Постанова

від 22.01.2025 по справі 916/495/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/495/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Лисенка В.О.,

Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму

Нерубайської сільської ради Одеської області - Раздорожного Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (у складі колегії суддів: Аленін О.Ю. (головуючий), Принцевська Н.М., Філінюк І.Г.) у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн

у справі № 916/495/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

до Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради Одеської області

про стягнення 2 739 615,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») звернулося до суду з позовом до Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради Одеської області (далі - Управління), у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 2 739 615,67 грн, у тому числі основний борг у сумі 2 116 098,09 грн, пеню в сумі 513 269,07 грн, інфляційні втрати в сумі 59 535,29 грн та 3 % річних в сумі 50 713,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем як постачальником «останньої надії» у січні-лютому 2023 року було поставлено відповідачу природний газ, проте відповідач за цей період оплату вартості спожитого газу не здійснив.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг 2 116 098,09 грн, пеню в сумі 513 269,07 грн, інфляційні втрати в сумі 59 535,29 грн та 3 % річних в сумі 50 713,22 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 32 875,39 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у частині стягнення з Управління на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» пені в сумі 461 942,16 грн скасовано, в решті рішення залишено без змін, викладено резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Стягнуто з Управління на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» основний борг 2 116 098,09 грн, пеню в сумі 51 326,90 грн, інфляційні втрати в сумі 59 535,29 грн та 3 % річних в сумі 50 713,22 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 32 875,39 грн. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на користь Управління витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 10 381,56 грн.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн, у жовтні 2024 року ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/495/24 за касаційною скаргою ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.01.2025.

Управління у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.2023 № 793-р позивач визнаний постачальником останньої надії без проведення конкурсу на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 3.3 договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV договору об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3 договору).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4 договору).

Згідно з умовами пп. 1 пункту 5.1 та пп. 1 пункту 5.2 договору споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - у розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника (пункт 8.2 договору).

Відповідно до умов пункту 11.1 договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.08.2022 по 30.09.2022 та 02.10.2022 по 04.11.2022, автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується: - інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XS0001812JU00T (форма № 10) від оператора ГРМ; - листом оператора ГТС від 04.07.2023 № ТОВВИХ-23-9006 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0001812JU00T.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», звертаючись до суду із зазначеним позовом, послалося на те, що ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання відповідно до умов типового договору у строк та порядку, передбаченими договором, належним чином та в повному обсязі.

У період з січня 2023 року по лютий 2023 року позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 54,19600 тис. куб. м на суму 2 116 098,09 грн, проте відповідач не здійснював оплату за поставлений природний газ, що призвело до утворення заборгованості за спожитий природний газ на загальну суму 2 116 098,09 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також пеню в сумі 513 269,07 грн, 3 % річних у сумі 50 713,22 грн та інфляційні втрати в сумі 59 535,29 грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що відповідач у порушення вимог чинного законодавства та умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», вартість спожитого природного газу у спірному періоді на користь позивача не сплатив, внаслідок чого за ним рахується заборгованість, розмір якої підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Також судом визнано правильними та обґрунтованими здійснені позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені в сумі 461 942,16 грн та дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права на зменшення розміру пені до 51 326,90 грн, оскільки таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови в частині відмовлених вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК), статтю 525, 526, 551, 599, 625 ЦК та порушив норми процесуального права, а саме: статті 2, 7, 13, 80, 236, 282 ГПК і не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 12.06.2018 справі № 922/1010/16. Скаржник доводить, що враховуючи умови договору постачання природного газу, норми законодавства, якими врегульовано зобов`язальні правовідносини з поставки природного газу, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені в заявленому розмірі є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції у справі № 916/495/24 у частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Управління про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн.

За змістом частини 1 статті 230 ГК учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною 4 статті 231 ГК розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судами попередніх інстанцій установлено, що правовідносини сторін у справі, що розглядається, виникли на підставі типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Відповідно до пункту 4.5 Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Главою 24 ГК загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 216 ГК застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК).

За змістом статті 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2).

Разом із тим за частиною 3 статті 509 ЦК зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, які належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами, зокрема, є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (подібні за змістом висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За своєю правовою природою пеня є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання (частина 3 статті 549 ЦК).

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК, частини 1 статті 233 ГК, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (подібний за змістом висновок наведено у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 22.12.2021 у справі № 918/208/21).

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 у справі № 916/2586/19).

Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК та статті 233 ГК словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК, стаття 233 ГК), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК та в статті 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК і частини 3 статті 551 ЦК, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про зменшення пені до 51 326,90 грн (із заявлених 513 269,07 грн), що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов`язання з оплати вартості спожитого газу, виходив із того, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів на підтвердження понесення останнім збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутні й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу.

При цьому суд апеляційної інстанції урахував конкретні обставини цієї справи, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати, а також те, що відповідач - Управління освіти, культури, молоді, спорту та туризму Нерубайської сільської ради Одеської області, є органом місцевого самоврядування, фінансується за рахунок бюджетних коштів та не є прибутковою організацією, і відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

Водночас суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів. У даному випадку місцевий господарський суд не скористався своїм правом на зменшення заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних, а стягнув їх з відповідача у повному обсязі.

З огляду на предметі і підстави заявленого позову, з урахуванням встановлених фактичних обставин цієї справи, у тому числі те, що відповідач не є прибутковою організацією, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язання, а також, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені до 51 326,90 грн, що є (таке зменшення) оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судом апеляційної інстанції при вирішенні питання зменшення пені правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 12.06.2018 справі № 922/1010/16.

Здійснивши аналіз зазначених постанов, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції зазначає, що у цих постановах Верховного Суду положення статті 551 ЦК та в статті 233 ГК застосовано судом залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ.

Водночас суд касаційної інстанції ураховує висновки, наведені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, за змістом яких чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статті 233 ГК та частини 3 статті 551 ЦК, тобто у межах судового розсуду.

Відтак суд касаційної інстанції зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, в частині зменшення розміру пені не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, оскільки питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.

При цьому необхідно зауважити, що суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК та статтею 233 ГК, та прийняв відповідне рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 461 942,16 грн у справі № 916/495/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв