Постанова

від 22.01.2025 по справі 201/9763/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1442/25 Справа № 201/9763/22 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тихонова Володимира Владиленовича на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , на бездіяльність Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльністьПершого правобережноговідділу державноївиконавчої службиу Шевченківськомута Центральномурайонах містаДніпра Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса) (а.с.1-4).

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №73679847 з примусового виконання виконавчого листа №201/9763/22 виданого 18.12.2023 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по 17 травня 2023 року в сумі 30 690,46 грн.

13 червня 2024 року боржник ОСОБА_1 звернулась до органів виконавчої служби із письмовим зверненням щодо закриття зазначеного вище виконавчого провадження на підставі його повного фактичного виконання, із доданням копії документів про сплату суми стягнення, проте відповіді на день звернення до суду не отримала.

01 грудня 2023 року заявником було добровільно в повному обсязі виконано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2023 року у цивільній справі №201/9763/22 (ВП №73679847) в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по 17 травня 2023 року в сумі 30 690,46 грн, а саме на виконання рішення суду нею 01 грудня 2023 на картковий рахунок ОСОБА_2 згідно листа останньої, перераховано суму стягнення в розмірі 17 953,92 грн.

Крім того, нею як роботодавцем та податковим агентом у відношенні до ОСОБА_2 , 01 грудня 2023 року у відповідності до вимоги рішення суду від 17 травня 2023 року у справі №201/9763/22, утримала та перерахувала до державного бюджету установлені законом податки та інші обов`язкові платежі, із присудженої рішенням суду до стягнення суми, а саме: 460,36 грн, в рахунок сплати військового збору; 6 751,90 грн, в рахунок сплати ЄСВ; 5 524,28 грн, в рахунок сплати НДФЛ.

На підтвердження та віднесення на облік ОСОБА_2 перерахованих податків 20 грудня 2023 року був поданий річний звіт, який прийнятий податковим органом до врахування.

Головне управління ДПС України в Дніпропетровській області листом від 22 лютого 2024 року за №12529/6/04-36-24-12-13 зазначило, що ФОП ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність але не знято з обліку. Та, згідно даних інформаційної системи органів ДПС України 20.12.2023 року ФОП ОСОБА_1 надано Податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску №55224 за 4 квартал 2023 року у якому відображена сума нарахованого/ виплаченого доходу в сумі 30 690,46 грн.

З метою закриття ВП копії квитанцій було надано державному виконавцю, проте ВДВС повідомили, що надані Боржником квитанції про виконання рішення суду, а саме 460,36 грн, в рахунок сплати військового збору; 6 751,90 грн, в рахунок сплати ЄСВ; 5 524,28 грн, в рахунок сплати НДФЛ не можуть бути враховані такими, що сплачені з метою виконання вимог виконавчого листа №201/9763/22 виданого 18.12.2023 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.

На підставі вищевикладеного, скаржник просила суд:

1. Визнати неправомірним бездіяльність Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо залишення без розгляду звернення боржника ОСОБА_1 від 13.06.2024 року;

2. Зобов`язати Перший правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №73679847 з виконання виконавчого листа №201/9763/22 виданого 18.12.2023 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по 17 травня 2023 року в сумі 30 690,46 грн у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Ухвалою Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 15жовтня 2024року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - відмовлено (а.с. 49-56).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокатТихонов В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 (а.с. 63-67).

Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що фактичного повного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом не відбулося, оскільки перераховані боржником на користь стягувача кошти не відповідають тим сумам, які визначені у рішенні суду, яке набрало законної сили, а тому суд не вбачає порушень прав ОСОБА_1 з боку виконавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням суду від 17 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано Наказ ФОП ОСОБА_1 №01-11 «Про звільнення ОСОБА_2 » від 01 листопада 2022 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, визнано ОСОБА_2 звільненою за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по 17 травня 2023 рік в сумі 30 690,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 984, 80 грн.

01 грудня 2023 року відповідачем добровільно частково виконано рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: на поточний рахунок позивача відповідачем перераховано частину визначеної судом до стягнення суми в розмірі 17 953,92 грн. дані обставини визнаються сторонами.

Окрім того ОСОБА_1 перерахувала до державного бюджету установлені законом податки та інші обов`язкові платежі, із присудженої рішенням суду до стягнення суми, а саме: 460,36 грн, в рахунок сплати військового збору; 6 751,90 грн, в рахунок сплати ЄСВ; 5 524,28 грн, в рахунок сплати НДФЛ, про що надала копії квитанцій.

18 грудня 2023 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська було видано виконавчий лист у справі №201/9763/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по 17 травня 2023 року в сумі 30 690,46 грн.

22 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про примусове виконання рішення суду, в якій остання повідомила про часткове виконання рішення суду.

13 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась зі зверненням до Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) в якому просила винести постанову про закінчення виконавчого провадження №73679847 з виконання виконавчого листа №201/9763/22 виданого 18.12.2023 року у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд встановив що боржник перерахував стягувачу визначені рішенням суду суму середнього заробітку з вирахуванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військового збору та податку на доходи.

Проте, відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці.

Відповідно до Закону про збір та облік єдиного внеску сплата єдиного внеску страхувальником за застраховану особу здійснюється у формі нарахувань на заробітну плату, а не у формі утримувань із заробітної плати.

Нарахування у бухгалтерському обліку не зменшують доходу працівника, джерелом їх сплати є кошти роботодавця, а не нарахована зарплата працівника. Відрахування з заробітної плати - це платежі, які здійснюються за рахунок зарплати працівника.

Сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачується страхувальниками з власного доходу, а не віднімається з заробітку працівника. Тобто, єдиний внесок нараховується на заробіток працівника «зверху» і повністю сплачується за рахунок роботодавця.

Так, відповідно до підпункту 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача (ч. 4 ст. 7 Закону про збір та облік єдиного внеску).

Натомість, в порушення зазначеного порядку ОСОБА_1 утримала суму єдиного внеску з суми середнього заробітку, таким чином зменшивши визначену позивачу до виплати судом суму на 6 751,90 грн.

Відрахування єдиного внеску із середнього заробітку за час вимушеного прогулу суттєво погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої єдиний внесок не підлягав утриманню з його заробітної плати, а сплачувався б роботодавцем за рахунок власних коштів.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що фактичного повного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом не відбулося, а тому в діях Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутня бездіяльність.

Доводи апеляційної скарги на те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані доводи не спростовують факту безпідставного утримання ОСОБА_1 суми єдиного внеску з суми середнього заробітку стягнутого на користь ОСОБА_2 на підставі рішення суду, чим зменшила визначену позивачу до виплати судом суму на 6 751,90 грн, у зв`язку також є безпідставними твердження апелянта щодо повного виконання рішення суду по справі №201/9763/22.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскарженого судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального права.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаТихонова ВолодимираВладиленовича залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна