Постанова

від 16.01.2025 по справі 552/7396/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7396/24 Номер провадження 22-ц/814/763/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Чумак О.Ю.,

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

при секретарі Галушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2024 року, постановлену суддею Самсоновою О.А., за результати розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Просила в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 531013640:13:003:0360 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовом нею подано заяву про забезпечення позову у якій вона посилалася на наявність підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, оскільки відповідач ОСОБА_2 може здійснити відчуження об`єкта права спільної сумісної власності на користь третіх осіб, та порушити права позивачки на судовий захист.

Просила з метою забезпечення позову накласти арешт на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 531013640:13:003:0360 за вказаною адресою.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду її в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Просила зазначену ухвалу скасувати та постановити нову якою накласти арешт на нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 531013640:13:003:0360.

В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Зазначає, що суд не вжив всіх заходів для встановлення фактичних обставин. Вважає, що висновки суду про неспівмірність арешту на майно з предметом позову є безпідставними та припущенням суду. Звертає увагу суду на висновки Верховного Суду зроблені у справах з подібними правовідносинами. При цьому зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що спірне майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якість на момент виконання рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Просила в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 531013640:13:003:0360 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вона зазначила, що з 01 листопада 1997 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Київського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2024 року. У вказаний період ними було збудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстрований за ОСОБА_2 21 лютого 2024 року. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 03 вересня 2015 року шляхом безоплатної приватизації. Тобто зазначене майно є спільною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач зазначила про наявність підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, оскільки відповідач ОСОБА_2 може здійснити відчуження об`єкта права спільної сумісної власності на користь третіх осіб, та порушити права позивачки на судовий захист.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 531013640:13:003:0360, які були зареєстровані на відповідача в період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Однак враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано, відповідач на даний момент має можливість самостійно розпоряджатися спірним майном, в тому числі відчужити його третій особі. Можливе подальше відчуження відповідачем спірної нерухомості об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що оцінка співмірності способу забезпечення позову полягає у співвідношеннінегативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з враховуванням інтересів сторін та інших учасників судового процесу, ефективністю захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без застосування заходу забезпечення позову, можливістю виконання судового рішення у разі задоволення вимог.

Тоді як суд першої інстанції, враховуючи характер спірних правовідносин, хибно трактував співмірність заходу забезпечення позову через призму розміру пазових вимог, а саме, що позивачка просила визнати за нею право власності на половину спірного майна, а не на все майно, оскільки дана позиція суперечить суді співмірності забезпечення позову.

При аналізі заходу забезпечення позову колегія суддів приймає до увага, що предметом позову є житловий будинок та земельна ділянка у натурі, а не у грошовому еквіваленті, тоді як відповідач до вирішення позову по суті має можливість розпорядитися спірним майном на власний розсуд, що призведе до порушення прав та інтересів позивача та неможливість виконання рішення суду в разі його задоволення.

У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 Верховний Суд роз`яснив, що: арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

У свою чергу заборона відчуження нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, можливості користуватися спірним майном та утримувати його.

Крім того, забезпечення позову є лише тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на випадок, коли відповідач діятиме недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за доцільне застосувати саме забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного нерухомого майна, що буде адекватним, пропорційним, співмірним заходом відносно позовних вимог.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2024 року слід скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.

Забезпечити позов шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 531013640:13:003:0360.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не розглядає справу по суті, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2024 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - задовольнити частково.

Забезпечити позов шляхом заборони відчуження житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 531013640:13:003:0360.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 січня 2025 року

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Л.І. Пилипчук