Постанова

від 23.01.2025 по справі 565/1517/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року

м. Рівне

Справа № 565/1517/23

Провадження № 22-ц/4815/23/25

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Релігійної громади християнська церква «Світло зорі» у місті Вараш про усунення перешкод у користуванні приміщенням та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

ВСТАНОВИВ:

До Кузнецовського міського суду Рівненської області з позовом до Релігійної громади християнської церкви «Світло зорі» у м. Вараш, звернувся ОСОБА_4 .. Зазначає, що є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3967,4 кв.м, ресторан «Вараш». Він не може потрапити до цього нежитлового приміщення, оскільки йому чинились перешкоди членами Релігійної громади. Він направив їм вимогу від 04.07.2023 про витребування майна з чужого незаконного володіння, однак відповіді не отримав. Просить усунутиперешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому нежитловим приміщенням, шляхом звільнення від майна та присутності членів зазначеної Релігійної громади, прибирання ними своїх замків та вивісок, видалення ними з офіційної електронної адреси місцезнаходження вищезазначеного нежитлового приміщення.

Відповідач Релігійна громада християнської церкви «Світло зорі» у м. Вараш позов не визнала та просить відмовитиповністю упозові ОСОБА_4 за безпідставністю, оскільки назване нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3967,4 кв.м, належить ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4

.

ОСОБА_6 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги подала позов до ОСОБА_4 , та просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь об`єкт нерухомого майна ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 3967,4 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2698180456020, який належить саме їй на праві приватної власності, а не ОСОБА_4 ..

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Релігійної громади християнської церкви «Світло зорі» у м. Вараш про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3967,4 кв.м, ресторан «Вараш» відмовлено повністю.

Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено повністю.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 об`єкт нерухомого майна ресторан «Вараш», загальною площею 3967,4 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2698180456020, який належить їй на праві приватної власності.

Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_4 не погодився з вказаним рішення та подав апеляційну скаргу, в якійвказує, що воно є таким, що порушує норми процесуального права та побудоване на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Зокрема вказує, що в рішенні суду першої інстанції неправильно зазначено порядок його оскарження - через Кузнецовський міський суд Рівненської області, хоч за ч.1 ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду.

У матеріалах даної справи відсутні та жодним з учасників справи не надавались будь-які документи, дозволи, правочини тощо щодо передачі РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА СВІТЛО ЗОРІ У МІСТІ ВАРАШ (далі - Відповідач) права користування приміщенням.

Враховуючи, що ОСОБА_7 зареєструвала право власності на вищезазначене майно лише 24.04.2009 (внаслідок спадкування), то передати його у користування у 2008 році відповідачу, не маючи щодо нього жодних прав, вона не могла.

На момент подання позову та відкриття місцевим судом провадження у справі № 565/1517/23 Відповідач не був обізнаний, хто був попереднім до нього власником оспорюваного нерухомого майна та вимагав від нього повторно сплатити за це майно (відеодокази наявні у матерілах справи).

Відповідач не знає у яке саме користування йому було передано зазначене майно (безоплатне користування або в оренду), у яку саме дату, на який термін та таке інше. Правочин щодо підтвердження такої угоди також відсутній, проте Цивільний кодекс України прямо визначає обов`язковість письмової форми договору щодо такого правочину.

Матеріали справи не містять жодних доказів щодо утримання цього майна, як ОСОБА_5 так і Відповідачем.

Жодних доказів,аргументів таобґрунтувань щодоправомірності користуваннята розпорядженняВідповідачем майном апелянта.

Ставить під сумнів показання незнайомого йому свідка ОСОБА_8 - т.в.о. директора БТІ м. Вараш, що витяг з реєстру прав власності не може бути сформований з однаковим номером.

ОСОБА_4 зазначає, що не може, а ні підтвердити, а ні спростувати, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 був виготовлений на бланку серії ВМІ № 821743, оскільки Відповідачем копія цього правочину Позивачеві не надсилалась, а наявні в розпорядженні Позивача матеріали справи щодо цього документу виконано у нечитабельний спосіб.

Вказує, що твердження ОСОБА_6 , що цей договір не підписувала і не укладала та ніколи не планувала продавати ресторан «Вараш» і у смт. Козин Обухівського району Київської області ніколи не була, а 29.09.2009 року перебувала за межами України, кошти за ресторан «Вараш» їй ніхто не давав і вона такі кошти не отримувала, з позивачем не знайома, його ніколи не бачила, а ресторан «Вараш» вибув з її володіння поза її волею, суд першої інстанції цей аргумент висвітлює та позіоціонує, як безальтернативний та беззаперечний. У рішенні неодноразово, повною мірою ігноруються його права чим ставить під сумнів дотримання рівності перед законом і судом.

Зазначає, що не має звички перевіряти паспорти у своїх близьких та знайомих, а тому паспорт ОСОБА_9 не роздивлявся навіть під час укладення договору купівлі-продажу спірного майна. Особа на фото з копії письмового доказу (АР 9050597) дуже схожа на дружину його померлого товариша ОСОБА_10 ОСОБА_11 , з якою також свого часу приятелювали та з якою він уклав договір купівлі-продажу спірного майна, проте особа на фото з копії письмового доказу (FD 8739900) йому зовсім не знайома та не має навіть в окремих рисах схожості з відомою йому ОСОБА_12 .

Вказує, що зазначена копія її паспорту не є письмовим доказом, оскільки у розумінні ч. 2 ст. 95 ЦПК України не є документом та представником третьої особи адвокатом Лящуком М.В., у протиправний спосіб засвідчено копію письмового доказу, без ознайомлення із оригіналом та надано завідомо неправдиві відомості щодо знаходження оригіналу цього доказу у третьої особи ОСОБА_5 .

Стверджує, що ОСОБА_5 третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, не завжди легально перетинала українські кордони (штампів в`їзду-виїзду 15 замість 16-ти), вона також не перебувала в України задля оформлення та отримання Свідоцтва про право на спадщину, Свідоцтва про право власності та проходження реєстрації в Державному реєстрі фізичних осіб, щонайменше з початку року і до квітня 2009 року, однак 26.02.2009 такі запис були внесені до Держреєстрів. (номер інформаційної довідки 351366814).

Виходячи з викладеного, копії письмових доказів наданих та завірених представником третьої особи та безпосередньо копія письмового доказу (АF 9050597) ставить під сумнів відповідність поданої копії письмового доказу оригіналу, а тому такий доказ не повинен братись судом до уваги.

Щодо підписів особи, на ім`я якої оформлено письмові докази (паспорти громадянки Республіки Польща ОСОБА_9 ) НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , то ці підписи виконано у різний спосіб, вони мають відмінну літерацію, почерк, напрям розташування та форми виконання, то навіть за відсутності відповідної експертизи, не можна навіть припустити, що це підпис однієї й тієї ж самої особи, тому виникають здорові сумніви щодо відношення цих письмових доказів до однієї й тієї ж самої особи або їх відповідності оригіналам, за їх наявності.»

Заперечує, що неформування нотаріусомнаряду 2-04 «Договори про відчуження іншого нерухомого майна», на підставі яких вони посвідчувались, є підставою для сумнівів щодо укладення між ним та ОСОБА_13 договору купівлі-продажу.

Вказує, що згідно з матеріалами справи № 565/1517/23 ОСОБА_7 , то володіє українською мовою, то не володіє нею, то потребує перекладача, то укладає та підписує документи оформлені виключно українською мовою та таке інше, так наприклад щодо вступу у справу третьої особи, листування із органами місцевого самоврядування.

Щодо неподання ним до суду оригіналу договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 року, то він став жертвою злочину, внаслідок якого і втратив цей договір.

Вважає,що позов ОСОБА_5 не євіндикаційним позовом,оскільки він не користується та не розпоряджається нежитловим приміщенням, а є безпідставним позовом внаслідок відсутності порушення прав ОСОБА_5 Третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, щодо користування та розпорядження нежитловим приміщенням ресторану.

Вказує, що в поточному процесі задоволені судом вимоги про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 року жодним з учасників процесу не заявлялись.

Просив скасувати рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 червня 2024 року у даній справі та повністю задовольнити його позовні вимоги та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_14 .

У відзиві наапеляційну скаргу Релігійна громада християнська церква «Світло зорі» у місті Вараш просить залишити її без задоволення а рішення без змін.

У відзиві наапеляційну скаргу представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_9 , адвокат Ляшук М.В. просить відмовити в задовленні скарги в повному обсязі а оскаржене рішення залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, дана їм вірна оцінка та обгрунтований висновок за заявленими вимогами. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно копії свідоцтва про право власності від 07.04.2009 року, зареєстроване у реєстрі за № 527 (а.с. 201 т.1), підтверджується право власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , на частини ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільному сумісному майні, придбаному подружжям.

Крім того, згідно з копією свідоцтва про право на спадщину від 07.04.2009 року, зареєстроване у реєстрі за № 533 (а.с. 200 т.1), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_15 майно, яке складається з частини ресторану «Вараш», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтва про право власності від 07.04.2009, зареєстроване у реєстрі за № 527 та свідоцтва про право на спадщину від 07.04.2009 року, зареєстроване у реєстрі за № 533, 24.04.2009 року КП «Кузнецовське міське БТІ» виданий витяг № 22567666 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 26563263, ресторан «Вараш», чим підтверджується права приватної власності ОСОБА_6 на зазначений об`єкт у цілому. (а.с. 200-203 т.1).

Місто Кузнецовськ Рівненської області перейменоване на місто Вараш Рівненської області, відповідно до Постанови Верховної Ради Українивід19.05.2016№1377-VIII.

Згідно копії інформаційної довідки № 336126053 від 19.06.2023 року, право власностіна ресторан« ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 26563263, зареєстроване 22.02.2023 року о 20 год 47 хв. державним реєстратором на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний номер 4756, виданому 29.09.2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К. за позивачем ОСОБА_4 (а.с. 8 т.1).

Третя особа ОСОБА_6 , як в своєму позові, а також допитана в судовому засіданні як свідок, категорично заперечила підписання нею та укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009. Зокрема пояснила, що такий договір не підписувала, його не укладала та ніколи не планувала продавати ресторан «Вараш», у смт. Козин Обухівського району Київської області ніколи не була, 29.09.2009 року перебувала за межами України, кошти за ресторан «Вараш» їй ніхто не давав і вона такі кошти не отримувала. З ОСОБА_4 не знайома, його ніколи не бачила. Вказала, що ресторан « ОСОБА_16 » вибув з її володіння поза їїволею.

Аналізуючи здобуті по справі докази, місцевий суд встановив особу ОСОБА_6 , вірно зазначив, що згідно паспорта № НОМЕР_1 , копія таоригінал якого досліджено у судовому засіданні, він належить громадянці Польщі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Вулька Соколовська та її особистий номер НОМЕР_4 . За відмітками у паспорті вона заїхала до України 24.08.2009 року, виїхала з України 30.08.2009 року та знову заїхала до України 29.12.2009 року. Тобто, станом на день укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 року, зареєстрованим за номером 4756, вона не перебувала на території України, а тому не могла підписати вказаний договір (а.с. 136-155 т.1).

Згідно повідомлення Київського обласного державного нотаріального архіву від 09.10.2023 року в результаті проведення перевірки архівного фонду № 63 (приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_17 ), наряд 2-04 «Договори про відчуження іншого нерухомого майна та документи на підставі яких вони посвідчувались» не формувався. (а.с. 129, т 1), тобто відсутні в архіві документи підтверджуючі продаж ОСОБА_14 та купівлю ОСОБА_4 нерухомого майна від 29.09.2009 року.

В преамбулі згаданого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 року зазначено, що сторони володіють українською мовою. Проте у судовому засіданні третя особа даючи пояснення користувалась послугами перекладача, зважаючи на те, що не володіє українською мовою. (а.с. 110 т.3).

Зі змісту п. 5 копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 вбачається, що при його оформленні нотаріус посилається на Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.07.2009 року за № 22567666. Однак, у суді досліджена видана КП «Кузнецовське МБТІ» копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22567666 від 24.04.2009. Свідок ОСОБА_8 (працівник БТІ) пояснив, що витяг з реєстру прав власності не може бути сформований з однаковим номером. Тобто, такий витяг 29.07.2009 рокуне мігбути виданий,а безнього іпосвідчений договіркупівлі-продажу.Крім того, слід зазначити, що згідно з пунктом 7.8 діючого станом на 2009 рік Тимчасового положенняпро порядокдержавної реєстрації прававласності таінших речових правна нерухомемайно (z0157-02) витяг з Реєстру прав був дійсним протягом трьох місяців з моменту його видачі (т.1 а.с. 109).

ОСОБА_4 до суду оригінал договорукупівлі-продажунерухомого майнавід 29.09.2009 року, на підтвердження законного переходу до нього права власності на приміщення ресторану не подав, посилаючись на його викрадення 10 травня 2023 року (а.с. 142-149 т.3).

Про цю обставину йому було відомо ще до подання ним позову 05.09.2023 року, однак всупереч вимогам п.5,8 ч.3 ст.175 ЦПК України, в позові він не зазначив про неможливість подання оригіналу договорукупівлі-продажу нежитлового приміщення, як підставу проведення реєстраційних дій щодо його права власності на спірний обєкт, а послався на витяг з Держреєстру на підтвердження свого права власності на нежитлове приміщення ресторану (інформаційна довідка від 19.06.2023 року № 336123053) (а.с.8 т.1).

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Викрадення унього оригіналудоговору купівлі-продажу від 29.09.2009 року, про що стверджує ОСОБА_4 , не звільняє його від обов`язку доказування по справі та підтвердження свого права власності на спірну нерухомість та спростування прав власності ОСОБА_6 щодо цього нежитлового приміщення, яка заявила до нього позов про витребування цієї нерухомості.

Взявши до уваги зазначені вище обставини в сукупності, а саме, що:

ОСОБА_6 заперечує знайомство з ОСОБА_4 та укладення зним договорукупівлі-продажунерухомого майнавід 29.09.2009 і підписання нею цього договору;

у день укладення договору ОСОБА_6 була за межами України, в той час, як у договорі зазначене місце укладання смт. Козин Обухівського району Київської області;

а також невідповідності у згаданому договорі, зокрема що:

ОСОБА_6 не володіє українською мовою, а договір складений (без перекладача) українською мовою і запис у графі «продавець» також виконано українською мовою;

в п.5 договору від 29.09.2009 є посилання на Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.07.2009 року за № 22567666, який не може існувати, оскільки вже був виданий КП «Кузнецовське міське бюро технічної інвентаризації» 24.04.2009;

Крім того, взято до уваги архівну довідку, що приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мегедь Л.К. наряд 2-04 «Договори про відчуження іншого нерухомого майна та документи на підставі яких вони посвідчувались» не формувався; тобто підтверджуючі правочин документи відсутні;

- позивач ОСОБА_4 не подав до суду оригінал договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009;

місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 4756 є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, як такий, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України, у зв`язку з тим, що зміст цього правочину не відповідає внутрішній волі ОСОБА_6 і вона його не укладала.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц сформулювала висновок про те, що у випадку, коли сторонане виявляласвою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Встановивши відсутність оригіналу договору купівлі-продажу від 29.09.2009 року у відповідача, оцінивши інші докази та обставини, що спростовують факт його укладення, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо недоведеності відповідачем переходу права власності на приміщення ресторану від ОСОБА_14 та набуття ним ОСОБА_4 права власності на спірне приміщення.

За таких обставин законним власником приміщення ресторану є ОСОБА_14 і на захист свого порушеного права вона має право витребувати своє майно відповідно до статті 387 ЦК України від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Отже, належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18) вказано, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 757/39973/19 (провадження № 61-1118св21) зазначено, що за положеннями статей 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/2311/19 (провадження № 61-5945св22) вказано, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Судова практика у цьому питанні є усталеною.

Як вже встановлено вище, право власності ОСОБА_5 підтверджується копіями свідоцтва про право власності від 07.04.2009 року, зареєстроване у реєстрі за № 527; свідоцтва про право на спадщину від 07.04.2009 року, зареєстроване у реєстрі за № 533; витягом № 22567666 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 26563263, ресторан «Вараш».

Посилання апелянта на неодноразове порушення його прав, повною мірою їх ігнорування місцевим судом, не заслуговує на увагу.

Помилкова вказівка місцевого суду в резолютивній частині оскарженого рішення суду про порядок оскарження не відповідно до вимог ст.355 ЦПК України, ніяким чином не вплинула на його доступ до правосуддя. Апеляційна скарга подана ОСОБА_4 прийнята до провадження та розглянута судом.

Твердження апелянта про відсутність будь-яких доказів дозволів, правочинів щодо передачі нежитлового приміщення ресторану у користування релігійної громади, утримання його громадою або ОСОБА_6 , то слід зазначити, що ця обставина не є визначальною, оскільки він не підтвердив своє право власності на це майно, а відповідно і право вимоги до відповідача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кузнецовськогоміського судуРівненської областівід 20червня 2024рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 27 січня 2025 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Ковальчук Н.М.