Постанова

від 28.01.2025 по справі 158/1422/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 158/1422/23

провадження № 51 - 4195 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

представника потерпілих адвоката ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030580000619 від 13 травня 2022 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луцьк Волинської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2022 року за ст. 407 ч. 4 КК України до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,

за ст. 286-1 ч. 4 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2022 року вказано виконувати самостійно.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання, тобто з 23 листопада 2023 року.

До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_6 та стягнуто з останнього на їх користь по 500 000 гривень в рахунок відшкодування завданої їм кримінальним правопорушенням моральної шкоди, а також 20 000 і 15 000 гривень витрат на правничу допомогу відповідно.

Задоволено цивільні позови та стягнуто з ОСОБА_6 : на користь комунального підприємства «Луцька центральна районна лікарня» Підгайцівської сільської ради 27 869 гривень 11 копійок у рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_11 ; на користь ОСОБА_12 200 000 гривень відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 20 000 гривень витрат на правничу допомогу; на користь ОСОБА_11 500 000 гривень відшкодування завданої їй кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 20 000 гривень витрат на правничу допомогу; на користь Комунального підприємства «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» 6 617 гривень 37 копійок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_13 .

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 в порушення вимог п. 1.2., п.1.3, п. 1.5., п.2.1 а), п. 2.3 б), п. 2.9 а), п.10.1, п.11.3, п.12.1, параграфу 1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, 13 травня 2022 року близько 00 годин 00 хвилин, керуючи автомобілем марки «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М-19 сполученням «Доманове-Ковель-Чернівці-Тередбече» в Луцькому районі Волинської області зі сторони с. Кульчин в напрямку до с. Дачне, поблизу будинку № 46 на вулиці Дачній в с. Озерце не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, перед зміною напрямку руху, а саме зміною смуги руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув горизонтальну лінію дорожньої розмітки 1.1., яку перетинати заборонено, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «KOGEL SN 24», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_14 , який рухався в зустрічному напрямку.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля марки «NISSAN NAVARA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажири ОСОБА_13 та ОСОБА_15 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_16 залишено без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2023 року - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Не оспорюючи фактичних обставин та кваліфікацію дій ОСОБА_6 , вважає, що призначене йому максимальне покарання за ст. 286-1 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і його особі, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та його індивідуалізації. На думку захисника, судами обох інстанцій належним чином не враховано обставин того, що ОСОБА_6 у молодому віці вчинив злочин з необережності, свою вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, давав правдиві свідчення, тим самим активно сприяв слідству в розкритті злочину, одразу після ДТП надав допомогу потерпілій та добровільно відшкодував шкоду потерпілому ОСОБА_15 . Також зазначає, що судами не враховано позитивні характеристики ОСОБА_6 за місцем несення служби, зокрема те, що він є військовослужбовцем, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну сумлінно виконував обов`язок із захисту Вітчизни, бажав та бажає нести службу в Збройних Силах України. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, він не перебуває на обліках у лікаря-психіатра та нарколога. Зазначає, що судами при призначенні покарання не враховано думки двох потерпілих, які просили суворо не карати ОСОБА_6 , і потерпілий ОСОБА_15 ще до початку досудового розслідування повідомив про відсутність будь-яких матеріальних претензій до обвинуваченого та просив не позбавляти останнього волі. Також вважає помилковою оцінку, надану судами обставині того, що ОСОБА_6 втік з приміщення суду перед стадією останнього слова та в подальшому перебував у розшуку понад місяць, а його втечу з-під варти визнав такою, що обтяжує його покарання. Крім того, захисник вважає, що суди попередніх інстанцій повинні були призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України в розмірі, який не перевищує двох третин максимального розміру покарання, передбаченого ст. 286-1 ч. 4 КК України. Також зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначено ОСОБА_6 несправедливо суворе покарання. На думку захисника ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 ч. 2 КПК України, оскільки в ній не зазначено підстав, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою.

Заперечення на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходили.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили її задовольнити.

Потерпілі та їх представник в судовому засіданні заперечували проти касаційної скарги захисника, вважали її необґрунтованою та просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286-1 ч. 4 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Крім того, відповідно до ст. 69-1 ч. 1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновки судів обох інстанцій щодо призначеного йому покарання.

Приймаючи рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 286-1 ч. 4 КК України,суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про його особу, який є особою молодого віку, має постійне місце проживання, є військовослужбовцем, позитивно характеризується за місцем несення служби, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, відсутність даних щодо його ймовірного перебування на диспансерному обліку у лікаря-психіатра або нарколога. Добровільне відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_15 , що виразилась у добровільній сплаті обвинуваченим кредитної заборгованості його покійного сина, судом першої інстанції відповідно до ст. 66 КК України визнано обставиною, що пом`якшує його покарання, а обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Незважаючи на те, що ОСОБА_6 повністю визнав свою вину та погодився на розгляд кримінального провадження судом першої інстанції в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, без дослідження усіх доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, цей суд не встановив у нього щирого каяття як обставини, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження(постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, справа № 166/1065/18, провадження № 51 - 3392 км 19).

Судом першої інстанції зазначено, що щире каяття це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації та готовність нести покарання.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 не виявив свідомої готовності нести покарання за вчинене, оскільки втік з приміщення суду перед стадією «останнього слова обвинуваченого», перебував у розшуку понад місяць та втік з під-варти. Зазначена обставина не визнавалась судом такою, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_6 , а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.

Також суд першої інстанцій врахував, що під час судових дебатів ОСОБА_6 неодноразово у своїх висловах намагався звернути увагу суду на те, що не лише його дії призвели до невідворотних наслідків, та зазначав, що всім було весело під час розпивання алкогольних напоїв, а тому не варто в усьому звинувачувати лише його.

За таких обставин, не зважаючи на факт визнання ОСОБА_6 вчинення ним злочину, суд першої інстанції не встановив у нього дійсного щирого каяття та не визнав цю обставину такою, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує його покарання.

Суд першої інстанції врахував і те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на громадський порядок, а саме розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях.

Крім вищезазначених обставин, цим судом враховано конкретні обставини вчиненого злочину, зокрема те, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, не маючи права керувати транспортними засобами, не володіючи правилами дорожнього руху та відповідними навичками, керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння (2,1‰), грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників та внаслідок чого настали незворотні наслідки у вигляді загибелі двох молодих осіб, а також отримання двома іншими особами тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції також врахував думки потерпілих щодо призначеного ОСОБА_6 покарання, більшість з яких ( ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) наполягали на призначенні йому суворої мірі покарання. При цьому суд також врахував думку потерпілого ОСОБА_15 , який зазначив, що завдана йому шкода відшкодована обвинуваченим, він не наполягав на суворій мірі покарання та просив призначити ОСОБА_6 мінімальне покарання.

Суд першої інстанції у вироку зазначив, що думка потерпілого враховується при призначенні покарання, проте вона не є вирішальною та обов`язковою для суду при визначенні остаточного покарання. Такий підхід щодо врахування думки потерпілих для призначення покарання відповідає позиції касаційного суду у цьому питанні, оскільки вона має враховуватись в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.

Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину (постанова Верховного Суду в справі № 263/15605/17, провадження № 51 - 4234 км 20).

Ні органом досудового розслідування, ні судом першої інстанції не було встановлено наявності у діях ОСОБА_6 активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а надання ним правдивих свічень, відповідно до вказаної позиції касаційного суду, не підтверджує наявності такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину. Отже, доводи касаційної скарги захисника в цій частині також є необґрунтованими.

Безпідставними також є і доводи касаційної скарги захисника щодо порушення вимог ст. 66 КК України через невизнання судом першої інстанції ряду обставин, що пом`якшують його покарання, оскільки усі зазначені ним у касаційній скарзі дані про особу засудженого та обставини були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_6 , проте вони, окрім добровільного відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_15 , не є такими, що відповідно до вимог частини першої цієї статті пом`якшують покарання, а підстав для окремого визнання їх такими, що пом`якшують покарання на підставі частини другої цієї норми судом встановлено не було.

Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, а також висновок щодо застосування норми права, сформульований в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року в справі № 702/301/20, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства і призначив йому основне покарання в максимальних межах санкції ст. 286-1 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, належним чином мотивувавши таке рішення. При цьому судом першої інстанції не було встановлено підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69-1 ч. 1 КК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України, а призначене ОСОБА_6 покарання узгоджується з вимогами ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

При розгляді апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції її доводи щодо суворості призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги, перевірив і своє рішення належним чином мотивував та зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що призначення ОСОБА_6 основного покарання за ст. 286-1 ч. 4 КК України у виді позбавлення на строк 12 років буде необхідним і достатнім для його виправлення та зазначив, що суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону і врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, посягає не лише на безпеку дорожнього руху, а й несе серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників, тяжкі та непоправні наслідки у вигляді смерті двох молодих людей, а також інші обставини справи та дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, має постійне місце проживання, є військовослужбовцем, позитивно характеризується за місцем несення служби, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, відсутність даних щодо ймовірного перебування на диспансерному обліку у лікаря-психіатра або нарколога, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на громадський порядок(ст. 178 КУпАП - розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях) (т. 2, а.к.п.40-41), він засуджений вироком, який виконується самостійно, вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння (2,1‰), не маючи посвідчення водія, без навичок водіння та без знань ПДР України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що під час апеляційного розгляду потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вказали, що обвинуваченим ОСОБА_6 завдані збитки не відшкодовані, вони йому не пробачили загибелі їх дочки та заперечували щодо можливості пом`якшення йому покарання. Представник потерпілих ОСОБА_10 також заперечував щодо можливості зменшення строку призначеного ОСОБА_6 покарання. Врахувавши таку позицію потерпілих, апеляційний суд вказав, що часткове відшкодування спричиненої їм моральної шкоди не може бути єдиною і безумовною підставою для пом`якшення призначеного місцевим судом покарання ОСОБА_6 .

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі та які, на думку захисника, давали підстави для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69-1 ч. 1 КК України, судом апеляційної інстанції були належним чином досліджені і враховані при прийнятті рішення. Апеляційний суд зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу захиснику визнано необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України.

Обставин, які б давали підстави для застосування ст. 69-1 ч.1 КК України, судами при розгляді провадження не встановлено і в матеріалах цього провадження відсутні.

Призначене ОСОБА_6 покарання за своїм видом та розміром є необхідним

й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Обставин, які б вказували на те,

що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 листопада 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_17 ОСОБА_3