Рішення

від 29.01.2025 по справі 730/1252/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/1252/24

Провадження № 2/730/24/2025

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2025 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Ріхтера В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про стягнення заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення та зменшення позовних вимог, просить стягнути на його користь заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 378242,40 грн, моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розгляд вказаної справи неодноразово відкладався через ненадання відповідачем суду витребуваних доказів.

У грудні 2024 року від Барського відділу ДВС у Жмеринському районі Вінницької області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) до Борзнянського районного суду Чернігівської області надійшли витребувані судом докази.

Позивач в судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача також не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач був повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи відповідно до положень п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у встановлений законом строк відзиву на позов не подав, із заявами до суду не звертався, а також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 26.07.2022 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 194-к ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України.

Цього ж дня, на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 197-к його тимчасово призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, до призначення директора у встановленому законом порядку.

14.09.2023 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 262-к позивача звільнено (вперше) із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

29.11.2023 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області, залишеним без змін Чернігівським апеляційним судом, у справі № 730/1130/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України № 262-к від 14.09.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

07.12.2023 року Національною академією аграрних наук України видано наказ № 327-к від 07.12.2023 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

15.01.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 9-к позивача звільнено (вдруге) із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

05.04.2024 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області, залишеним без змін Чернігівським апеляційним судом, у справі № 730/235/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України № 9-к від 15.01.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено його на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

11.04.2024 року Національною академією аграрних наук України видано наказ № 168-к від 11.04.2024 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

14.05.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 216-к (втретє) ОСОБА_1 звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Таким чином, позивачем у судовому порядку доведено та встановлено факт незаконного звільнення двічі його з посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Однак, дотепер, не здійснено виплату заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На даний час у відповідача виникла та існує заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі та середньому заробітку за час вимушеного прогулу, а саме:

- за період з 15.09.2023 року по 07.12.2023 року, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.11.2023 року по справі № 730/1130/23 (59 робочих днів);

- за період з 16.01.2024 року по 10.04.2024 року, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 05.04.2024 року по справі № 730/235/24 (61 робочий день).

За змістом частини першоїстатті 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною третьоюстаті 43 Конституції Українипередбачено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини другоїстатті 97 КЗпП України,форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВР,Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина першастатті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713, до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

За матеріалами справи середньоденний заробіток позивача становить 3152,02 грн, а тому загальна заборгованість з середнього заробітку становить 378242,40 грн., що не оспорювалося й відповідачем.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах із відповідачем і поновлений рішенням суду на роботу, виплат за вимушений прогул не отримав, суд вважає за необхідне позов в цій частині задовольнити.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 378242,40 грн. заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що при виплаті стягнутої судом суми середнього заробітку відповідач до проведення фактичної виплати зобов`язаний нарахувати й утримати з цієї суми прибутковий податок та інші обов`язкові платежі, оскільки такий обов`язок по їх нарахуванню покладений на підприємство, а не на суд, який під час ухвалення рішення не може вираховувати та утримувати ці платежі.

У відповідності до п. 2, 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частини другої статті 1166 ЦК України, у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності людини. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною та достатньою аби компенсувати людські страждання, тому її розмір може мати суто умовний вираз.

За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р., розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом було встановлено, що позивача двічі було незаконно звільнено, що підтверджено судовими рішеннями.

У результаті чого більше одного року ОСОБА_1 не отримував ані заробітну плату, ані середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, відповідачем, у порушення вимог ст. 235 КЗпП України: при виданні наказу № 327-к від 07.12.2023 року та при виданні наказу № 9-к від 15.01.2024 року не вирішувалось питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що листом Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці «Щодо заходів з виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі» прямо вказано. Що для уникнення негативних наслідків за невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі з метою сумлінного виконання відповідно до вищенаведених приписів законодавства роботодавцю рекомендовано, у тому числі зобов`язати працівника, відповідального за нарахування заробітної плати нарахувати заробітну плату за час вимушеного прогулу відповідно до рішення суду.

Однак, не дивлячись на очевидність зобов`язання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу (двічі), він вимушений звертитись до суду із відповідними позовними вимогами.

Наслідком неправомірних дій щодо ОСОБА_1 з боку відповідача є заподіяння шкоди його репутації, авторитету в очах колег та друзів, у тому числі і близьких людей, крім цього сама по собі тривала невиплата заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу спричиняє втрату нормальних життєвих зв`язків, вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку засобів для нормального існування, забезпечення достатнього життєвого рівня.

Таким чином, суд погоджується з розміром моральної шкоди, яку позивач оцінив у розмірі 30000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про стягнення заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 378242,40грн.(тристасімдесят вісімтисяч двістісорок двігривні 40копійок). При виплаті суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 30000,00грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України в дохід держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ріхтер В.В.