Ухвала

від 28.01.2025 по справі 320/58759/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 січня 2025 року м. ЧернігівСправа № 320/58759/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Київського окружного адміністративного суду (далі відповідач), у якому просив:

- визнати відповідача винним в порушенні процесуальних строків розгляду судової справи №855/1/23 шляхом прояву бездіяльності у вирішенні питання прийому справи та передачі її до комп`ютерного розподілу муж суддями;

- визнати порушення відповідачем його бездіяльністю права позивача на доступ до правосуддя;

- визнати нанесення йому моральної шкоди порушенням права на доступ до правосуддя з боку відповідача;

- стягнути з державного бюджету України на його користь грошову суму у розмірі 2000000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024 визначено підсудність адміністративної справи №320/58759/24 за Чернігівським окружним адміністративним судом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025 справу передано для розгляду судді Бородавкіній С.В.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя вважає, що у відкритті провадження по справі в частині позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Так, частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»).

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

З огляду на викладене, для вирішення питання щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу слід з`ясувати наявність у відповідача повноважень на здійснення публічно-владних управлінських функцій стосовно позивача.

Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1 вважає, що відповідач порушив його право на доступ до правосуддя, оскільки з часу визначення Шостим апеляційним адміністративним судом підсудності прави №855/1/23 за Київським ОАС (06.02.2023) в реєстрі судових рішень по вказаній справі не відображались жодні судові рішення. Тобто впродовж 20 місяців відповідач не виконав завдань адміністративного судочинства.

Статтею 15 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до статті 155 вказаного Закону організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 по справі №820/5586/16 звертала увагу, що дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя, є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Крім того, згідно з приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексу адміністративного судочинства України, дотримання вимог процесуального закону є обов`язками суду під час здійснення правосуддя у конкретній справі; закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність пов`язані з розглядом судової справи навіть після його завершення; вирішення в суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом; вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені в ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені; усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені; оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про: визнання Київського ОАС винним в порушенні процесуальних строків розгляду судової справи №855/1/23 шляхом прояву бездіяльності у вирішенні питання прийому справи та передачі її до комп`ютерного розподілу муж суддями; визнання порушення Київським ОАС його бездіяльністю права позивача на доступ до правосуддя, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, у тому числі й адміністративного, оскільки для цього передбачено процесуальний порядок оскарження.

Дана обставина, згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови у відкритті провадження в частині вказаних позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог про:

визнання Київського окружного адміністративного суду винним в порушенні процесуальних строків розгляду судової справи №855/1/23 шляхом прояву бездіяльності у вирішенні питання прийому справи та передачі її до комп`ютерного розподілу муж суддями; визнання порушення Київським окружним адміністративним судом його бездіяльністю права позивача на доступ до правосуддя відмовити.

Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст ухвали складений 28.01.2025.

Суддя С.В. Бородавкіна