Постанова

від 28.01.2025 по справі 490/11433/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.01.25

22-ц/812/166/25

Справа №490/11433/23

Провадження № 22-ц/812/166/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., дата складання повного тексту не вказана, за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Флагман» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кредитної спілки «Флагман» (далі КС «Флагман») про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що її батько ОСОБА_2 починаючи з 2003року відкладав кошти і поклав їх на депозит в КС «Флагман».

Вказує, що на 23 листопада 2006 року згідно договору № 1961 квитанція на 49 000 грн по 23 січня 2008 під 25% річних, потім на її прізвище ОСОБА_1 № договору 424 на суму 45812 грн під 27% на 23 квітня 2009 року. Також є сертифікат № 006-08-ДСВ 000786 до Генерального Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 006-08-ДСВ від 14 березня 2008 року. Страхова сума 53000 грн за номерами 3755 від 29 грудня 2007 року, № 384 від 23 квітня 2008 року, № 10442 від 23 грудня 2008 року. Її батько просив, щоб йому надали кошти згідно закінчення Договору та відсотки № 3755, писав заяву 29 березня 2009 року, 23 квітня 2009 року заява № 384 також закінчився строк дії внеску.

В подальшому кредитна спілка припинила своє існування, почалися скарги, суди, люди почали страйкувати. ОСОБА_3 взяли під варту. Їх всіх почали визивати до прокуратури надавати свідчення.

Зазначає, що її батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебираючи документи, вона натрапила на документи ОСОБА_4 , та вирішила подивитися, що там зараз, на її здивування кредитна спілка працює по теперішній час.

Відносно моральної шкоди зазначила, що їй були завдані моральні страждання, що виразилися в незаконній відмові КС виконувати умови договору. А саме, укладаючи договір вкладу позивачка розраховувала на порядність та чесність КС, проте відмова в поверненні коштів порушила плани позивача в частині розпорядження власними коштами, це стало для неї сильним шоком від нахабства і незаконності дій по відношенню до своїх вкладників.

Враховуючи вищевикладене позивач просила стягнути з КС «Флагман» на її користь грошові коштів, а саме: депозитний вклад в розмірі 14 621074,96 грн. та відсотки 25%-27% річних в розмірі 14 621 074 грн., 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди , а всього 10 000000 (десять мільйонів) грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до КС «Флагман» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів - задоволено частково.

Стягнуто з КС «Флагман» на користь ОСОБА_1 борг за Договором про внесок (вклад) на депозитний рахунок № 1916 від 23.11.2006 року у сумі 245 000 грн. 00 коп., з якої: борг - 49000,00 грн., відсотки за час користування вкладом - 196 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з КС «Флагман» на користь держави судовий збір в розмірі 2 450 грн. 00 коп.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що позивачка, як правонаступник вкладника, дійсно має право на стягнення з КС суми депозиту та нарахованих процентів за укладеним депозитним договором. Однак, виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Доказів того, що договір було розірвано чи якимось іншим чином припинено його дію - суду не надано.

Відповідно до п. 5.2 Договору, всі розрахунки за договором та платежі проводяться в національній валюті України.

Отже, розрахунок позовних вимог, зроблений відповідачем в еквіваленті до курсу долара США на час звернення до суду суперечить як вимогам діючого законодавства України, так і умовам договору.

Відтак, так як судом встановлено укладення договору банківського вкладу, позовні вимоги в частині стягнення відсотків підлягають до задоволення у відповідності до умов договору депозитного вкладу.

Отже, після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою у розмірі, передбаченому депозитним договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

При цьому зобов`язання за договором банківського/депозитного вкладу, укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 не припинилися у зв`язку зі смертю останнього. До спадкоємця вкладника - ОСОБА_1 переходить право на депозитні вклади у банку та проценти, нараховані на суму вкладів.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 49 000 грн суми неповерненого депозитного вкладу за договором № 1916 від 23.11.2006 року, а також 196 000 відсотків за період користування коштами, а саме з 2008 по 2023 рік включно- з розрахунку 25 5 річних на суму вкладу (49 000 х 25%= 12250 х 16 років).

Що стосується суми заборгованості за" Договір під 27% на суму 45812 грн з 23.04.2009" - то жодних доказів наявності такого договору позивачем не надано суду взагалі - що унеможливлює стягнення заборгованості за цим договором на користь позивача.

Щодо наданого позивачем Сертифікату № 006-08-ДСВ 000786 до Генерального Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами № 006-08-ДСВ від 14.03.2008, то цей Сертифікат підтверджує, що існував договір страхування між КС "Флагман" як страхувальником та ЗАТ "СК "Український страховий союз" як страховиком на страхову суму 53 000 грн. на користь вигодонабувача ОСОБА_2 , за умовами якого страховим випадком - є набрання законної сили судовим рішенням про визнання страхувальника банкрутом та задоволення цим рішенням грошової вимоги вкладника, яка заявлена під час провадження у справі про банкрутство протягом дії договору страхування. Об`єкт страхування : обов`язок страхувальника відшкодувати фінансовий збиток , який завдано вкладникам неповерненням депозитного вкладу за Договором депозиту - №3755 від 29.12.07 р., № 3384 від 23.01.08 р., № 10442 від 23.12.2008 р.

На підтвердження яких саме позовних вимог позивачем надано суду вказаний доказ - позивачем пояснень не надано, з позовної заяви не вбачається, отже суд не може взяти до уваги вказаний доказ як такий, що не відноситься до предмету доказування.

Позивачем в змісті позовної заяви зазначено, що їй було заподіяно моральну шкоду при цьому оцінює розмір моральної шкоди в 100 000 грн.

Проте питання відшкодування моральної шкоди регулюється спеціальним у виниклих правовідносинах Законом України «Про захист прав споживачів», статтею 4 якого передбачено, що споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту продукції), відповідно до закону. Оскільки позивач настання моральної втрати пов`язує з невиконанням відповідачем умов договору та порушенням вимог ЗУ "Про захист прав споживачів", немає законодавчо визначених підстав для задоволення позовних вимог відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачка взагалі не є стороною вказаного депозитного договору, а відповідно до ст.1230 ЦК України, до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях, або право на відшкодування збитків, що належало спадкодавцеві відповідно до закону. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, лише яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Тож, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, тому просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, вказує, шо їй було запропоновано суддею написати заяву на заочний розгляд справи, яку вона написала але всі інші документи вона брала кожного разу на засідання, але про них ніхто не запитував. Вони переносились за відсутності відповідача.

При підрахуванні процентів не враховувалось що договір був на рік, тому сума з кожним роком була інша. Її рахунок на 27% взагалі не розглянули, але він був заявлений.

Відзив від відповіадча до апеляційну суду не надходив.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

У судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.

Ухвалою суду клопотання позивача про долучення до матеріалів справи наявних у неї доказів залишено без розгляду, оскільки відсутні докази направлення таких відповідачеві.

Зважаючи на викладене, у долучені до матеріалів справи вказаних доказів слід відмовити, оскільки дані докази були в наявності при розгляді справи в суді першої інстанції, і сторона позивача не обґрунтувала причини неможливості їх подачі до суду при розгляді справи в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 23 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та МОКС "Флагман" був укладений договір по залученню внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок №1916, відповідно до умов яких Спілка приймає від ОСОБА_2 грошовий внесок (вклад) на депозитний рахунок у розмірі 49000,00грн. строком по 23 січня 2008 р., а також зобов`язується повернути цей внесок, та сплатити проценти нараховані за користування ним у сумі 25 % річних.

У позивача наявний також оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 15011 від 23 листопада 2006 року про внесення ОСОБА_2 49 000 грн згідно депозитного договору № 1916.

Відповідно до п. 3.3 цього Договору, член КС (яким був ОСОБА_2 ) має право у випадку своєї смерті, що наступила до закінчення терміну дії даного договору, право власності на даний внесок передати ОСОБА_1 .

Відповідно до розділу 3 Договору № 1916, Спілка зобов`язана виплачувати члену КС щомісячно 23 числа дохід у розмірі 25% річних від суми внеску. Після закінчення терміну Договору на внесок та нараховані відсотки ніяких нарахувань не проводити.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вказав, що позивачка, як правонаступник вкладника, дійсно має право на стягнення з КС суми депозиту та нарахованих процентів за укладеним депозитним договором. Однак, виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про кредитні спілки» внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Кошти, що належать членам кредитної спілки, обліковуються окремо. Кошти, що належать членам кредитної спілки, використовуються для надання кредитів членам кредитної спілки, а у разі наявності тимчасово вільних коштів членів кредитної спілки - можуть розміщуватися спілкою на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, і в об`єднаній кредитній спілці, а також у державні цінні папери, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом, та облігації міжнародних фінансових організацій, що розміщуються на території України. Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомої статті 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами.

За змістом ч.7 ст. 10 Закону України «Про кредитні спілки» у разі припинення членства фізичної особи у кредитній спілці вступний внесок їй не повертається. Повернення обов`язкового пайового та інших внесків, крім вступного внеску, провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення. Повернення вкладів провадиться за взаємною згодою сторін або не пізніше строку, передбаченого відповідним договором.

За своєю правовою природою договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок має багато спільного з договором банківського вкладу. Тому допустимим є застосування аналогії закону щодо прогалин правового регулювання відносин за договорами про залучення внеску (вкладу), які укладаються кредитними спілками.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 у справі №121/11524/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 року по справі № 753/4256/17 зазначив, що порядок надання депозитних послуг кредитними спілками визначений Правилами здійснення депозитних операцій для кредитних спілок, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30 грудня 2011 року № 821, відповідно до яких операції кредитної спілки з внесками (вкладами) членів кредитної спілки на депозитні рахунки - операції, які здійснюються із внесками (вкладами) на депозитні рахунки та включають залучення і виплату грошових коштів, нарахування та виплату процентів за такими внесками (вкладами), що підлягають обов`язковій фіксації в комплексній інформаційній системі кредитної спілки.

Сума внеску (вкладу) на депозитний рахунок, строки дії договору залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, умови залучення та повернення внеску (вкладу) на депозитний рахунок, а також нараховані на такі внески (вклади) на депозитний рахунок проценти (плата) визначаються між кредитною спілкою та членом кредитної спілки на договірних умовах. Договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок укладається в письмовій формі. Нарахування процентів визначається умовами договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Кредитні спілки повертають внески (вклади) на депозитні рахунки та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок між вкладником і кредитною спілкою. Кредитна спілка виплачує вкладникові проценти на суму внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі, який встановлюється в договорі про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.

За змістом частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частин 1, 5 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок грошовий внесок у розмірі 49 000,00 грн. строком по 23 січня 2008 р., а також зобов`язується повернути цей внесок, та сплатити проценти нараховані за користування ним у сумі 25 % річних та те, що у випадку своєї смерті право власності на даний внесок переходить до ОСОБА_1 то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 49 000 грн суми неповерненого депозитного вкладу за договором № 1916 від 23 листопада 2006 року, а також 196 000 відсотків за період користування коштами, а саме з 2008 по 2023 рік включно- з розрахунку 25 річних на суму вкладу.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми процесуального права колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення суми заборгованості за Договором під 27% на суму 45812 грн з 23.04.2009, так як жодних доказів наявності такого договору, більш того договору саме між позивачем та кредитною спілкою, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 постанови №4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підстав відмови у стягненні моральної шкоди.

Крім того, будь яких доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційна скарга не містить.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оцінюючи обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року.