Постанова

від 23.01.2025 по справі 916/3664/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3664/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Андреєв А.Е.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» - Жило І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд»

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024, суддя суду першої інстанції Найфлейш В.Д., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 08.11.2024

по справі №916/3664/24

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд»

про стягнення 724 590,22 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд», в якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) грошові кошти в сумі 724 590,22 грн, з яких: основна сума заборгованості 295 474,60 грн; пеня 297 731,12 грн; 3% річних 22 742,58 грн, інфляційні втрати 108 641,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ДП «Адміністрація морських портів України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» укладено договір №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018, а відповідач в порушення умов договору не оплатив надані у січні та вересні 2022 року послуги з передачі (транзиту) електричної енергії на суму 295 474,60 грн.

Крім того, у зв`язку з невиконанням основного зобов`язання, позивач нарахував пеню, відсотки річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 позовну заяву задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) грошові кошти в сумі 456 632,20 грн та судовий збір в сумі 6 849,48 грн.

Приймаючи рішення в частині стягнення основного боргу, суду першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов договору №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018 не оплатив надані у січні та вересні 2022 року послуги з передачі (транзиту) електричної енергії на суму 295 474,60 грн.

Суд першої інстанції вказав про обґрунтованість вимог в частині стягнення пені у сумі 297 731,12 грн, однак суд зазначив, що сума пені значно перевищує його збитки, тому дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої суми до 29 773,10 грн.

Суд першої інстанції також зазначив про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 742,58 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 641,92 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24.

Апелянт вказав, що у рішенні від 22.10.2024 у справі №916/3664/24 Господарський суд Одеської області залишив поза увагою та не з`ясував обставину, що укладеним між Сторонами Договором чітко визначено перелік місць встановлення лічильників, використання яких регулюється цим Договором. Для встановлення факту передачі електричної енергії згідно з Договором визначальним є наявність затвердженої Сторонами однолінійної схеми електропостачання, з якої вбачалось би, що лічильник, яким фіксуються обсяги переданої електричної енергії, знаходиться в зоні належності мереж Користувачу.

В свою чергу, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодних додатків, додаткових угод до Договору, або інших документів, у яких Сторонами було б узгоджено розмежування балансової належності електричних мереж та/або погоджено однолінійну схему електропостачання у місці: КТПГС 5-ї черги, де встановлений лічильник №11291247. Тобто, враховуючи умови п.1.2 Договору, показання лічильника №11291247 не підтверджують передачу електричної енергії згідно з Договором. Натомість суд першої інстанції викладені обставини не встановив, внаслідок чого прийшов помилкового висновку, нібито лічильник №11291247 встановлений згідно з Договором, показання лічильника №11291247 відображають обсяги спожитої Відповідачем електроенергії, а Договором встановлено зобов`язання Відповідача по її оплаті. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що правовідносини Сторін, пов`язані зі встановленням та використанням лічильника №11291247, регулюються умовами Договору.

Апелянт вказав, що позивачем у позові не доведено обґрунтованість нарахувань, оскільки спірні акти відшкодування витрат не можуть слугувати належним доказом узгодження між сторонами як вартості електроенергії, так і витрат, понесених саме Позивачем на оплату електроенергії та експлуатацію електромереж. Також, в матеріалах справи відсутні належні докази фіксації показників лічильника електроенергії, встановленого згідно з Договором, докази вартості 1 кВт/год., які надавались позивачу енергопостачальною організацією, а також порядок і строки їх оплати саме Позивачем.

Апелянт також зазначив, що оформлення Позивачем спірних актів №93 від 31.01.2022 та №654 від 30.09.2022 всупереч вимогам Договору додатково підтверджує, що ці акти оформлювались ним не на підставі Договору.

Апелянт приходить до висновку, що у спірних правовідносинах не встановлено вчинення Відповідачем жодної дії, яка свідчила б про виникнення у нього господарського зобов`язання з оплати електричної енергії згідно з актами №93 від 31.01.2022 за січень 2022 та №654 від 30.09.2022 за вересень 2022 на підставі показань лічильника №11291247.

Крім того, апелянт послався на те, що оскільки використання лічильника №11291247 не регулюється умовами Договору, Акти відшкодування витрат за грудень 2021 та за лютий 2022, а також рахунки на їх оплату та платіжні інструкції про їх оплату необхідно розцінювати як окремі правочини, згідно зі ст. 207 ЦК України зафіксовані в кількох документах, якими обмінялися сторони.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 у справі №916/3664/24 в частині задоволених позовних вимог, постановити у справі №916/3664/24 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24.

Позивач вказав, що вірним є висновок суду першої інстанції, що у разі виникнення у Користувача необхідності установки нового/додаткового приладу обліку, внесення змін до Договору не вимагається. Скаржник у апеляційній скарзі навмисно не зазначає, що виключно за його зверненнями Адміністрацією у відповідності до умов Договору (шляхом підписання двосторонніх актів встановлення приладів обліку) встановлено лічильники з наступними номерами: №8961534 та №11291247.

Позивач зазначає, що не заслуговують на увагу й доводи Скаржника щодо необхідності затвердження сторонами нової однолінійної схеми електропостачання для лічильника №11291247, оскільки сторони, укладаючи Договір, не визначили у ньому обов`язковою умовою при встановленні нового приладу обліку затвердження нової схеми електропостачання, а лише визначили обов`язок сторін щодо затвердження двостороннього акту-протоколу.

Позивач вказує, що скаржник лише намагається ввести суд в оману та уникнути відповідальності за невиконання умов Договору у виді пред`явлених до стягнення сум за фактично спожиту ним електроенергію, що суперечить його попередній поведінці та порушує принцип добросовісності.

Позивач зазначив, що підписавши акт відшкодування витрат за грудень 2021 і сплативши за відшкодування витрат за електрозабезпечення за грудень 2021 та лютий 2022 Товариство, з урахуванням наведеного принципу, наразі не може суперечити своїй попередній поведінці та зазначати на невірному складанні аналогічних актів, відсутності підстав для їх підписання та оплати відповідних рахунків.

Крім того, позивач вказав, що приймаючи до уваги реальне надання Скаржнику послуг, а також відсутність належного спростування факту надання та отримання таких послуг, саме по собі не підписання Товариством акту відшкодування витрат не може свідчити про їх ненадання та неможливість пред`явлення до стягнення з Товариства сум за такі послуги.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 у справі №916/3664/24 залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3664/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3664/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3664/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3664/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 08.01.2025; призначено справу №916/3664/24 до розгляду на 23.01.2025 о 11:30.

23.01.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Андреєв А.Е. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» - адвокат Жило І.А.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Між ДП «Адміністрація морських портів України» (далі Власник мереж) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-буд» (далі Користувач) укладено договір №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018 р. (далі Договір), відповідно до умов якого Власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з п.1.2 Договору передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатку №5 «Однолінійна схема», наданого Власником мереж з обов`язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини ліній, які задіяні в передачі електричної енергії.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком №4 «Порядок розрахунків».

Згідно з п.5.2 Договору Користувач має право на отримання від Власника мереж інформації щодо якості електричної енергії, порядку визначення плати за використання електричних мереж Власника мереж, умов та режимів передачі електричної енергії.

Відповідно п. 7.2. Договору, вартість послуг Власника мереж за утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначається у додатку №4 «Порядок розрахунків».

Відповідно до п. 7.3 Договору, оплата Користувачем послуг з утримання технологічних мереж спільного користування здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставленого Власником мереж рахунка не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Рахунки направляються Користувачу на його фактичну адресу рекомендованим листом з повідомленням або вручаються уповноваженому представнику Користувача під підпис (п.7.4 Договору).

Відповідно до п. 8.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених Додатком №4 «Порядок розрахунків» цього Договору, з порушенням терміну, Користувач сплачує Власнику мереж пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до пункту 1 Додатку №1 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» до Договору, визначена балансова належність електромереж та установок, а саме: Власника - ТП 4543; Користувача - кабельні лінії 0,4 кВ від ТП 4543 в напрямку до ШР (шафи розподільної) будівельного майданчика та все електрообладнання Користувача.

Відповідно до Додатку №2 «Перелік місць встановлення розрахункових електролічильників» до Договору визначені найменування та адреса площадки вимірювання електричної енергії: ШР на причалі 1; номер лічильника: 8961534; тип лічильника: НІК 2303. Зазначено, що у разі заміни, зняття і установки нового розрахункового приладу обліку Користувача оформляється двосторонній акт-протокол заміни.

Згідно з п.1 Додатку №3 «Графік зняття показань засобів обліку електроенергії» до Договору, користувач спільно з власником мереж здійснює зняття показів розрахункових електролічильників 23-25 числа кожного місяця відповідно до переліку об?єкту.

Згідно з п.2 Додатку №3 «Графік зняття показань засобів обліку електроенергії» до Договору Власник мереж на підставі п.1 оформлює «Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)» та надає їх на узгодження Користувачу. Користувач упродовж трьох календарних днів зобов`язується повернути погоджений «Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)». У разі не наданні погодженого Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) у встановлений термін Користувачем, Власник мереж складає додатковий Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), який вважається дійсним при підписанні його трьома уповноваженими представниками Власника мереж, та направляється Користувачу на його фактичну адресу, вказану в договорі».

Згідно з п.1 Додатку №4 «Порядок розрахунків» до Договору, розрахунковим вважається період з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. При розрахунках за фактичну спожиту електроенергію поняття розрахунковий період та календарний місяць вважати прирівняними.

Згідно з п.2 Додатку №4 «Порядок розрахунків» до Договору, обсяг фактично переданої за розрахунковий період електричної енергії визначається за показами розрахункових приладів обліку, знятих відповідно до «Графіка зняття показів засобів обліку електроенергії» (Додаток №3) та вноситься у «Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)». Розмір коштів, які має оплатити Користувач Власнику мереж в розрахунковий період на підставі «Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)» та визначається Власником мереж як добуток тарифу обґрунтованих фактичних витрат Власника мереж на передачу Користувачу електричної енергії спільного використання технологічними електричними мережами з урахуванням вартості покупної електроенергії, згідно кошторису обґрунтованих витрат Власника мереж та тарифу ПАТ «ЕК Одесаобленерго», який становить 2,11222 грн. станом на 01.02.2018 р., на фактично переданий обсяг електричної енергії Користувачу за розрахунковий період. Тариф змінюється відповідно до чинного законодавства щомісячно, у разі змін тарифу ПАТ «ЕК Одесаобленерго» та змін кошторису обґрунтованих витрат Власника мереж, без зміни умов договору.

У листі від 26.02.2018 ТОВ «Підприємство «Маст-буд» просило ДП «АМПУ» для забезпечення своєчасного початку робіт за договором №2218-В-ОДФ-18 від 23.02.2018 р. надати точки підключення до електромереж:

- на причалі №2-3 потужністю до 150 кВт, напругою 0,4 кВ (побутове містечко, будівельний майданчик);

- на причалі 1-з потужністю до 250 кВт, напругою 0,4 кВ (будівельний майданчик);

Того ж дня, у зв`язку з надходженням вищевказаного листа, ДП «АМПУ» встановлено лічильник «НІК 2303» №8961534, про що представниками Власника мереж та Користувача (Гречко Д.В.) підписано протокол встановлення приладу обліку №Е260218П1 від 26.02.2018.

Пунктом 1 листа від 03.03.2018 р. №01 Користувач підтвердив те, що в шафі обліку встановлено електролічильник НІК 2303 ART, заводський №8961534, трансформатори струму типу Т-066 0,5S з номінальним первинним струмом 400 а 3 шт.

З тексту даного листа вбачається, що цей лічильник встановлено для забезпечення можливості виконання ТОВ «Підприємство «Маст-буд» робіт з будівництва 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «ОМТП» за рахунок штучно утвореної території: Лот №2 Будівництво огороджувального хвилелому на підставі договору підряду №КД-14306 від 25.12.2009.

Пунктом 2 вказаного листа Відповідач повідомив Адміністрацію про відповідальну особу за електрогосподарство від Користувача енергетик Гречко Д.В. Разом з даним листом Відповідачем надано документи на підтвердження групи електробезпеки Гречко Дмитра Валентиновича: витяг з протоколу №28 засідання комісії перевірки знань по курсу «Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів», «Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів».

Відповідно до листа від 17.09.2021 №01-887 Користувач просив Власника мереж надати технічні умови для точки підключення електроенергії потужністю 200 кВт напругою 0,4 кВ для будівельного майданчика по об`єкту: Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний /М 14/ з під`їздами (під`їздами до Одеського морського порту) в Одеській області.

У відповідь на вказаний лист ДП «АМПУ» надано відповідальній особі за електрозабезпечення від Користувача Гречко Д.В. під особистий підпис технічні умови тимчасові на підключення електроустаткування побутового містечка від 27.09.2021 р. №19-06-04/443, згідно з якими місцем знаходження об`єкта є: від 3 черги транспортної естакади до демферного майданчика, що проектується по Хаджибеївській дорозі, джерело електропостачання: КТПГС 5 черги РУ 0,4 кВ ОФ ДП «АМПУ», точка підключення до інженерних мереж: КТПГС 5 черги РУ 04 кВ.

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу встановлення приладу обліку №Н2/20.10 від 20.10.2021, підписаного представниками Сторін, споживачу ТОВ «Підприємство Маст-буд» встановлено лічильник «NIK-2303» №11291247. Лічильник встановлено в КТПГС 5 черги.

З акту пломбування №Н1/20.10/П від 20.10.2021, підписаного представниками сторін, вбачається, що 20.10.2021 вищевказаний прилад обліку, а саме лічильник «NIK-2303» №11291247, було опломбовано. В даному акті опломбування зазначено, що розрахунковий коефіцієнт вищевказаного приладу обліку становить 80.

Листом від 20.09.2022 №01-51 представник Користувача звернувся до Власника мереж з проханням відключити електропостачання та зняти показники лічильника.

Відповідно до акту пломбування №Н1/20/09 від 20.09.2022 р. Користувача відключено від електропостачання та зафіксовано кінцеві показники лічильника.

На підтвердження наданих за грудень 2021 року, січень 2022 року та вересень 2022 року позивачем надано наступні акти відшкодування витрат до Договору про спільне використання електричних мереж №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018:

- акт №1909 за грудень 2021 від 31.12.2021 про відшкодування вартості 5 514 кВт год електричної енергії на суму 17 357,18 грн, акт підписано представниками обох сторін та скріплено їх печатками;

- акт №93 за січень 2022 від 31.01.2022 про відшкодування вартості 88 692 кВт год електричної енергії на суму 293 339,21 грн, акт підписано тільки представником позивача та скріплено його печаткою, підпис представника відповідача відсутній;

- акт №187 за лютий 2022 від 28.02.2022 про відшкодування вартості 53 000 кВт год електричної енергії на суму 175 291,78 грн, акт підписано тільки представником позивача та скріплено його печаткою, підпис представника відповідача відсутній;

- акт №654 за вересень 2022 від 30.09.2022 про відкшодування вартосі 461 кВт год електричної енергії на суму 2 135,39 грн, акт підписано тільки представником позивача та скріплено його печаткою, підпис представника відповідача відсутній.

Крім того, позивач надав наступні рахунки на оплату відшкодування вартості спожитої електричної енергії:

- рахунок №561564 від 31.12.2021 за грудень 2021 рокуна суму 17 357,18 грн;

- рахунок №560066 від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 293 339,21 грн;

- рахунок №560190 від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 175 291,78 грн;

- рахунок №560704 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 2 135,39 грн.

Вказані акти та рахунки за грудень 2021 року та січень 2022 року направлялися відповідачу на його адресу, вказану в Договорі, рекомендованими поштовими відправленнями. Акт за грудень 2021 року повернувся на адресу Адміністрації з підписом директора Товариства.

Відповідно до платіжної інструкції №668 від 25.07.2024 відповідачем сплачено на користь Позивача 17 357,18 грн за відшкодування витрат за електрозабезпечення згідно рахунку №561564 від 31.12.2021 та акту №1909 за грудень 2021 року.

Відповідно до платіжної інструкції №693 від 22.12.2022 відповідачем сплачено 175 291,78 грн за відшкодування витрат за електрозабезпечення згідно рахунку №560190 від 28.02.2022 та акту №187 відшкодування витрат за лютий 2022 від 28.02.2022.

Позивачем неодноразово надсилалися листи на адресу відповідача щодо необхідності сплати існуючої заборгованості за Договором: від 03.02.2023 №360/19-06-04/Вих, від 31.01.2024 №190/19-06-04/Вих, від 27.02.2024 №466/19-06-04/Вих.

З метою погашення заборгованості позивачем висувалася вимога в досудовому порядку до Відповідача щодо необхідності оплати послуг, а саме: була виставлена претензія №624/19-06-04/Вих від 28.03.2024 р., яка 08.04.2024 була отримана представником Відповідача.

Користувач звернувся на адресу Власника мереж з листом від 27.06.2024 №114, в якому зазначив, що не відмовляється від своїх зобов`язань за Договором, проте через військову агресію РФ та втрату первинних документів просив повторно направити на його адресу належним чином засвідчену копію Договору, первинних документів, документальне підтвердження показників споживання електроенергії, відомості про стан розрахунків за Договором.

Листом від 11.07.2024 №1253/19-06-04/Вих Власником мереж направлено на адресу Користувача запитувані документи, а саме копію договору про спільне використання електричних мереж №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018 з усіма додатками та додатковими угодами до нього, копію акту відшкодування витрат №1909 від 31.12.2021, підписаного з обох сторін та оригінали рахунка №561564 від 31.12.2021, акт відшкодування витрат №93 від 31.01.2022 та рахунок №560066 від 31.01.2022, акт відшкодування витрат №654 від 30.09.2022 та рахунок №560704 від 30.09.2022, копії протоколу заміни (встановлення, зняття) приладу обліку №Н2/20.10 від 20.10.2021, акту про пломбування №Н1/20.10./П1 від 20.10.2021 та акту про пломбування №Н1/20/09 від 20.09.2022, акт звірки 11144 взаємних розрахунків на 30.06.2024.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 14 ЦК України зазначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

З укладеного між сторонами договору №2261-П-ОДФ-18 від 24.04.2018 р. вбачається, що у Власника мереж наявний обов`язок забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а у Користувача своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що оплата здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставленого Власником мереж рахунка не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

В даному випадку, позивачем на виконання умов договору були складені наступні акти надання послуг:

- акт №1909 за грудень 2021 від 31.12.2021 про відшкодування вартості 5 514 кВт год електричної енергії на суму 17 357,18 грн;

- акт №93 за січень 2022 від 31.01.2022 про відшкодування вартості 88 692 кВт год електричної енергії на суму 293 339,21 грн;

- акт №187 за лютий 2022 від 28.02.2022 про відшкодування вартості 53 000 кВт год електричної енергії на суму 175 291,78 грн;

- акт №654 за вересень 2022 від 30.09.2022 про відшкодування вартості 461 кВт год електричної енергії на суму 2 135,39 грн.

Акт за грудень 2021 року підписаний представниками обох сторін у справі, тоді як акти за січень та вересень 2022 року були підписані виключно з боку позивача.

Загальний обсяг споживання електроенергії підтверджується контрольною карткою для запису показань лічильника «NIK-2303» №11291247 та актом пломбування №Н1/20/09 від 20.09.2022, який підписано представниками сторін та в якому зафіксовано кінцеві показники лічильника.

У вказаній картці зазначено наступне:

-абонент - ТОВ «Підприємство «Маст-Буд»;

-адреса - КТПГС 5 черги РУ-04;

-лічильник типу «NIK-2303» №11291247.

Дані відомості повністю збігаються з технічними умовами тимчасовими на підключення електроустаткування побутового містечка від 27.09.2021 №19-06-04/443, протоколом встановлення приладу обліку №Н2/20.10 від 20.10.2021 та актом про його пломбування №Н1/20.10/П від 20.10.2021.

Зокрема, Товариством відповідно до показань лічильника та з урахуванням розрахункового коефіцієнту було спожито: за грудень 2021 - 5514 кВт*г; за січень 2022 - 88 692 кВт*г; за вересень 2022 - 461 кВт*г.

Отже, Користувачем за вказаний вище період спожито електроенергії у загальному обсязі 94 667 кВт*г.

У акті пломбування №Н1/20/09 від 20.09.2022 зафіксовано кінцеві показники лічильника на дату пломбування - 001848,08 кВт*г (збігаються з контрольною карткою). Враховуючи підпис представника Користувача у вказаному акті, можна дійти висновку про обізнаність Товариства з кінцевими показниками.

Відповідно до облікової картки для запису показників лічильника №11291247 кінцевий показник даного лічильника становить 001848,08 кВт*г (при встановленні даного лічильника, його показник складав 2,25 кВт*г відповідно до наявних у матеріалах справи актів встановлення приладу обліку №Н2/20.10 від 20.10.2021 та акту пломбування №Н1/20.10/П від 20.10.2021). Таким чином, відповідно до вказаних вище документів Товариством за період роботи лічильника №11291247 спожито 1845,83 кВт*г (кінцевий показник 1848,08 кВт*г за вирахуванням показника 2,25 кВт*г на момент встановлення приладу обліку).

З урахуванням розрахункового коефіцієнта 80, що визначений при встановленні даного приладу обліку, загальне споживання становить 147 666,4 кВт*г (із розрахунку1845,83 кВт*г х 80 = 147 666,4 кВт*г) (94 667 кВт*г за грудень 2021 року, січень та вересень 2022 року та 53 000 кВт*г за лютий 2022 року). Тобто чотирьма наявними у матеріалах справи актами повністю покривається об?єм послуг, які обліковуються на підставі показників лічильника №11291247.

До даних актів позивачем були виставлені відповідачеві наступні рахунки:

- рахунок №561564 від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 17 357,18 грн;

- рахунок №560066 від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 293 339,21 грн;

- рахунок №560190 від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 175 291,78 грн;

- рахунок №560704 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 2 135,39 грн.

Враховуючи положення п. 7.3. Договору, крайній строк на оплату наданих послуг припадав на:

- за грудень 2021 року на 20.01.2022;

- за січень 2022 ркоу на 20.02.2022;

- за лютий 2022 року на 20.03.2022;

- за вересень 2022 року на 20.10.2022.

Відповідно до платіжної інструкції №668 від 25.07.2024 відповідачем сплачено на користь Позивача 17 357,18 грн за відшкодування витрат за електрозабезпечення згідно рахунку №561564 від 31.12.2021 та акту №1909 за грудень 2021 року.

Відповідно до платіжної інструкції №693 від 22.12.2022 відповідачем сплачено 175 291,78 грн за відшкодування витрат за електрозабезпечення згідно рахунку №560190 від 28.02.2022 та акту №187 відшкодування витрат за лютий 2022 від 28.02.2022.

В той же час, витрати за електрозабезпечення за січень та вересень 2022 року відповідачем оплачені не були.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, є тотожною сумі за надані Відповідачу послуги відповідно до умов Договору, актів відшкодування витрат та рахунків за січень 2022 та вересень 2022, та становить 295 474,60 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що показання лічильника №11291247 не підтверджують передачу електричної енергії згідно з Договором, з огляду на наступне.

Умовами Договору не передбачено, що забезпечення Власником мереж технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача здійснюється для забезпечення електроживленням конкретного об`єкта Користувача.

Відповідно до додатку №2 до Договору «Перелік місць встановлення розрахункових електролічильників» передбачено встановлення лічильника «НІК 2303» №8961534.

У разі зміни, зняття і установки нового розрахункового приладу обліку Користувача оформляється двосторонній акт-протокол заміни.

Таким чином, у разі виникнення у Користувача необхідності установки нового/додаткового приладу обліку, внесення змін до Договору не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що за зверненнями Користувача Власником мереж у відповідності до умов Договору (шляхом підписання двосторонніх актів встановлення приладів обліку) встановлено лічильники з наступними номерами: №8961534 та №11291247.

У листі від 26.02.2018 р. ТОВ «Підприємство «Маст-буд» просило ДП «АМПУ» для забезпечення своєчасного початку робіт за договором №2218-В-ОДФ-18 від 23.02.2018 р. надати точки підключення до електромереж:

- на причалі №2-3 потужністю до 150 кВт, напругою 0,4 кВ (побутове містечко, будівельний майданчик);

- на причалі 1-з потужністю до 250 кВт, напругою 0,4 кВ (будівельний майданчик);

Того ж дня, у зв`язку з надходженням вищевказаного листа, ДП «АМПУ» встановлено лічильник «НІК 2303» №8961534, про що представниками Власника мереж та Користувача (Гречко Д.В.) підписано протокол встановлення приладу обліку №Е260218П1 від 26.02.2018.

Пунктом 1 листа від 03.03.2018 р. №01 Користувач підтвердив те, що в шафі обліку встановлено електролічильник НІК 2303 ART, заводський №8961534, трансформатори струму типу Т-066 0,5S з номінальним первинним струмом 400 а 3 шт.

З тексту даного листа вбачається, що цей лічильник встановлено для забезпечення можливості виконання ТОВ «Підприємство «Маст-буд» робіт з будівництва 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «ОМТП» за рахунок штучно утвореної території: Лот №2 Будівництво огороджувального хвилелому на підставі договору підряду №КД-14306 від 25.12.2009.

Пунктом 2 вказаного листа Відповідач повідомив Адміністрацію про відповідальну особу за електрогосподарство від Користувача енергетик Гречко Д.В. Разом з даним листом Відповідачем надано документи на підтвердження групи електробезпеки Гречко Дмитра Валентиновича: витяг з протоколу №28 засідання комісії перевірки знань по курсу «Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів», «Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів».

Відповідно до листа від 17.09.2021 р. №01-887 Користувач просив Власника мереж надати технічні умови для точки підключення електроенергії потужністю 200 кВт напругою 0,4 кВ для будівельного майданчика по об`єкту: Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний /М 14/ з під`їздами (під`їздами до Одеського морського порту) в Одеській області.

У відповідь на вказаний лист ДП «АМПУ» надано відповідальній особі за електрозабезпечення від Користувача Гречко Д.В. під особистий підпис технічні умови тимчасові на підключення електроустаткування побутового містечка від 27.09.2021 р. №19-06-04/443, згідно з якими місцем знаходження об`єкта є: від 3 черги транспортної естакади до демферного майданчика, що проектується по Хаджибеївській дорозі, джерело електропостачання: КТПГС 5 черги РУ 0,4 кВ ОФ ДП «АМПУ», точка підключення до інженерних мереж: КТПГС 5 черги РУ 04 кВ.

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу встановлення приладу обліку №Н2/20.10 від 20.10.2021 р., підписаного представниками Сторін, споживачу ТОВ «Підприємство Маст-буд» встановлено лічильник «NIK-2303» №11291247. Лічильник встановлено в КТПГС 5 черги.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що лічильник №8961534 встановлено для забезпечення виконання Відповідачем підрядних робіт з будівництва об`єктів на території порту, а лічильник №11291247 для забезпечення виконання Відповідачем робіт за договором субпідряду №1021-СУБ-ПО від 18.08.2021 (виконання Товариством робіт будівництва об`єкту: «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний /М 14/ з під`їздами (під`їздами до Одеського морського порту) в Одеській області.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що вищевказані звернення з приводу лічильника №11291247, акти пломбування, протоколи встановлення приладу обліку не містять посилання на Договір, адже відповідачем не зазначено жодного іншого договору, до якого мають відношення перелічені документи.

Не заслуговують на увагу й доводи Скаржника щодо необхідності затвердження сторонами нової однолінійної схеми електропостачання для лічильника №11291247, оскільки сторони, укладаючи Договір, не визначили у ньому обов язковою умовою при встановленні нового приладу обліку затвердження нової схеми електропостачання, а лише визначили обов`язок сторін щодо затвердження двостороннього акту-протоколу.

Крім того, апелянту на його ж звернення надані технічні умови на підключення електроустаткування побутового містечка, у яких визначені джерело електропостачання, точку підключення та умови, які необхідно виконати Споживачу: прокласти кабельну лінію, встановити автовимикач, виконати заземлення тощо. Пунктом 22 вказаних технічних вимог передбачено, що подача електроенергії на струмоприймачі буде здійснена тільки після виконання технічних умов в повному обсязі та отримання висновку їх виконання в ДЕ СЕЗ ОФ ДП «АМПУ.

Таким чином, скаржник, звертаючись до Адміністрації з листом, в якому просив встановити додатковий лічильник, вчинив для його встановлення визначений у технічних умовах перелік обов`язкових дій, діяв свідомо, усвідомлював наслідки своїх дій. Сам факт встановлення лічильника №11291247 та обліку ним електроенергії Скаржником не спростовується.

Отже, за умовами Договору підключено два лічильники, які обслуговували різні об`єкти будівництва. Усі лічильники встановлювалися Власником мереж виключно на підставі звернень Користувача у передбачений Договором спосіб шляхом підписання двосторонніх актів встановлення приладів обліку, які містять підпис уповноваженого Користувачем представника. Іншого способу встановлення нових/додаткових приладів обліку Договором не передбачено, що свідчить про відповідність дій сторін умовам договору.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що підписавши акт відшкодування витрат за грудень 2021 року і сплативши за відшкодування витрат за електрозабезпечення за грудень 2021 року та лютий 2022 року, відповідач фактично визнав, що показання лічильника №11291247 підтверджують передачу електричної енергії згідно з Договором.

Встановлені обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування доктрини venire contra factum proprium (принцип заборони суперечливої поведінки], яка базується на принципі Римського права «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Отже суд першої інстанції правомірно зазначив, шо підписавши акт відшкодування витрат за грудень 2021 і сплативши за відшкодування витрат за електрозабезпечення за грудень 2021 та лютий 2022 апелянт, з урахуванням наведеного принципу, наразі не може суперечити своїй попередній поведінці та зазначати на невірному складанні аналогічних актів, відсутності підстав для їх підписання та оплати відповідних рахунків.

Безпідставним є посилання апелянта на не чинність наданих ДП «АМПУ» актів про відшкодування витрат, оскільки вони не підписані представником Товариства, а додатковий акт здачі-прийняття робіт відповідно до п. 2 додатку №3 до Договору Адміністрацією не складено, з огляду на наступне.

У даному випадку, апелянт не наводить належних доводів та доказів на спростування самого факту та обсягів споживання електроенергії, у зв`язку з чим позивачем і було складено вказані акти та виставлено рахунки. Сам по собі факт нескладення позивачем додаткового акту не є підставою для недійсності актів про відшкодування витрат, які не підписані Товариством, та не свідчать про відсутність факту надання послуг чи нереальність господарської операції.

У постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 Верховний суд дійшов наступних висновків:

«За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) с вторинною, похідною ознакою.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або викопаним, роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи».

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги реальне надання Скаржнику послуг, а також відсутність належного спростування факту надання та отримання таких послуг, саме по собі непідписання відповідачем акту відшкодування витрат не може свідчити про їх ненаданпя та неможливість пред`явлення до стягнення сум за такі послуги.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 295 474,60 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статті 230-232 Господарського кодексу України (далі ГК України) також передбачають застосування господарських санкцій у вигляді, зокрема, пені у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 8.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених Додатком №4 «Порядок розрахунків» цього Договору, з порушенням терміну, Користувач сплачує Власнику мереж пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як встановлено вище, враховуючи положення п. 7.3. Договору, крайній строк на оплату наданих послуг припадав на:

- за грудень 2021 року на підставі акту №1909 від 31.12.2021 та рахунку №561564 від 31.12.2021 на 20.01.2022;

- за січень 2022 року на підставі акту №93 від 31.12.2021 та рахунку №560066 від 31.01.2022 на 20.02.2022;

- за вересень 2022 року на підставі акту №654 від 30.09.2022 та рахунку рахунок №560704 від 30.09.2022 на 20.10.2022.

Таким чином, позивачем було правомірно нараховано пеню:

- за грудень 2021 року за період з 21.01.2022 по 24.07.2024;

- за січень 2022 року за період з 21.02.2022 по 24.07.2024;

- за вересень 2022 року за період з 21.10.2022 по 24.07.2024.

Колегія суддів встановила, що наведений позивачем розрахунок пені є обгрунтованим, арифметично вірним та виконаним з врахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Таким чином, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 297 731,12 грн.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Також, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань, передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Враховуючи викладені вище обставини, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги пред`явлену позивачем до стягнення суму пені, яка перевищує суму основого боргу, що на думку суду значно перевищує його збитки, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої суми пені до 29 773,10 грн, тобто на 90 відсотків.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, обов`язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що спірним договором не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Так, відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні спірного договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, що в свою чергу є порушенням зобов`язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Отже, враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати послуг за спірним договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків річних, та інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість, протилежного відповідачем не доведено. Тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 22 742,58 грн та інфляційних втрат у розмірі 108 641,92 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення.

Отже, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У даному випадку, у задоволенні позову було частково відмовлено виключно у зв`язку з тим, що було зменшено розмір неустойки на підставі ст. 551 ЦК України, таким чином судовий збір за подання позовної заяви підлягав покладенню на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи ціну позову, судовий збір за подання позовної заяви складав 10 868,85 грн, саме таку суму судового збору було сплачено позивачем та саме таку суму судового збору мало б бути стягнуто з відповідача. В той же час, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 6 849,48 грн.

В той же час, оскаржуване рішення не оскаржується в частині недостягнутої з відповідача на користь позивача суми судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту до гіршого означає, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, 21 червня 2023 року у справі №757/42885/19-ц).

Апеляційна скарга у даній справі подана відповідачем, а не позивачем у справі. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати принципи римського права "tantum devolutum quantum appellatum" та "reformatio in peius" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-Буд», яка звернулась із апеляційною скаргою та не погіршувати становище апелянта.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-Буд» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 по справі №916/3664/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран