УХВАЛА
27 січня 2025 року
м. Київ
справа №2-а-256/08
адміністративне провадження №К/990/48270/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи № 2-а-256/08 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про проходження публічної служби,-
УСТАНОВИВ:
У квітні 2007 року до суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура, далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора, далі - відповідач-2), в якому позивачка просила:
- скасувати наказ № 131 від 03 квітня 2007 року за підписом прокурора області Галкіна О.Б. про притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
- поновити на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури області з моменту звільнення;
- стягнути з прокуратури Одеської області заробітну плату за час вимушеного прогулу;
- стягнути з прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. солідарно.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року позов задоволено частково, а саме:
- скасовано наказ прокурора Одеської області № 131 від 03 квітня 2007 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури
- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року;
- стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн.
- стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, зазначивши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційні скарги Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31 грудня 2010 року відмовив у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі.
08 жовтня 2020 року Європейським судом з прав людини постановлено рішення у справі "Горяйнова проти України", заява № 41752/09, яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року.
04 лютого 2021 року позивачка звернулась до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі "Горяйнова проти України" (заява № 41752/09), ухвалене 08 жовтня 2020 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08 заяву про перегляд судових рішень задоволено частково, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року у справі № 2-а-256/08 і закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року та апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року без змін.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій ставилась вимога про стягнення додаткового відшкодування вимушеного прогулу.
Ухвалами Верховного Суду від 26 січня 2022 року та від 12 квітня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №2-а-256/08 повернуто особі, яка її подала відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Постановою Верховного Суду від 04 червня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 2-а-256/08 задоволено.
Закрито касаційне провадження № К/990/11143/22 за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 2-а-256/08.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року в частині залишення без змін постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 2-а-256/08.
Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції П`ятого апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 2-а-256/08 залишено без змін.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року залишено без задоволення апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура) та Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора), в частині вимог про скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, в частині висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Змінено постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, в частині обрахованої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини постанови у наступній редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, 65026) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, що тривав з 04 квітня 2007 року по 30 вересня 2021 року, загальним розміром 996 525 (дев`ятсот дев`яносто шість тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 12 (дванадцять) копійок, з відрахуванням належних до сплати податків та зборів.».
14 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просила прийняти і відкрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою. Передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї касаційної скарги, скасувати судові рішення: постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року та ухвалу від 04 листопада 2021 року; постанову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 04 червня 2024 року; постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року. Постановити нове рішення про поновлення трудових прав ОСОБА_1 на підставі рішення Європейського Суду з прав людини від 08 жовтня 2020 року у справі «Горяйнова проти України» та постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року, шляхом поновлення в існуючому органі прокуратури Одеської області та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з дати звільнення і по день постановлення судового рішення.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 грудня 2024 року визначено колегію суддів у складі: Загороднюк А.Г. (головуючого судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на судові рішення у справі № 2-а-256/08 залишено без руху. Надано заявниці касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання касаційної скарги у новій редакції, в якій чітко перелічити судові рішення, які оскаржуються та докази надсилання її копій іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України. Також, роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
24 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Соколову Володимиру Миколайовичу від участі у розгляді справи № 2-а-256/08.
У вищезазначеній заяві заявниця зазначає, що суддя Соколов В.М. не може брати участь у розгляді справи № 2-а-256/08 і підлягає відводу, оскільки у цій справі ухвалами від 26 січня 2022 року та від 12 квітня 2022 року суддя Соколов В.М. повернув касаційні скарги ОСОБА_1 . Ухвала судді Соколова В.М. від 26 січня 2022 року стала підставою для звернення скаржниці з другою скаргою до Європейського суду з прав людини з підстав недопускну до суду. Також, заявниця вважає, що прийнятті суддею Верховного Суду Соколовим В.М., з проявом надмірного формалізму та у порушення процесуальних строків, ухвали від 26 січня 2022 року та 12 квітня 2022 року ставлять під сумнів неупередженість судді у прийнятті подальших рішень у цій справі.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заяви про відвід, Верховний Суд виходить з такого.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Верховний Суд звертає увагу, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи "Білух проти України", заява № 33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Проаналізувавши аргументи, якими заявниця обґрунтовує заявлений відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи № 2-а-256/08, Верховний Суд вважає, що вони фактично зводяться до незгоди скаржниці з ухвалами судді Соколова В.М. від 26 січня 2022 року та від 12 квітня 2022 року про повернення касаційних скарг, які стали підставою для звернення скаржниці з скаргою до Європейського суду з прав людини, відповідно до положень частини четвертої статті 36 КАС України, не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу.
Інших підстав, які б свідчили про особисту упередженість судді Соколова В.М. або необ`єктивність під час розгляду справи № 2-а-256/08 заявницею не наведено, а суддями не встановлено.
Отже, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами. Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Таким чином, оскільки доводи заяви про відвід суддів ґрунтуються виключно на незгоді із судовими рішеннями, ухваленим суддею Соколовим В.М., заява про відвід вказаного судді є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КАС України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Враховуючи необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 , відводу судді Соколову В.М. питання про відвід судді відповідно до частини четвертої статті 40 КАС України підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Керуючись статтями 31, 36, 37, 40, 248 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи № 2-а-256/08 - визнати необґрунтованою.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколову В.М. від участі у розгляді справи № 2-а-256/08 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про проходження публічної служби до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько ,
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 27.01.2025 |
Оприлюднено | 28.01.2025 |
Номер документу | 124705888 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Загороднюк А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні