Постанова

від 28.01.2025 по справі 694/870/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/264/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №694/870/24 Категорія: на ухвалу Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Новіков О.М.секретар Івануса А.Д.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Юхименка Ю.Ю. на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.12.2024 (повний текст складено 10.12.2024, суддя в суді першої інстанції Сакун Д.І.) про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Промислова компанія Пожмашина», треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору державний виконавець Звенигородського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області Донець Оксана Анатоліївна, приватний нотаріус ПРНО Чернігівської області Зеленський Сергій Миколайович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Звенигородськогорайонного судуЧеркаської областівід 10.12.2024провадження уданій справізакрито зпосиланням нате,що між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та ТОВ «ТАКО-Агро Інвест» було укладено договори поставки, за якими у останнього виникла заборгованість. В подальшому між ТОВ «ТАКО-Агро Інвест» та ТОВ «Ренкет» було укладено договір про переведення боргу, за яким новим боржником перед ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» стало ТОВ «Ренкет».

Саме на забезпечення виконання договору про переведення боргу було укладено договір поруки між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 .

Тобто спір у справі виник між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» щодо законності вчинення виконавчого напису нотаріусом на правочині (договорі поруки), що був укладений для забезпечення виконання зобов`язання (договору про переведення боргу), сторонами якого є юридичні особи.

При цьому основні зобов`язання, а саме договори поставки, також були укладені в ході господарської діяльності між юридичними особами.

Отже спір у цій справі відноситься до юрисдикції господарського суду.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав 23.12.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить вказану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Вказує, що предметом спору є вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 407 від 08.03.2024 про стягнення з позивача на користь ТОВ «ПК «ПОЖМАШИНА» грошових коштів з підстав порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчих написів.

За таких обставин, оскільки однією зі сторін вказаного спору є фізична особа, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ПК «ПОЖМАШИНА» просив апеляційну скаргу представника позивача відхилити, а ухвалу суду першої інстанції від 10.12.2024 залишити без змін .оскільки вважає її законною та належним чином обґрунтованою.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та ТОВ «ТАКО-Агро Інвест» було укладено договори поставки, за якими у останнього виникла заборгованість.

У подальшому між ТОВ «ТАКО-Агро Інвест» та ТОВ «Ренкет» було укладено договір про переведення боргу, за яким новим боржником перед ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» стало ТОВ «Ренкет».

На забезпечення виконання договору про переведення боргу було укладено договір поруки між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 .

Отже суд першої інстанції вірно встановив, що в даному випадку спір виник між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» щодо законності вчинення виконавчого напису нотаріусом на правочині (договорі поруки), що був укладений для забезпечення виконання зобов`язання (договору про переведення боргу), сторонами якого є юридичні особи. При цьому основні зобов`язання, а саме договори поставки, з яких в подальшому виник договір про переведення боргу, також були укладені в ході господарської діяльності між юридичними особами.

Апеляційний суд враховує, що у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенціїкожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття«суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19ЦПК України визначено, щосуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Водночас, пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, щогосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №367/4695/20, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №910/9362/19 зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18.

Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Такі ж правові висновки відображено у постановах ВС від 17.11.2021 у справі № 705/4132/19, від 09.02.2022 у справі №607/21964/19.

Відтак суд першої інстанції у даній справі прийшов до вірного висновку про те, що розгляд вимог позивача має здійснюватися господарським судом, адже спір стосується стягнення заборгованості за правочином, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання в якому сторонами є юридичні особи. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Слід врахувати, що основне зобов`язання стосується виконання договору поставки, укладеного між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та ТОВ «ТАКО-Агро Інвест», за якими у останнього виникла заборгованість.

Далі між ТОВ «ТАКО-Агро Інвест» та ТОВ «Ренкет» було укладено договір про переведення боргу, за яким новим боржником перед ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» стало ТОВ «Ренкет».

На забезпечення виконання договору про переведення боргу укладено договір поруки між ТОВ «Промислова компанія Пожмашина» та, зокрема, позивачем ОСОБА_1 .

Відтак спір щодо наявності боргу як підстави для видачі виконавчого напису нотаріуса про його стягнення, який розглядається у цій справі, має вирішуватися господарським судом, так як виник щодо виконання основного зобов`язання за договором, укладеним між юридичними особами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції в цій справі є законною та постановленою за належного застування приписів процесуального законодавства.

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що предметом спору є вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 407 від 08.03.2024 про стягнення з позивача на користь ТОВ «ПК «ПОЖМАШИНА» грошових коштів з підстав порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчих написів, адже такий предмет спору стосується виконання зобов`язань за основним договором, який укладено між юридичними особами, відповідним договором поставки.

У даному випадку позивач матиме змогу отримати судову оцінку своїх позовних вимог при здійсненні господарського судочинства, що відповідатиме належній судовій процедурі та забезпечить йому доступ до правосуддя.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.12.2024 про закриття провадження у даній цивільній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу відхилити.

Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.12.2024 про закриття провадження у даній цивільній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 29.01. 2025.

Суддя-доповідач

Судді