Постанова

від 22.01.2025 по справі 187/149/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025року

м. Київ

справа № 187/149/20

провадження № 51-784 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040520000178, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Хутірське Петриківського району Дніпропетровської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК Українидо покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково, стягнуто на її користь з

ОСОБА_7 спричинену шкоду: матеріальну у розмірі 21 832 грн, моральну у сумі

10 000 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України

(в редакції від 11.01.2019) до покарання у виді штрафу в розмірі

500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України (в редакції від 11.01.2019) звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

В іншій частині вирок суду залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку,ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 20 березня 2019 року, близько 10 год 40 хв., керуючи автомобілем ВАЗ 21070, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом «ИВ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на якому знаходився вантаж, що виступав вправо на 1 м, рухаючись по правій смузі автомобільної дороги по просп. Калнишевського смт. Петриківка Дніпропетровської області у напрямку перехрестя доріг просп. Калнишевського та вул. Європейської, наближаючись до велосипедиста ОСОБА_9 , яка рухалася у попутному напрямку по правому узбіччю на велосипеді марки «Україна», в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України не змінив швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не врахував дорожню обстановку, та не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, допустив контактування вантажу, який знаходився в причепі керованого ним автомобіля та мав габарити ширші на 1 м від автомобільного причепу й частково займав простір правого узбіччя, з велосипедистом ОСОБА_9 , яка впала на асфальтоване покриття дороги, у результаті чого отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості останнього в суді і вичерпанні можливості їх отримати.

Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржники вказують на те, що судовий розгляд проведено неповно, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих, суперечливих та непрямих доказах.

Зазначать, що суд апеляційної інстанції, звільняючи обвинуваченого від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, безпідставно залишив без змін вирок місцевого суду в частині стягнення з

ОСОБА_7 процесуальних витрат за проведення судових експертиз в розмірі 2 512,16 грн, у зв`язку з чим не виконав вказівку суду касаційної інстанції та не врахував правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.09.2022 (справа

№ 203/241/17, провадження № 51-4251 кмо21).

Вважають, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг сторони захисту, залишив без розгляду клопотання ОСОБА_7 про повторне дослідження доказів та не навів належних мотивів прийнятого рішення, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Крім того вказують, що судом апеляційної інстанції порушено процедуру направлення цього кримінального провадження до іншого апеляційного суду, передбачену ч. 3 ст. 34 КПК України, а тому склад колегії суддів Дніпровського апеляційного суду, що постановив оскаржувану ухвалу, сформовано незаконно, що є підставою для скасування судового рішення.

Захисник не погоджується також з вирішенням цивільного позову потерпілої, оскільки судами не враховано розмір матеріальної та моральної шкоди, який має бути відшкодований ОСОБА_9 страховою компанією ПрАТ «УПСК», якою була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 .

Крім цього, захисник стверджує, що судом першої інстанції до судового розгляду призначено обвинувальний акт, який не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки у ньому відсутнє об`єктивне формулювання події кримінального правопорушення (часу, місця та знаряддя вчинення злочину), чим було порушено положення п. 3 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу.

У запереченнях на касаційні скарги представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність наведених у них доводів, зазначає про законність рішень судів попередніх інстанцій та відсутність підстав для задоволення скарг.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали доводи касаційних скарг.

Прокурор просив частково задовольнити касаційні скарги, скасувати оскаржувану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 просила відмовити у задоволенні касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПКУкраїни у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно положень ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 за апеляційними скаргами сторони захисту, суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Так, разом з апеляційною скаргою обвинувачений подав клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, в якому просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити, зокрема, обставини: щодо часу вчинення ДТП та його місцезнаходження; вказував, що в протоколі огляду місця ДТП від 20.03.2019 та в протоколах слідчих експериментів від 06.08.2019, 16.01.2020 зазначені різні місця дорожньо-транспортної пригоди; щодо невідповідності кольору транспортного засобу, яким здійснено наїзд на

ОСОБА_9 , кольору автомобіля, яким він користується, для чого відповідно просив допитати потерпілу ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 , а також слідчих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

З метою забезпечення реалізації стороною захисту права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, апеляційний суд мав створити для цього необхідні умови, в тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржував обвинувачений.

Забезпечення таких умов передбачено ч. 3 ст. 404 КПК України, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Під час розгляду даного кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, в порушення зазначених вимог процесуальних норм, взагалі не розглянув клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження (т. 2 а. п. 223-231).

Таким чином, апеляційний суд порушив положення ст. 419 КПК України при розгляді апеляційної скарги обвинуваченого, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Наведене узгоджується з усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка викладена у постановах, зокрема, від 17 лютого 2021 року (справа № 463/4015/18, провадження № 51-3682 км20), від 07 липня 2022 року (справа № 748/1046/19, провадження № 51-1706 км20) та від 13 грудня 2022 року (справа № 201/7235/18, провадження № 51-1030 км22).

Крім цього, відповідно до ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається за правилами визначеними цим Кодексом з дотриманням норм і положень Цивільного процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України.

Потерпіла ОСОБА_9 у кримінальному провадженні заявила цивільний позов, у якому просила суд стягнути з ОСОБА_7 у рахунок відшкодування шкоди: матеріальної - 26 333 грн, моральної - 30 000 грн. Вимог про відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди до страхової компанії потерпіла не заявляла(т. 1 а. п. 16-18).

Ці позовні вимоги суд першої інстанції задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_7 на її користь 21 832 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.

Оскаржуваною ухвалою апеляційний суд змінив вирок суду, зокрема, в частині вирішення цивільного позову, стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілої

ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в

сумі 20 000 грн.

Натомість, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

№ 1961-IV від 01.07.2004 обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Разом з тим у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону).

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс18) дійшла висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому відповідно до пунктів 72, 73 вказаної постанови Суду відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а також не відповідає Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. 3 цього Закону) та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 07 червня 2021 року (справа № 350/1746/18, провадження

№ 51-2182 кмо20) звернула увагу на судові рішення Великої Палати Верховного Суду, у яких містяться висновки про застосування цивільних та цивільних процесуальних норм, які узгоджуються з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, також мають бути враховані під час вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, якщо за обставинами провадження деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (постанови від 03 жовтня 2018 року, справа № 760/15471/15-ц; від 20 лютого 2020 року, справа № 753/15214/16-ц; від 12 грудня 2018 року, справа № 570/3439/16-ц).

У поданій касаційній скарзі захисник зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована в ПрАТ «УПСК», що підтверджується наявним в матеріалах кримінального провадження полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ8989942.

Переглядаючи вирок суд апеляційної інстанції, всупереч вищенаведеним положенням цивільного законодавства, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018, допущену місцевим судом помилку не виправив і, як наслідок, безпідставно погодився про необхідність стягнення заподіяної в результаті ДТП моральної та матеріальної шкоди виключно із обвинуваченого ОСОБА_7 .

Разом з тим, посилання сторони захисту в обґрунтування доводів касаційних скарг на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.09.2022 (справа № 203/241/17, провадження

№ 51-4251 кмо21) є нерелевантним, оскільки відповідно до даного висновку з особи, яку було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, не стягуються, а відносяться на рахунок держави.

Проте суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_7 не від кримінальної відповідальності, а на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного покарання, тому доводи скарг у цій частині є безпідставними.

Також колегія суддів вважає, що не є обґрунтованими доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом процедури направлення цього кримінального провадження до іншого апеляційного суду, передбаченої ч. 3 ст. 34 КПК України, з огляду на таке.

Так, частиною 2 статті 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні порушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних суддів та утворення апеляційних суддів в апеляційних округах» утворено, зокрема, Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Як убачається із супровідного листа, Дніпровський апеляційний суд (м. Дніпро) направив для розгляду на адресу Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 разом з протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями

(т. 4 а. п. 15).

Тобто, Дніпровський апеляційний суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у межах апеляційного округу, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням суду у містах Дніпрі та Кривому Розі, тобто без порушення принципу територіальної підсудності.

З наведеного слідує, що у такому випадку застосування апеляційним судом положень ст. 34 КПК України є неприйнятним, тому твердження захисника про порушення вказаним судом процедури направлення кримінального провадження до іншого апеляційного суду та постановлення оскаржуваної ухвали незаконним складом суду є хибними.

З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Інші доводи стосуються доведеності винуватості ОСОБА_7 та оцінки доказів, а тому їх перевірку необхідно здійснити суду в ході апеляційного розгляду.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати зазначене, дослідити всі обставини, які мають правове значення, та оцінити сукупність зібраних доказів з точки зору належності, допустимості та достатності в їх взаємозв`язку для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3