Постанова

від 15.01.2025 по справі 552/3873/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3873/23 Номер провадження 22-ц/814/221/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І.. Чумак О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2024 року у складі судді Турченко Т. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якому просили стягнути на їх користь з відповідача по 300 000 грн кожному у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 24.11.2017 о 17:19 год в Київському районі міста Полтави на залізничній станції «Полтава-Київська» пасажирський потяг ЧМЕЗ №7307 «Інтерсіті» сполученням «Київ-Харків» скоїв наїзд на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер.

Вказували, що смерть чоловіка та батька є різкою психотравматичною подією, яка викликає надзвичайний стрес, викликала біль та страждання, порушення душевної рівноваги та нормального способу життя, а тому в результаті наїзду на ОСОБА_3 та його смерті, їм спричинена моральна шкода, оскільки вони втратили близьку людину. Страждання, пов`язані зі смертю чоловіка та батька є триваючими, тому що така втрата є непоправною трагедією в їх житті. Розмір моральної шкоди оцінювали по 300 000 грн кожен.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 8 946,66 грн.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позову та обов`язку відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю потерпілого.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Онищенко О. Ф. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в діях машиніста ОСОБА_4 відсутні ознаки кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 КК України, в той час як загиблим ОСОБА_3 грубо порушено Правила безпеки громадян на залізничному транспорту України, який, усвідомлюючи небезпечність своїх дій та передбачаючи можливі небезпечні наслідки, рухався по залізним коліям, при наближенні потяга не зійшов з колії, не реагував на сигнали водія потяга, що призвело до його смертельного травмування потягом.

Вказане, на думку апелянта, свідчить про протиправну поведінку загиблого, а відсутність у водія потяга технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.

Вказує, що позивачами не надано суду доказів обґрунтування завдання їм моральної шкоди та її розміру, а також доказів, які б підтверджували факти, що стали наслідком сильних душевних страждань та пережитого нервового стресу, зокрема, не надано висновку судово-психологічної експертизи, яка може бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду).

Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення про присудження моральної шкоди з даної суми відраховуються податки та загальнообов`язкові збори, про що необхідно обов`язково зазначити в рішенні суду, що судом першої інстанції зроблено не було.

Також не погоджується з розміром стягнутого судом судового збору, який є непропорційним задоволеним позовним вимогам.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є дружиною і сином відповідно та членами сім`ї потерпілого ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув внаслідок травмування при зіткненні з потягом. Вказане підтверджується копіями паспортів позивачів, свідоцтв про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і про народження ОСОБА_2 , а також копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (а. с. 9-16).

Як вбачається з постанови слідчого ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 04 липня 2022 року про закриття кримінального провадження № 12017170020003005 від 27.11.2017 у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 КК України, в ході досудового розслідування встановлено, що потерпілим ОСОБА_3 було допущено порушення вимог пунктів 2.2., 2.3, 2.5., 2.6, 2.7, 2.10 Правил безпеки руху громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.98 № 54, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 р. за № 193/2633 (із змінами, затвердженими наказом МТЗУ від 22.11.2007 № 1059 зареєстрованими МЮУ 18.12.2007 № 1378/14645). Потерпілий ОСОБА_3 отримав травми прижиттєво, що свідчить про те, що в момент нещасного випадку він був живим та за бажання міг уникнути трагічних наслідків, що може вказувати на самогубство. У діях водія потяга ОСОБА_4 відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України (а. с. 71, 150-151).

Згідно листа ВП «Полтавська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» № ДН-4-01-21/137 від 22.05.2018 обставини нещасного випадку невиробничого характеру, смертельного травмування гр. ОСОБА_3 по станції Полтава-Київська 24.11.2017 були розглянуті на оперативній нараді при начальнику станції від 27.11.2017, про що складено протокол, відповідно до якого вини працівників залізничного транспорту в травмуванні громадянина не вбачається, причиною нещасного випадку стало порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті (а. с. 134-137).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що втрата близької людини є для дружини померлого ОСОБА_1 та сина померлого ОСОБА_2 незворотною втратою, що спричинила, спричиняє і буде спричиняти їм довготривалі сильні душевні страждання. При цьому суд врахував, що смерть ОСОБА_3 настала у зв`язку з його особистою необережністю при русі залізничною колією та не реагування на звукові сигнали локомотиву, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування. З урахуванням зазначених обставин, а також того, що позивачами не надано доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються обґрунтовуючи розмір моральних страждань, на думку суду, належним відшкодуванням у цьому випадку є стягнення по 100 000 грн кожному позивачу.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частинами другою та п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Приписами частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявність умислу потерпілого або дії непереборної сили належить до предмету доказування (частина друга статті 77 ЦПК України) та обов`язок доведення таких обставин в силу презумпції вини володільця джерела підвищеної небезпеки покладається на відповідача.

Відповідно до чинного законодавства вина потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за спричинену моральну шкоду.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Діяльність, пов`язана із використанням потягів, є джерелом підвищеної небезпеки, а оскільки володільцем потягу є АТ «Українська залізниця», то відповідач зобов`язаний відшкодовувати шкоду, завдану транспортними засобами, якими він володіє.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність обставин непереборної сили або умислу потерпілого, а доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині ґрунтуються на припущеннях та належними засобами доказування не підтверджуються.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка та батька внаслідок його травмування при зіткненні з належним відповідачеві потягом. При цьому суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням поведінки самого потерпілого, який порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, якими пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів, а перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо).

Оскільки груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, з урахуванням ступеню вини загиблого ОСОБА_3 , колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром грошового відшкодування завданої позивачам моральної шкоди внаслідок смерті чоловіка та батька в розмірі по 100 000 грн кожному, що відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Сам факт втрати близької людини є достатньою підставою для твердження про наявність травмуючого фактору, який спричиняє та буде спричиняти позивачам душевні страждання і відновити становище, яке існувало до смерті чоловіка та батька, неможливо, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо відсутності доказів обґрунтованості розміру моральної шкоди, оскільки грошове відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань позивача та з урахуванням обставин, що сприяли виникненню такої шкоди.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність вини машиніста потягу ОСОБА_4 не береться апеляційним судом до уваги, оскільки шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки при виконанні своїх трудових обов`язків працівником відшкодовується роботодавцем - власником джерела підвищеної небезпеки незалежно від його вини.

Встановлено, що рішення суду першої інстанції по суті заявлених позивачами вимог є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановленим фактичним обставинам справи на підставі наданих сторонами доказів та їх належної оцінки судом, що доводами апеляційної скарги не спростовується.

Між тим, при ухваленні рішення судом першої інстанції було невірно визначено розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до пункту 1.1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди позивачами вказана ціна позову 600 000 грн - по 300 000 грн кожному, отже, за подачу позову підлягав сплаті судовий збір у сумі 6 000 грн.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції позов задоволено на суму 200 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 000 грн за подання до суду позовної заяви, який підлягає стягненню в дохід держави.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374, пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги, встановивши порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За вказаних обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення розміру судового збору за подання позовної заяви, що підлягає стягненню з відповідача у дохід держави. В іншій частині підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційним судом не вбачається.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 травня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судового збору з 8 946,66 гривень до 2 000 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Чумак