Ухвала

від 27.01.2025 по справі 420/27638/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27638/24

У Х В А Л А

22 січня 2025 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Каравана Р.В.

за участю секретаря судового засідання - Мілєвої М.С.,

позивач не з`явився,

відповідач не з`явився,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження за позовом ОСОБА_1 до члена Вищої ради правосуддя Бурлакова Сергія Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про:

- визнання протиправною бездіяльність члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 який в порушення статей 42, 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктів 13.7, 13.8 Регламенту Вищої ради правосуддя, не виготовив висновки по скарзі ОСОБА_3 від 01.06.2022 (вх. №М-999/4/7-22) та не передав висновок разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами на розгляд Дисциплінарній палаті;

- зобов`язання члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 по скарзі ОСОБА_3 від 01.06.2022 (вх. №М-999/4/7-22) виготовити висновок та передати висновок разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами на розгляд Дисциплінарній палаті.

Відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

21.11.2024 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі № 420/27638/24. Вказане клопотання вмотивовано тим, що пунктом 23-7 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ. Виготовлення висновків по скаргах та передача висновків разом із дисциплінарними скаргами та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами на розгляд Дисциплінарній палаті не є остаточним рішенням за результатами розгляду таких скарг, а є процедурними діями. Вважає, що процедурні питання не можуть бути предметом перевірки в суді, натомість оскаржено може бути лише рішення за наслідками розгляду скарги чи заяви про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відтак, на його думку, в межах цього спору відсутній об`єкт судового захисту. Зазначає, що аналіз наведених вище норм, у сукупності із обставинами цієї справи, дає підстави для висновку, що дії члена Дисциплінарної палати щодо здійснення дисциплінарного провадження не може бути самостійним предметом судового розгляду. На підтвердження своєї правової позиції посилається на правову позицію викладену в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 640/16884/19.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, дослідивши подані до суду документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання, суд зазначає наступне.

Підстави та порядок закриття провадження у справі врегульовано статтею 238 КАС України.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Визначаючись із тим, чи належить розглядати даний позов за правилами адміністративного судочинства, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини 1 статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послу (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.

У своїх доводах представник відповідача покликається на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 640/16884/19.

Предметом спору у справі № 640/16884/19 було визнання протиправною бездіяльність члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 , яка виразилась у не постановлені ухвали про залишення звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018, без розгляду та повернення його заявнику та визнання протиправними дії члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 зі: складання висновку за результатом попередньої перевірки звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018; передання на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновку за результатом попередньої перевірки залишення звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018.

У мотивувальній частині вказаної постанови Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що дії члена Вищої ради правосуддя під час здійснення ним повноважень щодо складання висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді не породжують жодних відносин управлінського характеру чи підпорядкування між членом Вищої ради правосуддя і суддею щодо якого проводиться перевірка та складається висновок. Відносини виникають між членом Вищої ради правосуддя та Дисциплінарною палатою, яка заслухавши висновок члена Вищої ради правосуддя (доповідача) ухвалює рішення, яке може мати наслідки, у тому числі і відкриття дисциплінарного провадження.

Аналіз наведених вище норм, у сукупності із обставинами цієї справи, дає суду підстави для висновку, що ухвала про відкриття дисциплінарної справи, як і дії члена Дисциплінарної палати щодо попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки Вища рада правосуддя не прийме відповідне рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Отже вказані правові висновки Верховного Суду стосувались ситуації, коли членом Вищої ради правосуддя були здійснення дії з проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати.

Натомість, предметом оскарження у вказаній справі є визнання протиправною бездіяльності члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо не виготовлення висновку по скарзі ОСОБА_3 від 01.06.2022 (вх. №М-999/4/7-22) та не передачу висновку разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами на розгляд Дисциплінарній палаті, тобто на відміну від справи № 640/16884/19 позивачем оскаржується саме бездіяльність члена Вищої ради правосуддя.

При цьому, як зазначено у позовній заяві 26.12.2023 Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1418/0/15-23 від 26.12.2023 про зупинення розгляду його заяви про звільнення у відставку у зв`язку зокрема із надходженням скарги ОСОБА_3 (вх. № М-999/4/7-22 від 01.06.2022 року).

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд також зазначає, що у частині першій-другій статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб тощо.

Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, у справі громадянки ОСОБА_5 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи Конституційний Суд України офіційно розтлумачив ч. 2 ст. 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (ч. 1 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).

Обґрунтовуючи свою позицію, Конституційний Суд зазначив, що ст. 55 Конституції України «не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність». Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Звідси випливає, що Конституцією України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод (ч. 9 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).

Таким чином, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 статті 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод особи, усунення перешкод у їх реалізації.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

При цьому за правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

З урахуванням предмету спору, підстав позову та змісту позовних вимог, суд дійшов висновку, що правовий висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 640/16884/19 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та вказану справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому подане представником відповідача клопотання про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 167, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі № 420/27638/24 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали виготовлено 27.01.2025.

Суддя Роман КАРАВАН