Постанова

від 28.01.2025 по справі 678/1763/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 678/1763/23

провадження № 61-10211св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Термопластавтомат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапчука Олександра Олександровича на заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Цибульського Д. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Корніюк А. П., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Термопластавтомат» (далі - ПАТ «Термопластавтомат») про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 грудня 1998 року, під час проведення прилюдних торгів із продажу майна у смт Летичів Хмельницької області, які проводилися судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н. М. згідно з актом про накладення арешту від 22 жовтня 1996 року, ним було придбано у власність будову бетонно-розчинного вузла, розташовану на земельній ділянці 800 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 2 100,00 грн.

Про придбання зазначеного майна з прилюдних торгів йому було видано акт від 14 грудня 1998 року, складений судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н. М. та затверджений суддею цього ж суду, а про передачу йому придбаного нерухомого майна в натурі Летичівським заводом пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат» видано відповідні накладні.

У актах проведення прилюдних торгів від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року зазначено, що з торгів реалізовувалося майно Летичівського заводу пресових вузлів Відкритого акціонерного товариства «Термопластавтомат» (далі - ВАТ «Термопластавтомат»), тобто власником цього майна, на момент його придбання, було саме ВАТ «Термопластавтомат», правонаступником якого є ПАТ «Термопластавтомат».

Після придбання зазначених споруд та представлення ним квитанцій про оплату їх вартості ВАТ «Термопластавтомат» передав їх йому згідно з накладними, з того часу він використовує зазначену будову бетонно-розчинного вузла.

Однак відповідно до листа державного нотаріуса Летичівської державної контори від 19 лютого 2010 року, акти від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року не відповідають законодавству України на теперішній час, зокрема розділу 25 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки в них не вказано, ким, коли, і де проводились прилюдні торги чи аукціон, немає характеристики реалізованого майна, адреси боржника і покупців не вказано, немає даних про правовстановлюючий документ на нерухоме майно.

У зв`язку з відмовою державного нотаріуса у видачі йому свідоцтва на придбання майна на аукціоні, а також через заперечення права власності на придбані об`єкти нерухомості з боку ПАТ «Термопластавтомат», він будучи фізичною особою - підприємцем звернувся із позовом до Господарського суду, в якому просив визнати за ним право власності на будову бетонно-розчинного вузла.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі № 22/1250-10 визнано за ним право власності на нежитлове приміщення - будову бетонно-змішувального вузла за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв. м.

26 січня 2011 року його право власності на приміщення було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Однак 12 серпня 2015 року постановою Вищого господарського суду України рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі № 22/1250-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Термопластавтомат» про визнання права власності на приміщення (будову бетонно-змішувального вузла), загальною площею 245,7 кв. м, відмовлено.

З технічного паспорта на приміщення бетонно-змішувального вузла, який виданий Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 20 липня 2006 року, вбачається, що його власником є ОСОБА_1 .

Однак, у зв`язку із скасуванням постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі № 22/1250-10, він не має можливості розпоряджатися належним йому майном, незважаючи на те, що з грудня 1999 року до даного часу (тобто майже 24 роки), приміщення (будова бетонно-змішувального вузла), загальною площею 245,7 кв. м перебуває у його фактичному користуванні та володінні як власника.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на приміщення бетонно-змішувального вузла, що розташований у АДРЕСА_1 , і складається з приміщення змішувального вузла (1) площею 130,6 кв. м, приміщення механічного цеху (2) площею 71,7 кв. м, приміщення кладової (3) площею 31,9 кв. м, приміщення кладової (4) площею 5,7 кв. м та приміщення кладової (5) площею 5,8 кв. м., а всього площею 245,7 кв. м.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної будова (бетонно-змішувального вузла), оскільки він увесь час знав про те, що його власником є ПАТ «Термопластавтомат», а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, тому відсутні правові підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остапчук О. О. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив суд скасувати заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остапчука О. О. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що добросовісність - одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Отже ОСОБА_1 в момент заволодіння спірним майном діяв добросовісно. Однак, він не знав і не міг знати, що документів, які йому були надані під час придбання цього майна, буде не достатньо для реєстрації ним права власності на нерухоме майно.

Також судами попередніх інстанцій не враховано того, що існує безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття майна у власність за набувальною давністю.

Підставою касаційного оскарження заочного рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Термопластавтомат» не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2024 року заявником у встановлений судом строк усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 грудня 1998 року під час проведення прилюдних торгів із продажу майна у смт Летичів, які проводилися судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н. М. згідно з актом про накладення арешту від 22 жовтня 1996 року, ОСОБА_1 було придбано будову бетонно-розчинного вузла, розташовану на земельній ділянці 800 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв. м, вартістю 2 100,00 грн. Вказана будова бетонно-розчинного вузла розташована на земельній ділянці площею 0,08 га, яка на даний час має кадастровий номер 6823055100:07:005:0006.

Про придбання зазначеного майна з прилюдних торгів ОСОБА_1 було видано акт від 14 грудня 1998 року, складений судовим виконавцем Летичівського районного суду Волосяною Н. М. та затвердженим суддею цього ж суду, а про передачу йому придбаного нерухомого майна в натурі Летичівським заводом пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат» видано відповідні накладні.

Передача даного майна була зафіксована накладними від 11 січня 1999 року, які мають кутовий штамп та завірені круглою печаткою Летичівського заводу пресових вузлів Хмельницького виробничого об`єднання «Термопластавтомат». У актах проведення прилюдних торгів від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року вказано, що з торгів реалізовувалося майно Летичівського заводу пресових вузлів ВАТ «Термопластавтомат», тобто власником цього майна на момент його придбання ОСОБА_1 було саме ВАТ «Термопластавтомат».

Таким чином, документами, що підтверджують факт придбання ОСОБА_1 вказаних об`єктів нерухомого майна з прилюдних торгів є: акт прилюдних торгів від 14 грудня 1998 року, накладна від 11 січня 1999 року, довідка банку про оплату вартості, здійсненої шляхом безготівкового переказу коштів. Після придбання даних споруд та представлення ОСОБА_1 квитанцій про оплату їх вартості ВАТ «Термопластавтомат» передав їх йому згідно з накладними, з цього часу ОСОБА_1 використовує зазначену будову бетонно-розчинного вузла.

Листом від 07 березня 2006 року, адресованим директору ВАТ «Термопластавтомат», ОСОБА_1 просив забезпечити явку повноважного представника товариства у Летичівську районну нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу придбаного майна.

28 березня 2006 року ВАТ «Термопластавтомат» повідомило ОСОБА_1 про те, що воно не виступало продавцем у даному випадку, а тому не може вчиняти дії з посвідчення договору купівлі-продажу та вказувало, що придбання приміщення здійснювалось через проведення публічних торгів, які проводились судовим виконавцем Летичівського районного суду, який і повинен був оформити відповідні документи.

Листом від 13 липня 2006 року ОСОБА_1 просив відділ державної виконавчої служби Летичівського районного управління юстиції забезпечити явку повноважного представника відділу в Летичівську районну нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна.

Хмельницьке бюро технічної інвентаризації листом від 26 грудня 2008 року № 10563/01-15 повідомило ОСОБА_1 про те, що надані ним документи не є правовстановлюючими, на підставі яких видається свідоцтво про право власності.

18 вересня 2010 року Хмельницьке бюро технічної інвентаризації повідомило господарський суд про те, що згідно електронних та документальних даних БТІ право власності на спірний об`єкт не зареєстровано.

Відповідно до листа державного нотаріуса Летичівської державної контори від 19 лютого 2010 року, акти від 11 листопада 1998 року та від 14 грудня 1998 року не відповідають вимогам законодавству України на теперішній час, зокрема розділу 25 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки в них не вказано, ким, коли, і де проводились прилюдні торги чи аукціон, немає характеристики реалізованого майна, адреси боржника і покупців не вказано, немає даних про правовстановлюючий документ на нерухоме майно.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі № 22/1250-10 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення - будову бетонно-змішувального вузла за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв. м.

26 січня 2011 року право власності ОСОБА_1 на приміщення було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав від 26 січня 2011 року реєстратора Хмельницького БТІ.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 серпня 2015 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2010 року у справі № 22/1250-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Термопластавтомат» про визнання права власності на приміщення (будову бетонно-змішувального вузла за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 245,7 кв. м, відмовлено.

З технічного паспорта на приміщення бетонно-змішувального вузла, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , який виданий Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 20 липня 2006 року, вбачається, що його власником є ОСОБА_1 , приміщення складається з приміщення змішувального вузла (1) площею 130,6 кв. м, приміщення механічного цеху (2) площею 71,7 кв. м, приміщення кладової (3) площею 31,9 кв. м, приміщення кладової (4) площею 5,7 кв. м та приміщення кладової (5) площею 5,8 кв. м, а всього: площею 245,7 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Остапчука О. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено такі висновки щодо застосування інституту набувальної давності.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)).

Зазначені висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи і позивачем те, що ОСОБА_1 знав, що право власності на будову бетонно-розчинного вузла належить ПАТ «Термопластавтомат», правовстановлюючого документу на нерухоме майно не було, тому відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_1 на підставі статті 344 ЦК України має право на набуття цього нерухомого майна за набувальною давністю.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у спірного об`єкта нерухомого майна є власник, який від зазначеного майна не відмовився, а сама по собі відкритість користування спірним майном ОСОБА_1 не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

Встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, які є необхідним для набуття права власності за набувальною давністю.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапчука Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Заочне рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник