Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/7577/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. Справа № 910/7577/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - не з`явилися;

відповідача - Тищенко В.І.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 (повне рішення складене 11.11.2024)

у справі №910/7577/24 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент»

до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України

про визнання права власності.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» звернулося з позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання права власності на баржі №№1884, 1885 та 1886.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент», як правонаступник ВАТ «Дніпроцемент», є власником трьох суден - барж №№1884, 1885 та 1886, придбаних на підставі договору купівлі-продажу барж №ВU 585 від 01.08.2005, укладеного між компанією Carpatcement Holding SA та ВАТ «Дніпроцемент». Проте, Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України як реєстратором, було відмовлено у реєстрації у Державному судновому реєстрі України права власності на зазначені судна на підставі п. 2 ч. 24 та п. п. 1, 2 ч. 25 ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України, оскільки подані позивачем документи не підтверджують права власності. За твердженнями позивача, невизнання відповідачем права власності позивача на зазначені судна створює перешкоди у володінні майном, оскільки відповідно до ст. 26 Кодексу торговельного мореплавства України українські морські судна і судна внутрішнього плавання підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 відкрито провадження у справі №910/7577/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 (повне рішення складене 11.11.2024) у справі №910/7577/24 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

Позивач стверджує, що приймаючи рішення про реєстрацію судна або про відмову у реєстрації судна в Державному судновому реєстрі України, відповідач наділений повноваженнями здійснювати аналіз наданих заявником документів, визначати, чи надані у повному обсязі документи, що підтверджують право власності на судно, тобто встановлювати наявність/відсутність права власності. На думку позивача, вищевказані документи були надані відповідачу, але останній відмовив у реєстрації суден, посилаючись на те, що подані позивачем документи не підтверджують право власності на баржі. Тобто, відповідач не визнає право власності позивача.

Також, на переконання скаржника, озвучення Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України сумнівів щодо права власності позивача на судна, що формалізувалося у відмові в державній реєстрації в Державному судновому реєстрі України, свідчить про те, що саме вказана особа є належним відповідачем у даній справі. Наявні в матеріалах справи документи підтверджують, що судна належать позивачу на праві власності і звернення з позовом про визнання права власності до суб`єкта владних повноважень, який відмовляє в їх реєстрації, є ефективним способом юридичного захисту порушеного права.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 апеляційну скаргу у справі №910/7577/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7577/24, призначено її до розгляду на 24.12.2024, встановлено відповідачу строк на подання відзиву, а також витребувано з суду першої інстанції матеріали справи.

У призначене судове засідання 24.12.2024 представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Судом встановлено, що станом на 24.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду не надійшли матеріали справи №910/7577/24 з суду першої інстанції.

За вказаних обставин ухвалою від 24.12.2024 розгляд справи відкладено до 21.01.2025 та повторно витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7577/24.

02.01.2025 до суду відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України просить відмовити у її задоволенні, а також поновити строк на подання відзиву.

До суду 09.01.2025 від Господарського суду міста Києва з супровідним листом №910/7577/24/64/24 від 08.01.2025 надійшли матеріали справи №910/7577/24.

17.01.2025 від Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням уповноваженого представника Горовенко Л.М. у відпустці.

У призначене засідання суду 21.01.2025 з`явився представник відповідача. Натомість, представники позивача у судове засідання не з`явилися, хоча Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Присутній представник відповідача вирішення питання щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи залишив на розсуд суду.

Судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки.

У клопотанні про відкладення зазначено, що представник Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» Горовенко Л.М. перебуває у відпустці, а тому не може з`явитися у судове засідання. На підтвердження даної обставини надано копію витягу з наказу №08-в від 16.01.2025.

Поряд з цим колегія суддів відмічає, що згідно з ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

За змістом ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

З наданої заявником копії витягу з наказу вбачається, що Горовенко Л.М. надано частину щорічної відпустки з 20.01.2025 по 21.01.2025 включно. Водночас, підставою надання відпустки є заява Горовенко Л.М. від 16.01.2025. Тобто, заяву про надання відпустки складено вже після того, як Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» отримало ухвалу про відкладення розгляду справи на 21.01.2025. При цьому, у клопотанні про відкладення не зазначено про неможливість прийняти участь у судовому засідання інших представників позивача або ж забезпечити самопредставництво юридичної особи у порядку ст. 56 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що Приватним акціонерним товариством «Кривий Ріг Цемент» не доведено суду неможливості забезпечити участь у судовому засіданні уповноваженого представника, а також факту неможливості розгляду справи без участі скаржника, оскільки свої доводи щодо суті ухваленого рішення скаржник виклав в апеляційній скарзі. До того ж, явка у призначене судове засідання представників учасників справи обов`язковою не визнавалася.

З огляду на викладене, апеляційний суд не може визнати поважними причини неявки у судове засідання представника позивача.

Надалі судом також розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та визнано його необґрунтованим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалу від 04.12.2024 про відкриття апеляційного провадження доставлено до електронного кабінету Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України того ж дня. Тому, передбачений положеннями процесуального закону строк на подання відзиву на апеляційну скаргу закінчився 19.12.2024 включно. Проте, відзив подано відповідачем лише 02.01.2025, тобто з пропуском процесуального строку та без будь-якого обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Як наслідок, судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву та не приймати його до уваги при розгляді апеляційної скарги.

Після розгляду клопотань учасників справи судом розпочато розгляд апеляційної скарги та заслухано пояснення представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Дніпроцемент».

Приватному акціонерному товариству «Кривий Ріг Цемент» належать 3 баржі №№1884, 1885 та 1886, які, як стверджує позивач, було придбано на підставі договору купівлі-продажу барж №BU 585 від 01.08.2005, укладеного між компанією Carpatcement Holding SA (Румунія) та ВАТ «Дніпроцемент».

Зі змісту акту приймання-передачі від 14.10.2005, підписаного компанією Carpatcement Holding SA та ВАТ «Дніпроцемент», вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу барж №BU 585 від 01.08.2005 компанія Carpatcement Holding SA продала ВАТ «Дніпроцемент» баржі у кількості трьох штук разом з усіма машинами, обладнанням, навісним обладнанням і приладдям, розміщеними на них.

Згідно з митними деклараціями від 10.10.2005 та 21.10.2005 Херсонською митницею було здійснено митне оформлення вказаних суден та проставлено відмітку про сплату всіх митних платежів.

Як слідує зі свідоцтв про анулювання, виданих 04.01.2006 Регіональною капітанією міста Дробета-Турну-Северин Військово-морського управління Румунії, судна №№1884, 1885 та 1886 втратили право плавати під Румунським прапором в результаті укладення договору купівлі-продажу №BU 585 від 01.08.2005, укладеного між компанією Carpatcement Holding SA та ВАТ «Дніпроцемент».

Як стверджує позивач, в подальшому через численні реорганізації та зміну власника ВАТ «Дніпроцемент» частину архіву, в тому числі договір купівлі-продажу №BU 585 від 01.08.2005, було втрачено, на підтвердження чого до матеріалів справи надано довідку №5240 від 20.04.2023.

Відповідно до бухгалтерської довідки Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» №2813 від 14.06.2024 баржі знаходяться на балансі позивача.

Згідно актів №№102-00879-22, 102-00881-22 та 102-00884-22 від 15.02.2022 технічного нагляду судна для здійснення його державної реєстрації Technical survey report вищевказані судна перебувають в придатному технічному стані.

21.07.2023 позивач звернувся до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України із заявами для реєстрації суден №№1884, 1885 та 1886 у Державному судновому реєстрі України та надав копії документів для здійснення державної реєстрації.

Листами №№9988/07-1/15-23, 10009/07/15-23 та 10004/07/15-23 від 18.09.2023 відповідач відмовив у здійсненні реєстрації зазначених суден на підставі п. 2 ч. 24 та п. п. 1, 2 ч. 25 ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України у зв`язку з неподанням документів, зазначених у вказаній статті, та поданням документів, що містять недостовірні відомості.

Відтак, зазначені судна не були зареєстровані в порядку, передбаченому Кодексом торговельного мореплавства України.

Вказані обставини у їх сукупності стали підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання права власності на баржі, оскільки на переконання позивача відсутність зареєстрованого права власності на зазначені судна створює перешкоди у володінні майном. При цьому, відповідач не визнає права власності позивача на зазначене майно.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що він не ставить під сумнів право власності позивача на баржі №1884, 1885 та 1886, відмовивши у проведенні реєстрації вищезазначених суден у Державному судновому реєстрі України, та зазначив, що заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту порушеного права чи інтересу.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про визнання права власності на баржі №1884, 1885 та 1886 на підставі договору купівлі-продажу барж №BU 585 від 01.08.2005 заявлена не до належного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовні вимоги у даній справі заявлені до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, яка наділена повноваженнями на здійснення реєстрації у Державному судновому реєстрі України права власності на судна.

Відповідно до ст. 26 Кодексу торговельного мореплавства України українські морські судна і судна внутрішнього плавання підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України.

Згідно з положеннями ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України реєстрація морських суден і суден внутрішнього плавання у Державному судновому реєстрі України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту.

Заява про реєстрацію або тимчасову реєстрацію судна, припинення або тимчасове припинення реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України та додані до неї документи подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту, в один із таких способів: особисто судновласником або уповноваженою ним особою; надсилаються поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в електронній формі.

До заяви про реєстрацію судна додаються такі документи: копії документів, що підтверджують право власності на судно, а також на двигун, якщо його придбано окремо; копія обмірного свідоцтва (за наявності); свідоцтво про тимчасове право плавання під Державним Прапором України (якщо судно тимчасово зареєстровано у Державному судновому реєстрі України і строк дії цього свідоцтва не закінчився); документальне підтвердження втрати права плавання під державним прапором іншої держави або скасування запису у реєстрі суден іншої держави (якщо судно раніше було зареєстровано органом реєстрації іншої держави); копія документа, що посвідчує особу власника судна та підтверджує його громадянство; фотографічні знімки судна у паперовому вигляді (загальний вигляд з правого та лівого борту); копія документа, що підтверджує сплату адміністративного збору.

Отже, до заяви про реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України подаються, зокрема, копії документів, що підтверджують право власності на судно, а також на двигун, якщо його придбано окремо.

Відповідно до ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України за результатами розгляду заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту:

- здійснює реєстрацію або тимчасову реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України, припиняє або тимчасово припиняє реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України, вносить зміни до Державного суднового реєстру України, видає нові документи замість втрачених;

- відмовляє у реєстрації або тимчасовій реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України, припиненні або тимчасовому припиненні реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України, внесенні змін до Державного суднового реєстру України, видачі нових документів замість втрачених.

Підставою для відмови у реєстрації або тимчасовій реєстрації судна, припиненні або тимчасовому припиненні реєстрації судна, внесенні змін до Державного суднового реєстру України, видачі нових документів замість втрачених є: неподання документів, зазначених у цій статті; подання документів, що містять недостовірні відомості; невідповідність поданих документів вимогам закону.

Як було зазначено вище, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України відмовила в реєстрації суден позивача №№ 1884, 1885 та 1886, посилаючись на вимоги п. 2 ч. 24 та п. п. 1, 2 ч. 25 ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України, у зв`язку з неподанням документів, зазначених у цій статті, та поданням документів, що містять недостовірні відомості.

Вимоги до державної реєстрації суден встановлено в Порядку реєстрації суден у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України, затвердженому наказом Міністерства інфраструктури України №203 від 11.04.2022 (далі - Порядок).

В п. 5 розділу 1 Порядку зазначено, що реєстрацію та тимчасову реєстрацію суден у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України, виключення та тимчасове виключення суден з Державного суднового реєстру України та Суднової книги України (припинення або тимчасове припинення реєстрації) з видачею відповідних суднових документів здійснює Адміністрація судноплавства за заявою судновласника або уповноваженої ним особи (заявник).

Відповідно до п. 7 розділу 1 Порядку реєстрація (тимчасова реєстрація) судна в Україні полягає у внесенні відомостей про нього до Державного суднового реєстру України, що ведеться за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, або Суднової книги України, що ведеться за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та отриманні цим судном свідоцтва про право власності на судно, свідоцтва про право плавання під Державним Прапором України (судновий патент), свідоцтва про тимчасове право плавання під Державним Прапором України або суднового білета.

Пунктом 2 розділу II Порядку передбачено, що заява про реєстрацію або тимчасову реєстрацію судна, припинення або тимчасове припинення реєстрації судна, внесення змін та видачу нових документів замість втрачених у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України та додані до неї документи подаються до Адміністрації судноплавства у спосіб, строки та в обсягах, визначених ст. 36 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» та ст. 27 Кодексу торговельного мореплавства України.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Документом, який підтверджував би право власності позивача на судна, міг бути договір купівлі-продажу №BU 585 від 01.08.2005, який згідно довідки позивача №5240 від 20.04.2023 було втрачено.

З огляду на те, що позивачем не було додано до заяви всіх документів, необхідних для реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України, відповідачем, який не наділений повноваженнями на встановлення наявності/відсутності права власності, правомірно відмовлено у реєстрації суден у Державному судновому реєстрі України.

Зазначене підтверджено рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 у справі №160/6313/24, 10.06.2024 у справі №160/6325/24 та 13.05.2024 у справі №160/6316/24, що набрали законної сили, за позовами Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Поряд з цим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, баржі №№1884, 1885 та 1886 є власністю Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент», що підтверджується наступними документами:

- актом приймання-передачі від 14.10.2005, який складено до договору купівлі-продажу барж №BU 585 від 01.08.2005, укладеного між ВАТ «Дніпроцемент» та компанією Carpatcement Holding SA (продавець), згідно з яким позивачу передані 3 баржі №№1884, 1885 та 1886;

- митними деклараціями від 10.10.2005 та 21.10.2005, у яких ВАТ «Дніпроцемент» зазначений, як одержувач барж, та які містять відтиск штампу Херсонської митниці про сплату одержувачем митних платежів;

- свідоцтвами про анулювання від 04.01.2006, відповідно до яких судна №№1884, 1885 та 1886 втратили право плавати під Румунським прапором в результаті укладення договору купівлі-продажу №BU 585 від 01.08.2005. У свідоцтвах зазначено, що судна раніше були власністю компанії Carpatcement Holding SA, тобто більше не є її власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

Позов про визнання права власності у порядку ст. 392 ЦК пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем визначено відповідачем у справі Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, проте зазначений орган жодним чином не оспорює чи не визнає право власності позивача на баржі, а лише в межах свої повноважень відмовив у реєстрації суден з огляду на відсутність у Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в ч. ч. 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

З аналізу наведених положень процесуального закону слід зробити висновок, що законодавець надав саме позивачу право визначати відповідача у справі, і суд повинен розглянути позов щодо того відповідача, якого визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до того, хто відповідати за позовом не повинен, або визначив не всіх відповідачів, він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача.

Як встановлено вище, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України не є особою, що має відповідати за позовом, і позивач не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №305/1849/17, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову до неналежного відповідача.

При цьому, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

З огляду на усе вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що оскільки вимога позивача про визнання права власності на баржі №№1884, 1885 та 1886 заявлена не до належного відповідача, зазначене є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Як наслідок, апеляційний суд також погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявленого позову.

Протилежні доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами, а тому апеляційним судом відхиляються.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/7577/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/7577/24 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 29.01.2025.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко