментів становить 49 216 грн (а. с. 10).

Згідно характеристики на дошкільника-випускницю різновікової групи Колоденського ЗДО «Капітошка» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання дуже любить свою сім`ю, зі слів ОСОБА_4 вона також любить нерідного батька ОСОБА_5 (а. с. 24).

З довідки від 27 березня 2024 року виданої КНП «Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» вбачається, що малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Вапнярському МЦ ПМСД з 5 листопада 2019 року, за даний час батько на огляд з дитиною не з`являвся, участь в житті дитини (медогляд, профілактичні щеплення та лікування) не бере (а. с. 26).

Як видно із психологічного висновку на ученицю 1 класу Вапнярського ліцею № 2 ОСОБА_2 , остання дуже любить свою сім`ю: маму, тата, бабусю, сестричку ОСОБА_7 (а. с. 29).

Згідно із актом обстеження умов проживання, складеного комісією в складі начальника відділу ССД Балдинюк І. М., головного спеціаліста ССД Гонтарук І. О., головного спеціаліста-бухгалтера Руденко Л. О., комісією було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що умови проживання задовільні, діти забезпечені всіма належними умовами для проживання, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомляла, що не пам`ятає свого батька та бачила його лише на фото, з розповіді матері батько ОСОБА_4 ОСОБА_2 не спілкується з донькою, не цікавиться її життям, здоров`ям та навчанням, а також не утримує її фінансово (а. с. 31).

Рішенням виконавчого комітету Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 25 вересня 2024 року № 162 «Про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 » вирішено: затвердити висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_2 (а. с. 44).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 », орган опіки та піклування виконавчого комітету Вапнярської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 45).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з донькою, не дбає про неї.

Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачкою не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Єдиним доказом, на який позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_2 визнано доцільним.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Виснуючи про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, орган опіки та піклування виходив із встановлення факту ухилення батька від виконання батьківських обов`язків.

Проте з висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 сприятиме захисту інтересів дитини. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство щодо неї, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками.

Наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, ОСОБА_1 не зазначила, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення саме для дитини.

Апеляційний суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на доньку, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає її інтересам.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Апеляційний суд вважає, що родинний зв`язок між батьком та донькою можливо відновити, а відтак відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач і орган опіки та піклування належно не аргументували.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що звернення до уповноважених органів у разі самоусунення батька від виконання батьківських обов`язків є правом матері, а не обов`язком, апеляційний суд вважає необґрунтованими, адже при зверненні до суду із вимогою про позбавлення батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, саме на позивача покладено обов`язок із доказування умисного та водночас злісного ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків.

Ураховуючи викладене, за встановлених фактичних обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та відмову у задоволенні позову.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що у мотивувальній частині суд першої інстанції вказав на обов`язковість попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та звернути увагу Служби у справах дітей Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області та органу опіки та піклування Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області на виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак викладене не зазначене судом у резолютивній частині рішення, а тому його слід доповнити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги по суті не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити, доповнивши його резолютивну частину, про що зазначалося вище.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню по суті не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2024 року змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацами такого змісту:

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Служби у справах дітей Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 27 січня 2025 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді С. К. Медвецький

Л. О. Голота