Ухвала

від 22.04.2025 по справі 908/3302/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/3302/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача - Ткач Д. М.,

прокуратури - Декалюк Д. Е. (прокурор Офісу Генерального прокурора),

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 (колегія суддів: Мороз В. Ф. - головуючий, Парусніков Ю. Б., Чередко А. Є.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 (суддя Боєва О. С.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ»

до: 1) Запорізької обласної прокуратури,

2) Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Аршан К»,

про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «САХАРТОРГ» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач-1, Прокуратура), Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди у розмірі 1 905 310,60 грн.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування щодо вилучення та незбереження майна (цукру) Товариству заподіяно майнову шкоду.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Господарський суд Запорізької області рішенням від 14.03.2024, залишеним без змін згідно з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025, позов задовольнив: стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства матеріальну шкоду в розмірі 1 905 310,60 грн.

2.2 Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з таких обставин:

позивач довів незаконність дій та бездіяльності прокурора, яка полягає у тому, що у порушення вимог частини 1 статті 233, частини 2 статті 234, частини 1 статті 235 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) було вилучено цукор-пісок у кількості 52 940 кг, належний позивачу, під час обшуку 18.05.2017, оскільки обшук проведено без дозволу суду та відповідної ухвали слідчого судді, а ухвала слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2017 про обшук за адресою: м. Мелітополь, вул. Адмірала Нахімова, 2-А, на яку посилався відповідач-1, була виконана 17.05.2017, про що складено протокол обшуку від 17.05.2017. Як зазначено в ухвалі слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 у справі № 335/9288/18, вказаними діями порушені вимоги частини 1 статті 235 КПК України, оскільки ухвала слідчого судді надає право проникнути до житла чи іншого володіння лише один раз, тому вилучений цукор підлягає поверненню, оскільки є таким, що вилучений поза межами ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду від 12.05.2017, якою було надано дозвіл на обшук виробничих потужностей та складських приміщень Товариства, які знаходяться за адресою: м. Мелітопіль вул. Нахимова буд. 2-А. Арешт на вказане майно не накладений, тому вказані речі підлягають поверненню;

прокурор, порушуючи Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104, (далі - Порядок) передав на зберігання обраному на власний розсуд неспеціалізованому підприємству ПП «Аршан К», яке не має обладнаних для цього приміщень;

прокурор, порушуючи пункт 27 Порядку, не забезпечив збереження вилученого під час незаконного обшуку майна позивача;

прокурор, порушуючи статті 169, 532, 534 КПК України не забезпечив повернення тимчасово вилученого майна позивачу. На виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 прокурор направив лише доручення від 19.03.2019 у порядку статті 40 КПК України до ГУ ДФС у Запорізькій області, але не проконтролював його виконання.

2.3 При цьому суди зауважили, що матеріалами справи підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою відповідача-1 та спричиненою позивачу шкодою (завданими збитками), розмір яких є також належним чином обґрунтованим та не спростований відповідачами в установленому процесуальним законодавством порядку.

2.4 Посилаючись на сукупність встановлених у справі обставин, підтверджених відповідними доказами, суди попередніх інстанцій виснували про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

3. Короткий зміст касаційної скарги, позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання

3.1 Прокуратура у касаційній скарзі просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2 Заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме статей 23, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та порушення норм процесуального права - статей 74, 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідач-1 зазначає, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 910/5643/21 та Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.

3.4 Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Мотивувальна частина

4.1 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2 Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.3 При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

4.4 Дослідивши викладені у касаційній скарзі доводи, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 908/3302/23 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

4.5 Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.6 Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.7 Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

4.8 Отже, відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.9 Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

4.10 При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

4.11 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 виклала правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

4.12 Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами постанови Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 910/5643/21.

4.13 Так, у справі № 910/5643/21 Товариство з додатковою відповідальністю «Тхорівське» звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Київської обласної прокуратури, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про відшкодування шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що всупереч ухвалам, якими суд зобов`язав прокурора / слідчого повернути майно, вилучене у позивача під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, вказане майно повернуто не було, чим позивачу завдано збитків.

4.14 Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі № 910/5643/21, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову і скеровуючи справу на новий розгляд, звернув увагу судів на те, що право позивача на відшкодування заподіяних збитків не може бути безумовним, оскільки сам факт заподіяння збитків конкретною особою, їх розмір мають бути доведені позивачем, а підтверджуючі докази мають бути ретельно досліджені та проаналізовані судами при ухваленні судового рішення, й саме лише посилання судами обох інстанцій на звіт з відповідною сумою чи на ухвалу суду про визнання дій відповідачів протиправними у справах, де сума, обставини та розмір збитків взагалі не досліджувалися, не є свідченням мотивованості судового рішення.

4.15 У постанові від 26.07.2023 в зазначеній справі Верховний Суд за результатами касаційного перегляду виснував, що суди обох інстанцій передчасно, за неповно встановлених обставин справи та без належного з`ясування доведення позивачем факту заподіяння збитків й з`ясування причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та заподіянням збитків, поклали на державу обов`язок відшкодувати позивачу шкоду за неповернення вилученого в ході досудового слідства майна. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що суди не надали належної оцінки доводам та доказам відповідача-2 у справі у контексті повернення тимчасово вилученого майна, у тому числі з урахуванням обставин реорганізації підприємства, у якої майно було вилучено.

4.16 У справі № 335/6977/22, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, фізична особа звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності. За наслідками розгляду оскаржуваного судового рішення Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 22.01.2025, якою касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнила, рішення судів попередніх інстанцій скасувала і ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4.17 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 виснувала, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

4.18 Також у зазначеній справі сформульовано висновок стосовно того, що при невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

4.19 З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

4.20 Проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, Суд зазначає, що встановлені судами фактичні обставини, які формують зміст правовідносин у справах № 910/5643/21, № 335/6977/22, є відмінними від встановлених судами фактичних обставин у цій справі за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

4.21 У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності і, враховуючи: підтвердження обставин неправомірних дій прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури щодо вилучення та незбереження майна (цукру) Товариства; доведеність розміру заподіяної шкоди; підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача-1 і шкодою, дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

4.22 Колегія зазначає, що хоча спори у порівнюваних справах й стосуються відшкодування шкоди, але оскаржувані рішення ухвалені за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин і за іншими поданими сторонами та оціненими судом доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийняті судові рішення.

4.23 Фактично у касаційній скарзі відповідач-1 висловлює незгоду саме зі здійсненою судами оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 300 ГПК України.

4.24 За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.25 Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Прокуратура у касаційній скарзі не наводить.

4.26 Верховний Суд бере до уваги доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

4.27 У зв`язку з тим що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.03.2024 у справі № 908/3302/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Булгакова

І. Колос