Ухвала

від 24.01.2025 по справі 691/1274/24

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 691/1274/24

провадження № 1-кп/691/212/25

УХВАЛА

Іменем України

24 січня 2025 рокум. Городище

Колегія суддів Городищенського районного суду Черкаської області під головуванням судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції з власних технічних засобів), розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області клопотання щодо дії запобіжного заходу обвинуваченому, в кримінальному провадженні № 12024250380000224 від 13.06.2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України,

УСТАНОВИЛА:

На розгляді Городищенського районного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України.

Обвинуваченому ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

22.01.2025 на електронну пошту суду надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого у кримінальному провдженні № 12024250380000224 від 13.06.2024 року - ОСОБА_8 на 60 діб з утриманням останнього у державній установі "Черкаській слідчий ізолятор", без визначення розміру застави, з тих підстав, що ОСОБА_8 згідно обвинувального акту та матеріалів кримінального провадження, обвинувачується у застосуванні насильства щодо підлеглого, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст 426-1 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відносться до категорії особливо тяжких злочинів, а санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років. 15.06.2024 ОСОБА_8 слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 11.08.2024. У подальшому обраний запобіжний захід стосовно ОСОБА_8 був продовжений. 27.11.2024 Городищенським районним судом Черкаської області до 26.01.2025 включно. Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Оцінюючи особу обвинуваченого та обставини вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , сторона обвинувачення приходить до переконання в тому, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, заявлені раніше під час досудового розслідування не зменшилися, а тому є підстави для продовження запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою. Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмувлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які можуть настати, якщо обвинувчаений буде залишатись на волі. Метою застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні; іншим чином перешкодити кримінальному провадженню; продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується та/або вчинити нове кримінальне правопорушення. За результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 навіть перебуваючи в ДУ "Черкаський слідчий ізолятор" зберіг свій вплив на деяких військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яким відомі обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Неможливість застосування більш мякого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту полягає в тому, що ОСОБА_8 фактично буде перебувати поза межами виконання обовязків військової служби, весь свій час буде використовувати на власний розсуд, матиме можливість безконтрольно спілкуватися, в тому числі за допомогою телефонних засобів звязку, зокрема, зі свідками та потерпілим у кримінальному првадженні, що обєктивно може зашкодити встановлення істини у цій справі, а також є підстави вважати, що у разі обрання більш мякого запобіжного заходу, обвинувачений змінить місце проживання (перебування). Відповідно до положень п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальномупровадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та щодо злочину, який спричинив загибель людини.

В судовому засіданні 24.01.2025 прокурор Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 підтримаввнесене нимклопотання,та зазначив,що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, на його думку ризики не зменшилися, продовжують існувати, перебуваючи на волі обвинувачений зможе ухилятися від явки до суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, зможе впливати на свідків кримінального провадження, зможе вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати іншим чином. Перш за все перебуваючи на волі, матиме повну свободу дій і зможе затягувати процес, перешкоджати встановленню об`єктивної істини в суді, оскільки він являється військовослужбовцем ЗСУ, також перебуватиме поза межами Черкаського регіону оскільки має місце реєстрації та проживання в іншому регіоні, зможе ухилятися від явки до суду в тому числі і безконтрольно спілкуватися зі свідками та потерпілими в даному кримінальному провадженні, оскільки фактично буде відсутній будь-який дієвий контроль за виконанням покладених на нього обов`язків. Крім того ОСОБА_8 займав посаду командира військової частини, свідки перебували в його підпорядкуванні, і в разі звільнення з під варти, обвинувачений, який зарахований в розпорядження командувача оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", в разі застосування будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, командувач буде зобов`язаний призначити його або на іншу посаду або на попередню, щодо осіб, які будуть в підпорядкуванні матиме й дисциплінарний і адміністративний вплив на осіб, матиме широкий спектр методів впливу на свідків. Обвинуваченому відомо місце проживання свідків, яких ще не допитували. ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, хоч і вважається особою не судимою, його було звільнено від відбування покарання, однак ним було вчинено ряд кримінальних правопорушень, в тому числі і об`єктом яких є життя і здоров`я особи, за аналогічним фактом і сьогодні слухається справа. Тому вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 , як особа, яка схильна до вчинення умисних кримінальних правопорушень зможе вчинити новий злочин. Оскільки кримінальне правопорушення вчинене із застосуванням насильства, заставу суд може не визначати, тому враховуючи викладене, просить задовольнити його клопотання, продовжити дію запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 на 60 діб, без визначення розміру застави.

Обвинувачений ОСОБА_8 та захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в суді, підтвердили отримання клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не заперечили щодо його розгляду в судовому засіданні.

Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні, заперечив щодо внесеного прокурором клопотання та зазначив, що всі клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 ідентичні. Зауважує, що обвинувачений не має місця проживання за місцем де вчинено правопорушення, однак він не зобов`язаний проживати саме тут, ОСОБА_8 проживає в Україні, а це означає, що на нього можна, за потреби, здійснити вплив. Прокурор убезпечився під час допиту свідків, здійснював відеофіксацію, і в разі якщо свідок прийде і скаже, що не пам`ятає, суд має можливість використати ці покази. Свідки нічого іншого сказати не зможуть. Немає жодного свідка, яким був би очевидцем події. Зазначає, що немає гіршого впливу на свідків ніж це робить сторона обвинувачення. Вважає, що кожна наступна ухвала суду, як і клопотання прокурора не буде відрізнятися одна від одної, та розуміє як вона ухвалюється (виготовляється), в ухвалі суду, якою продовжено запобіжний захід ОСОБА_8 вбачає упередженість. Матеріали не досліджувалися, тому посилання на них в ухвалі суду вважає недопустимим. Ризики зазначені стороною обвинувачення ті самі, тому суд має обґрунтувати кожен ризик, який вважає доведеними. З огляду на це, не вбачає необхідності клопотати про зміну запобіжного заходу ОСОБА_8 . У зв`язку з тим, що в суді присутня особа, яка хоче бути поручителем обвинуваченого, необхідно запросити його до зали суду та заслухати. Вважає, що відсутність письмового клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку, не є перешкодою для його розгляду в судовому засіданні за наявності особи поручителя, який з`явився, суд має розглянути таку можливість та відібрати від нього письмове зобов`язання.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 заперечила, щодо клопотання прокурора, та зазначила, що продовження запобіжного заходу має бути обґрунтованим, КПК України чітко встановлює, що кожен ризик має бути доведений конкретним доказом, жодних нових та достатніх доказів не було надано, станом на сьогодні підзахисний має правовий статус особи, що не має судимості, тому суд не має приймати до уваги посилання сторони обвинувачення щодо цього. Також додає, що на обвинуваченого при зміні запобіжного заходу на більш м`який може бути покладений обов`язок щодо заборони спілкування зі свідками. ОСОБА_8 не буде перешкоджати судовому розгляду. Він прибув до відділку поліції, викликав швидку допомогу потерпілому, не намагався щось приховати. Вважає, що на даній стадії судового розгляду можна застосувати більш м`якший запобіжний захід, або застосувати заставу, про що і клопоточе перед судом, оскільки порушення права людини є невиправданим.

У судове засіданні зявився ОСОБА_12 , який звернувся до суду із заявою про те, що бажає взяти на поруки обвинуваченого ОСОБА_8 , та повідомив, що має військове звання полковника, є заступником начальника управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Під час наради постало питання де взяти офіцерів, і так як знає, бачив особисто обвинуваченого ОСОБА_8 на військовій службі, який зарекомендував себе з хорошої сторони під час виконання бойових завдань, є фахівцем своєї справи, в ОСОБА_13 був на реабілітації, тому командувач поклав на нього задачу звернутись до суду з даною заявою. Розуміє, що бере на себе відповідальність. Йому відому за які дії обвинувачується ОСОБА_8 , яка відповідальність передбачена за дане кримінальне правопорушення та, що у випадку невиконання поручителем взятих на себе зобов`язань на поручителя накладається грошове стягнення. ОСОБА_8 завжди мав повагу до бійців, а останні повагу до нього. Відомо, що ОСОБА_8 був засуджений за злочини, його вина була доведена, він поніс покарання, зробив висновки та продовжив військову службу. В командування до нього не було питань. Запевняє, що зі свідками в даному кримінальному провадженні, які є військовослужбовцями, обвинувачений разом служити не буде, оскільки в м. Городище призначався на шість місяців, а далі мав перейти на схід України. Додав, що поновити на службі та призначити на посаду може лише командувач управління. Бере на себе обов`язок, що ОСОБА_8 буде прибувати до суду на кожну вимогу, мають можливість доставляти, наявний автомобіль, він буде знаходитись на службі під наглядом весь час. Була і зараз наявна гостра потреба в бойових офіцерах.

Обвинувачений та захисники підтримали заявлене клопотаня, просили його задовольнити, передати ОСОБА_8 на поруки заступника начальника управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ОСОБА_12 , зазначивши, що норми КПК України дозволяють одного поручителя. Та, захисник ОСОБА_14 вказує, що до поручителя військовослужбовця є повага, людина, яка перебуває на такій посаді, чогось досягла в цьому житті, а командувач призначить підзахисного на іншу посаду.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив щодо передачі обвинуваченого на поруки, вказавши, що оскільки військова частина в якій служив обвинувачений ОСОБА_8 на даний час так і залишається без командира, з червня 2024 року, обвинувачений може бути призначений на попередню посаду, що буде мати негативний вплив на розгляд кримінального провадження в суді. Звертає увагу суду, що згідно норм КПК України має бути декілька поручителів, один може бути лише тоді, якщо існує особлива довіра до цієї особи. В даному випадку цього не вбачається. Тому, просить відмовити з задоволенні заяви поручителя та продовжити обвинуваченому дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою без можливості внесення застави.

В судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_11 , клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без можливості внесення застави підтримала, вважає його обгрунованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі. Ризики, які встановленні на момент обрання запобіжного заходу, його продовження, не зменшилися і продовжують існувати. В задоволенні заяви поручителя, вважає за необхідне відмовити. Бойові заслуги обвинуваченого жодним чином не підтверджені, як і те, що в ЗСУ є крайня необхідність в бойових офіцерах, чи що його не можна замінити іншою особою. Обвинувачений має в біографії схожі злочини. Даний злочин вчинено під час воєнного стану, і де є гарантія того, що не повториться. На її думку, зміна запобіжного заходу обвинуваченому з існуючого, тримання під вартою, на поруку буде ще більшим приховування неправомірних дій обвинуваченого, що дасть йому можливість уникунути відповідальності. На даній стадії судового розгляду, просить суд відмовити в задоволенні поруки.

Потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_9 у судовому засіданні підтримали думку прокурора, представника ОСОБА_11 , вважають, що обвинуваченому необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Колегія суддів, заслухавши заяву особи, яка виявила бажання виступити поручителем обвинуваченого, доводи клопотання про продовження дії запобіжного заходу, думку учасників кримінального провадження, згідно вимог ст. 331 КПК України, у зв`язку з тим, що судове провадження не було завершене, виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 26 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення.

До них, згідно статті 131 КПК України, віднесені запобіжні заходи.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання передбаченим у статті 177 КПК України ризикам.

Вирішуючи питання продовження дії запобіжного заходу, колегія суддів враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Згідно обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12024250380000224 від 13.06.2024 року, ОСОБА_8 обвинувачується у застосуванні насильства щодо підлеглого, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст 426-1 КК України, а санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, та є особливо тяжким злочином.

15.06.2024 ОСОБА_8 слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, тобто до 11.08.2024.

В подальшому обраний запобіжний захід ОСОБА_8 був продовжений.

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 27.11.2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.01.2025 року (включно), без визначення розміру застави.

Підставою для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та подальшого його продовження під час досудового розслідування та судового провадження стало доведення прокурором перед слідчим суддею, судом, ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 та 5 частини 1 статті 177 КПК України, згідно з якими обвинувачений, у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; незаконно впливати на потерпілих, свідків, перешкоджати кримінальному правопорушенню іншим чином, зокрема створення штучних доказів та підбурювання осіб, які не були свідками кримінального правопорушення до подання неправдивих свідчень на підтердження захисних версій, може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбчаених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії" автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою, колегія суддів виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме, запобігання спробам обвинуваченого: переховуватись від суду; впливу на свідків; перешкодити кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Так, існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватися від суду є актуальним, зважаючи на тяжкість ймовірного покарання, оскільки останній на даний час обвинувачується, у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. До обвинуваченого, в разі доведення його причетності до скоєного (ч. 5 ст. 426-1 КК України), не може бути застосовано норми Закону щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, тому, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність реального відбуття покарання, яке йому загрожує, в разі доведеності його вини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, обвинувачений може переховуватись від суду. Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі "Ilijkov v. Bulgaria" від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі "Пунцельт проти Чехії" ("Punzelt v. Czech Republic") № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, вплив обвинуваченого ОСОБА_8 на свідків, які є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , на думку колегія суддів, не втратив свою актуальність, виходячи з норм КПК України щодо процедури отримання їх показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Так, з урахуванням ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Обвинувачений, перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, в тому числі очевидців події, із числа військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які перебували у відносинах підлеглості з ОСОБА_8 , оскільки він був прямим начальником та мав дисциплінарний вплив щодо них. Перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_8 матиме змогу незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки знає їх особисто, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу з метою примушування їх до надання завідомо неправдивих показів або відмови від їх надання, що негативно вплине на судовий розгляду. Зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідка та дослідження їх судом. За таких обставин, встановлення ймовірного впливу на свідків, є об`єктивною необхідністю забезпечення "недоторканості" показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.

Існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, на переконання колегії суддів полягає та виражається в тому, що обвинувачений ОСОБА_8 , як доводить прокурор, перебуваючи на волі, використовуючи свій авторитет, матиме змогу створити штучні докази своєї невинуватості, підбурити осіб, зокрема, з числа військовослужбовців своєї військової частини, які не були свідками кримінального правопорушеня, до надання завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунути ним захисних версій. Вказаний ризик хоч і мінімальний, проте є цілком обґрунтованим, зважаючи на обставини та мотиви інкримінованого в провину ОСОБА_8 кримінального правопорушення. Та, прокурор, звертає увагу суду, на зафіксовану зміну показань осіб (підлеглих обвинуваченого), які стосуються важливих обставин кримінального провадження, як працівникам медичної установи, так і працівникам полїції, та свідками під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу.

Існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вчинення іншого кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення тяжкого кримінального правопорушення, вчиненого проти життя та здоров`я людини, був засуджений за ч. 1 ст. 426, ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України, з остаточним призначенням покарання у виді позбавлення волі на шість років, що не заперечується стороною захисту, однак був звільнений від призначеного покарання, на підставі ЗУ "Про амністію 2016 року", що в силу ст. 88 КК України є таким, що не має судимості. Прим цьому, суд визнав факт вчинення ОСОБА_8 зазначених кримінальних правопорушень. Рішення, про застосування Закону "Про амністію" не є реабілітуючим. На думку колегії суддів, вказане свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченого та необхідність застосування до нього суттєвих заходів процесуального примусу.

Наведені ризики є триваючими, і на думку колегії суддів, вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу.

Щодо доводів сторони захисту стосовно недоведеності належними доказами існування вказаних ризиків, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення останнім зазначених дій.

Оцінюючи можливості застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого ОСОБА_8 для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 ЦПК України, колегія суддів виходить з того, що найбільш значущою гарантією прав людини, є право на свободу та особисту недоторканність. Та, що більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, відповідно до норм КПК України є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

На думку колегії суддів, неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, застави та домашнього арешту відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості.

Так, застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації, оскільки зважаючи на особу обвинуваченого він не зможе здійснити постійний належний самоконтроль своєї поведінки.

Не можливе і застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 і запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки маючи місце реєстрації в іншому регіоні, Одеська область, ускладнить його прибуття до зали судового засідання, та обвинувачений весь свій час буде використовувати на власний розсуд, матиме можливість безконтрольно спілкуватися, в тому числі за допомогою телефонних засобів звязку, зокрема, зі свідками у кримінальному првадженні, що обєктивно може зашкодити встановлення істини у цій справі, а також матиме можливість змінити місце проживання (перебування).

Не можливе і застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 і запобіжного заходу у виді застави. Так, колегією суддів, враховано, що сторона захисту попередньо заявляла, а суд розглядав клопотання щодо застосування до обвинуваченого застави, та те, що захисником не наведені нові обставини, які суд міг би врахувати, тому не вбачає підстав у застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді застави, в тому числі й з огляду на дії за які обвинувачується останній (ч. 5 ст. 426-1 КК України).

Щодо особистої поруки, про яку заявлено в судовому засіданні, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Особиста порука, як і особисте зобов`язання, належить до тієї категорії запобіжних заходів, у ході яких використовується моральний (психічний) метод впливу на поведінку обвинуваченого.

Довіра до поручителя перш за все полягає в усвідомленні суду того факту, що поручитель зможе сприяти досягненню мети запобіжних заходів та виконанню обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з частиною 2 статті 180 КПК України кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст. 177 КПК України), і, крім того, особливих підстав. Особиста порука заснована на довірі поручителя з боку суду, яка, в свою чергу, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя, його авторитеті, зокрема, для обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та у разі потреби доставку його до органу розслідування чи в суд на першу вимогу.

Тобто особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку обвинуваченого, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися.

Відповідно до повідомленого ОСОБА_12 , що він готовий взяти обвинуваченого ОСОБА_8 під свою особисту поруку та ручається за його належну процесуальну поведінку, готовий та спроможний забезпечити явку обвинуваченого до суду на першу вимогу у рамках цього кримінального провадження, колегія суддів бере до уваги, що суд, визначаючи одного поручителя особу, яка заслуговує на особливу довіру, повинен встановити чи заслуговує поручитель на його довіру, чи здатний поручитель (в силу особливих моральних якостей, авторитету, фізичного і психічного стану здоров`я тощо) достатньо впливати на обвинуваченого, щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку. Авторитет поручителя визначається його службовим становищем, поведінкою в колективі, побуті, його особистими якостями.

Разом з тим, таких доказів, колегії судів не надано, як і письмового клопотання (заяви) щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у суду відсутня будь-яка інформація стосовно особи ОСОБА_12 , яка б давала суду підстави вважати дану особу такою, яка заслуговує на особливу довіру, не надано доказів, що характеризують поручителя, з яких би суд міг встановити, чи заслуговує поручитель на його довіру, чи здатний поручитель достатньо впливати на обвинуваченого ОСОБА_8 , щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку та реально забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, обставин інкримінованого злочину, його тяжкості та суворості покарання за його вчинення.

У судовому засіданні ОСОБА_12 не довів, що ОСОБА_8 буде перебувати під його наглядом, в його підпорядкуванні, та не буде призначений по посаду командира військової частини НОМЕР_1 , де проходив військову службу, на час інкримінованого йому кримінального правопорушення, що викликає сумнів у колегії суддів у можливості безпосереднього впливу саме поручителя на процесуальні обов`язки обвинуваченого.

Між тим з урахуванням встановлених ризиків та обсягу обвинувачення, серйозності кримінального правопорушення, менш суворі запобіжні заходи, зокрема і особиста порука на переконання колегії суддів будуть недостатні для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , не будуть відповідати потребам кримінального провадження на даній стадії.

Відповідно до статті 199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

З моменту взяття обвинуваченого ОСОБА_8 під варту, продовження такого запобіжного заходу та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

На сьогодні, прокурором оголошено обвинувачення, визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженю та порядок їх дослідження, який вирішено розпочати з допиту свідків та ухвалено про відкладення судового розгляду на 10.02.2024 року для виклику свідків до зали судового засідання, що поза межами строку дії продовженого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вищезазначені обставини, на переконання колегії суддів, є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в триманні обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів, з урахуванням встановлених обставин, на переконання суду, не гарантує запобігання цим ризикам.

Колегія суддів, при вирішенні питання продовженні строку тримання під вартою, заначає, що у рішенні ЄСПЛ по справі "Бессієв проти Молдови" суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. Тому, колегія суддів враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_8 , та яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів (санкція ч. 5 ст. 426-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 12 років), вік обвинуваченого, його стан здоров`я, місце проживання та інші обставини, що характеризують його особу, дані про його соціальні та сімейні зв`язки.

Згідно з частиною 1 статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до правової позиції, наведеної у Постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №383/546/15-к, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що, зокрема, метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, що була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено, а стороною захисту не надано доказів та не наведено аргументів того, що припинили існувати ризики, що були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Збереження обґрунтованої підозри є обов`язковою умовою продовження тримання особи під вартою. Обвинувачення ОСОБА_8 не змінено.

Даних, які б вказували на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено.

На думку колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого та тяжкості пред`явленого обвинувачення, та судом враховано, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути "загальними та абстрактними" (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії), § 179).

Обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням його тривалості у співвідношенні з тяжкістю обвинувачення на даний час не виходять за межі розумного строку, який узгоджується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі статті 197 КПК України строк дії ухвали про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відтак, зважаючи на раніше викладене, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , його характеризуючи дані, ризики, які стали підставою для обрання і надалі продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які продовжують існувати і не зменшилися, зберігаючи об`єктивність та безсторонність, з метою досягнення завдань кримінального провадження та мети застосування запобіжних заходів, колегія суддів вважає доцільним продовжити тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави ( ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні діяння, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану). В задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 131, 176, 177, 178, 180, 181, 183, 199, 331, 372, 392, 395 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_12 про взяття ОСОБА_8 на особисту поруку та клопотанні захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш мякий, відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 5 ст. 426-1 КК України, в кримінальному провадженні № 12024250380000224 від 13.06.2024 року, на 60 діб до 25.03.2025 року (включно).

На підставі ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначати.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захисникам та направити до Державної установи "Черкаський слідчий ізолятор".

Ухвала щодо продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена, подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали проголошено 27 січня 2025 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3