Рішення

від 23.01.2025 по справі 490/2727/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/340/2025 Справа № 490/2727/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуЦентральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

при секретарі Романовій К.Т.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в залі суду в м. Миколаєва справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в приватній спільній сумісній власності, третя особа - Миколаївська міська рада,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Процесуальні дії суду.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Миколаївська міська рада про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:07:010:0018, загальною площею 0.0206 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 - 1\4 частину, ОСОБА_2 -1\4 частину, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - в розмірі - 1\2 частини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача- ОСОБА_3 , якій на момент смерті належала на праві приатної власності 1\2 частина будинку по АДРЕСА_1 . 1\2 частина будинку в рівних частках по 1\4 частині належала йому та - ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:07:010:0018, на якій знаходиться будинок із надвірними будівлями, не була розділена між її власниками: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому вона перебуває у спільній сумісній власності.

Майно ОСОБА_3 він успадкував у розмірі 1\2 частини будинку, однак у видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Боненко Т.Л. йому відмовлено у зв`язку з неможливістю визначення розміру спадкового майна, тому вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподвлу справи від 08.04.2024 року дана справа передана на розглчд судді Черенкової Н.П.

Ухвалою від 10.04.2024 року дана позовна заява залишена без руху, в якій зазначено наступне.

Частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі, з додержанням вимог ст.ст.175-177 ЦПК України.

Частиною 4 статті 177ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів позову, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн на підставі пп. 2, п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», тобто як за вимогу немайнового характеру.

Статтею 176ЦПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається реальною вартістю майна.

Згідно п.9 ч.1 ст.176 ЦПК України, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності ціна позову визначається - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору це звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті176, п. 3 ч.3 ст.175ЦПК такий обов`язок покладається на позивача.

Статтею 4Закону України«Про судовийзбір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

За такого, позивачу необхідно надати звіт про ринкову вартістьземельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:07:010:0018; загальною площею 0,0206 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та сплатити судовий збір у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п.п. 10, 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору. У випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір»підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Позивач просить визначити розмір часток по 1/4 та 1/2 на трьох осіб, а отже, позивачу необхідно сплати судовий збір з врахуванням кожної позовної вимоги.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визначити 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на вищевказану земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст.24 ЦК України).

Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають всі фізичні особи.

Відповідно до ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смертю.

Оскільки цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи і припиняється у момент її смерті, особа, якій позивач просить визначити 1/2 частки, не має цивільної правоздатності та не є учасником цивільних правовідносин.

У померлого не може бути ніяких прав, зміни або припинення особистих чи майнових прав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Крім того слід зазначити, що визначення судом частки співвласника у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Аналогічний висновок викладено у Постанові ВС від 22.04.2020 року у справі № 127/23809/18.

За такого, позивачу необхідно уточнити підстави звернення до суду з вимогою про визначити 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , особі, яка померла.

30.04.2024 року ОСОБА_1 надав уточнену позовну заяву, в якій просив: визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті дружини право власності на 1\2 частину земельної ділянки, та визначити за ним та ОСОБА_2 право власності по 1\4 частині вказаної земельної ділянки. При цьому, позивачем наданий звіт про оцінку земельної ділянки та квитанція про сплату судового збору.

Як на підставу позовних вимог послався на частину першу статті 317, частини першу-другу статті 355, частину першу статті 368, частину другу статті 370, 372 Цивільного Кодексу України; частину першу статті 86, частини другу, п`яту статті 89 Земельного кодексу України, які встановлюють презумпцію рівності часток співвласників спільної сумісної власності.

Зазначив, що оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 4810137200:07:010:0018, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , між ними не було укладено договору про визначення розміру земельних часток, то їх частки повинні відповідати частці права власності на будинок, а саме : 1\2 померлій ОСОБА_4 , та співвласникам- ОСОБА_1 - 1\4 частина, ОСОБА_2 - 1\4 частина.

Ухвалою від 06.05.2024 року відкрито загальне позовне провадження, та визначена дата підготовчого судового засідання на 03.07.2024 року.

30.05.2025 року від представника Миколаївської міської ради- Авраменко Т.М. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності та прийняття рішення у відповідності до чинного законодавства.

27.06.2024 року від ОСОБА_2 надійшла заявапро вищзнання позову та розгляду прави у її відсутності.

Ухвалою суду від 03.07.2024 року оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні та витребувано у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т.Л. копію спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

02.08.2024 року від приватного нотаріуса Боненко Т.Л. на адресу суду направлена копія спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за № 16\2021.

Ухвалою суду від 17.09.2024 року закрито підготовче провадження, судове засідання призначено на 13.11.2024 року.

Із-за неявки сторін, слухання справи відкладено на 23.01.2025 року.

Сторони до судового засідання не з`явились, у праві наявні заяви про слухання справи у їх відсутності.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутноті сторін, що відповідає риписам ст. 223 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_3 належало 1\2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 07.06.2012 року, виданого Миколаївською міською радою.

ОСОБА_1 належить 1\4 частина цього ж будинку на підставі свідоцтва про право влаасності НОМЕР_1 та ОСОБА_2 - 1\4. Право власності зареєстровано підтверджено Державною реєстрацією 17.07.2012 року.

Рішенням № 37\45 від 04.02.2014 року затверджено проект землеустрою щодо ввдведення у спільну сумісну власність земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200;07:010:0018), загальною площею 206 кв.м із земель комунальної власності. З віднесенням її до земель житлової забудови, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

За свідоцтвом про право власності від 26.02.2014 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,0206 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на спільній власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтвепрджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 04.02.2021 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стануПівденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Після її смерті 16.06.2021 року до приватного нотаріуса Миколаївського міського округу Боненко Т.Л. із заявою про відмову від прийняття спадщини звернулась її донька ОСОБА_2

16.06.2021 року із заявою при прийняття спадщини після смерті дружини звернувся її чоловік - ОСОБА_1 .

Інших спадкоємців немає.

21.12.2021 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності в порчдку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_3 на 1\2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Постановоб від 21.12.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видасі свідоцтва про спадщину за законом на земельну ділянку пісдя смертв його дружини ОСОБА_3 , у зв`язку з неможливістю визначення складу спадкового майна (не визначенно частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку).

Мотивувальна частина

Позиція Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

З огляду на матеріали спадкової справи № 16/2021 до майна померлої ОСОБА_3 , належить 1\2 частина житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та по 1\4 частині цей будинок належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2014 року, індексний номер 757826, земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810137200:07:010:0018, площею 0,0206 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Таким чином, до спадкової маси ОСОБА_3 входили належні їй на праві власності 1\2 частина вказаного будинку, а також частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Спадкоємцями ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є чоловік ОСОБА_1 та донька - ОСОБА_2 .

З урахуванням того, що ОСОБА_2 від прийняття спадщини відмовилась, майно померлої успадкував її чоловік ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвоми про право на спадщину за законом від 21 грудня 2021року (реєстровий номер 6186).

Також встановлено, що ОСОБА_1 , який прийняли спадщину після смерті дружини, звертався до приватного нотаріуса Боненко Т.Л. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки, належної померлій, проте отримав відмову, оскільки вказана земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без визначення ідеальних часток кожного, про що вказано у постанові приватного нотаріуса від 21.12.2021 року.

Слід зазначити, що спірні правовідносини щодо спадкування права у спільній сумісній власності на земельну ділянку, визначення розміру частки у праві у спільній сумісній власності на земельну ділянку та виділення її в натурі регулюються нормами ЗК України та нормами ЦК України.

Правовідносини щодо визначення частки на земельну ділянку у спадковому майні ОСОБА_3 регулюються Книгою шостою «Спадкове право» ЦК України, а правовідносини щодо виділу в натурі у власність частки земельної ділянки у розмірі, що відповідає частці на будинок главою 26 ЦК України «Право спільної власності» та главою 14 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) «Право власності на землю».

Згідно з частиною третьою статті другої ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час прийняття спадщини позивачем) об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на час прийняття спадщини позивачем) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За змістом частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно зі статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Частинами першою, другою статті 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Враховуючи вказані норми матеріального права, встановлені судом обставини, зокрема те, що земельна ділянка, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,позивач після смерті дружини успадкуваві частку у праві спільної сумісної власності на вказану земельну ділянку.

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень статей 372, 377, 1225 ЦК України та статей 89, 120 ЗК України, суд зробив висновок, що оскільки ОСОБА_3 була власником 1\2 частин житлового будинку, ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після її смерті, в тому числі і на земельну ділянку під цією частиною будинку, має право на ту частину земельної ділянки, на якій цей будинок розміщений, а також на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Отже, за відсутності угоди між співвласниками про порядок користування земельною ділянкою, розмір частки співвласника на земельну ділянку визначається, виходячи з розміру його частки у будинку, який розташований на цій земельній ділянці, тому розмір частки померлої у праві власності на земельну ділянку, складає 1\2, яка відповідає її частці у праві власності на будинок.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 466/9302/15-ц (провадження № 61-5308св19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/6406/16-ц (провадження № 61-7173св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Слід зазначити, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20).

Задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.

Суд визначає, що ідеальні частки у спільній власності на земельну ділянку складають відповідно ОСОБА_3 -1\2, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1\4 , у зв`язку з чим право сумісної власності на земельну ділянку припиняється з виникненням права спільної часткової власності відповідно до ідеальних часток кожного з них.

Суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про задоволення позову про визнання права на частку у спільній сумісній власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та визначення частки у спільній власності на земельну ділянку у розмірі 3\4 частин.

Співвласники спірної земельної ділянки не позбавлені права ставити питання про виділ їх частки із майна, що є у спільній частковій власності, який здійснюється у порядку, встановленому статтями 89, 120 ЗК України та статтями 364, 370, 377 ЦК України.

В цьому випадку такий виділ можливий і зі зміною розміру часток. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Отже, сторони не позбавлені права звернутися один до одного з позовами про виділ частки із майна (земельної ділянки), що є у спільній частковій власності, відповідно до розміру їх часток на будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці.

При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, суд доходить до висновку, що обставини справи, викладені у позовній заяві знайшли своє підтвердження в письмових матеріалах справи, а отже позов підлягає задоволенню.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

На підставівикладеного, керуючись ст.ст.1-13,76-83,141,247,258-259,263-265,268,354 ЦПК України, ст.ст.355,370,372,392,1216,1217,1218,1226,1258,1259 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в приватній спільній сумісній власності, третя особа - Миколаївська міська рада - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на 1\4 частину замельної ділянки за кожним, кадастровий номер 4810137200:07:010:0018, загальною площею 0,0206 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 4810137200:07:010;0018, загальною площею 0,0206 га з цільовим призначенням для облслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2025 року.

Суддя Н.П. Черенкова