Постанова

від 15.01.2025 по справі 910/6138/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа№ 910/6138/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

секретар судового засідання Медведєва К.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024

у справі № 910/6138/24 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 5 042 281,76 грн

ВСТАНОВИВ:

13.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - Підприємство) 5 042 281,76 грн, з яких: 4 411 693,01 грн - основна заборгованість, 425 567,60 грн - інфляційні втрати, 205 021,15 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 24.10.2019 № 860/01 у частині своєчасної оплати вартості відпущеної електроенергії у жовтні 2021 року, а також у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, Підприємство у відзиві на позовну заяву вказувало, що при вирішенні питання щодо розміру коштів, які підлягають сплаті за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом у період воєнного стану, необхідно керуватися нормативно-правовими актами, які встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів, зокрема наказами Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» (далі - Наказ № 140 від 28.03.2022) та від 15.06.2022 №206 «Про розрахунки з виробниками за «зеленим» тарифом» (далі - Наказ №206 від 15.06.2022);

- врахувати ту обставину, що положення вищезазначених наказів, вартість поставленої електричної енергії за «зеленим» тарифом у спірний період була повністю сплачена Підприємством, а тому позовні вимоги Товариства є безпідставними;

- заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки позивачем неправильно застосовано методику обрахунку.

Крім цього у своєму відзиві Підприємство, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 та у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/4918/22, просило суд зменшити заявлені до стягнення розміри 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/6138/24 закрито провадження у справі №910/6138/24 в частині стягнення основного боргу у розмірі 48 500,57 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» основний борг у розмірі 4 363 192,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 425 567,60 грн, три відсотки річних у розмірі 205 021,15 грн та судового збору у розмірі 75 634,23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач був зобов`язаний провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по червень 2022 року у строк по 14.09.2022 (включно), у липні 2022 року - у строк до 23.09.2022 (включно), а у серпні 2022 року - у строк до 17.03.2023 (включно).

Суд відхилив з доводами відповідача щодо необхідності застосування до правовідносин, у яких виник спір, положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» № 140 та від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом» № 206, вказавши, що такими наказами Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов`язок розподілу було покладено на ДП «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та які надходили від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Також суд першої інстанції виснував, що Наказ Міненерго № 206, як і попередній Наказ № 140, не обмежували право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним договором, а також не змінювали терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

Крім того, судом враховано, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 скасувало дію Наказу № 206, яким встановлювались для ДП «Гарантований покупець» мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.

На момент подання позову були відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 4 411 693,01 грн є обґрунтованими.

Установивши, що Підприємство під час розгляду даної справи погасило суму основної заборгованості в загальному розмірі 48 500,57 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/6138/24 у частині стягнення основного боргу у розмірі 48 500,57 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок компенсаційних виплат є обґрунтованим, тож виснував, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у загальному розмірі 205 021,15 грн та 425 567,60 грн інфляційних втрат.

Розглянувши клопотання Підприємства про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, місцевий господарський суд встановив відсутність порушень принципів розумності, справедливості та пропорційності, а тому загальний розмір 3 % річних, заявлених до стягнення, не перевищує розмір основного боргу і підлягає стягненню з боржника.

Суд зауважив, що законом не надано суду права на зменшення інфляційних втрат.

Враховуючи, що господарським судом не встановлено підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення компенсаційних виплат суд відмовив.

Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/6138/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, місцевий господарський суд враховував ціну позову (заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу становить 0,67% від ціни позову), заявлений попередній розрахунок судових витрат, фактичний розмір понесених судових витрат, і на підставі цього дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн.

Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення до 1 грн суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказавши на необґрунтованість такого клопотання.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення судового збору у розмірі 75 634,23 грн, суд зазначив, що рішенням від 17.09.2024 вирішено питання щодо розподілу судового збору, а тому у задоволенні заяви в цій частині відмовив.

Не погодившись з висновками та мотивами, якими керувався суд першої інстанції при прийнятті рішення, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 по справі № 910/6138/24 в задоволеній частині та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині прийняте з порушенням норм матеріального права.

За доводами скаржника, суд першої інстанції не врахував документів первісного обліку господарських зобов`язань, а також положень наказів Міненерго № 140 та № 206, які, на переконання скаржника, встановлюють інші дати початку розрахунку та іншу базу нарахування, яку використав позивач у своїх розрахунках.

Також скаржник наголошував на неврахуванні судом першої інстанції обставин, які надають право суду зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних, зокрема судом не враховано чинну практику Верховного Суду у справах № 905/21/19 та № 910/5349/22 щодо необхідності заокруглення індексу інфляції до десяткового значення після коми.

Скаржник звертав увагу суду апеляційної інстанції на висновках, викладених в ухвалі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 910/4439/23.

На переконання скаржника, враховуючи висновки Верховного Суду, як Касаційного адміністративного суду, так і Касаційного господарського суду, ДП «Гарантований покупець» діяло в рамках нормативно-правових актів, виконувало свої зобов`язання, а отже наявні всі підстави для застосування п. 5.1, 5.2 Договору, положень ст. 617 ЦК України в якості підстав для відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.

Також в апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення постанови Північним апеляційним господарським судом.

ДП «Гарантований покупець» не погодилось також із прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 по справі № 910/6138/24 та ухвалити нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що стягнуті судом першої інстанції витрати на правову допомогу не відповідають принципу розумності і є завищеними, їх розмір не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) обсягом наданих адвокатом послуг, тож вважає, що вимога про стягнення адвокатських витрат у розмірі 34 000,00 грн не відповідає критеріям справедливості, у зв`язку із їх завищенням.

За доводами скаржника, під час розгляду даної справи не було необхідним збирання значного об`єму доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, що виключає необхідність значних витрат спеціаліста в галузі права на підготовку позовів у справах даної категорії; виділення в якості послуги подачу заяви та участь у судових засідання в режимі відеоконференції є невірним; функція із завантаження документів до системи «Електроний суд» не є правовою допомогою; до акту наданих послуг безпідставно включено написання заяви про стягнення витрат на правову допомогу; а також невірно визначено тривалість судових засідань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 справу № 910/6138/24 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/6138/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.01.2025.

Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, в задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишено без руху та установлено скаржникові строк для усунення недоліків, допущених ним при поданні апеляційної скарги.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів 03.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Державного підприємства «Гарантований покупець» про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/6138/24. Об`єднано в одне провадження апеляційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/6138/24. Спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 15.01.2025.

09.01.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» - адвоката Федорова Захара Федоровича до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» - адвоката Федорова Захара Федоровича від 09.01.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Повідомлено учасників справи, що судове засідання по справі № 910/6138/24 відбудеться 15.01.2025 о 13:20 год. в режимі відеоконференції.

У судове засідання 15.01.2025 з`явились представники позивача (в режимі відеоконференції) та відповідача.

Розглянувши доводи апелянта, заслухавши доводи представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, з огляду на таке.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції скаржник вказував, що суд першої інстанції не врахував положень наказів Міненерго № 140 та № 206, які, на переконання скаржника, встановлюють інші дати початку розрахунку та іншу базу нарахування, яку використовує позивач у таких розрахунках.

Колегія суддів не погоджується з даними доводами скаржника, з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 зазначив, що у Наказах № 140 та № 206:

- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»;

- наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару;

- наказ не змінює обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

- Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

- накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар, не є підставою не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

Як вбачається з постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, об`єднана палата погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206. Згідно з цими висновками положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов`язок Державного підприємства «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641. Відтак, об`єднана палата не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22.

Таким чином, доводи скаржника, що наказами Міненерго № 140 та № 206 змінено дати початку розрахунку та встановлено іншу базу нарахування, ніж ту, яку використовував позивач, відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 910/4439/23, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності у скаржника обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом, що повністю узгоджуються з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

Відтак доводи скаржника про наявність підстав для відмови позивачу у стягненні 3% річних та інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення.

Перевіряючи доводи скаржника щодо неврахуванні судом першої інстанції обставин, які надають право суду зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних, та практики Верховного Суду у справах № 905/21/19 та № 910/5349/22 щодо необхідності заокруглення індексу інфляції до десяткового значення після коми, то колегія суддів виходить з наступного.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону).

Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас ч. 2 ст. 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. п. 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 постанови КМУ № 1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 роз`яснила, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу «і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

«Х» * «і-1» - 100 грн = «ЗБ»,

де «Х» - залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а «ЗБ» - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У постанові від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня по жовтень 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня по жовтень 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

Аналогічний висновок щодо правильності визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, постановах Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/4170/23, від 17.012024 у справі № 910/18308/21.

Дослідивши долучений до позовної заяви ТОВ «Торговий дім Ятрань» розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що розрахунок здійснено стосовно заборгованості за кожний місяць та при здійсненні розрахунку інфляційних втрат нарахованих на суму боргу у розмірі 538 859,47 грн позивачем здійснено заокруглено до сотих (другим числом після коми є 0), а саме:

за квітень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,20;

за травень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,50;

за червень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,80;

за липень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 99,40;

за серпень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 98,60;

за вересень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,50;

за жовтень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,80;

за листопад 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,50;

за грудень 2023 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі100,70;

за січень 2024 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,40;

за лютий 2024 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,30;

за березень 2024 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,50;

за квітень 2024 року застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 100,20.

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок інфляційних втрат відповідно до викладеної вище методики Верховного Суду з заокругленням до десятих, нарахованих на суму боргу у розмірі 538 859,47 грн, не виходячи при цьому за межі періоду, визначеного позивачем (квітень 2023 року - квітень 2024 року) і встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні у розмірі 18 484,99 грн.

Отже, здійснений позивачем розрахунок є арифметично правильним, а здійснене позивачем заокруглено до сотих, при тому, що другим числом після коми є 0, не впливає на правильність здійсненого розрахунку інфляційних втрат.

Водночас здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком судом першої інстанції та вважає, що він є арифметично вірним та здійсненим у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 425 567,60 грн та трьох процентів річних у розмірі 205 021,15 грн.

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції документів первісного обліку господарських зобов`язань, колегією суддів відхиляються як недоведені.

Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.

Щодо заявленого скаржником у судовому засіданні усного клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів відмовляє у задоволенні такого, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 на які посилається скаржник).

Таким чином вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такі висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (на яку посилається скаржник).

Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат.

Дослідивши наведені підстави для звільнення відповідача від стягнення 3% річних та інфляційних втрат на стадії апеляційного провадження, колегією суддів не встановлено очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат, порушень принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, а заявлений до стягнення розмір 3% річних не перевищує розміру основного боргу.

Також ДП «Гарантований покупець» не погодилось зі здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат позивача на правову допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.05.2024 між Фізичною особою-підприємцем Федоровим Захаром Федоровичем (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» (клієнт) укладено угоду про захист (представництво) та надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати представництво інтересів клієнта у господарських справах у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Надалі 10.05.2024 між Фізичною особою-підприємцем Федоровим Захаром Федоровичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ятрань» (клієнт) укладено Додаткову угоду №1 до угоди про захист (представництво) та надання правової допомоги, якою сторони погодили, зокрема, вартість правової допомоги у розмірі 34 000,00 грн. Визначивши зазначену суму як фіксований розмір гонорару на підставі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, стосовно того, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відтак виокремлення виконавцем певних послуг, в т.ч. збирання доказів, подача заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та складання заяви про стягнення судових витрат, не впливає на розмір винагороди за надання правової допомоги, яка була погоджена сторонами у вигляді фіксованої суми, у зв`язку з чим такі доводи скаржника відхиляються апеляційним господарським судом.

Щодо доводів скаржника про невідповідність заявленої виконавцем тривалості судових засідань, колегія суддів зазначає таке.

В пункті 3.50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 викладено такий правовий висновок:

«Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката.».

З огляду на що колегія суддів вважає, що такі стадії, як очікування судового засідання є складовою правничої допомоги, яке в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяє забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

У зв`язку з викладеним, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи скаржника стосовно того, що завантаження документів до системи «Електроний суд» не є правовою допомогою, з огляду на те, що така дія потребує часу, який адвокат витрачає.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що витрати на оплату послуг адвоката не є співрозмірними із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Заперечення відповідача щодо витрат на правову допомогу позивача, подані до суду першої інстанції не містять аргументів, які могли би свідчити про не співмірність заявлених позивачем витрат.

Дослідивши подані позивачем документи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката за участь у суді першої інстанції, підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо покладення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката на відповідача у розмірі 34 000,00 грн, який відповідає критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи.

Висновок суду

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд не допустив порушень норм матеріального при ухваленні оскаржуваних апелянтом судових рішень.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин справи апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржувані рішення - слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/6138/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/6138/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6138/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.01.2025.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко