Постанова

від 30.01.2025 по справі 149/1949/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/1949/24

Провадження № 22-ц/801/439/2025

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 рокуСправа № 149/1949/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О. Ю. (судді доповідача),

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти с. Качанівка Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області»

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти с. Качанівка Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Виноградського Антона Павловича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Робак М. В.,

встановив:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти с. Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області» (далі КЗ «ЗДО с. Терешпіль») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02 жовтня 1989 року згідно наказу № 01-06/11 від 08 травня 2023 року, на підставі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року у справі № 149/1068/22 він був поновлений на посаді сторожа КЗ «ЗДО с.Терешпіль».

Надалі, Війтівецькою сільською радою Хмільницького району Вінницької області прийнято рішення про скорочення чисельності штату працівників та внесення змін до штатного розпису КЗ «ЗДО с. Терешпіль».

Наказом від 29 вересня 2023 року №01-06/37 позивач був звільнений з посади сторожа КЗ «ЗДО с. Терешпіль» з 29 вересня 2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким, що порушує його конституційні права та свободи, оскільки про вивільнення він повідомлений не був, жодних пропозицій про працевлаштування на іншій роботі від роботодавця не надходило, хоча робота є йому вкрай необхідною, адже є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства і потребує значних грошових коштів на придбання ліків, проходження періодичного лікування, задоволення своїх побутових потреб, утримання непрацездатної матері.

Посилаючись на положення ст. 235 КЗпП України вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із його незаконним звільненням та поновленням на роботі, який становить 97067,20 грн.

При цьому, також вважає, що йому завдана моральна шкода у зв`язку із порушенням його прав у сфері трудових відносин. Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, така шкода оцінюється позивачем в розмірі 100000,00 грн.

Окрім того, позивач, посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, вказує, що із наказом про звільнення від 29 вересня 2023 року від був ознайомлений під підпис 26 грудня 2023 року, має проблеми із здоров`ям, які потребують як амбулаторного, так і стаціонарного лікування, він не є фахівцем у галузі права, через що не може самостійно належним чином захисти свої порушені права та свободи. У зв`язку з цим він звернувся до Хмільницького бюро Козятинського місцевого центру з надання безоплатної правничої допомоги з метою призначення йому адвоката для представництва інтересів у зазначеній справі. З вищенаведених підстав позивач вважає, що строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, ним пропущено з поважних причин.

За таких обставин, позивач просив поновити йому строк на звернення до суду із позовною заявою, визнати незаконним та скасувати наказ КЗ «ЗДО с. Терешпіль» від 29 вересня 2023 року № 01-06/37, поновити його на посаді сторожа КЗ «ЗДО с. Терешпіль», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 жовтня 2023 року по 21 червня 2024 року в розмірі 97067, 20 грн, без урахування податків і зборів, та 100000,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок його незаконного звільнення.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року замінено у справі відповідача КЗ «Заклад дошкільної освіти с. Терешпіль» на Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти с. Качанівка».

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Виноградський А. П. оскаржує його в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, незаконним та необґрунтованим внаслідок неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Адвокат вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою рекомендації Ради Суддів України від 02 березня 2022 року, де зазначено, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. На думку позивача, введення в України режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року та на наступне його продовження є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом. Натомість суд першої інстанції під час відкриття провадження у справі на пропущення позивачем строків не вказував, під час розгляду справи причини пропуску не встановлювалися та не перевірялися. Окрім того вказує, що у діях відповідача наявні порушення трудового законодавства щодо звільнення ОСОБА_1 , оскільки позивачу жодних пропозицій працевлаштування на іншій роботі не надходило. Під час розгляду справи суд першої інстанції вимагав від відповідача надання відомостей, що у нього була відсутня можливість запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу. Однак, жодних доказів цього відповідачем до матеріалів справи не долучено. Отже позивач вважає, що його позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

29 січня 2025 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу КЗ «Заклад дошкільної освіти с. Качанівка Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області». Однак поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки такий поданий поза межами строку, визначеного судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 09 січня 2025 року 23 січня 2025 року. Клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву відповідачем не заявлялося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції цілком відповідає.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02 жовтня 1989 року, позивач 08 травня 2023 поновлений на посаді сторожа КЗ «ЗДО с. Терешпіль» наказом від 08 травня 2023 року №01-06/11.

21 липня 2023 року рішенням 45 сесії 8 скликання Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області прийнято рішення №652 «Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису КЗ "ЗДО с. Терешпіль», згідно якого з штатного розпису виведено одну посаду «сторож». Штатний розпис закладу ввести в дію з 01 жовтня 2023 року.

Згідно типового штатного розпису на КЗ «ЗДО с. Терешпіль» станом на 01 січня 2023 року, затверджено штат у кількості п`яти штатних одиниць: директор (завідувач) ДНЗ 1 штатна посада, вихователь 1 штатна посада, помічник вихователя 1 штатна посада, кухар 1 штатна посада, сторож 1 штатна посада.

Згідно типового штатного розпису на КЗ «ЗДО с. Терешпіль» станом на 01 жовтня 2023 року, затверджено штат у кількості чотирьох штатних одиниць: директор (завідувач) ДНЗ 1 штатна посада, вихователь 1 штатна посада, помічник вихователя 1 штатна посада, кухар 1 штатна посада.

Попередженням відповідача від 25 липня 2023 року №01-15/21 ОСОБА_1 повідомлений про майбутнє звільнення з 01 жовтня 2023 року. Також йому повідомлено, що станом на 01 жовтня 2023 року в установі відсутня будь-яка інша вакантна посада або інша робота. З попередження позивач ознайомлений 26 липня 2023 року.

Наказом від 29 вересня 2023 року №01-06/37 ОСОБА_1 звільнений з посади сторожа з 29 вересня 2023 року у зв`язку з скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

29 вересня 2023 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про його звільнення з копією наказу.

З даним наказом позивач ознайомився 26 грудня 2023 року.

Згідно книги обліку руху трудових книжок 19 грудня 2023 року позивач отримав трудову книжку

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, отримує пенсію по інвалідності.

Окрім того, рішенням 56 сесії сільської ради 8 скликання Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області від 21 червня 2024 року №852 реорганізовано шляхом приєднання до юридичної особи КЗ «Заклад дошкільної освіти с. Качанівка Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області» юридичні особи: КЗ «Заклад дошкільної освіти с. Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області», КЗ «Заклад дошкільної освіти с. Мар`янівка» Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Визначено правонаступником вищевказаних закладів загальної середньої освіти, що реорганізуються КЗ «Заклад дошкільної освіти с. качанівка Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 233 КЗпП України, виходив із того, що з наказом про звільнення від 29 вересня 2023 року №01-06/37 ОСОБА_1 ознайомлений 26 грудня 2023 року, про що свідчить його підпис, а до суду позивач звернувся лише 24 червня 2024 року. Вважав, що надані позивачем докази не свідчать про те, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії для звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений процесуальним законом строк. При цьому обставин, які перешкодили йому звернутися до суду з позовом не вказав, доказів тривалого лікування не надав, а лише наявність другої групи інвалідності не є підставою для задоволення клопотання. Також суд вважав, що відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб`єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.

Таким чином, суд не вважав доведеним стороною позивача обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод, які б об`єктивно перешкоджали позивачу, як звільненому працівнику в реалізації його права на оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у місячний строк, а, відтак, дійшов висновку, що позивачем без поважних на те причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Окрім того, дійшов висновку, що оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивача на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі і у випадку відмови у її задоволенні (незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів цілком погоджується.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно доп.1ч.1ст.40КЗпП Українитрудовий договір,укладений наневизначений строк,а такожстроковий трудовийдоговір дозакінчення строкуйого чинностіможуть бутирозірвані власникомабо уповноваженимним органомлише увипадках змінв організаціївиробництва іпраці,в томучислі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача та звернення до суду) працівник можезвернутися іззаявою провирішення трудовогоспору безпосередньодо судув тримісячнийстрок здня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа,крім випадків,передбаченихчастиною другоюцієїстатті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма ст. 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення.

Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У ст. 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Тобто оскількистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін,тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Отже, правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права, а забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду. Від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст.76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову через пропуск позивачем строку на звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого ст. 233 КЗпП України, суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини справи, врахував, що ОСОБА_1 із наказом про звільнення ознайомлений 26 грудня 2023 року, ба більше трудову книжку отримав 19 грудня 2023 року, а з позовом звернувся лише у червні 2024 року, проте, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав, передбаченого с. 233 КЗпП України, не надав, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, не навів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо аргументів скарги про неврахування судом першої інстанції введення на території України воєнного стану як підстави поважності пропуску строку звернення до суду, то такі на увагу не заслуговують.

Так, військовий стан на території України введений Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року.

У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначено, що «запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку», введення воєнного стану теж не може бути визнаним належним та допустимим доказом поважності пропущення строку звернення до суду».

Втім жодних доказів, що саме внаслідок запровадження на території України воєнного стану у позивача виникли обставини, що зумовили пропуск строку звернення до суду з позовом ним надано не було.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні цієї справи суд першої інстанції безпомилково визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості, є об`єктивними, такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють виниклі і наявні між сторонами у справі правовідносини. Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаВиноградського АнтонаПавловича залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницькоїобласті від16грудня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк