Постанова

від 28.01.2025 по справі 2-2791-2010

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1724/25 Справа № 2-2791-2010 Суддя у 1-й інстанції - Третяк В.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Кам`янської міської ради Дніпропетровської області на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 жовтня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровське житлово-комунальне об`єднання» про визнання права володіння майном,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою. В обґрунтування посилався на те, що 01.04.2002 року він придбав у відповідача на аукціоні, проведеному Дніпропетровською філією спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст» Міністерства юстиції України, майно: тепличний комплекс, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Тульська, 2, про що йому державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори 02 квітня 2002 року видаче свідоцтво про право приватної власності на майно, реєстраційний №860.

До складу придбаного майна входить водонапірна башта, що є невід`ємною частиною майна, якою він володіє та користується добросовісно з моменту купівлі майна, та як з`ясувалося на теперішній час башта знаходиться на балансі відповідача ДП «ПЖКО», тобто позивач володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття ним майна. Купуючи річ у продавця, позивач був впевнений, що водонапірна башта входить до складу теплиць, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину.

Відповідач ніяким чином позивачу про своє майно не повідомляв і не виявляв своїх вимог на нього до цього часу.

Будучи власником придбаного майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна, він не може оформити документи на право власності водонапірною баштою, що є невід`ємною частиною тепличного комплексу за ним і тому за захистом свого права позивач змушений звернутися до суду, в якому просить визнати за ним володільцем майна: водонапірної башти, яка є невід`ємною частиною тепличного комплексу, що належить йому на праві приватної власності, та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_1 володільцем водопровідної башти, яка є невід`ємною частиною тепличного комплексу, що належить йому на праві приватної власності і розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник Кам`янської міської ради Дніпропетровської області просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Посилаючись нате,що 09.08.2024 року до Кам`янської міської ради Дніпропетровської області було подано клопотання про затвердження технічної документації на земельну ділянку площею 0,8727 га., серед додатків, які були долучені до клопотання, було рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 25.10.2010 року.

Зазначає, що земля перебуває у власності міської ради, міську раду не було залучено до участі по даній справі та не було з`ясовано позицію міської ради, що в свою чергу є грубим порушенням норм процесуального права, оскільки вирішення спору по даному позову безпосередньо впливає на права та інтереси міської ради як власника земельної ділянки.

Також, під час винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано, те що об`єкт нерухомості, на який визнано право власності за рішенням суду, знаходиться на землі комунальної власності.

Позивачем не надано до суду жодного документу, з якого можна було б зробити висновок, що останній набув право власності на водонапірну башту, відсутній і технічний опис даного майна, що фактично унеможливлює визнання права власності на об`єкт, стосовно якого відсутні будь які дані щодо його розміру та місця розташування. Також відсутні належні та допустимі докази, що даний об`єкт було створено з дотриманням всіх процедур, з поданням декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, дає підставу стверджувати, що даний об`єкт нерухомості є самовільно збудованим, а тому оскільки даний об`єкт є самовільно збудованим та займає земельну ділянку міської ради без достатніх правових підстав, тому ця обставина може свідчити про необхідність знесення даного самовільно збудованого об`єкту.

В судове засідання з`явився представник Кам`янської міської ради Жежель С.С.. Інші учасники справи прочас тамісце розглядусправи повідомленіналежним чином,про щосвідчить конверт, направлений позивачеві та який повернувся із відміткою Укрпошти « адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пунктів 3,4 частини 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьіобґрунтованістьрішення судупершоїінстанціївідповідно довимогчастини1статті367ЦПКУкраїниза наявнимивнійдоказами вмежахдоводівта вимогапеляційної скарги,апеляційнийсудвважає,щоапеляційнаскарга підлягаєзадоволенню зтакихпідстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2002 року позивач придбав на аукціоні, проведеному Дніпропетровською філією спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст» Міністерства юстиції України, майно: тепличний комплекс, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Тульська, 2, про що йому державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори 02 квітня 2002 року видано свідоцтво про право приватної власності на майно, реєстраційний №860.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 04.12.2002 року Дзержинська міська рада передала ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 0,8845 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з метою розміщення теплиць строком до 27.09.2012 року.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2010 року Державне підприємство «Придніпровське житлово-комунальне об`єднання» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві належить право власності на тепличний комплекс, до складу якого входить водонапірна башта,якою позивач володіє та користується з моменту купівлі майна.

Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно дост.14Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (в редакції чинній до 28.09.2012 року), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження стосовно розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні та міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Земельна ділянка, на якій було здійснено самовільну забудову перебуває в межах адміністративно-територіальної одиниці-місто Кам`янське Баглійський район.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як власнику землі відповідно до ст. ст. 4, 12 ЗК України Кам`янській міській раді Дніпропетровської області належить право розпорядження земельною ділянкою, на якій розташована водонапірна башта. Визнаючи володільцем водонапірної башти ОСОБА_1 , суд першої інстанції не залучив до участі у справі власника земельної ділянки, на якій розташована башта- Кам`янську міську раду, чим порушено права останньої. Вирішення спору по даному позову безпосередньо впливає на права та інтереси міської ради як власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, щовизначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучастіє підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад(правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19).

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучастіє підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності це система правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном його власником.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право володіння встановлена законом можливість фактично панувати над річчю, мати її в себе.

Визнаючи ОСОБА_1 володільцем водонапірної башти, суд першої інстанції не з`ясував чи можливо визнати право володіння нерухомістю без визнання права власності та чи були для цього правові підстави. Також суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позивачеві належить право власності на тепличний комплекс, до складу якого входить водонапірна башта, якою позивач володіє та користується з моменту купівлі майна.

Матеріали справи не містять доказів того, що водонапірна башта входить до тепличного комплексу, який належить на праві власності позивачеві. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того ким і коли збудована водонапірна башта та чиє на це дозвіл відповідних органів ,і зокрема виділ земельної ділянки під забудову.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, не залучив до участі у справі співвідповідача, що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст.141 ЦПК України з позивача на користь Кам`янської міської ради Дніпропетровської області підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн.

Керуючись ст. ст. ст. 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника Кам`янської міської ради Дніпропетровської області задовольнити.

РішенняБаглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 жовтня 2010 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровське житлово-комунальне об`єднання» про визнання права володіння майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кам`янської міської ради Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 4542 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повий текст постанови складено 28 січня 2025 року.

Судді: