Постанова

від 29.01.2025 по справі 638/19102/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 638/19102/23

Номер провадження 22-ц/818/556/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ГАЗ» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року в складі судді Щепіхіної В.В. по справі № 638/19102/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ГАЗ» про стягнення сум, належних до виплати при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ГАЗ» про стягнення сум, належних до виплати при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2020 року він був прийнятий на роботу у ТОВ «А-ГАЗ» на посаду оператора автомобільної газозаправної станції. Режим роботи був встановлений змінами, без затвердженого графіку, про вихід на зміну йому повідомляв безпосередній керівник в усній формі.

25 квітня 2021 року він відпрацював добову зміну, після чого за усною вказівкою керівника його було направлено працювати на ще одну добову зміну, проти чого він висловив заперечення, у зв`язку з чим виникла суперечка, та йому було повідомлено про звільнення. Після 25 квітня 2021 року дата виходу на роботу йому не повідомлялася, жодних відомостей від роботодавця не надходило, тому він вважав, що звільнений з 26 квітня 2021 року. Копію наказу про звільнення не отримував. Своє звільнення вважає незаконним, однак поновлюватись на роботі наміру не має.

У день повідомлення про звільнення 25 квітня 2021 року він звернувся до відповідача з усною вимогою надати довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату, однак відповідач таку довідку не надав, остаточний розрахунок не здійснив.

У подальшому 17 травня 2021 року він надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав виплатити заборгованість по заробітній платі за квітень 2021 року та видати довідку про виплати заробітної плати за 2021 рік із зазначенням суми заборгованості. Відповідач вказану претензію отримав 18 травня 2021 року, однак проігнорував її. Крім того, він неодноразово, а саме 29 липня 2021 року, 03 жовтня 2023 року, 27 жовтня 2023 року, звертався до відповідача із заявами щодо надання довідки про заробітну плату та виплату належних сум при звільненні, однак вони повернуті без вручення.

05 жовтня 2021 року він отримав довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з якої дізнався, що роботодавцем квітень 2021 року зарахований йому як повний місяць роботи, тобто трудові відносини не припинилися 26 квітня 2021 року, як він вважав. Також у довідці вказано, що він пропрацював 14 днів у травні 2021 року, отже відповідач звільнив його у травні 2021 року. Точна дата звільнення йому не відома, оскільки копію наказу про звільнення він так і не отримав. У квітні 2021 року відповідач нарахував йому заробітну плату у сумі 14042,03 грн, та за травень 2021 року 10963,96 грн, однак цих сум він не отримував, тому на дату звільнення заборгованість з заробітної плати, що підлягає стягненню, становить 25005,99 грн.

Крім того, відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (26 календарних днів), яка складає 10 180,82 грн.

Строк звернення до суду вважає не пропущеним, оскільки відповідач так і не надав йому письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Просив стягнути з ТОВ «А-ГАЗ» заборгованість по заробітній платі за квітень 2021 року у сумі 14042,03 грн, за травень 2021 року у сумі 10963,96 грн, компенсацію за невикористані 26 днів щорічної основної відпустки в сумі 10180,82 грн.

30 січня 2024 року від ТОВ «А-ГАЗ» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з огляду на пропуск позивачем строку на звернення до суду. Вказав, що позивач повинен був звернутися до суду до 26 липня 2021 року, тобто у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, однак звернувся лише у грудні 2023 року.

04 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій наголосив, що строк на звернення до суду він не пропустив.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «А-ГАЗ» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «А-ГАЗ» на користь ОСОБА_1 належні до виплати суми при звільненні у розмірі 30310,64 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 за 1 (один) місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимогвідмовлено. Стягнуто з ТОВ «А-ГАЗ» на користь держави судовий збір у розмірі 1043,33 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ «А-ГАЗ» не здійснено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні, тому на його користь підлягає стягненню заробітна плата за квітень і травень 2021 року з урахуванням утримання податків та зборів, а також компенсація за 26 днів невикористаної відпустки. Строк на звернення до суду не пропущений, оскільки станом на час подачі позову позивач так і не отримав від роботодавця письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

На вказане судове рішення 13 жовтня 2024 року ТОВ «А-ГАЗ» за допомогою системи «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду з пропуском передбаченого законом тримісячного строку. Суд не врахував, що у зв`язку з запровадженням воєнного стану ТОВ «А-ГАЗ» вимушено було припинити комерційну діяльність у м. Харкові, було позбавлене доступу до інформації, яка містилась на серверах ТОВ «Макснет», та до фінансово-бухгалтерської документації через перебування бухгалтера товариства під окупацією і пошкодженням робочого місця бухгалтера через бойові дії. Воєнний стан є обставиною форс-мажору, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року. Вважає, що позов ОСОБА_1 подав з метою помститись йому за звільнення за прогули.

08 січня ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив поновити строк на подачу відзиву, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивовано тим, що строк на звернення до суду ним не пропущений, адже йому не було надано письмового повідомлення про суми, належні до виплати при звільненні. Відповідачем не надано доказів проведення з ним повного розрахунку при звільненні, та вказані ним причини неподання доказів (блокування серверу з даними, перебування бухгалтера під окупацією, фото приміщень) не є поважними. Вказав, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження поштою не отримував, ознайомився з її змістом лише 05 січня 2025 року у ЄДРСР.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття апеляційного провадження поштою, його посилання на ознайомлення з її змістом 05 січня 2025 року матеріалами справи не спростовуються, тому колегія суддів вважає, що строк на подачу відзиву не пропущений.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ТОВ «А-ГАЗ» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «А-ГАЗ» з 17 березня 2020 року, що підтверджується записом у його трудовій книжці, а також повідомленням про прийняття працівника на роботу, згідно якого на підставі наказу № 05/03-20 від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у ТОВ «А-ГАЗ» (а.с. 6, 76).

Згідно акту № 2 про перебування працівника на робочому місці в нетверезому стані від 26 квітня 2021 року, складеного ТОВ «А-ГАЗ» , ОСОБА_1 , який займає посаду оператора АГЗС, знаходився у нетверезому стані під час своєї робочої зміни 26 квітня 2021 року (а.с. 68).

З акту № 1 про відсутність працівника на робочому місці від 29 квітня 2021 року, складеного директором ТОВ «А-ГАЗ», вбачається, що ОСОБА_1 , який займає посаду оператора АГЗС, в робочу зміну 29 квітня 2021 року був відсутній на робочому місці без поважних причин або попередження про відсутність (а.с. 67).

Наказом ТОВ «А-ГАЗ» № 7/05-21 від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено за прогули без поважних причин згідно п. 4ст. 40 Кодексу законів про працю України; бухгалтеру наказано провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства (а.с. 73).

17 травня 2021 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «А-ГАЗ» із претензією в порядку досудового врегулювання, у якій просив видати довідку про доходи за 2021 рік з деталізацією нарахованих та фактично виплачених сум, а також зазначенням суми заборгованості по виплатам на день звільнення, виплатити заборгованість, відшкодувати моральну шкоду та витрати на оплату юридичних послуг. ТОВ «А-ГАЗ» вказану претензію отримав 18 травня 2021 року, однак відповіді не надав (а.с. 11-16).

У подальшому 29 липня 2021 року, 03 жовтня 2023 року, 27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «А-ГАЗ» із заявами про видачу довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за кожний місяць 2021 року із зазначенням фактично відпрацьованого часу та конкретних дат згідно графіку змін, однак відповідні листи товариство не отримувало (а.с. 19-28).

ТОВ «А-ГАЗ» надано повідомлення від 25 червня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 щодо необхідності з`явитись для завершення процедури звільнення, здачі переданих йому товарно-матеріальних цінностей, внесення відповідних записів до трудової книжки, проведення розрахунку, оскільки у товариства відсутні його банківські реквізити. Сума, що підлягає виплаті при звільненні, у цьому повідомленні не вказана (а.с. 72).

Водночас, наданий до цього повідомлення опис вкладення в цінний лист не містить номеру поштового відправлення, та в ньому вказано номер телефону, який не належить ОСОБА_1 . Так само, поштова накладна від 26 червня 2021 року не містить адреси ОСОБА_1 і його номера телефону (а.с. 70-71).

Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 05 жовтня 2021 року і 16 жовтня 2023 року, страхувальникТОВ «А-ГАЗ» сплачував страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 , та у 2021 році сума фактичного заробітку/доходу останнього становила: у квітні14 042, 03 грн (30 днів), у травні10 963, 96 грн (14 днів) (а.с. 17, 18).

З довідки ТОВ «А-ГАЗ» від 15 квітня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий за основним місцем роботи на посаду оператора АГЗС 17 березня 2020 року наказом 05/03-20 від 16 березня 2020 року. За фактично відпрацьований час ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата згідно чинного законодавства. Факт нарахування заробітної плати підтверджується електронними звітами до Пенсійного фонду. ОСОБА_1 був звільнений з посади оператора АГЗС наказом № 7/05-21 від 14 травня 2021 року згідно п. 4ст. 40 КЗпП України. Він неодноразово з`являвся на робочому місці в нетверезому стані, що могло призвести до непоправних наслідків. Декілька разів отримував усні попередження, на які не реагував, після чого був звільнений. На момент звільнення з ОСОБА_1 був проведений розрахунок по заробітній платі та виплачена компенсація за невикористану відпустку. На момент звільнення ОСОБА_1 не з`явився для дачі матеріальних цінностей, які у нього знаходились, а саме робоча форма вартістю 5270, 40 грн. Йому неодноразово надсилали повідомлення про необхідність з`явитись на робочому місці, однак відповіді не отримували. Паперові копії цих повідомлень, відомості по виплаті заробітної плати не збереглися, так як знаходилися в приміщенні, яке було зруйноване після обстрілів території Харкова російською федерацією (а.с. 74-75).

З довідок ТОВ «А-ГАЗ» № 0000-00002 від 04 квітня 2024 року та №0000-000004 від 20 травня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 працював з 17 березня 2020 року по 14 травня 2021 року на посаді оператора АГЗС та отримував заробітну плату. Дохід за період з 17 березня 2020 року по 14 травня 2021 року склав 156041,46 грн. У квітні 2021 року він почав з`являтися на робочому місці у нетверезому стані, про що складений акт від 26 квітня 2021 року. Після цього він перестав з`являтись на роботі та не виходив на зв`язок. 29 квітня 2021 року складений акт про відсутність працівника на робочому місці. Заробітну плату в квітні за фактично відпрацьований час отримав. Більше на робочому місці не з`являвся та не табелювався. Заробітна плата в травні не нараховувалась. 14 травня 2021 року наказом № 7/0521 був звільнений з посади та отримав нараховану компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8825, 99 грн. На момент звільнення за ОСОБА_1 залишився борг за робочу форму у сумі 5270, 40 грн, яку він отримав та не повернув. Вказані довідки містять відомості про нарахування ОСОБА_1 виплат за квітень 2021 року в розмірі 14042,03 грн (утримано 2736,20, отримано 11303,83 грн) заробітна плата, за травень 2021 року в розмірі 10963,96 грн (утримано 2137,97 грн, отримано 8825,99 грн) компенсація за невикористану відпустку (а.с. 77, 95-96).

Також ТОВ «А-ГАЗ» надано лист ТОВ «Макснет» від 06 листопада 2023 року № 640, з якого вбачається, що в період з 24 лютого 2022 року по 12 листопада 2022 року у нього, як суб`єкта, що надає товариству послуги з надання місця у веб-мережі, послуги з доступу до серверу, його обслуговуванню та забезпечення його роботи з метою обробки, зберігання та обміну даними, існували форс-мажорні обставини, які перешкоджали виконанню зобов`язань і позбавили його повного доступу до інформації та документації, яка містилась на серверах в програмних забезпеченням «ІС» та «М.Е.Doc». В період з 12 листопада 2022 року проводились технічні роботи, направлені на відновлення роботи приміщень, системи, серверів, а також відновлення інформації, котра зберігалась на серверах, з метою надання до неї часткового доступу її власникам. Вказані роботи були завершені та отримано повний доступ до інформації 05 січня 2023 року (а.с. 97).

Відповідно до частини 4 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Як передбачено частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно статті116КЗпП Українипри звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин 1, 7 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина 1 статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язкуздійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц, провадження № 61-7052св21.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постановівід 28 березня 2018 рокуу справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Згідно з частиною 1 статті 83 КЗпП України та частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно достатті 6 Закону України «Про відпустки», особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач у порушення вимогстатті 116 КЗпП при звільненні не провів з ОСОБА_1 остаточного розрахунку та не виплатив йому заробітну плату і компенсацію за 26 днів невикористаної відпустки.

Наявність заборгованостіроботодавця з виплати заробітної плати та компенсації за дні відпустки підтверджується матеріалами справи, та будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником (зокрема, відомості на виплату грошей або видаткової відомості, видаткового касового ордеру, виписки банку, розрахункового листа тощо) відповідачдо суду не надав.

Надані ТОВ «А-ГАЗ» довідки щодо виплати позивачу заробітної плати, складені його директором, не підтверджують фактичне отримання коштів ОСОБА_1 та суперечать наданому самим же товариством повідомленню на адресу ОСОБА_1 про необхідність з`явитися на підприємство для розрахунку у зв`язку з відсутністю його банківських реквізитів.

Посилання ТОВ «А-ГАЗ» на відсутність у нього бухгалтерських документів через запровадження воєнного стану, пошкодження робочого місця бухгалтера внаслідок обстрілу та перебування бухгалтера в окупації, відсутність доступу до електронної документації на сервері, колегія суддів відхиляє, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, та відповідач мав здійснити остаточний розрахунок з позивачем ще задовго до запровадження воєнного стану. При цьому, довідки щодо розміру заробітної плати відповідачем до суду надані, тобто у нього наявна відповідна інформація. Доступ до інформації ТОВ «А-ГАЗ», що зберігалась на сервері ТОВ «Макснет», відновлено з 05 січня 2023 року, що підтверджується листом ТОВ «Макснет» від 06 листопада 2023 року, ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Само по собі запровадження воєнного стану не звільняє підприємство від обов`язку з виплати заробітної плати, заборгованість за якою утворилась у квітні-травні 2021 року, тож посилання ТОВ «А-ГАЗ» на форс-мажорні обставини не можуть бути взяті до уваги. До того ж, лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Однак, відповідачем не доведено, що не виплата позивачу належних сум при звільненні пов`язана саме з запровадженням воєнного стану.

Доводів щодо незгоди з розміром стягнутих судом сум заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку апеляційна скарга ТОВ «А-ГАЗ» не містить.

Посилання ТОВ «А-ГАЗ» на те, що ОСОБА_1 допустив порушення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про виплату заробітної плати, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2статті 233 КЗпП України(у редакції, чинній до змін, внесених згідно ізЗаконом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2статті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

Згідно нової редакціїстатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Разом з тим, на момент звільнення позивача у травні 2021 року частина 2статті 233 КЗпП Українидіяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП Українив редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормоюзаконучинності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 02 березня 2023 року у справі № 460/14618/21, від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23.

До того ж, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами надати йому інформацію про належні йому суми до виплати та здійснити розрахунок, однак станом на час звернення до суду з позовом роботодавцем йому так і не надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З урахуванням наведеного, при зверненні ОСОБА_1 до суду передбачений законом строк не пропущений.

Посилання ТОВ «А-ГАЗ» на те, що позов ОСОБА_1 подав з метою помститись йому за звільнення за прогули, не заслуговують на увагу з огляду на те, що роботодавцем не виконано свій обов`язок з проведення розрахунку з працівником при звільненні, який покладено на нього незалежно від підстав звільнення.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «А-ГАЗ» залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ГАЗ» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинськогорайонного судум.Харкова від10вересня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова