Постанова

від 29.01.2025 по справі 751/361/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/361/24

Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/32/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: заявник - Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради,

заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

адвокат Чепурна Наталія Вікторівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 березня 2024 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного тексту судового рішення 21.03.2024) у справі за заявою Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визначення строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, звільнення від повноважень опікуна та призначення опікуна,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (далі Департамент) звернувся із заявою, в якій просив визначити строк дії рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановивши його у 2 роки з дня набрання новим рішенням законної сили; звільнити ОСОБА_3 від повноважень опікуна над недієздатною ОСОБА_2 ; призначити опікуном над недієздатною ОСОБА_2 ОСОБА_1 .

Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 ОСОБА_2 визнано недієздатною, а рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.05.2008 встановлено опіку над недієздатною ОСОБА_2 та призначено опікуном над нею ОСОБА_3 , яка виїхала за кордон на постійне місце проживання до Республіки Білорусь.

Вказує, що у листопаді 2023 року до Департаменту звернулася ОСОБА_1 з проханням направити до суду подання про призначення її опікуном над недієздатною тіткою ОСОБА_2 .

За доводами заяви, рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 не визначено строку його дії, а відповідно до положень ч. 6 ст. 300 ЦПК України (у редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом і не може перевищувати двох років, у зв`язку з чим виникли підстави для звернення до суду з даною заявою.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.03.2024 заяву Департаменту соціальної політики ЧМР задоволено частково.

Звільнено ОСОБА_3 від обов`язків опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Призначено опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її племінницю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті заявлених вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка підтверджують наявність підстав для звільнення від опікунства ОСОБА_3 та призначення над недієздатною опікуном ОСОБА_1 .

Також за висновком суду, на час прийняття рішення Новозаводським районним судом м. Чернігова 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною не існувало норми закону про термін дії такого рішення, а чинний на даний час цивільний процесуальний закон не передбачає можливості суду визначати строк дії судового рішення, яке набрало законної сили і в якому такий строк не зазначено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник Департаменту Л. Корж звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану ОСОБА_2 та скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зави Департаменту про визначення строку дії рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною, ухваливши нове рішення в цій частині, яким визначити строк дії рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановивши його у 2 роки з дня набрання новим рішенням законної сили.

За доводами скарги висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

За доводами скарги, рішення суду, яким ОСОБА_2 визнано недієздатною, в силу норм процесуального закону, які діяли на час його ухвалення, не передбачало встановлення строку його дії, тобто, не було обмежено у часі. Відповідно до Закону № 2147-VII від 03.10.2017, яким внесено зміни до ЦПК України і який набрав чинності з 15.12.2017, визнання фізичної особи недієздатною допускається лише на певний строк, тобто дія такого рішення суду обмежена у часі і не може бути безстроковою.

Заявник посилається на те, що чинний ЦПК України не містить конкретного механізму приведення судових рішень про визнання фізичної особи недієздатною, дію яких не обмежено у часі, у відповідність до нового законодавства, а також не містить норм, відповідно до яких судові рішення про визнання фізичних осіб недієздатними, що ухвалені до внесення відповідних змін та на час внесення таких змін і пізніше діють більше 2-х років, втрачають законну силу без інших судових рішень в силу ч. 6 ст. 300 ЦПК України.

Вказує, що на необхідності обмеження дії судових рішень про визнання фізичних осіб недієздатними у часі наголошував Європейський Суд з прав людини, указуючи на те, що визнання особи за рішенням суду недієздатною на невизначений термін становить серйозне втручання у приватне життя такої особи, тому вважає з метою недопущення серйозного втручання у приватне життя недієздатної ОСОБА_2 . Департамент звернувся до суду з відповідною заявою, яка не є клопотанням про продовження строку дії рішення суду про визнання особи недієздатною, оскільки строк дії зазначеного рішення суду не закінчився і не закінчується у якийсь певний час.

Крім того, заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи, оскільки судом не було розглянуто клопотання про колегіальний розгляд справи на підставі ч. 4 ст. 293 ЦПК України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду учасниками справи подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною, внаслідок олігофреніії в ступені вираженої дебільності (а.с.10).

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.05.2008 встановлено опіку над недієздатною ОСОБА_2 , її опікуном призначено - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.14).

З матеріалів справи, а саме листа Управління міграційної служби України в Чернігівській області про направлення інформації у зв`язку з виїздом на ПМП від 15.02.2022 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформила документи для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Республіки Білорусь на підставі рішення №16/7411/795 від 29.11.2021 року (документи для виїзду за кордон на постійне проживання оформлено 11.02.2022 року) (а.с.18).

Згідно довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 09.11.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.29).

Вбачається, що 13.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціальної політики ЧМР із заявою про призначення її опікуном над тіткою, ОСОБА_2 , яка визнана судом недієздатною.

28.11.2023 Департамент скерував до Новозаводського районного суду м. Чернігова подання про призначення опікуна, в якому просив призначити опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та додано всі необхідні документи (а.с. 8-37).

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 539 від 12.12.2024, проведеної на виконання ухвали Чернігівського апеляційного суду від 05.06.2024, у ОСОБА_2 виявлені ознаки хронічного та стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості (F71 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10-го перегляду). ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості (F71 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10-го перегляду) не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 151-153).

Звернувшись із заявою про визначення строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки над недієздатним, Департамент просив визначити відповідно до положень ст. 300 ЦПК України строк дії рішення Новозаводського районного суду м. Черінгова від 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановивши його у 2 роки, посилаючись на зміни у законодавстві, якими встановлений періодичний судовий контроль за наявністю (продовженням) існування підстав для обмеження чи позбавлення особи дієздатності, а також просив встановити опіку над недієздатною та призначити її опікуном ОСОБА_1 , оскільки остання має можливість виконувати обов`язки опікуна.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви Департаменту, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка підтверджують наявність підстав для звільнення від опікунства ОСОБА_3 та призначення над недієздатною опікуном ОСОБА_1 .

Також за висновком суду, на час прийняття рішення Новозаводським районним судом м. Чернігова 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною не існувало норми закону про термін дії такого рішення, а чинний на даний час цивільний процесуальний закон не передбачає можливості суду визначати строк дії судового рішення, яке набрало законної сили і в якому такий строк не зазначено.

Рішення суду оскаржується в частині відмовлених вимог щодо визначення строку дії рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною, у 2 роки з дня набрання новим рішенням законної сили, в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішення вимог про визначення строку дії рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2002 про визнання ОСОБА_2 недієздатною, у 2 роки з дня набрання новим рішенням законної сили.

Проте, з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині апеляційний суд погодитись не може, враховуючи наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з ч. 1, 6, 7 ст. 300 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років. Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного ч. 6 цієї статті.

За змістом ч. 8 ст. 300 ЦПК України клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому ст. 299 цього Кодексу (ч. 9 ст. 300 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, ЗУ «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини указав, що відповідно до національного законодавства саме опікун заявниці або орган опіки та піклування мали порушувати перед судом питання поновлення її цивільної дієздатності. Проте заяву опікуна було залишено без розгляду, оскільки опікун не з`явилася у судові засідання. Заявниця не мала процесуального статусу у цьому провадженні та не могла впливати на нього. У подальшому особиста заява заявниці щодо поновлення її цивільної дієздатності також не розглядалася, тому що ЦПК України не надає їй право подавати таку заяву. Водночас кодекс не вказує, що визнання недієздатності підлягає автоматичному судовому перегляду, а тривалість застосування такого заходу до заявниці не було обмежено у часі. Право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже у разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає визнання недієздатності. У цій справі не було доведено, що відповідні державні органи здійснювали ефективний нагляд за ситуацією заявниці, включаючи виконання обов`язків її опікуном, або що вони вживали необхідних заходів для захисту її інтересів (NATALIYA MIKHAYLENKO v. UKRAINE, № 49069/11, § 29, 37, 39, ЄСПЛ, 30 травня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зазначив, що у справі «Наталія Михайленко проти України» встановлено, що відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою про поновлення її дієздатності становила порушення її права на доступ до суду відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції. Факти цієї справи є аналогічними. Хоча у 2017 році після подання цієї заяви до Суду до законодавства було внесено зміни, не можна ігнорувати те, що заявниця була визнана недієздатною з 2009 року і, таким чином, відповідно до національного законодавства вона тривалий час була позбавлена безпосереднього доступу до суду для оскарження рішення про визнання її недієздатною. З огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, Суд, як і у справі «Наталія Михайленко проти України», дійшов висновку, що обмеження права заявниці на доступ до суду не відповідало пункту 1 статті 6 Конвенції (GORBATYUK v. UKRAINE, № 1848/16, § 22, 23, ЄСПЛ, 07 листопада 2019 року).

Проаналізувавши наведені норми, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про неможливість ухвалення рішення про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна без відповідного висновку судово-психіатричної експертизи щодо стану психічного здоров`я ОСОБА_2 з огляду на час ухвалення судового рішення про визнання її недієздатною.

За змістом ст. 294 ЦПК України, яка регламентує порядок розгляду справ в порядку окремого провадження, суд зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Отже, законодавець у наведеній нормі чітко вказує, що положення стосовно змагальності та меж судового розгляду у справах окремого провадження не застосовується. Принцип змагальності може діяти при вирішенні справ окремого провадження, але, насамперед, реалізується у правах заявника. Так, заявник має право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, доводити суду свої вимоги, тощо. Аналіз процесуальної регламентації розгляду та вирішення справ окремого провадження дає змогу зробити висновок, що як заявники, так і заінтересовані особи не позбавлені змоги надавати докази в обґрунтування своєї позиції. Крім того, на відміну від позовного провадження, у справах окремого провадження суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Це положення є підставою для збирання доказів і посилює роль суду під час розгляду справ окремого провадження.

Виходячи зі специфіки збирання та подання доказів у справах окремого провадження та наявність у суду права з власної ініціативи витребувати необхідні докази, суд першої інстанції мав усі процесуальні повноваження призначити у справі судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_2 , проте, як свідчить протокол судового засідання, наведеного не здійснив. Таким чином, залишення без задоволення заяви Департаменту через ненадання заявником даних щодо стану психічного здоров`я особи та відсутність відповідного клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, не відповідає нормам ЦПК України, які визначають порядок розгляду судом справ в порядку окремого провадження.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05.06.2024 у цій справі призначено судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 539 від 12.12.2024, проведеної на виконання ухвали Чернігівського апеляційного суду від 05.06.2024, у ОСОБА_2 виявлені ознаки хронічного та стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості (F71 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10-го перегляду). ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості (F71 за Міжнародною Класифікацією Хвороб 10-го перегляду) не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що стан ОСОБА_2 , 19655 року народження, з часу визнання її недієздатною не змінився, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку про наявність підстав для продовження строку дії рішення Місцевого суду Новозаводського району м. Чернігова від 15.10.2002 строком на два роки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви Департаменту про визначення строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, у зв`язку з чим апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши заяву Департаменту в частині продовження строку дії рішення суду, яким визнано ОСОБА_2 недієздатною, на два роки.

За змістом ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 УЦПК України).

Судово-психіатричну експертизу у цій справі проведено Чернігівською філією судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України». Згідно з листом керівника філії від 17.12.2024 (а.с. 154-155) експертами при проведенні експертизи відносно ОСОБА_2 було затрачено 6 експертогодин, і загальна вартість експертизи становить 6180,36 грн, які керівник філії просив відшкодувати на користь експертної установи.

Відповідно до ч. 2 ст. 299 ЦПК України судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Здійснюючи розширене тлумачення застосування ч. 2 ст. 299 ЦПК України, Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 637/909/21 дійшов висновку, що на рахунок держави у справах окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною відносяться всі судові витрати як судовий збір, так і витрати, пов`язані з розглядом справи, що узгоджується з правилом, яке сформульоване в ч. 1 ст. 133 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що ч. 3 ст. 133 ЦПК України містить перелік виключно витрат, пов`язаних із розглядом справи, натомість у ч. 2 ст. 299 ЦПК України йдеться саме про судові витрати, до складу яких, окрім судового збору належать також витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Таким чином, витрати на проведення судово-психіатричної експертизи у даній справі відносно ОСОБА_2 належить віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 299, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 березня 2024 року в частині вирішення заяви Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визначення строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною - скасувати.

Заяву Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визначення строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною задовольнити.

Продовжити строк дії рішення Місцевого суду Новозаводського району м. Чернігова від 15 жовтня 2002 року про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , недієздатною, на строк два роки від дня набрання цією постановою законної сили.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи, віднести на рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30.01.2025.

Головуючий Судді: