Постанова

від 20.01.2025 по справі 442/8362/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/8362/23 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/1646/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/2043/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

секретар Салата Я.І.

з участю: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Микуш Д.М., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гирич О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №442/8362/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ-служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради,- про визначення місця проживання дитини

в с т а н о в и в :

20 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Відділ-служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 06 лютого 1997 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Під час шлюбу у них народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2022 року шлюб між ними розірвано.

Місце проживання позивачки та дочки ОСОБА_6 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , де вони фактично проживають. Позивачка дбає про дочку, утримує матеріально, займається її вихованням, а тому наполягає на визначенні місця проживання дитини саме з нею, так як це відповідатиме інтересам та бажанню дитини.

Батько неповнолітньої дитини фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , життям та вихованням дитини не цікавиться, матеріальної допомоги на її утримання не надає, при цьому вчиняє психологічне насильство відносно позивачки та дочки ОСОБА_6 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та терміновими заборонними приписами.

Просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з нею, ОСОБА_1 , в АДРЕСА_1 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн судового збору.

Додатковим рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15500 грн.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 травня 2024 року оскаржив відповідач ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року мотивована тим, що воно є незаконним.

Після розірвання шлюбу вони стали проживати окремо. Стосунки між ними значно погіршилися, у зв`язку з чим ОСОБА_1 неодноразово та безпідставно зверталася в поліцію з приводу надуманих нею дій, які, нібито, вчиняв він.

Судом першої інстанції безпідставно не були взяті до уваги доводи, які спростовують невинуватість у тих правопорушеннях, у яких його звинувачує позивачка.

Позивачка ОСОБА_1 налаштовує їхню дочку проти нього. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 намагається йому помститися, незважаючи на інтереси дитини.

Будинок в якому проживає вона з дочкою, є його особистою власністю, розуміючи це, вона його нищить, за наявності вимоги з його сторони припинити дії щодо нищення його майна, трактує таку вимогу як домашнє насильство.

Суд прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, беручи до уваги те, що дочка сторін проживає разом з матір`ю, яка займається її вихованням та утриманням, а тому доцільним є визначення місця проживання дитини з матір`ю за адресою її місця реєстрації.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року мотивована тим, що таке є незаконним та необгрунтованим.

Присуджена сума витрат на правову допомогу не відповідає об`єму наданих послуг та складності справи.

В суму витрат на правову допомогу було включено послуги, які фактично не надавалися, а в деяких випадках час, протягом яких надавалися послуги, представництво в судових засіданнях завищувався.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

13 листопада 2024 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Микуш Д.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Зазначає, що докази на які покликається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не мають жодного доказового значення для розгляду справи про визначення місця проживання дитини та не входять в предмет її доказування, а лише свідчать про наявність неприязних стосунків між колишнім подружжям, що аж ніяк не може впливати на інтереси дитини. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав оцінку усім наявним у справі доказам та прийшов до обгрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, що в першу чергу буде відповідати інтересам дитини. Звертає увагу, що судом повністю дотримано процедуру допиту малолітньої дитини та безумовно враховано її думку при ухваленні оскаржуваного рішення.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Заслухавши пояснення відповідача та його представника на підтримання доводів апеляційних скарг, пояснення позивачки та її представника на їх спростування, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року слід задовольнити частково.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 06 лютого 1997 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований у Добрівлянській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис за № 01, свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 .

За час шлюбу у них народилося троє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.11.2022 шлюб між сторонами розірвано.

Згідно Витягів з реєстру територіальної громади, місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 21.08.2023 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частини від всіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 02.06.2023 і до досягнення дитиною повноліття.

Підставою для звернення до суду із даним позовом стало те, що з незрозумілих причин відповідач приходить до позивачки та намагається забрати дитину, вчиняючи при цьому психологічне насильство відносно них, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія ВАВ № 134823 від 12.12.2023, терміновими заборонними приписами стосовно кривдника серія АА № 204693 від 12.12.2023 та серія АА № 305298 від 11.05.2023 .

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 24.03.2023 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає, зокрема, разом з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дитина забезпечена всім необхідним, а саме житлом, в якому є електро-, газо-, водопостачання та водовідведення, наявна техніка, меблі, сезонний одяг, окрема кімната та все необхідне для повноцінного розвитку та виховання. Даним актом також встановлено, що батько дітей - ОСОБА_2 , не проживає разом з дитиною.

Відповідно до довідки від 03.04.2023, виданої практичним психологом вищої категорії ОСОБА_8 , лікарем було встановлено психологічно емоційний стан дитини ОСОБА_5 , 2014 року народження, відносно кожного із батьків та зроблено висновок про те, що, враховуючи у першу чергу інтереси та бажання дитини, вона надає перевагу у своєму вихованні своїй матері ОСОБА_1 .

Згідно з характеристикою ОСОБА_5 , виданої 03.04.2023 за АДРЕСА_3 , за час навчання ОСОБА_5 показала себе як добра, старанна, працьовита учениця. У неї є багато друзів. ОСОБА_6 бере активну участь у житті класу, прислухається до порад класного керівника і вчителів, відповідально ставиться до виконання навчальних завдань. Дівчинка дисциплінована, дотримується норм та правил поведінки. Вона є спокійною і врівноваженою, однокласники до неї ставляться дружелюбно, з повагою. Загальний розвиток та результати навчання високі, дитина має сталий інтерес до навчання. На уроках ОСОБА_6 уважна, активно працює. Щодо батьків дитини, то постійний зв`язок з класним керівником, ліцеєм підтримує мати ОСОБА_6 . Вона бере участь у класних і ліцейних виховних заходах, допомагає в організаційних питаннях, завжди відвідує батьківські збори. Мати дівчинки цікавиться навчанням дитини, знає про дружні стосунки з однокласникам, спілкується з їх батькам. Дівчинка завжди має акуратний, доглянутий вигляд. З цього можна зробити висновок, що про ОСОБА_6 добре піклуються. А це сприяє хорошій успішності учениці, загальному розвитку та емоційному здоров`ю дитини. Батько декілька разів забирав ОСОБА_6 після навчання, але ніколи не цікавився успіхами, вподобаннями, інтересами, фізичним розвитком та здоров`ям доньки. Всі питання щодо навчання та виховання дитини в ліцеї вирішувала виключно мати.

Органом опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради 19.07.2023 року було видано висновок № 3-35/3870, яким визначено, що можливо визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з її матір`ю ОСОБА_1 . Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради «Про вирішення питань, пов`язаних із захистом прав дітей» № 160 даний висновок було затверджено.

Постановляючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що позивачка та відповідач проживають окремо, їх дочка зареєстрована та проживає разом з матір`ю, яка займається її вихованням та утриманням, тому доцільним є визначити її місце проживання з матір`ю за адресою місця реєстрації останньої.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема, й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховний Суд зазначив, що при вирішення питання про визначення місце проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин у їх сукупності.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно взяв до уваги акт обстеження умов проживання, характеристику психоемоційного стану дитини, характеристику неповнолітньої з навчального закладу та висновок органу опіки та піклування.

Колегія суддів вважає, що висновок № 3-35/3870 органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 19 липня 2023 року є абсолютно обґрунтованим та ґрунтується на фактичних та об`єктивних даних.

Разом з тим, колегія суддів вважає недоведеним твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 обмежує ОСОБА_2 у безперешкодному користуванні належною йому нерухомістю, налаштовує проти батька неповнолітню дочку, провокуючи на негативні емоції під час спільних зустрічей.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в судовому засіданні в суді першої інстанції в присутності соціального працівника ОСОБА_9 допитувалась малолітня ОСОБА_5 , яка пояснила, що проживає разом з мамою, у них люблячі та доброзичливі відносини, мама піклується про неї, забезпечує усім необхідним, а тому вона бажає проживати виключно з мамою. Щодо відносин з батьком пояснила, що він покинув їх сім`ю, проживає з іншою жінкою та її дітьми. Приходить до будинку, де вона проживає з мамою, тільки щоб щось забрати з речей, під час чого між ним та мамою виникають конфлікти. Фактично батько з нею не спілкується, не проводить час, не цікавиться нею, матеріально не допомагає.

Доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_2 старається спілкуватись з дочкою, дбати про її матеріальне забезпечення, належно сплачує аліменти не є підставою для скасування рішення, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.Батькодитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення визначив місце проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації ОСОБА_1 , при цьому остання вправі змінювати реєстрацію місця проживання, що порушуватиме права дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі твердження не є визначальними у вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, яка з дня народження постійно проживає у АДРЕСА_1 разом із матір`ю та має усталений уклад життя.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги відзив та письмові докази до нього, колегія суддів звертає увагу, що процесуальною ухвалою 28 лютого 2024 року (а.с. 96-99) судом повернуто відзив відповідачу, у зв`язку з пропуском процесуального строку для звернення з таким, а відтак судом повністю дотримано норми процесуального законодавства.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Виходячи з того, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється забезпеченню інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

При постановленні додаткового рішення суд першої інстанції вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень. Суд прийшов до висновку, що позивачкою було доведено факт надання їй правової допомоги під час розгляду цієї справи в розмірі 15 500 грн.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з даним позовом зверталася до суду через свого представника адвоката Коцана Р.М.

До позовної заяви було долучено ордер на надання правничої допомоги серія ВС № 1242755 (а.с. 32) та договір про надання правової допомоги від 16 листопада 2023 року (а.с. 31) укладений між адвокатом Коцан Р.М. та ОСОБА_1 .

Відповідно до Акту № 1 виконаних робіт від 20 листопада 2023 року (а.с. 30) вартість послуг адвоката за підготовку, написання та подання позовної заяви становить 3000 грн.

Відповідно до Акту № 2 виконаних робіт від 24 квітня 2024 року (а.с. 103) вартість послуг адвоката за підготовку, написання та подання заперечення на відзив від 16.02.2024 року - 3000 гривень, витрачений час - 1,5 год., підготовку, написання та подання заперечення на клопотання про зупинення провадження - 2000 грн., витрачений час 1,5 год., судове засідання 10.01.2024 року - 1500 грн., витрачений час 1год., судове засідання 31.01.2024 року - 1500 грн., витрачений час 1год., судове засідання 28.02.2024 року - 1500 грн., витрачений час 1год., судове засідання 26.03.2024 року - 1500 грн., витрачений час 1год., судове засідання 24.04.2024 року - 1500 грн., витрачений час 1год.

Із вказаних документів вбачається, що загальна вартість наданих послуг адвоката позивачці заявлена в розмірі 15 500 грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 листопада 2018р. по справі 910/23210/17

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Партика О.В. подавав в суд першої інстанції заперечення щодо розміру стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 115). Вважає суму у розмірі 15 500 грн. суттєво завищеною, такою, що не відповідає рівню складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі та такою, що не відповідає критерію розумності та співмірності, що суд не взяв до уваги ухвалюючи додаткове рішення.

В запереченні щодо розміру стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та в апеляційній скарзі, представник відповідача звертав увагу, що вартість послуги з підготовки написання та подання заперечення на відзив в розмірі 3000 грн. є завищеною, з огляду на те, що таке заперечення викладене на одному аркуші, що викликає сумнів в заявленому часі тривалістю 1,5 години на його написання.

З тих самих підстав, наголошує, що викликає сумнів в вартості послуги з написання заперечення на клопотання про зупинення провадження.

Крім цього, звертає увагу, що 31 січня 2024 року було призначено друге судове засідання в даній справі, яке було відкладене у зв`язку із необхідністю представника відповідача ознайомитись із матеріалами справи. Беручи до уваги що судове засідання, призначене на 31 січня 2024 року не відбулось, вважає, що заявлена вартість в сумі 1500 грн. за витрачену 1 годину часу є необгрунтованою.

Колегія суддів вважає вищезазначені доводи обґрунтованими, а відтак дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на наявність в матеріалах справи клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, предмет спору, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Коцан Р.М. послуг, колегія суддів вважає розмір витрат заявлених позивачем до стягнення за надану правову допомогу в сумі 15 500 грн є завищеним та таким, що не відповідає критеріям розумності, справедливості, складності справи та обсягам виконаних робіт.

На згадані обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув та прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15500 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрати на правничу допомогу, які слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 15 500 грн до 10 000 грн, оскільки такий розмір витрат на правничу допомогу буде відповідати критеріям розумності, справедливості, складності справи та обсягам виконаних робіт адвокатом в даній справі, у зв`язку з чим додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року слід змінити.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 2; 375; 376 ч.1 п. 3; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 травня 2024 року змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч грн..)

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк