Постанова

від 28.01.2025 по справі 910/2315/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2025 р. Справа№ 910/2315/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024

у справі №910/2315/24 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 213744,32 грн, 2357,17 грн інфляційних втрат та 1385,71 грн 3% річних, у зв`язку з пошкодженням вагонів під час їх перевезення залізницею.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 відкрито провадження у справі №910/2315/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 (повне рішення складено 04.11.2024) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь позивача збитки в розмірі 213744,32 грн, в іншій частині позову відмовлено.

25.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" подано до суду клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.

Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог, повністю скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю та покласти судові витрати на позивача.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції невірно встановив власника спірних вагонів як Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», тоді як згідно залізничних накладних власником вагонів є ООО «LDZ CARGO»;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" не є належним позивачем по справі, оскільки не є одержувачем за накладними №№36715563, 41893215, 41893207, 30100, 42317503, 29947, 42317578, 45364213, 45364494, 45364510, 45364593, 45365624, 41886664, 42317495, 45365665. На вказаних накладних відсутні переуступні підписи на передачу права на пред`явлення претензій і позовів;

- позивач не є ані власником, ані орендарем спірних вагонів, а відтак, не є особою, якій завдано збитки;

- позовна заява та відповідь на відзив підписана не адвокатом, а директором позивача, у зв`язку з чим правнича допомога пов`язана з підготовкою даних документів не підлягає стягненню з відповідача;

- в ордері на підтвердження повноважень адвоката Скосарева П.В. зазначено, що він виданий на підставі договору №б/н від 01.09.2022, тоді як до заяви про ухвалення додаткового рішення було долучено договір №0111/1 ПДГ від 01.11.2023.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 справу №910/2315/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

26.11.2024 до суду позивачем подана заява із запереченнями проти відкриття апеляційного провадження.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2315/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

02.12.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" просило повернути апеляційну скаргу.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, визнавши необґрунтованими подані позивачем заперечення проти відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції ухвалою від 04.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/2315/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

18.12.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" 25.02.2020 уклало з Акціонерним товариством "Українська залізниця" договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8139798.

У липні-серпні 2023 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення вантажних вагонів за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт", а саме: №№95845822, 95699229, 95692000, 95698270, 95693883, 95872123, 95846077, 95697785, 95998969, 95698932, 95699302, 95698445, 95698908, 95988754, 95698783, 95026480, 95693842, 95697868, 95694915, 95029641, 95698866.

09.07.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Новомосковськ-Дніпровський на станцію Мечетна виявлено розукомплектовані вагони №№5845822, 95699229, 95692000 та 95698270, які переведено до неробочого парку.

16.07.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Ксенієво на станцію Мечетна виявлено розукомплектовані вагони №№95693883, 95872123, які переведено до неробочого парку.

19.07.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Батєво на станцію Мечетна виявлено розукомплектований вагон №95846077, який переведено до неробочого парку.

30.07.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Балівка на станцію Мечетна виявлено розукомплектований вагон №95697785, який переведено до неробочого парку.

05.08.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Славкув ПКП на станцію Мечетна виявлено розукомплектовані вагони №№95998969, 95698932, які переведено до неробочого парку.

07.08.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Славкув ПКП на станцію Мечетна виявлено розукомплектований вагон №95699302, який переведено до неробочого парку.

Також 07.08.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції П`ятихатки на станцію Мечетна виявлено розукомплектовані вагони №№95698445, 95698908, 95988754, 95698783, 95026480, 95693842, які переведено до неробочого парку.

21.08.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції ІЗОВ-Е на станцію Мечетна виявлено розукомплектований вагон №95697868, який переведено до неробочого парку.

25.08.2023 на станції Чаплине під час перебування у слідуванні зі станції Ізмаїл на станцію Мечетна виявлено розукомплектовані вагони №№, 95694915, 95029641, 95698866, які переведено до неробочого парку.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" надіслало на адресу начальника структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол" та начальника станції Чаплине звернення з вимогою надання матеріалів щодо виявлення та встановлення фактів розукомплектування по вище вказаним випадкам, а саме листи: №1152 від 17.07.2023, №1155 від 20.07.2023, №1176 від 31.07.2023, №1183 від 07.08.2023, №1213 від 22.08.2023 та №1215 від 25.08.2023.

Листом №1184 від 07.08.2023 позивачем повідомлено начальника регіональної філії "Придніпровська залізниця", директора Департаменту вагонного господарства та директора Апарату з економічної та інформаційної безпеки про складену ситуацію з проханням вжити відповідні заходи щодо недопущення подібних випадків в подальшому.

У відповідь на лист №1184 від 07.08.2023 Служба вагонного господарства Регіональної філії "Придніпровська залізниця" листом №В-107 від 16.08.2023 надала акти ВУ-23 та ГУ-23 по вказаним вагонам та повідомила, що акти ВУ-25 по даним випадкам не складаються, враховуючи, що розукомплектування це стороннє втручання в діяльність залізниці.

За фактом встановлення відсутності деталей (ручного стоянкового гальма) вагони були направлені на технічне обслуговування до пункту технічного огляду структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Нижнєдніпровськ-Вузол" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця".

Відповідно до актів виконаних робіт №483/255 від 31.08.2023, №501/255 від 06.09.2023, №569/255 від 03.10.2023, №594/255 від 09.10.2023, №600/255 від 13.10.2023, №613/255 від 23.10.2023, №484/255 від 31.08.2023, №502/255 від 06.09.2023, №570/255 від 03.10.2023, №595/255 від 09.10.2023, №601/255 від 13.10.2023, №614/255 від 23.10.2023 було проведено технічне обслуговування вагонів на суму 40043,28 грн та надано послуги з подавання та збирання вагонів на суму 24317,84 грн, що загалом становить 64361,12 грн.

Також позивач вказав, що на заміну втрачених деталей ним додатково придбано деталі на суму 149383,20 грн, в підтвердження чого надано договори поставки №059/07/2023-ЗЧ від 18.07.2023, №7623/010 055/с від 22.08.2023, договір купівлі-продажу №8 від 09.12.2022 та видаткові накладні.

Факт сплати вищевказаних послуг та придбаних деталей підтверджується платіжними інструкціями: №2281 від 07.08.2023, №2282 від 07.08.2023, №2334 від 05.09.2023, №2335 від 05.09.2023, №2350 від 14.09.2023, №2351 від 14.09.2023, №2372 від 06.10.2023, №2373 від 06.10.2023, №2382 від 12.10.2023, №2381 від 12.10.2023, №2390 від 12.10.2023, №2401 від 19.10.2023 , №2423 від 27.10.2023, №2254 від 25.07.2023, №2274 від 01.08.2023, №2329 від 31.08.2023, №2326 від 30.09.2023, №2065 від 19.04.2023.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача прямі збитки у загальному розмірі 213744,32 грн (64361,12 грн - вартість ремонту вагонів + 149383,20 грн - вартість додатково придбаних деталей), мотивуючи це тим, що вони були понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" у зв`язку з незабезпеченням залізницею збереження майна (вагонів) при їх курсуванні залізничними коліями. Крім того на суму понесених збитків позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1385,71 грн та 2357,17 грн.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при перевезенні вагонів, які перебувають в управлінні позивача, залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" понесло витрати на технічне обслуговування вагонів, подавання та збирання вагонів та придбання втрачених деталей на загальну суму 213744,32 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд вказав, що зобов`язання відповідача з відшкодування шкоди стають конкретизованими і визначеними саме з дня набрання рішення законної сили. А тому, нарахування 3% річних та інфляційних втрат потрібно здійснювати від дня набрання відповідним рішенням законної сили.

Убачається, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в силу приписів ст. 269 ГПК України оскаржуване рішення переглядається в апеляційному порядку в частині стягнення збитків в розмірі 213744,32 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши приписи законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (ст. 307 ГК України).

Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут залізниць), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (ст. 2 Статуту залізниць).

Згідно зі ст. 5 Статуту залізниць нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Стаття 6 Статуту залізниць визначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 105 Статуту залізниць, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Згідно з п.п. "в" ст. 114 Статуту залізниць, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Відповідно до ст. 126 Статуту залізниць за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, остання несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Абзацом 1 статті 129 Статуту залізниць встановлено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Підпунктами «а», «б» статті 130 Статуту залізниць унормовано, що пред`явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії.

Право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів мають:

а) у разі втрати вантажу:

- відправник - за умови пред`явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу;

- одержувач - за умови пред`явлення вантажної квитанції з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. У разі неможливості пред`явлення вантажної квитанції подається довідка станції відправлення про прийняття вантажу до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу;

б) у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу:

- одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.

З наведених положень Статуту залізниць слідує, що право на пред`явлення позовів до залізниці у разі пошкодження вантажу виникає у одержувача або відправника (в разі передачі такого права одержувачем), зазначених у накладній.

У п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-8/91 від 29.11.2007 "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" зазначено, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №910/313/19.

У вказаній постанові Верховний Суд також вказав, що у абз. 2 п. 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не має істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" здійснює організацію перевезення вантажу залізничним транспортом згідно договору №8139798 від 25.02.2020.

Згідно залізничних накладних, у липні - серпні 2023 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення порожніх вантажних вагонів №№95845822, 95699229, 95692000, 95698270, 95693883, 95872123, 95846077, 95697785, 95998969, 95698932, 95699302, 95698445, 95698908, 95988754, 95698783, 95026480, 95693842, 95697868, 95694915, 95029641, 95698866 відправником та одержувачем яких було Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт". Тобто, спірні вагони які є власністю ООО «LDZ CARGO» знаходилися в оперуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт".

Статтею 8 Статуту залізниць визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

Згідно з п. 9.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 №411, рухомий склад, а також спеціальний самохідний рухомий склад має утримуватися в експлуатації у справному стані, що забезпечує безперебійну роботу, безпеку руху, охорону праці, і своєчасно проходити планово-попереджувальні види ремонту і технічного обслуговування. Запобігання появі несправностей і забезпечення встановлених строків служби рухомого складу має бути головним у роботі осіб, відповідальних за його технічне обслуговування і ремонт.

Пунктом 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України передбачено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

З огляду на обов`язок працівників станції відправлення оглянути стан вантажних вагонів, те, що відповідач прийняв до перевезення спірні вагони, підтверджує, що вони перебували у технічно справному стані.

Водночас на станції Чаплине було виявлено пошкодження (розукомплектування) вагонів, які перебували в оперуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт".

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про залізничний транспорт" відправники, одержувачі вантажів та власники під`їзних колій несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за пошкодження контейнерів і рухомого складу перевізників, а перевізники - за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Згідно з п. 20 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 (далі - Правила користування вагонами і контейнерами), пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління і пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

З матеріалів справи слідує, що за фактом встановлення розукомплектування, вагони, які перебували в оперуванні позивача, були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М. Колегія суддів заважує, що складання відповідачем актів форми ВУ-23М є підтвердженням того, що вагони були пошкоджені і саме цей акт є підставою для перерахування вагонів із робочого парку до неробочого.

Згідно з п. 22 названих Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається, зокрема з:

- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин.

Отже, зважаючи на вартість наданих позивачу послуг з ремонту спірних вагонів (40043,28 грн), вартість послуг з подавання та збирання вагонів (24317,84 грн), а також вартість придбаних деталей на заміну втраченим (149383,20 грн) апеляційний господарський суд вважає підтвердженою загальну суму витрат позивача в розмірі 213744,32 грн.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Вимогами ст. 224 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б її право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Відповідно до п. 113 Статуту залізниць за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше.

Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Враховуючи положення ст. 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з пп. "в" п. 114 Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу.

Відповідно до пп. "е" п. 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Визначений цим пунктом перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.

Згідно зі ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Разом з тим, Акціонерне товариство "Українська залізниця" не довело, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з його вини.

Наведене свідчить про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) майна (вагонів), що перебували в оперуванні позивача, завданих збитків - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, висновку про що правомірно дійшов господарський суд першої інстанції.

Разом з тим, суд вказує на безпідставність тверджень скаржника про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" не є належним позивачем у даній справі, оскільки згідно залізничних накладних станом на час пошкодження спірних вагонів саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" значилося їх одержувачем. В свою чергу, послідуюча зміна одержувача в залізничних накладних здійснена після їх виходу з ремонту та, крім того, ця обставина не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про наявність всіх елементів цивільного правопорушення, оскільки у цьому випадку встановленню підлягає особа, яка зазнала збитків шляхом здійснення витрат на відновлення майна, а не особа власник пошкодженого майна. В підтвердження позовних вимог позивачем надано належні докази понесених збитків за наслідками пошкодження (розукомплектування) вагонів, як-то акти виконаних робіт, договори на закупівлю комплектуючих запчастин та платіжні інструкції.

Наведеним також спростовуються доводи відповідача стосовно того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" не є особою, якій завдано збитки.

Щодо тверджень скаржника про невірність встановлення судом першої інстанції власника спірних вагонів як Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», тоді як згідно залізничних накладних власником вагонів є ООО «LDZ CARGO», слід зазначити, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 було виправлено допущені описки в рішенні суду від 22.10.2024, в тому числі і щодо власника спірних вагонів.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні вантажу (вагонів) залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" понесені витрати на оплату вартості ремонту з урахуванням вартості замінених деталей на загальну суму 213744,32 грн, місцевий господарський зробив правильний висновок про наявність підстав для покладення відповідальності за заподіяні позивачу збитки на відповідача та правомірно задовольнив позов в цій частині.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/2315/24 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Щодо оскарження додаткового рішення

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як слідує з матеріалів справи, 25.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, згідно якої просило стягнути з відповідача 40000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/2315/23 заяву позивача задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, врахувавши предмет спору, складність справи, обсяг наданих послуг, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених судових витрат, дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Отже, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Частинами 2 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" під час розгляду даної справи судом першої інстанції надавав адвокат Скосарев П.В. на підставі договору про надання правової допомоги №0111/1 ПДГ від 01.11.2023, відповідно до якого, клієнт в порядку і на умовах, визначених цією угодою, надає завдання, а адвокат бере на себе зобов`язання відповідно до завдання клієнта надавати йому правові (адвокатські) послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, визначених цією угодою. Предметом надання правової допомоги є захист прав та інтересів клієнта (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.3 договору узгоджено, що на підтвердження надання правової допомоги, відповідно до умов договору адвокатом складається акт наданих послуг і направляється клієнту.

Відповідно до п. 4.1 договору, вартість послуг передбачених п. 1.1 договору узгоджується окремо, про що сторони укладають додаткову угоду.

Згідно п. 1 додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №0111/1 ПДГ від 01.11.2023, адвокат надає правову допомогу клієнту у справі про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства "Українська залізниця" у суді першої інстанції.

Пунктом 2 додаткової угоди №1 визначено, що на умовах п. 4.1 договору сторони домовилися, що вартість послуг адвоката за ведення справи складатиме 40000,00 грн.

24.10.2024 між позивачем та адвокатом було підписано акт наданих послуг №1 до договору, згідно якого адвокатом надано послуги з правової допомоги, вартість яких складає 40000, 00 грн.

Так, згідно акту наданих послуг вбачається, що адвокатом було надано клієнту наступні послуги:

- вивчення документів по справі, формування та узгодження з клієнтом правової позиції, аналіз судової практики (8 год.);

- складання позовної заяви, розрахунку заборгованості, формування матеріалів справи (15 год.);

- підготовка відповіді на відзив (8 год.);

- участь у судовому засіданні (0,2 год.);

- складання заяви про проведення відеоконференції (2 год.);

- участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (0,5 год.);

- складання процесуальних документів (0,5 год.);

- написання заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (2 год.).

В акті наданих послуг сторони також зазначили, що клієнт не має претензій до кількості та якості наданих послуг.

Північний апеляційний господарський суд зазначає про те, що наведена в акті інформація щодо наданих адвокатом позивачу послуг підтверджується матеріалами справи, зокрема, позивачем було подано зазначені процесуальні документи, а також адвокат Скосарев П.В. брав участь у судових засіданнях.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Скосаревим П.В. зазначених в акті послуг.

Заперечуючи проти заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу Акціонерне товариство "Українська залізниця" в апеляційній скарзі вказує, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не підтверджено належними доказами, оскільки позовна заява та відповідь на відзив підписана не адвокатом, а директором позивача, а в ордері на підтвердження повноважень адвоката Скосарева П.В. зазначено, що він виданий на підставі договору №б/н від 01.09.2022, тоді як до заяви про ухвалення додаткового рішення було долучено договір №0111/1 ПДГ від 01.11.2023.

Однак суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що підписання процесуальних документів не представником позивача, а директором позивача не спростовують факту надання адвокатських послуг адвокатом, що підтверджується наданими до справи доказами, зокрема, підписаним актом наданих послуг №1 від 24.10.2024. Тоді як підписання документів директором не свідчить про те, що вказані документи не були складені саме адвокатом.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про недоведеність позивачем понесення витрат на правову допомогу, з тієї підстави, що в ордері на підтвердження повноважень адвоката Скосарева П.В. зазначено, що він виданий на підставі договору №б/н від 01.09.2022, тоді як до заяви про ухвалення додаткового рішення було долучено договір №0111/1 ПДГ від 01.11.2023, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, довіреністю, ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 2 ст. 26 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Відповідно до пп. 12.2 та 12.4 п. 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41, ордер повинен містити прізвища, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правнича допомога та назва органу, у якому надається правнича допомога адвокатом.

Убачається, що на підтвердження повноважень представляти інтереси позивача в судовому засіданні 14.05.2024 адвокатом Скосаревим П.В. був наданий ордер серія АЕ №1156361 виданий 01.09.2022. Ордер був виданий адвокатом для підтвердження повноважень на надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт»» правничої допомоги у Господарському суду міста Києва. В ордері заповнені відповідні строчки та зазначено, що він виданий на підставі договору №б/н від 01.09.2022. При цьому в підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем долучено договір №0111/1 ПДГ від 01.11.2023 укладений з адвокатом Скосаревим П.В.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" при розгляді справи судом першої інстанції представляв адвокат Скосарев П.В. на підставі договору №0111/1 ПДГ від 01.11.2023.

В свою чергу виконання договору №0111/1 ПДГ від 01.11.2023 сторонами підтверджено шляхом підписання 24.10.2024 акту наданих послуг №1. Також колегією суддів встановлено фактичне надання адвокатом Скосаревим П.В. професійної правничої допомоги шляхом подання процесуальних документів та участі у судових засіданнях. А тому посилання відповідача на невідповідність номеру договору зазначеному в ордері долученому до матеріалів справи договору долученому до заяви про розподіл судових витрат, не можуть бути підставою для відмови у стягненні на користь позивача фактично понесених ним витрат на правничу допомогу, а свідчать лише про наявність формальних недоліків в оформленні адвокатом документів.

Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно їх неспівмірності, фактичності та неминучості їх надання, з огляду на наступне.

Так, дослідивши акт наданих послуг колегія суддів вважає, що деякі зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер (стягнення таких витрат двічі за одні і ті самі послуги) правової допомоги.

Зокрема, суд зазначає, що послуга зі складання позовної заяви охоплює не лише її складення, а також послуги з вивчення документів по справі, формування та узгодження з клієнтом правової позиції, аналіз судової практики. Побідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

Також колегія суддів вважає, що підготовка заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не вимагає значних затрат часу та зусиль. До того ж, згідно приписів процесуального законодавства сторона має право звернутися до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції, що виключає необхідність подання відповідної заяви щодо кожного судового засідання. Відповідна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №905/2371/21.

З огляду на викладене, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правову допомогу за наведені вище послуги в сумі 40000 грн є необґрунтованими, не відповідають критерію дійсності, розумності та реальності.

Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

З огляду на зазначене, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, та зважаючи на заперечення відповідача щодо розподілу таких витрат, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви позивача та наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" розміру витрат на професійну правничу допомогу до 20000,00 грн.

Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваного судового рішення, а також доводи скаржника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу врахував всі обставини надання правової допомоги, їх характер та доцільність. Господарський суд міста Києва не порушив процесуального законодавства, зокрема положень ст. ст. 2, 13, 74, 86, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 126, ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, якими визначено порядок оцінки доказів, якими підтверджується розмір витрат на правничу допомогу адвоката.

У контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в частині оскарження додаткового рішення суду також є необґрунтованими.

З огляду на викладене вище колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/2315/24 з мотивів, наведених Акціонерним товариством "Українська залізниця" в апеляційній скарзі. А тому апеляційна скарга відповідача і в цій частині не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/2315/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов