Ухвала

від 30.01.2025 по справі 148/202/25

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 148/202/25

Провадження № 1-кп/148/73/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретареві ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника обвинуваченої ОСОБА_5

потерпілих ОСОБА_6

ОСОБА_7

представника потерпілих, адвоката ОСОБА_8

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024020000000445 від 29.05.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Копіївка Тульчинського району Вінницької області, зареєстрованої по АДРЕСА_1 , фактично проживаючої по АДРЕСА_2 , громадянки України, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Тульчинського районного суд Вінницької області перебуває обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В кримінальному провадженні відносно обвинуваченої ОСОБА_4 відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 22.11.2024 року було застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту по АДРЕСА_2 із забороною залишати житло з 22:00 годин до 06:00 годин наступної доби.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.01.2025 строк дії запобіжного заходу продовжено до 30.01.2025.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 у виді домашнього арешту по АДРЕСА_2 із забороною залишати житло з 22:00 годин до 06:00 годин наступної доби.

Клопотання мотивує тим, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується за ст. 286 ч. 2 КК України, яка відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. З часу застосування домашнього арешту у певний час доби, попередньо зазначені ризики передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та експертів у цьому ж кримінальному провадженні, не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченою ОСОБА_4 її процесуальних обов`язків. Можливість застосування до ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі до 8 років, у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився, оскільки остання перебуває на пенсії, жодних обмежень для виїзду за кордон у неї немає, тому вона може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду. Ризик того, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, продовжує існувати.

Вище перераховані обставини, свідчать про неможливість запобігання наявним у провадженні ризикам шляхом застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів, адже особисте зобов`язання, особиста порука, не зможуть обмежити можливість ОСОБА_4 , вчинити вищезазначені діяння, передбачені ст. 177 КПК України.

За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме домашній арешт може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_4 просила продовжити запобіжний захід у виді домашнього арешту по АДРЕСА_3 за місцем проживання батька, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки останній має ряд захворювань та потребує догляду.

Захисник обвинуваченої, адвокат ОСОБА_5 просив застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, оскільки ризики заявлені прокурором необґрунтовані, а у разі, якщо суд дійде висновків про продовження домашнього арешту, просив застосувати за місцем проживання батька обвинуваченої, ОСОБА_9 по АДРЕСА_3 , оскільки батько обвинуваченої за станом здоров`я потребує догляду.

Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх представник, адвокат ОСОБА_8 просили продовжити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, саме по АДРЕСА_2 , оскільки обвинувачена навмисно змінила місце проживання на досудовому слідстві.

Прокурор, щодо клопотання ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту по АДРЕСА_3 , за місцем проживання батька обвинуваченої, ОСОБА_9 , оскільки останній за станом здоров`я потребує догляду, не заперечував, щодо застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, заперечив.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд виходить зі слідуючого.

За змістом статей 131-132 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Виходячи зі змісту ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Згідно з ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Разом з цим законодавцем не вказаний максимальний строк домашнього арешту під час судового розгляду, який може продовжуватись до закінчення провадження.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під домашнім арештом, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши запобіжний захід.

Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується за ч. 2 ст. 286 КК України, яка відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами чи без такового, суд враховує тяжкість покарання, яка їй загрожує у разі визнання винуватою у вчиненні злочину, наслідки вчинення кримінального правопорушення від якого загинула людина, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має постійне місце проживання та реєстрації, крім цього суд враховує вік обвинуваченої, яка являється людиною пенсійного віку, а також те, що жодних обмежень для виїзду за кордон у неї немає, тому вона може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі.

Крім цього суд також враховує, стан здоров`я ОСОБА_4 , яка має ряд хронічних серцево-судинних захворювань, що зумовлює часте відвідування закладів охорони здоров`я, даний факт встановлений колегією суддів апеляційного суду Вінницької області під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого суді при застосуванні запобіжного заходу та не підлягає доведенню.

Також суд враховує, що обвинувачена здійснює догляд за батьком ОСОБА_9 1941 року народження, який проживає одиноко на значній відстані від м. Вінниця, а саме в в селі Копіївка Тульчинського району Вінницької області та має ряд захворювань. Такі обставини в значній мірі ускладнюють повсякденний побут обвинуваченої у випадку домашнього арешту у м. Вінниця та є надмірним невиправданим втручанням в особисте життя, яке не пов`язано із забезпеченням завдань кримінального провадження.

Враховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченої ОСОБА_4 та характером і тяжкістю кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується, наслідків, що настали, суд дійшов висновку, що на теперішній час існує ризик того, що обвинувачена може переховуватися від суду.

Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під домашнім арештом, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не обравши запобіжний захід. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та експертів, не зменшилися і не припинили існувати.

Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та експертів у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачена не будучи обмежена у спілкуванні зі свідками та експертами може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Таким чином ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.

Ризик впливу на свідків узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої запобіжний захід може бути виправданий, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків та експерта у цьому кримінальному провадженні існує, що обумовлює необхідність застосування до обвинуваченої запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.

Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.

Доводи сторони захисту, щодо застосування особистого зобов`язання, суд прийняти не може, оскільки застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання не гарантуватиме виконання покладених на обвинувачену обов`язків, оскільки обвинувачена, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі, може покинути місце свого фактичного проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Доводи захисту обвинуваченої щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, суд вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об`єктивно існують, а тому для їх запобігання було застосовано щодо обвинуваченої саме запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності» за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж домашній арешт у певний час доби не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього, тому більш м`який запобіжний захід суд вважає недостатнім.

З метою реалізації права обвинуваченої на догляд за хворим батьком, суд вважає, що домашній арешт у період часу із 22 години 00 хвилин по 06 годину 00 хвилин за адресою проживання батька обвинуваченої, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 зможе належним чином забезпечити обвинуваченій її належну процесуальну поведінку та буде достатнім для запобігання реалізації встановлених ризиків, а також відповідатиме інтересам обвинуваченої, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне продовжити строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 .

Керуючись ст.ст.177,183,331 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_4 , задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, строк запобіжного заходу у виді домашнього арешту в певний період доби, що полягає у забороні залишати місце проживання по АДРЕСА_3 в період з 22:00 годин до 06:00 годин наступної доби на 60 днів.

Встановити термін дії ухвали по 30 березня 2025 року включно.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 наступні обов`язки:

-прибувати за першою вимогою до прокурора чи суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання чи роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон та інші документи, які дають право на виїзд з України.

Копію ухвали суду для організації виконання направити начальнику Тульчинського РВП ГУМВС у Вінницькій області.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_3 ..

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Суддя ОСОБА_1