Постанова

від 08.01.2025 по справі 908/3302/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3302/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 (суддя Боєва О.С.)

у справі № 908/3302/23

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ»

до відповідача-1: Запорізької обласної прокуратури

до відповідача-2: Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватне підприємство «Аршан К»

про стягнення матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» до відповідачів: 1. Запорізької обласної прокуратури та 2. Державної казначейської служби України про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» суми 1 905 310,60 грн матеріальної шкоди за рахунок Державного бюджету України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» матеріальну шкоду в розмірі 1 905 310 (один мільйон дев`ятсот п`ять тисяч триста десять) грн 60 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням Запорізькою обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/3302/23, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- у судовому порядку не визнавалась протиправною бездіяльність слідчого та прокурора щодо невиконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя під 01.03.2019, якою зобов`язано повернути вилучене майно;

- наявні відомості, які свідчать про отримання вилученого цукру представником ТОВ «Сахарторг»;

- судом не враховано, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури було задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи та моральної шкоди, спричиненої органами прокуратури відмовлено;

- факт протиправності дій / бездіяльності щодо неповернення майна позивачем не доведено, будь- яких доказів ним не надано. Позивачем у встановленому законом порядку не було оскаржено рішення та дії органу досудового розслідування щодо неповернення вилученого майна

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

05.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 08.01.2025 приймали участь прокурор (апелянт) представник позивача. Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з представником відповідача-2 в заброньованому залі Господарському суду Запорізької області в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, за допомогою програми EasyCon, однак Господарський суд Запорізької області на зв`язок не вийшов, у зв`язку з аварійним вимкненням електроенергії, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції».

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача-2 та третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Прокурор (апелянт) в судовому засіданні 08.01.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» (позивач у справі) зареєстроване як юридична особа за адресою: 72311, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2А.

Основним видом діяльності ТОВ «САХАРТОРГ» згідно інформації, що міститься в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами (46.36).

Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 у рамках кримінального провадження, відомості по якому внесені до ЄРДР за №32016080280000019 від 23.06.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, надано дозвіл на проведення обшуку за адресою виробничих потужностей та складських приміщень ТОВ «САХАРТОРГ», а саме: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2А (т. 1 а.с. 29-30).

У протоколі обшуку від 17.05.2017 зазначено, що у цей день за вказаною адресою прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С., на підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 у рамках кримінального провадження, відомості по якому внесені до ЄРДР за №32016080280000019 від 23.06.2016, у період часу з 09-20 год. до 21-30 год. проведено обшук, у ході якого вилучені, зокрема, первинні документи ТОВ «САХАРТОРГ». Перелік вилучених документів наведений у протоколі обшуку (т. 1 а.с. 34-38).

Відповідно до протоколу обшуку від 18.05.2017 у цей день за вказаною адресою прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С., на підставі ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 у рамках кримінального провадження, відомості по якому внесені до ЄРДР за №32016080280000019 від 23.06.2016, у період часу з 09-20 год. до 20-45 год. проведено обшук, у ході якого вилучено, у тому числі, цукор загальною вагою 52 940 кг (т. 1 а.с. 21-25).

Як зазначили позивач та відповідач-1, у подальшому вказаний цукор був переданий прокурором на зберігання до ПП «Аршан К» (в матеріалах даної господарської справи №908/3302/23 докази зазначеного відсутні).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 у справі № 335/9288/18 задоволено скаргу представника ТОВ «САХАРТОРГ» щодо неповернення тимчасово вилученого майна. Зобов`язано старшого слідчого СУ ДФС у Запорізькій області Владійчука В.В. повернути ТОВ «САХАРТОРГ» цукор у кількості 52 940 кг, вилучений 18.05.2017 за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2А (т. 1 а.с. 32-33).

Зі змісту вказаної ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 у справі № 335/9288/18 слідує, зокрема, наступне: «Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду від 12.05.2017 було надано дозвіл на обшук виробничих потужностей та складських приміщень, ТОВ «САХАРТОРГ», які знаходяться за адресою Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2А з метою відшкодування та вилучення документів та речей, товарно-матеріальних цінностей, зокрема цукру. 17.05.2017 прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Гончар Д.С. спільно з працівниками податкової поліції було здійснено обшук та вилучено майно і товарно-матеріальних цінностей до яких цукор не входив. Обшук було закінчено в 21-30. Копію протоколу вручено не було. В протоколі відсутні неможливості завершення обшуку. Наступного дня, 18.05.2017, прокурор Гончар Д.С. і працівники податкової поліції повторно поникнули на територію ТОВ «САХАРТОРГ», де вилучили цукор у кількості 52 940 кг. Суд вважає, що вказаними діями були порушені вимоги ч. 1 ст. 235 КПК України, так як ухвала слідчого судді надає право проникнути до житла чи іншого володіння лише один раз. І тому вважає, що вилучений цукор підлягає поверненню, оскільки є такий, що вилучений поза межами ухвали слідчого судді від 12.05.2017, якою було надано дозвіл на обшук виробничих потужностей та складських приміщень ТОВ «САХАРТОРГ», які знаходяться за адресою: м. Мелітополь, вул. Нахімова, буд. 2А. Арешт на вказане майно не накладений, тому вважає, що вказані речі підлягають поверненню».

Також, як вбачається з матеріалів справи, за результатами досудового розслідування кримінального провадження №32016080280000019 за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 209 КК України заступником начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області Нехай М.В. 31.08.2020 прийнято постанову про його закриття у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ «САХАРТОРГ» ознак складу кримінальних правопорушень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (т. 1 а.с. 26-28).

Головне управління ДФС у Запорізькій області листом від 14.05.2019 №27426/10/08-01-21-14 просило ПП «Аршан К» забезпечити виконання рішення суду щодо повернення директору ТОВ «САХАРТОРГ» тимчасово вилученого майна (цукру у кількості 52 940 кг), яке знаходиться на території складів ПП «Аршан К» за адресою: м. Мелітополь, вул. Мічуріна, 19 (т. 1 а.с. 12).

Повторно 20.05.2019 старшим слідчим з ОВС 1ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області на адресу ПП «Аршан К» був надісланий лист № 1354/23-02 з вимогою негайно забезпечити процес повернення цукру ТОВ «САХАРТОРГ» у кількості 52 940 кг (т. 1 а.с. 14).

Вимоги старшого слідчого з ОВС 1ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області ПП «Аршан К» виконані не були, цукор у кількості 52 940 кг Товариству з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» не повернуто.

Як зазначив позивач, за фактом незбереження та неповернення вилученого у ході обшуку цукру, Другим слідчим відділом Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №62019080000000242 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У ході проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, 13.06.2019 проведено обшук у нежитлових приміщеннях ПП «Аршан К», у ході якого було встановлено, що на зберіганні вказаного підприємства відсутня значна частина цукру, який було вилучено 18 травня 2017 у ТОВ «САХАРТОРГ».

У листі Головного управління статистики у Запорізькій області від 28.08.2023 №09-19/497/06-23 зазначено, що за результатами державного статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари та послуги середня споживча ціна, яка є частиною первинної бази для розрахунків індексів споживчих цін і, відповідно до мети спостереження, не призначена для інших цілей, зокрема, для оцінки тендерних пропозицій та визначення переможців під час проведення торгів згідно з процедурами, встановленими Законом України «Про публічні закупівлі», на цукор-пісок в Запорізькій області в липні 2023 року становить 35,99 грн за кг (т. 1 а.с. 13).

Як вказав позивач у позовній заяві, 01.02.2021 він звернувся до Запорізької обласної прокуратури із заявою про відшкодування шкоди. Разом з тим, цукор у кількості 52 940 кг, що був вилучений 18.05.2017, власнику не повернутий, майнова шкода в розмірі 1 905 310,60 грн. (52 940 кг х 35,99 грн) в добровільному порядку не відшкодована.

Зазначене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.

Суд першої інстанції, враховуючи встановлений факт неправомірних дій прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури, які полягали у незаконному вилученні у ТОВ «Сахарторг» майна (цукру) та не забезпечення збереження цього майна, що призвело до його втрати, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» до відповідачів: 1. Запорізької обласної прокуратури та 2. Державної казначейської служби України про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» суми 1 905 310,60 грн матеріальної шкоди за рахунок Державного бюджету України.

Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 41, 56 Конституції України, ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.ст. 11, 16, 22, 23, 170, 321, 1166, 1167, 1172, 1174 ЦК України, Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України слідує: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З положень ч. 1 ст. 1173 ЦК України слідує, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 6, ч. 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким чином, шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи посадової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.

Зазначені норми Кодексу є спеціальними, оскільки передбачають певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності (статті 1166 ЦК України), а саме наявність владно-адміністративного, тобто обов`язкового одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб`єктів; настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку із прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією законодавством України.

Статтею 170 ЦК України встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановлене законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.10.2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної) завданої фізичним особам незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів, таким чином, відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу.

Отже обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову особу чи орган, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу.

Належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, що здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

З положень статті 2 Закону № 266/94-ВР слідує, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

У Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (далі - Порядок), визначено правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Згідно з п. 5 Порядку зберігання речових доказів, умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування.

Відповідно до п. 8. Порядку зберігання речових доказів відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

У статті 41 Конституції України, зокрема, закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майне передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що у березні 2021 року керівник ТОВ «Сахарторг» ОСОБА_1 звернувся з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи та моральної шкоди, спричиненої органами прокуратури.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державі казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої органами прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 1 189 032,40, моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн, а всього стягнуто 1 219 032,40 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи та моральної шкоди, спричиненої органами прокуратури відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 . Верховний Суд у постанові зазначив, що дії щодо вилучення та передачі на зберігання ПП «Аршан К» майна, вчинені посадовими особами органів досудового розслідування та прокуратури відносно ТОВ «Сахарторг», як власника вказаного майна. Проте ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом як фізична особа, а не в інтересах підприємства, яке є власником вилученого майна. Посадовими особами органів досудового розслідування та прокуратури при вилучення цукру, належного ТОВ «Сахарторг», не було вчинено будь-яких дій та не прийнято жодних рішень відносно особи позивача.

Отже, з висновків Верховного Суду вбачається, що позивачем у позові про відшкодування завданої шкоди має бути саме ТОВ «Сахарторг».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ТОВ «Сахарторг» до матеріалів справи додано копію листа Головного управління статистики у Запорізькій області від 28.08.2023 № 09-19/497/06-23, відповідно до якого в липні 2023 ціна на цукор-пісок в Запорізькій області становить 35,99 грн за кілограм.

Для визначення розміру заявлених до стягнення збитків позивач виходив з наведених у вказаному листі даних щодо вартості цукру.

Будь-яких доказів на спростування визначеної позивачем вартості втраченого майна відповідачі суду не надали.

Також в матеріалах справи міститься копія розписки представника позивача від 24.09.2021 про отримання ним від старшого слідчого Першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Мелітополь Потикевича Д.С. в рамках кримінального провадження №62019080000000242 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, цукру загальною кількістю: мішок розміром 47х34 сантиметрів 12 мішків, мішок розміром 37х26 сантиметрів 45 мішків (який не відповідає ДСТУ 4623:2006), вилучений 13.06.2019 в ході проведення обшуку у кримінальному провадженні № 62019080000000242 у нежитлових приміщеннях ПП «Аршан К» за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Мічурна, 19 (т. 1 а.с.116).

Відповідно до листа від 25.01.2024 №17-01-02/330/9-23/202/ (т. 1 а.с. 140-141), Територіальне управління Державного бюро розслідувань розташоване у місті Мелітополі повідомило позивача, що на підставі договору №562/20/88 від 11.11.2020 укладеного між ТУ ДБР у м. Мелітополі та Запорізькою регіональною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачі, про надання послуг експертів при проведенні експертизи, ДК 021:2015-71900000-7, з метою перевірки відповідності відібраного зразка 007001п/1/20 цукру за мікробіологічними, органолептичними показниками вимогам ДСТУ 4623:2006, проведено експертизу вилученого 13.06.2019 у ПП «Аршан К» цукру. Згідно експертного висновку № 007001 п/20 від 14.12.2020:

- надісланий зразок 007001п/1/20-цукрр за мікробіологічними показниками (КМАФАнМ, КУО в 1г; Плісеневі гриби КО в 1г) не відповідає ДСТУ 4623:0226;

- 007001п/1/20-цукор за органолептичними показниками (Зовнішній вигляд) не відповідає ДСТУ 4623:2006;

- 007001п/1/20-цукор за мікробіологічними (БГКП (колі-форми) в 1г; Дріжджі КУО в 1г; Сальмонели в 25 г), органолептичними показниками (Запах, смак; Чистота розчину) відповідає ДСТУ 4623:2006.

У зв`язку з наведеним, ТУ ДРБ у м. Мелітополі запропонувало позивачу, як власнику майна, розглянути можливість отримати цукор або отримати на відповідальне зберігання цукор, загальною кількістю: мішок розміром 47х34 сантиметрів 12 мішків, мішок розміром 37х26 сантиметрів 45 мішків. У разі незгоди надати письмову згоду на знищення зазначеного цукру у встановленому Законом порядку, на підставі рішення слідчого судді.

Апеляційний суд зауважує, що оцінка предмету заявленого позову, а відтак і наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Верховний Суд в пункті 60 постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 акцентував увагу на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Необхідно наголосити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлений факт неправомірних дій прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури, які полягали у незаконному вилученні у ТОВ «Сахарторг» майна (цукру) та не забезпечення збереження цього майна, що призвело до його втрати, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

При цьому господарським судом правомірно відхилено наведені відповідачами у відзивах заперечення про недоведеність позовних вимог крізь призму протиправних дій та розміру шкоди, адже такі побудовані на концепції негативного доказу, що суперечить принципу змагальності.

У цих висновках апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2019 у справі № 908/1932/18, відповідно до якого за загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

В свою чергу, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Натомість доказів на спростування відповідних тверджень позивача про спричинення йому майнової шкоди суду не представлено, Відповідачами доказів відсутності правових підстав для стягнення зазначеної суми або неправильного розрахунку заявленої до стягнення суми суду не надано.

Щодо доводів Запорізької обласної прокуратури про те, що у судовому порядку не визнавалась протиправною бездіяльність слідчого та прокурора щодо невиконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя під 01.03.2019, якою зобов`язано повернути вилучене майно, слід зазначити таке.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, невиконання слідчим чи прокурором ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя під 01.03.2019 є протиправною бездіяльністю в силу положень Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у справі № 920/715/17 визначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (пункт 5.30).

Також, апеляційний суд відхиляє твердження апелянта про те, що наявні відомості, які свідчать про отримання вилученого цукру представником ТОВ «Сахарторг», адже такі не відповідають дійсності, встановленим судом обставинам на підставі наявних у справі доказів.

Так, як вже було зазначено, згідно протоколу обшуку від 18.05.2017 (додаток до позову) в ході обшуку 18.05.2017р. у позивача було вилучено цукор в мішках по 50 кг - 1005 мішків загальною вагою 50250 кг, в мішках по 10 кг 66 мішків загальною вагою по 660 кг, в мішках по 5 кг 406 мішків загальною вагою 2030 кг, а всього 52 940 кг.

До матеріалів справи долучено розписку представника ТОВ «Сахарторг» від 24.09.2021 про отримання вилученого 13.06.2019 в ході проведення обшуку у кримінальному провадженні №62019080000000242 цукру загальною кількістю: мішок розміром 47x34 сантиметрів - 12 мішків по 10 кг загальною вагою 120 кг, мішок розміром 37x26 сантиметрів 45 мішків по 5 кг загальною вагою 225 кг, а всього 345 кг цукру, який не відповідає ДСТУ 4623:2006, що підтверджується висновком експертизи та листом ТУ ДБР у м. Мелітополі №17-01-02/330/9-23/2021 від 25.01.2021р.

Щодо копії листа директора ПП «Аршан К» ОСОБА_2 від 11.06.2019 про передачу грошових коштів ОСОБА_1 , то господарським судом правильно зазначено, що даний лист не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, що підтверджує факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів, а реалізація цукру заперечується самим позивачем та не підтверджується жодними іншими доказами.

Аргументи скаржника, що постановою Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №335/2456/21 вже було відмовлено у задоволенні аналогічного позову ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє як безпідставні, позаяк суд касаційної інстанції у згаданій справі не робив висновків про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, а відмовив у задоволенні позову через неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 910/5643/21, то судом приймається до уваги, що у вказаній справі мали місце інші обставини, а саме відбулось фактичне повернення майна та проведено реорганізацію юридичної особи, у якої було вилучено вказане майно.

Натомість варто наголосити, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22).).

При цьому відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

За таких умов, відмінні обставини справ № 910/5643/21 та цієї, а також обсяг порушених прав позивача зумовлюють їх неподібність та як наслідок, відсутність підстав для врахування висновку Верховного Суду у постанові від 26.07.2023.

Колегія суддів наголошує, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 (п. 14 постанови).

Необхідно зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для вимог про стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази, зокрема і ті, що вказують на обставини (підстави, причини), за яких позивач саме у спірний період зазнав втрат, що призвели до стверджуваної суми збитків (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 04.11.2021 у справі № 910/5723/20.

Позивачем доведено незаконність дій та бездіяльності прокурора, яка полягає у тому, що:

- в порушення вимог ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234, ч. 1 ст. 235 КПК України було вилучено цукор-пісок в кількості 52 940 кг належний позивачу під час обшуку 18.05.2017р., оскільки обшук проведено без дозволу суду та відповідної ухвали слідчого судді, а ухвала слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 про обшук за адресою: м. Мелітополь, вул. Адмірала Нахімова 2-а, на яку посилався відповідач-1, була виконана 17.05.2017р., про що складено протокол обшуку від 17.05.2017р. Як зазначено в ухвалі слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01 березня 2019 року у справі № 335/9288/18 вказаними діями були порушені вимоги ч. 1 ст. 235 КПК України, так як ухвала слідчого судді надає право проникнути до житла чи іншого володіння лише один раз, тому вилучений цукор підлягає поверненню, оскільки є таким, що вилучений поза межами ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду від 12.05.2017р. якою було надано дозвіл на обшук виробничих потужностей та складських приміщень ТОВ «Сахарторг», які знаходяться за адресою м. Мелітопіль вул. Нахимова буд.2-А. Арешт на вказане майно не накладений, тому вказані речі підлягають поверненню;

- Прокурор в порушення Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 N 1104 (далі - Порядок) передав на зберігання обраному на власний розсуд неспеціалізованому підприємству ПП «Аршан К», яке не має обладнаних для цього приміщень;

- Прокурор в порушення п. 27 Порядку не забезпечив збереження вилученого під час незаконного обшуку майна позивача;

- Прокурор в порушення ст.ст. 169, 532, 534 КПК України не забезпечив повернення тимчасово вилученого майна позивачу. На виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01 березня 2019 року прокурором направлено лише доручення від 19.03.2019р. в порядку ст. 40 КПК України до ГУ ДФС у Запорізькій області, але не проконтрольовано його виконання.

Крім того, матеріалами справи підтверджується причинно-наслідковий зв`язко між такою поведінкою відповідача-1 та спричиненою позивачу шкодою (завданими збитками). Розмір яких є також належним чином обґрунтованим та не спростований відповідачами в установленому процесуальним законодавством порядку.

Як встановлено статтею 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету та коштів боржників, що обслуговуються в органах Державної казначейської служби України визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок № 845).

У пункті 35 Порядку № 845 встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коди держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками, Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

У п. 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала: «Отже, як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018)».

Отже, Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює виконання судових рішень по таких справах відповідно до наданих повноважень.

За таких обставин, як правильно виснував суд першої інстанції, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах є Державна казначейська служба України.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/3302/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/3302/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/3302/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 28.01.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко