Постанова

від 13.01.2025 по справі 910/9387/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№ 910/9387/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - Міхантьєв М.Д.,

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 (суддя Морозов С.М.) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі №910/9387/24 (суддя Морозов С.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" про стягнення 672 114,42 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 429 213,48 грн, суми пені в розмірі 35 815,95 грн, суми 3% річних в розмірі 38 224,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки товару №01/02(21) від 01.02.2021 року в частині оплати отриманого від позивача товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9387/24 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 429 213,48 грн (чотириста двадцять дев`ять тисяч двісті тринадцять гривень 48 копійок), суму пені в розмірі 35 815,95 грн (тридцять п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять гривень 95 копійок), суму 3% річних в розмірі 38 224,00 грн (тридцять вісім тисяч двісті двадцять чотири гривни 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят гривень 99 копійок), суму судового збору в розмірі 10 081,72 грн (десять тисяч вісімдесят одна гривна 72 копійки).

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати отриманого товару.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі №910/9387/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет" про ухвалення додатково рішення щодо розподілу судових витрат задоволено; стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Суд врахував суму позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, ступінь відповідальності сторін в даних правовідносинах, проведену адвокатом роботу з надання правової допомоги клієнту (позивачу) та дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем, у зв`язку із розглядом справи №910/9387/24, а саме, у розмірі 19 500,00 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказані рішення суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення від 14.10.2024 апелянт посилається на те, що неможливість виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем викликано військовою агресією Російської Федерації проти України, а також вказує про необхідність зменшення розміру заявлених до стягнення нарахувань.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги на додаткове рішення відповідач посилається на те, що стягнута судом сума витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване тим, що його представник не має змоги з`явитися у судове засідання, призначене на 13.01.2025, через участь в іншому судовому процесі в Господарському суді міста Києва.

Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

Крім цього, наведені причини не належать до об`єктивних причин неможливості представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні у цій справі з огляду на суб`єктивне обрання відповідно до наведених причин представником відповідача у цій справі поведінки, коли він на власний розсуд надає пріоритет участі в судових засіданнях в інших справах перед участю в судовому засіданні у цій справі.

З урахуванням того, що неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду не підлягають зміні або скасуванню з наступних підстав.

01.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Бетон Маркет" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" (далі - покупець) укладено Договір поставки товару №01/02(21) (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити і поставити, а покупець прийняти та оплатити розчин цементний (ДСТУ БВ 2.7-43-96), іменований надалі "товар", найменування, кількість, асортимент якого вказуються сторонами в специфікації (-ях), рахунках, видаткових (товаротранспортних) накладних, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.3. Договору поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної, оформленої відповідно до виданої покупцем довіреністю, товаротранспортних накладних (ТТН), які на будівельному об`єкті підписує представник покупця.

Відповідно до п. 4.2. Договору загальна сума договору визначається загальною сумою поставленого товару (з урахуванням і/або без урахування вартості доставки) за умовами цього договору.

Згідно з п. 4.3. Договору покупець оплачує товар, що поставляється відповідно до умов цього договору поетапно за партію товару на умовах 100% передоплати кожної партії товару. Якщо за погодженням сторін товар буде поставлений без попередньої оплати покупець сплачує поставлену парію товару протягом 5 банківських днів з моменту її отримання.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами і діє до 08.10.2021 року або його розірвання в установленому порядку, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. (п. 7.3. Договору).

Специфікацією №1 до Договору сторони погодили найменування товару, його ціну та місце доставки.

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 098 140,08 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №Б-00000951 від 22.05.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00000951 від 22.05.2021 року);

- №Б-00001127 від 26.05.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001127 від 26.05.2021 року);

- №Б-00001128 від 26.05.2021 на суму 7 593,60 грн (ТТН №Б-00001128 від 26.05.2021 року);

- №Б-00001152 від 28.05.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001152 від 28.05.2021 року);

- №Б-00001156 від 29.05.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001156 від 29.05.2021 року);

- №Б-00001171 від 31.05.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001171 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001175 від 31.05.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001175 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001178 від 31.05.2021 на суму 17 356,80 грн (ТТН №Б-00001178 від 31.05.2021 року);

- №Б-00001196 від 02.06.2021 на суму 19 526,40 грн (ТТН №Б-00001196 від 02.06.2021 року);

- №Б-00001235 від 05.06.2021 на суму 2 340,00 грн (ТТН №Б-00001235 від 05.06.2021 року);

- №Б-00001242 від 07.06.2021 на суму 3 217,50 грн (ТТН №Б-00001242 від 07.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000508 від 07.06.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001255 від 07.06.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001255 від 07.06.2021 року);

- №Б-00001259 від 07.06.2021 на суму 17 356,00 грн (ТТН №Б-00001259 від 07.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000516 від 07.06.2021 року на суму 510,00 грн);

- №Б-00001269 від 08.06.2021 на суму 10848,00 грн (ТТН №Б-00001269 від 08.06.2021 року);

- №Б-00001274 від 08.06.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001274 від 08.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000526 від 08.06.2021 року на суму 90,00 грн);

- №Б-00001294 від 10.06.2021 на суму 2 340,00 грн (ТТН №Б-00001294 від 10.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000528 від 10.06.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001392 від 16.06.2021 на суму 17 356,80 грн (ТТН №Б-00001392 від 16.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000554 від 16.06.2021 року на суму 180,00 грн);

- №Б-00001613 від 26.06.2021 на суму 23 865,60 грн (ТТН №Б-00001613 від 26.06.2021 року);

- №Б-00001614 від 26.06.2021 на суму 18 441,60 грн (ТТН №Б-00001614 від 26.06.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000614 від 26.06.2021 року на суму 720,00 грн);

- №Б-00001616 від 28.06.2021 на суму 11 932,80 грн (ТТН №Б-00001616 від 28.06.2021 року);

- №Б-00001648 від 02.07.2021 на суму 2 632,50 грн (ТТН №Б-00001648 від 02.07.2021 року, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Б-00000621 від 02.07.2021 року на суму 1 400,10 грн);

- №Б-00001915 від 17.07.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00001915 від 17.07.2021 року);

- №Б-00001916 від 17.07.2021 на суму 13 017,60 грн (ТТН №Б-00001916 від 17.07.2021 року);

- №Б-00001930 від 20.07.2021 на суму 21 696,00 грн (ТТН №Б-00001930 від 20.07.2021 року);

- №Б-00001931 від 20.07.2021 на суму 15 187,20 грн (ТТН №Б-00001931 від 20.07.2021 року);

- №Б-00001944 від 21.07.2021 на суму 14 102,40 грн (ТТН №Б-00001944 від 21.07.2021 року);

- №Б-00001976 від 24.07.2021 на суму 13 017,60 грн (ТТН №Б-00001976 від 24.07.2021 року);

- №Б-00001977 від 24.07.2021 на суму 11 932,80 грн (ТТН №Б-00001977 від 24.07.2021 року);

- №Б-00002075 від 02.08.2021 на суму 6 960,00 грн (ТТН №Б-00002075 від 02.08.2021 року).

Перелічені документи підписані з боку позивача та відповідача, скріплені печатками сторін, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Відповідач за отриманий товар за Договором в повному розмірі не розрахувався, а перерахував на рахунок позивача лише суму в розмірі 668 926,60 грн, решта боргу у розмірі 429 213,48 грн оплачена так і не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Як вже вказувалося, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.3. Договору покупець оплачує товар, що поставляється відповідно до умов цього договору поетапно за партію товару на умовах 100% передоплати кожної партії товару. Якщо за погодженням сторін товар буде поставлений без попередньої оплати покупець сплачує поставлену парію товару протягом 5 банківських днів з моменту її отримання.

Відповідач у визначений договором строк за отриманий товар розрахувався частково, сума боргу у розмірі 429 213,48 грн оплачена ним так і не була.

Отже, на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем грошового зобов`язання настав.

Стосовно посилань апелянта на військову агресію Російської Федерації проти України в обґрунтування підстав неможливості виконання свого грошового зобов`язання перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

У даному випадку, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати останньої партії товару настав ще у серпні 2021 року, тобто до початку повномасштабної війни, а тому доводи скаржника щодо неможливості виконання покупцем своїх обов`язків через збройну агресію є недоведеними.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 429 213,48 грн є обґрунтованим.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 35 815,95 грн, 38 224,00 грн 3% річних та 168 860,99 грн інфляційних втрат.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.5. Договору за порушення виконання грошових зобов`язань покупець сплачує постачальнику за кожен день прострочення, пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого зобов`язання (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 25 815,95 грн, 3% річних в розмірі 38 224,00 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 168 860,99 грн, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Стосовно доводів апелянта про неправомірність відмови суду першої інстанції у зменшенні розміру штрафних санкцій, слід зазначити наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).

Окрім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Апелянт вказує, що заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3 % річних та інфляційних дорівнюють майже половині основного боргу.

Колегія суддів зауважує, що враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Так, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому, Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас у справі, яка переглядається, відсотки річних було стягнуто у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %. Також, суд апеляційної інстанції не встановив відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).

Крім цього, колегія суддів оцінюючи доводи апелянта щодо неправомірності відмови суду першої інстанції у зменшенні розміру пені, відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі.

Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі №910/9387/24, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що попередній розрахунок суми судових витрат складає 58129, 65 грн.

Позивачем в межах вказаного строку було подано до суду першої інстанції докази понесення витрат правничої допомоги на суму 19 500 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 19 500 грн. заявник надав: копію договору про надання правничої допомоги від 01.05.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Міхантьєв, Чулой таі Партнери", копію Акту приймання-передачі послуг від 15.10.2024 року на суму в розмірі 19 500,00 грн (загальна вартість наданих послуг з правничої допомоги); рахунок №01/05 від 01.05.2024 року на суму 8 000,00 грн; копію акт-розписки про передачу грошових коштів від 02.05.2024 року на суму в розмірі 8 000,00 грн; копію рахунку №15/10 від 15.10.2024 року на суму 11 500,00 грн; копію платіжної інструкції №3387 від 15.10.2024 року на суму 11 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору за надання юридичних послуг за цим договором замовник зобов`язується сплатити виконавцю гонорар у наступних розмірах, зокрема,

за ознайомлення з матеріалами справи, підготовці позовної заяви, розрахунку позовних вимог, вироблення фотокопій документів - 8 000 грн,

за підготовку відповіді на відзив на позовну заяву (за необхідності) - 1 500 грн.

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.10.2024 року виконавцем були надані наступні послуги:

ознайомлення з матеріалами справи, підготовка позовної заяви та розрахунку позовних вимог, вироблення фотокопій документів та надсилання її сторонам та суду - 8 000 грн,

підготовка відповіді на відзив - 1 500 грн.

Вартість гонорару успіху у зв`язку з позитивним вирішенням справи для замовника - 10 000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

Колегія суддів зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 19 500,00 грн. колегія суддів не вважає завищеним.

Аргументи апелянта по суті зводяться до незгоди сторони із здійсненим судом розподілом судових витрат та необхідності повної відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильно здійснений судом розподіл цих витрат.

Також, апеляційним судом враховуються положення п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

На підставі викладеного, враховуючи наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів погоджується з тим, що витрати позивача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 19 500,00 грн.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі №910/9387/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 27.01.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Барсук