Постанова

від 19.12.2024 по справі 2/1519/7026/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5828/24

Справа № 2/1519/7026/11

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича

на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 20 травня 2024 року

за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно по цивільній справі № 2/1519/7026/11, боржниця: ОСОБА_1 , стягувач: філія Одеське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У серпні 2024 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшло подання приватного виконавця - Колечко Дмитра Миколайовича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно. В зазначеній заяві заявник просить суд встановити порядок виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси, що набрало законної сили 05.02.2014 року, шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 149, 7 кв.м, житловою площею 80,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в якому зареєстровані неповнолітні діти - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 травня 2024 року постановлено у задоволенні подання приватного виконавця - Колечко Дмитра Миколайовича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, боржниця: ОСОБА_1 , стягувач: філія Одеське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відмовити повністю.

Ухвала суду вмотивовано тим, що законодавством закріплено, виключно лише органами опіки та піклування право на надання дозволів на вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, яким володіє чи користується дитина. Також, суд звернув увагу, що у боржниці наявне і інше майно, окрім квартири, яка знаходиться у АДРЕСА_2 , де зареєстровані неповнолітні діти, та земельна ділянка, площею 0,0051 га за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, товариство «Глорія», що була передана в іпотеку 17.09.2007 року ВАТ «Державний ощадний банк України», а саме: 1/2 частини будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відносно, якої приватним виконавцем було винесено лише постанову про її опис.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець Колечко Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою задовольнити в повному обсязі подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. та встановити порядок виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси, що набрало законної сили 05.02.2014 року шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 ) а саме, 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 149, 7 кв.м, житловою площею 80,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в якому зареєстровані неповнолітні ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі посилаючись на постанови Верховного Суду України, зазначено, що суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні подання приватного виконавця.

Звертається увага на те, що висновки суду першої інстанції про можливість звернення стягнення земельної ділянки, площею 0,051 га за адресою: АДРЕСА_3 , є безпідставними, оскільки, станом на звернення з апеляційною скаргою, законом встановлена заборона, щодо примусової реалізації вищезазначеного майна, і воно було передано в іпотеку 17.09.2007 ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є стягувач у даному виконавчому провадження.

Також приватним виконавцем зазначено, що він звертався до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування із листом з метою отримання дозволу на примусову реалізацію майна, право користування яким мають неповнолітні, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , але у наданні відповідного дозволу виконавцеві було відмовлено.

Крім того, приватний виконавець звертався до служби у справах дітей Татарбунарської міської ради, як органу опіки та піклування із листом з метою отримання дозволу на примусову реалізацію майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і право користування яким мають неповнолітні. Згідно із рішенням Татарбунарської міської ради № 75 від 27.03.2024 року приватному виконавцю було відмовлено у наданні дозволу органу опіки та піклування.

В скарзі апелянт просить звернути увагу суду на те, що із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що фактично суд вирішував питання щодо встановлення порядку виконання саме за рахунок квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , чого виконавець не просив.

Підсумовуючи викладене, в скарзі зазначено, що враховуючи перебування земельної ділянки в іпотеці, та реєстрація у квартирі онуків боржника, приватним виконавцем було реалізовано його дискреційне повноваження на самостійне обрання черговості звернення стягнення на майно та підготовлено подання до суду із клопотанням дозволити примусовий продаж майна, у якому хоча і зареєстровані неповнолітні, але ці особи не є родичами боржниці та забезпечені іншим житлом. Наголошується, що при розгляді подання необхідно врахувати те, що будинок, який належить боржниці, фактично розділений на дві частини, обладнаний двома окремими входами, та інша частина будинку належить батькам неповнолітніх, отже, примусова реалізація належної боржниці частки будинку не призведе до фактичної втрати дітьми права користування будинком та ніяк не вплине на їх права та інтереси.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги представник особи, яка бере участь у справі як стягувач, АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» Поплавська О. В. надала відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що розглянувши доводи, що викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а отже підлягають задоволенню.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

У судовому засіданні представник приватного виконавця Колечко Д.М. адвокат Зауліна О.Г. та представник банку Поплавська О.В. надали усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримали, зазначивши при цьому, що ухвала суду першої інстанції є помилковою, а також прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Боржниця: ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича перебуває виконавче провадження № 66274977 виконання виконавчого листа №2/1519/7026/11, виданого 19.11.2014 року Малиновським районним судом м. Одеси, яким встановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом у розмірі 18 321,99 доларів США (вісімнадцять тисяч триста двадцять один долар США 99 центів), що еквівалентно 146 291 грн. 93 коп. (сто сорок шість тисяч двісті дев`яносто одна гривня 93 копійки).

26.07.2021 року приватним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, яка була надіслана сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення 27.07.2021 року, за вих. № 4787 за адресами, вказаними у виконавчому у документі.

Згідно із вказаними постановами боржника було зобов`язано подати виконавцю декларацію про доходи та майно боржника.

Факт обізнаності боржника про відкрите виконавче провадження підтверджується відміткою на повідомленні № 68004 0291541 про вручення (03.08.2021 року) та відміткою на постанові про відкриття виконавчого провадження про її отримання під власний підпис 07.10.2021 року.

У день винесення приватним виконавцем постанови про відкриття провадження були винесені постанови про арешт майна та коштів боржника, якими було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти всіх видів валют та банківських металів, що знаходяться на всіх рахунках боржника. Відомості про арешт рухомого та нерухомого майна боржника було внесено до відповідних державних реєстрів.

Незважаючи на те, що вказані постанови були надіслані до 34 банківських установ, станом на сьогодні, тільки вдалось виявити та списати кошти із рахунку АТ КБ «Приват Банк» у розмірі 5405,22 грн. Кошти на рахунка боржника в інших банківських установах відсутні.

Згідно відповіді ПФУ та ДФС України про джерела отримання доходів встановлено, що боржник отримує дохід в ТОВ «Екологічні технології ХХІ». 29.07.2021 року приватним виконавцем на адресу ТОВ «Екологічні технології XXI» направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника ВП №66274977. Але до сьогодні кошти не надходили. Відповідно відповіді на запит до Податкової служби сума нарахованого доходу в ТОВ «Екологічні технології XXI» складає 0.00 грн. За даними МВС транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

У ході перевірки майнового стану боржника було виявлено наступне нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,051 га за адресою: Одеська область, Біляївський р-н, с. Нерубайське, «Глорія» садове товариство, земельна ділянка; квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

29.09.2021 року приватним виконавцем було проведено опис земельної ділянки, площею 0,051 га за адресою: АДРЕСА_3 , та складено відповідну постанову.

09.10.2023 року приватним виконавцем було проведено опис 1/2 частини будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складено відповідну постанову.

Згідно матеріалів подання, законом встановлена заборона щодо примусової реалізації земельної ділянки, площею 0,051 га за адресою: Одеська область, Біляївський р-н, с. Нерубайське, товариство «Глорія», земельна ділянка, що була передана в іпотеку 17.09.2007 року ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є стягувач у даному виконавчому провадженні.

Судом встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована, як сама боржниця, так і її неповнолітні онуки: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), що підтверджується відомостями про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 04.08.2021 року за вих. №1014B/01-40.

Приватний виконавець звернувся до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування із листом з метою отримання дозволу на примусову реалізацію майна, право користування ким мають неповнолітні. Згідно із відповіддю №3158/01-20 вих. від 07.11.2023 року у наданні відповідного дозволу виконавцеві було відмовлено.

Також, приватним виконавцем було направлено запит до Центру надання Адміністративних послуг Татарбунарської міської ради для осіб (з зазначенням року народження, дати реєстрації, ступенем родинного зв`язку) зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 та чи зареєстровані за вказаною адресою неповнолітні діти. Із відповіді №06-15/020 від 25.01.2024 року на вказаний запит також стало відомо, що у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , також зареєстровані неповнолітні особи, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які не родичами боржниці.

Приватний виконавець звернувся до служби у справах дітей Татарбунарської міської ради, як органу опіки та піклування із листом з метою отримання дозволу на примусову реалізацію майна, право користування ким мають неповнолітні. Згідно із рішенням Татарбунарської міської ради №75 від 27.03.2024 приватному виконавцю було відмовлено у наданні дозволу органу опіки та піклування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець стверджував, що боржнику ОСОБА_1 належить 1/2 частина будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 149,7 кв.м, житловою площею 80,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в якому зареєстровані неповнолітні ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ЄСПЛ у пункті 65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy», заява №36813/97, п. 183). Так само й у справах про невиконання судових рішень: будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції.

Суд наділений правом вживати заходів забезпечення виконання рішення, встановлювати порядок і спосіб його виконання, отже і вирішити питання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровано місце проживання дітей.

У відповідності до частини шостої статті 431 ЦПК України суд наділений правом вживати заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, передбачені статтею 150 ЦПК України (іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.

Слід також звернути увагу на те, що чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Проте виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей при вчиненні саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 453/1637/21 (провадження № 61-7418св22).

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець має право звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов до помилкового висновку щодо неможливості звернення державного чи приватного виконавця із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані неповнолітні діти.

При вирішенні питання щодо дотримання прав неповнолітніх дітей у цій справі необхідно виходити із нижченаведеного.

Будинок, який належить боржниці, фактично розділений на дві частини, обладнаний двома окремими входами, одна частина будинку належить батькам неповнолітніх.

Як вбачається з подання, надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржника, виконавець просить лише на 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 80,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно із статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За статтею 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Частина 1 ст. 362 ЦК України визначає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Матеріалами справи підтверджено, що неповнолітні ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 не є родичами боржника за виконавчим провадженням №2/1519/7026/11, неповнолітні мають право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 , яке їм забезпечується виключно в межах права власності їх матері, тобто 1/2 частки спірного будинку, яка не належить боржниці ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що реалізація 1/2 частки будинку за адресою АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , боржнику за виконавчим провадженням №2/1519/7026/11, не становитиме порушення майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що є підставою для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. щодо надання дозволу на реалізацію частини майна.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанцій постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог приватного виконавця.

Керуючись ст. ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного виконавця Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 20 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно задовольнити.

Встановити порядок виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси, що набрало законної сили 05.02.2014, шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) а саме, 1/2 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 149,7 кв.м, житловою площею 80,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та в якому зареєстровані неповнолітні ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький