Ухвала

від 15.01.2025 по справі 361/8212/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №361/8212/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/860/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕСТ БУД» ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111130002020 від 16 серпня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України,

за участю:

представника власника майна ОСОБА_7

представника ТОВ «ТРЕСТ БУД» ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, №12024111130002020, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.08.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України.

Накладено арешт на належні на праві приватної власності ОСОБА_6 речі та документи, а саме на:

- вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , до вантажного автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із утриманням транспортного засобу на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Милославська, 2-А, шляхом позбавлення права на користування, відчуження та розпорядження до закінчення кримінального провадження № 12024111130002020 від 16.08.2024 року.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та Генеральний директор ТОВ «ТРЕСТ БУД» ОСОБА_8 (орендар вказаного транспортного засобу), подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянти посилаються на те, що накладення арешту на належне ОСОБА_6 майно із забороною його експлуатації за призначенням є незаконним, оскільки розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення власника майна.

Зазначають, що у прохальній частині клопотання прокурор просив розглянути клопотання без виклику особи, у якої були вилучені речі, щодо яких вирішується питання арешту, а в ухвалі слідчого судді за наслідком розгляду цього клопотання зазначено, що прокурор не з`явився до судового засідання, хоча був належним чином повідомлений. Щодо власника майна в цій ухвалі зазначено, що він не повідомлявся, оскільки в матеріалах відсутній номер телефону останнього, а відповідно до вимог ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею не пізніше двох днів з дня його надходження до суду.

Такий підхід до застосування ст. 172 КПК України, на думку апелянтів, є свідомим порушенням як зі сторони прокурора - ініціатора арешту майна, так і зі сторони слідчого судді.

Апелянти вважають, що прокурором навмисно були створені умови для розгляду його клопотання без участі власника майна, що позбавило останнього можливості викладати свої доводи і відстоювати своє право.

Також апелянти стверджують, що в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, клопотання прокурора про арешт майна не містить жодного обґрунтування необхідності арешту майна, шляхом заборони відчуження та/або використання, а також зберігання цього транспортного засобу на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів.

На переконання апелянтів, слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, відповідно до ч. 3 цієї статті мав повернути його прокурору, як ініціатору накладення арешту на майно, з наданням йому передбаченого цією нормою строку для усунення недоліків клопотання.

Крім цього, апелянти посилаються на те, що клопотання прокурора та ухвала слідчого судді не містять жодного обґрунтування необхідності позбавлення права користування майном і його утримання на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів. До клопотання прокурора долучено протокол обшуку транспортного засобу, на який накладено арешт, від 17.08.2024 року, зі змісту якого не випливає, що під час проведення цієї слідчої дії виявлені докази, які у подальшому потребують тих чи інших досліджень.

В ухвалі слідчого судді йдеться про те, що автомобіль, на який накладено арешт, визнано речовим доказом, має статус знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди, що зумовлює проведення експертних досліджень. Однак, як вважають апелянти, використовуючи цей довід, слідчий суддя вийшов за межі клопотання, що було предметом розгляду, бо у своєму клопотанні прокурор такий довід, як необхідність проведення експертних досліджень, не наводить.

Апелянти стверджують, що постанова слідчого про визнання майна речовими доказами не містить жодного обґрунтування того, за яким критерієм свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу могло стати знаряддям вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 239, 342 КК України.

Також апелянти звертають увагу на те, що власник арештованого автомобіля ОСОБА_6 не має ніякого відношення до можливого вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 342 КК України, у клопотанні прокурора про дії ОСОБА_6 , які можна було б розцінювати як опір працівникові правоохоронного органу, не зазначено. У клопотанні прокурора у контексті ст.342 КК України йдеться про дії директора ТОВ «ВК ПРОФІ» ОСОБА_10 , а не власника арештованого автомобіля ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі апелянти також посилаються на те, що ч. 1 ст. 239 КК України передбачає кримінальну відповідальність за забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров`я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров`я людей чи довкілля. При цьому, клопотання прокурора та ухвала слідчого судді не містять жодного обґрунтування того, які саме дії власника арештованого транспортного засобу чи водія, який в той момент керував цим транспортним засобом, підпадають під ознаки складу цього злочину, так як об`єктивна сторона цього злочину передбачає порушення спеціальних правил, посилання на які відсутні як у клопотанні прокурора, так і в оскаржуваній ухвалі слідчого судді.

Наголошують на тому, що в клопотанні прокурора та в оскаржуваній ухвалі слідчого судді не зазначено, у чому полягає розумність і співрозмірність арешту автомобіля зі зберіганням на майданчику для утримання транспортного засобів,. Зокрема, з огляду на відсутність в цих процесуальних документах чіткої мети, яка переслідується прийнятим рішенням, не зрозуміло, яким чином сприяє встановленню обставин зазначених вище злочинів заборона експлуатації транспортного засобу за призначенням і утримання його не у власника, а на спеціальному майданчику.

Вивчення змісту ухвали слідчого судді показало, що поряд із принципом розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, ця обставина взагалі не була предметом обговорення слідчого судді, бо цілком очевидно, що наявність такої техніки передбачає її експлуатацію за призначенням.

З документів, які додаються до клопотання, слідує, що цей автомобіль власником передано в оренду ТОВ «ТРЕСТ БУД», тому заборона користування цього автомобіля і його утримання поза місцем діяльності його орендаря призведе до зупинення та надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності ТОВ «ТРЕСТ БУД», а також до інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб, зокрема, власника цього автомобіля.

З огляду на наведені обставини, апелянти вважають, що слідчий суддя, розглянувши клопотання прокурора, мав відмовити у його задоволенні, як це передбачено ч. 1 ст. 173 КПК України, оскільки прокурор не довів необхідність такого арешту та наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

В судове засідання прокурор та власник майна ОСОБА_6 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора та власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та Генерального директора ТОВ «ТРЕСТ БУД» ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111130002020 від 16.08.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239 та ч. 2 ст. 342 КК України.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 233 КПК України у період з 16.08.2024 року по 17.08.2024 року, до постановлення ухвали слідчого судді, слідчим СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_11 проведено обшук на території гаражного кооперативу підприємства ТОВ «Фрост Альфа» (ЄДРПОУ 33157045), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 18, в ході якого виявлено та вилучено речі та документи, а саме:

- вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241В» д.н.з. НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , до вантажного автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241В», д.н.з. НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 .

Згідно інформаційно-аналітичної бази «НАІС» встановлено, що транспортний засіб вантажний марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros», д.н.з. НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою слідчого СВ Броварського РУП ГУ НП в Київській області від 17.08.2024 року вказаний транспортний засіб та документи визнано речовими доказами, оскільки зазначені речові докази використовувались як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що могли зберегти на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також підтверджують факт псування земель речовинами та відходами, шкідливими для довкілля, що створило небезпеку для навколишнього середовища.

19.08.2024 року прокурор Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №12024111130002020, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.08.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України, у якому просив накласти арешт на належні на праві приватної власності ОСОБА_6 речі та документи, а саме на:

- вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , до вантажного автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із утриманням транспортного засобу на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Милославська, 2-А, шляхом позбавлення права на користування, відчуження та розпорядження до закінчення кримінального провадження № 12024111130002020 від 16.08.2024 року.

Клопотання обґрунтовував тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що 16 серпня 2024 року приблизно о 15 год. 00 хв. на земельній ділянці з кадастровим номером 3221280800:11:011:0001 (земля лісогосподарського призначення) невстановлені досудовим розслідуванням особи, використовуючи спецтранспорт «Scania», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , злили на території цієї земельної ділянки речовину, зовні схожу на бетон, спричинивши псування земель речовинами та відходами, шкідливими для довкілля, чим порушили екологічне законодавство та створили небезпеку для довкілля.

Крім того, 16 серпня 2024 року приблизно о 20 год. 00 хв. за адресою: Київська обл., Броварський район, смт Калинівка, вул. Лісова, 56 під час проведення обшуку в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України у кримінальному провадженні № 12024111130002020 від 16 серпня 2024 року директором ТОВ «ВК ПРОФІ» ОСОБА_10 здійснено опір слідчому СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_12 шляхом перешкоджання законному вилученню речових доказів у цьому провадженні.

Так, 16 серпня 2024 року до чергової частини Броварського РУП ГУНП в Київській області на лінію 102 надійшло повідомлення (ЄО 27452) від гр. ОСОБА_13 про те, що на в`їзді у дачний масив «Богданівський», який розташований в Київській області, Броварський район, біля села Рудня невідомі особи за допомогою спецтранспорту зливають бетон в лісополосу, не маючи на те дозволу.

Проведенням огляду місця події встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3221280800:11:011:0001 категорії «землі лісогосподарського призначення» за координатами 50.63520 Пн, 30.99854 Сх. виявлено пляму, ззовні схожу на суміш бетону розміром близько 6 кв.м.

16.08.2024 заступником Броварської окружної прокуратури ОСОБА_14 об`єднано матеріали кримінальних проваджень № 12024111130002020 від 16.08.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 КК України та № 12024111130002021 від 16.08.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, визначивши основним кримінальне провадження № 12024111130002020 від 16.08.2024.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 233 КПК України у період з 16 по 17 серпня 2024 року слідчим СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області проведено обшук на території гаражного кооперативу ТОВ «Фрост Альфа», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 18, в ході якого виявлено та вилучено речі та документи, а саме:

- вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 до вантажного автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_6 .

Згідно інформаційно-аналітичної бази «НАІС» встановлено, що транспортний засіб «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою слідчого СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області від 17 серпня 2024 року вказаний транспортний засіб та документи визнано речовими доказами.

У клопотанні прокурор зазначив, що вилучений транспортний засіб та документи можуть містити на собі сліди з приводу вчиненого кримінального правопорушення та підтверджувати факт вчинення забруднення земельної ділянки лісогосподарського призначення, а також, вони можуть мати суттєве значення для розслідування даного кримінального провадження і прийняття процесуального рішення в ньому, тому просив накласти арешт на вказане майно з метою збереження речового доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування та знищення, настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року задоволено клопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, №12024111130002020, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.08.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України.

Накладено арешт на належні на праві приватної власності ОСОБА_6 речі та документи, а саме на:

- вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , до вантажного автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Actros 3241B», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із утриманням транспортного засобу на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Милославська, 2-А, шляхом позбавлення права на користування, відчуження та розпорядження до закінчення кримінального провадження № 12024111130002020 від 16.08.2024 року.

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12024111130002020, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.08.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 17.08.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам апелянтів, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 2 ст. 342 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може бути знаряддям вчинення кримінально протиправних дій, може містити на собі сліди з приводу вчиненого кримінального правопорушення та підтверджувати факт вчинення забруднення земельної ділянки лісогосподарського призначення, а також, воно може мати суттєве значення для розслідування даного кримінального провадження і прийняття процесуального рішення в ньому, що згідно ч.3 ст.170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

Таким чином доводи апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, є необґрунтованими.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що постанова слідчого від 17.08.2024 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ фактів і обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Колегією суддів перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об`єктивних доказів на підтвердження причетності ОСОБА_6 до кримінальних правопорушень, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінально протиправних дій та може містити на собі сліди з приводу вчиненого кримінального правопорушення і підтверджувати факт вчинення забруднення земельної ділянки лісогосподарського призначення, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, і ТОВ «ТРЕСТ БУД», як орендаря вказаного майна, не порушує.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕСТ БУД» ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4