Постанова

від 30.01.2025 по справі 707/3294/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 707/3294/24Провадження № 22-ц/821/177/25Категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря Гладиш О. Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Мошнівська громада Черкаської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Мошнівська громада, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У листопаді2024року одночасноз позовом ОСОБА_1 звернувся досуду іззаявою прозабезпечення позовушляхом накладенняарешту на 1/2 частину житлового будинку загальною площею (кв.м): 35.5, житловою площею (кв.м): 17.3, матеріал стіни: дерево, обкладене плиткою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву мотивував тим, що він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яким просить стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі - 49895,20 грн, моральну (немайнову) шкоду в сумі - 40000,00 грн, а також понесені судові витрати: судовий збір - 1816,80 грн та 11000,00 грн за надання правової допомоги, а всього: 102712,00 грн.

В заяві вказано, що предметом спору по даній справі є те, що при падінні частини поряд розташованого сусідського дерева було пошкоджено паркан будинковолодіння АДРЕСА_2 , який належить заявнику.

Зазначав, що даний факт підтверджується висновками членів комісії Тубільцівського старостинського округу, яка оглядала місце даної події. Результатом огляду комісії місця події є Акт від 07.09.2024 обстеження пошкодженого майна.

У зв`язку з цим він звернувся до експерта ОСОБА_3 , який надав висновок, у якому визначив, що вартість відновлювального ремонту, який необхідно виконати для усунення пошкоджень паркану будинковолодіння АДРЕСА_2 , які виникли внаслідок падіння дерева, складає в цінах станом на час проведення експертизи 49895,20 грн з урахуванням ПДВ.

Було зроблено висновок, що причиною пошкоджень та руйнувань паркану, воріт та хвіртки, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 є падіння дерева, яке розташоване на межі домоволодіння АДРЕСА_1 .

Вказував, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що намагаючись уникнути відповідальності відповідачка може подарувати співвласнику свою частину будинку, або відчужити в інший спосіб, тому постає питання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нього.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що заявником не наведено жодних підстав для забезпечення позову, не надано відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав заявника. Не зазначено у чому саме є гостра необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку, що належить відповідачці ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції вказано, що у матеріалах заяви відсутні належні та допустимі докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, зокрема відсутні докази, що свідчать про вчинення відповідачкою ОСОБА_2 дій, спрямованих на здійснення реалізації майна.

Не погоджуючись з ухвалою Черкаського районногосуду Черкаськоїобласті від27.11.2024 ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку загальною площею (кв.м): 35.5, житловою площею (кв.м): 17.3, матеріал стіни: дерево, обкладене плиткою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не всебічно вивчено матеріали справи, не звернено уваги на фактичні дані та не досліджено докази.

В апеляційній скарзі вказує, що відповідачка на момент подання заяви не має у власності іншого нерухомого чи рухомого майна, а також грошових коштів на рахунках у банківських установах, які б могли б бути спрямовані на виконання зобов`язань на рішення суду.

ОСОБА_2 є власницею 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Більше за відповідачкою не зареєстровано жодного нерухомого об`єкта чи транспортного засобу.

Вказує, що дані по рахунках відповідачки відсутні. Вона офіційно не працевлаштована та не здійснює підприємницьку діяльність.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо відмови у забезпеченні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскарженій ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття таких заходів може істотно утруднити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У ч. 1ст. 150 ЦПК Українинаведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у п. 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 509/2765/19).

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є спір між сторонами реальним, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 21.02.2024 в справі № 201/9686/23, провадження № 61-18173св23).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08. 2022 у справі № 522/1514/21.

Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який,на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду, винесеного на його користь.

Предметом спору у даній справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що при падінні частини поряд розташованого сусідського дерева було пошкоджено паркан будинковолодіння АДРЕСА_2 , який належить на праві власності позивачу.

Даний факт підтверджується Актом обстеження пошкодженого майна від 07.09.2024.

Згідно Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження № 34-24 від 30.10.2024 скаржнику визначено розмір завданої матеріальної шкоди у розмірі 49895,20 грн.

Крім матеріальної шкоди, позивачу було завдано і моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 40000,00 грн.

Також позивачем були понесені витрати на правову допомогу в розмірі 11000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд забезпечити позов поданий до ОСОБА_2 про відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди шляхом накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому до заяви позивачем не додано доказів, які б підтверджували, що вартість вказаної частини житлового будинку співмірна заявленій ціні позову.

Також позивачем не доведено та судом не встановлено обставин, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зокрема, стосовно того, що відповідачка ОСОБА_2 чинитиме спроби відчужити зазначену частину житлового будинку, щоб уникнути можливості звернути стягнення на нього для погашення боргу перед позивачем у разі задоволення позовних вимог у цій справі.

Відтак, з огляду на предмет спору в цій справі, відсутність зв`язку між заходами забезпечення позову, які просив вжити позивач і предметом позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана заява є необґрунтованою, а тому не підлягала до задоволення.

Відповідно до положень ст. ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що у власності відповідачки з нерухомого майна є лише 1/2 частина житлового будинку, не можуть слугувати достатнім аргументом для накладення арешту на зазначену частину житлового будинку для забезпечення позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, і не слугують доказом неспроможності фактичного виконання судового рішення у випадку його можливого задоволення.

За таких обставин накладення арешту на нерухоме майно відповідачки, яке не є предметом спору може мати більш негативні наслідки, в тому числі і порушення прав інших осіб (співвласників), ніж ризики невиконання рішення суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в разі задоволення позову.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову.

З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Пронін проти України»).

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 27.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков