Постанова

від 20.01.2025 по справі 554/169/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/169/22 Номер провадження 22-ц/814/254/25Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Пікуля В. П., Чумак О.В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року у складі судді Блажко І. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а. с. 147-150, т. 1), просив суд скасувати наказ КНП «Котелевська лікарня планового лікування» від 15 грудня 2021 року № 149-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 та поновити його на посаді лікаря-анестезіолога на вказаному підприємстві; стягнути з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.12.2022 по 22.06.2022 в сумі 176 627,30 грн та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 02 грудня 2021 року він подав до КНП «Котелевська лікарня планового лікування» заяву на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та просив видати йому трудову книжку, провести розрахунок при звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.

02 грудня 2021 року відповідач листом № 2154 повідомив його про відмову в його звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

06 грудня 2021 року він надав відповідь на зазначений лист, в якому вказував на протиправність відмови в його звільненні та невидачі трудової книжки, ще раз наполягав на необхідності провести звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства.

Незважаючи на дані обставини, він був звільнений 15 грудня 2021 року наказом № 149-К за частиною першою статті 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Вказував, що його не ознайомили з даним наказом, вважає вказаний наказ протиправним та таким, що не відповідає вимогам КЗпП України, оскільки роботодавець не вправі був змінювати підстави звільнення працівника, які останнім не зазначалися.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено формулювання підстави звільнення у наказі КНП «Котелевська лікарня планового лікування» від 15 грудня 2021 року № 149-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 , лікаря-анестезіолога, з частини першої статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) на частину третю статті 38 КЗпП України (у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. Стягнуто з КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Рішення судумотивовано тим,що роботодавецьне можесамостійно змінитиформулювання звільнення,що належитьдо компетенціїоргану,який розглядаєтрудовий спір.

Не погодившисьз вказанимрішенням, ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу,в якій,посилаючись нанеповне з`ясуваннясудом обставин,що маютьзначення длясправи,невідповідність висновківсуду обставинамсправи,порушення нормматеріального тапроцесуального права,просить скасуватирішення судупершої інстанціїта ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не мав права самостійно змінювати підстави звільнення, з якими роботодавець не пов`язував обставини розірвання трудового договору, суд не вирішив питання щодо поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу, яка станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становила 372 681,78 грн.

Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки у даній справі вимог про зміну формулювання причин звільнення не було заявлено, а тому суд фактично перейняв на себе повноваження роботодавця, до виключних повноважень якого відноситься взаємодія зі своїми робітниками.

У відзиві на апеляційну скаргу представник КНП «Котелевськалікарня плановоголікування» -адвокат ОстапенкоІ.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2024 року постанову Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційним судом встановлено, що 01.08.2017 на підставі наказу № 70-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду лікаря інтерна з анестезіології та інтенсивної терапії Котелевської центральної районної лікарні, яка 06.02.2019 реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство «Котелевська центральна районна лікарня» Котелевської районної ради. 01.08.2019 позивач був переведений на посаду лікаря анестезіолога та інтенсивної терапії цієї лікарні, яка 12.01.2021 перейменована в КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 194-195, т. 1).

02 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та видачу трудової книжки у день подання даної заяви, у зв`язку з порушенням роботодавцем умов трудового законодавства, а саме: порушення строків виплати заробітної плати та розміру виплат у розрахунковий період. У відповідь того ж дня листом № 2154 відповідач повідомив, що здійснювати його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України не буде, оскільки підприємство дотримується норм КЗпП України, колективного договору, договору від 11 липня 2017 року № 201 про відпрацювання випускником у відповідача не менше трьох років після закінчення інтернатури (а. с. 8-9, 10, 11, т. 1).

06 грудня 2021 року ОСОБА_1 повторно подав заяву на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем, та просив забезпечити представника роботодавця для передання службової квартири з огляду на розірвання ним також договору найму службового житла (а. с. 12-14, т. 1).

Наказом КНП «Котелевська лікарня планового лікування» від 15 грудня 2021 року № 149-К ОСОБА_1 , лікаря-анестезіолога звільнено з роботи згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 15 грудня 2021 року, підставою звільнення зазначено його заяву від 02 грудня 2021 року (а. с. 16, т. 1).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору із вказаних підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України відбувається з ініціативи працівника, роботодавець не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. У разі, якщо зазначені працівником причини звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України - невиконання законодавства про працю не підтверджуються або не визнаються роботодавцем, він може відмовити у розірванні трудового договору із зазначених працівником підстав, але розривати цей договір з інших підстав, з якими працівник не пов`язував причини свого звільнення, роботодавець не вправі.

На відсутність у роботодавця права самостійно змінювати визначену працівником у заяві підставу розірвання трудового договору неодноразово вказував Верховний Суд при формуванні правової позиції щодо застосування норм статті 38 КЗпП України, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у цій справі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на відповідну судову практику (постанова Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, провадження № 6-34цс13), проте дійшов помилкових висновків щодо можливості зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи на частину третю статті 38 КЗпП України.

При цьому порушення норм трудового законодавства відповідачем, як підстави для звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, суд не встановив, пославшись лише на відповідні повноваження органу, який розглядає трудовий спір, згідно частини третьої статті 235 КЗпП України, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У справі, що переглядається, позивач просив поновити його на попередній роботі у КНП «Котелевська лікарня планового лікування» та із заявою про зміну формулювання причин звільнення його з роботи не звертався.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У порушення вимог статті 13 ЦПК України та статті 235 КЗпП України суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та не врахував, що у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: винне порушення роботодавцем трудового законодавства та власне бажання працівника звільнитися з особистих обставин, що передбачає окремі підстави розірвання трудового договору, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування.

Установивши, що волевиявлення позивача щодо припинення трудового договору з відповідачем за власним бажанням не було, а отже позивача звільнено з роботи 15 грудня 2021 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України без законних підстав, оскільки роботодавець не може самостійно змінити формулювання звільнення, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про зміну формулювання підстави звільнення позивача з частини першої статті 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням) на частину третю статті 38 КЗпП України (звільнення у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства), що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу № 149-к від 15.12.2021 та поновлення позивача на попередній роботі на посаді лікаря-анестезіолога КНП «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради з 15.12.2021.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як визначено в абзаці першому пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абзац перший, другий пункту 3 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як вбачається з довідки про заробітну плату № 620 від 07.07.2022, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 , що відповідно до Порядку № 100 береться до розрахунку при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, становить 833,74 грн - виходячи із заробітної плати, одержаної позивачем у жовтні 2021 року у сумі 9382,45 та у листопаді 2021 року у сумі 25634,40 грн та кількості відпрацьованих робочих днів за два останні місяці, що передували звільненню - 20 та 22 дні відповідно.

Розрахунок, наданий позивачем, включає виплати, які відповідно до абзацу другого пункту 3, підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 не враховуються при обчисленні середнього заробітку за жовтень-листопад 2021 року, зокрема, доплату молодим спеціалістам за липень 2021 року у розмірі 5000 грн, серпень 2021 року - 5000 грн та вересень 2021 року - 5000 грн, що була виплачена позивачу у жовтні та листопаді 2021 року, а також одноразову виплату у листопаді 2021 року матеріальної допомоги у розмірі 6612 грн, тому доводи позивача щодо урахування середньоденного заробітку у розмірі 1348,30 грн не відповідають вказаним правовим нормам та фактичним обставинам справи й відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, за час вимушеного прогулу позивача з 16.12.2021 по день ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі - 20.01.2025, що з урахуванням положень частини шостої статті 6 Закону України 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України, становить 804 робочих дні, стягненню на користь позивача підлягає 670326,96 грн середнього заробітку.

Тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц (провадження № 61-3123зпв18), від яких не відступав.

У постанові від 30 травня 2024 року у справі № 340/1334/22 Верховний Суд зазначив, що доводи про те, що працівник, якого було незаконно звільнено й поновлено на роботі, протягом періоду вимушеного прогулу та/або невиконання рішення про поновлення на роботі був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу.

Отже, доводи представника відповідача щодо отримання позивачем іншого доходу за новим місцем роботи не мають значення для цілей обчислення розміру середнього заробітку за правилами статті 235 КЗпП України та не є підставою для його зменшення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374, пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, встановивши за результатами розгляду апеляційної скарги порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, пункт 3 частини другої, частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до правил частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3582,27 грн, апеляційної скарги - 5373,40 грн та касаційної скарги - 7164,54 грн, а всього 16120,21 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначеннярозміру витратна правничудопомогу зметою розподілусудових витратучасник справиподає детальнийопис робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України (пункт 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Разом з тим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу правничої допомоги відповідно до укладених з адвокатом Грущанським В. О. договорів про надання правової допомоги від 22.11.2021 та від 15.10.2022, та актів прийому-передачі від 08.10.2022 та 17.01.2025. Проте, заявлений розмір понесених витрат загальною сумою 44000 грн не відповідає обсягу наданих послуг, критерію реальності адвокатських витрат, їх розумності та обґрунтованості, зокрема, участі адвоката у 3 судових засіданнях в суді першої інстанції, які тривали по 10-20 хвилин та відкладалися у зв`язку із заявленими ним клопотаннями, а також 2 год аналізу та вивчення документів, підготовки до апеляційної та касаційної скарг, написання яких тривало ще 4-5 годин, витрачання адвокатом 8 годин на написання процесуальних заяв та клопотань у справі, що не потребувало такого значного часу.

Враховуючи обставинисправи тате,що вивченнядокументів,формування правовоїпозиції поданій справі,а такожпідготовка клопотань,письмових пояснень,апеляційної такасаційної скаргне вимагаливеликого обсягуаналітичної татехнічної роботиадвоката,приймаючи доуваги суму,заявлену позивачему попередньому(орієнтовному)розрахунку впозовній заяві,апеляційній такасаційній скаргах,а такожпринцип пропорційностісудових витратрозміру задоволенихпозовних вимог,колегія суддіввважає,що відшкодуваннюпозивачу підлягає12810 грн витрат на правничу допомогу, що відповідає вимогам розумності та справедливості.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради № 149-к від 15.12.2021 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради з 15.12.2021.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 670326,96 грн.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Котелевська лікарня планового лікування» Котелевської селищної ради в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги в сумі 16120,21 грн.

Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства «Котелевськалікарня плановоголікування» Котелевськоїселищної радина користь ОСОБА_1 витратина професійнуправничу допомогуадвоката всуді першої,апеляційної такасаційної інстанційу сумі12810 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді В. П. Пікуль

О. В. Чумак