Постанова

від 23.01.2025 по справі 128/2827/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2827/24

Провадження № 22-ц/801/248/2025

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуСправа № 128/2827/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Сoпруна В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Луцишина О. П.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач споживче товариство «Відновлення»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу споживчого товариства «Відновлення» на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Фанди О.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до споживчого товариства «Відновлення» про відшкодування витрат на капітальний ремонт будівлі,-

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до споживчого товариства «Відновлення» про відшкодування витрат на капітальний ремонт будівлі у розмірі 3678208 грн.

25 листопада 2024 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну на праві власності Споживчому товариству «Відновлення» нежитлову будівлю, по АДРЕСА_1 , загальною площею 401,9 кв.м. (складові частини літ. А - торгівельний комплекс, літ. п/А- підвал, ганок, ганок, вхід в підвал, вхід в підвал),реєстраційний номер об`єкта №260366805206, заборони його відчуження та зупинення виконавчих дій. Послався на те, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 392590280 від 27 серпня 2024 , СТ «Відновлення», крім приміщення магазину по АДРЕСА_1 , більше ніяким нерухомим майно не володіє. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду в разі задоволення його позову.

Ухвалою Вінницького районного суду від 27 листопада 2024 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково. Забезпечено позов шляхом накладення заборони відчуження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 401,9 кв.м. (складові частини літ. А - торгівельний комплекс, літ. п/А- підвал, ганок, ганок, вхід в підвал, вхід в підвал),реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 260366805206, право власності на яку зареєстровано за Споживчим товариством «Відновлення». Заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме та рухоме майно, в тому числі ,державним кадастровим реєстраторам, здійснювати будь-які реєстраційні дії, в томучислі, вноситизміни вДержавний земельнийкадастр, спрямовані навідчуження,об`єднання,поділ щодо зазначеної нежитлової будівлі,право власностіна якузареєстровано заСпоживчим товариством«Відновлення» .В задоволенні іншої частини заяви про вжиття заходів забезпечення позову, відмовлено.

В апеляційній скарзі СП «Відродження», посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати ,ухваливши нове судове рішення ,яким в задоволенні заяви відмовити. Зазначило, що суд не врахував ту обставину, що нежитлова будівля по АДРЕСА_1 не є предметом спору у справі, а тому неможливо вживати заходи забезпечення позову у вигляді заборони на її відчуження; суд в ухвалі не зазначив, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є стягнення позивачем вартості втрат, понесених ним на капітальний ремонт будівлі, а тому невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю, що є єдиним активом (майном) СА «Відновлення», утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. З врахуванням ціни позову даний вид забезпечення є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, за для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Правомірність накладення арешту на нерухоме майно, вартість (ремонту, реконструкції), якого є безпосереднім предметом судового спору неодноразово підтверджено висновками Верховного Суду у судових рішеннях від 31 серпня 2020 року у справі № 754/3614/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 753/18814/19, від 03вересня 2020 року у справі № 766/7113/20, від 07 вересня 2020 року у справі №766/24532/19, від 07 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20, від 09вересня 2020 року у справі 910/3359/20 тощо.

Судом першої інстанції встановлено існування між сторонами спору щодо відшкодування витрат позивача на капітальний ремонт нежитлового приміщення, тобто, майнового спору.

Викладені у заяві про забезпечення позову обставини, ураховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Факт звернення ОСОБА_3 до суду із вказаним позовом свідчить про наявність спору між сторонами. Обраний позивачем захід забезпечення позову у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору та є співмірним із заявленими позивачем вимогами. Накладення арешту на вказане майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, у разі задоволення позову гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що вжитими заходами забезпечення позову порушено право відповідача на володіння майном, є безпідставними, оскільки, вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється лише на час розгляду справи. Відтак, накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом спору у цій справі, не можна розцінювати як порушення права власності на це майно.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, що дають підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Відтак, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про стягнення.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, колегія суддів вважає, що таке забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Стосовно наведених у апеляційній скарзі доводів щодо незастосування судом зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан СП «Відновлення» та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання йому збитків унаслідок забезпечення позову, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення спірних правовідносин і висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу споживчого товариства «Відновлення» залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: С. К. Медвецький

В. В. Сопрун