Постанова

від 21.01.2025 по справі 953/22521/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Харків

справа № 953/22521/21

провадження № 22-ц/818/258/25

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді -Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс», державний реєстратор приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалісудув м.Харківапеляційнускаргу Калиниченка ОлександраВолодимировича,який дієв інтересах ОСОБА_1 нарішення Київськогорайонного судум.Харкова від21червня 2024року ускладі суддіБородіної Н.М.,-

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав, обтяжень зареєстрованих відповідно до законодавства із внесенням запису № 43804793 вчиненого 01.09.2021 та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивача у вказану квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між нею та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «Аналітік Фінанс», 23.09.2014 був укладений кредитний договір та в його забезпечення іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ( надалі Квартира).

10.09.2021року вона прийшла додому, але до Квартири потрапити не змогла, оскільки невідомі особи проникли у вказану квартиру, змінили замки на вхідних дверях та передали Квартиру під охорону ОА «Кратос». Від працівників поліції, та працівників охоронного агентства «Кратос» їй стало відомо, що власником її квартири є ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС» і вона знята з реєстрації місця проживання у цій квартирі.

Того ж дня, вона дізналася, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2021 державний реєстратор - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, Харківської області Вахрушева О.О. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60193992 від 06.09.2021 про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно - вказану житлову квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС».

Прийняття рішення про державну реєстрацію права власності відбулось за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Без надання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя таке рішення є протиправним. Зазначене рішення прийнято нотарыусом за відсутності документу, що підтверджує наявність факту отримання нею вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, завершення тридцяти денного строку з моменту отримання іпотекодавцем, письмової вимоги іпотекодержателя , інформації про погодження ціни набуття права власності на предмет іпотеки, про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог та всупереч положенням договору іпотеки. Первісним кредитором - ПАТ КБ «Надра» вже було обрано та застосовано інший спосіб в задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, щовзагалі виключає можливість позасудового (добровільного) врегулювання. Крім того, державну реєстрацію права власності на вказану квартиру заТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС» проведено за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів рухомого майна запису про заборону відчуження майна (арешт нерухомого майна на підставі станови № 49037517 від 16 липня 2018 року, винесеної Міжрайонний ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м.Харкова ГТУЮ у Харківській області, що унеможливлювало проведення реєстрації права власності. Загальна площа Квартири, що є предметом іпотеки становить 29,8 кв.м та використовується позивачкою як місце постійного проживання, інше житлоу позивачки відсутнє, а тому відповідно до вимог закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на неї не можна бути примусово звернено стягнення. Виселення позивачки з Квартири відбулось з порушенням встановленого порядку, тому її порушене право користування Квартирою, що є предметом іпотеки підлягає задоволенню шляхом вселення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Судом встановлено, що нотаріус мав законні підстави для реєстрації права власності на квартиру за іпотекодержателем. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність. Данні про те, що позивачка була виселена з Квартири відповідачем матеріали справи не містять.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Судом не взято до уваги, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року, вже було звернуто стягнення на Квартиру шляхом надання кредитору - ПАТ КБ «Надра» права її продати від свого імені, що свідчить про припинення іпотеки та неможливість застосуванні іншого способу стягнення. Суд не звернув уваги що рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки не може прийматись нотаріусом, а приймається виключно державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, як то передбачено Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб». Крім цього, дії приватного нотаріуса , як державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на Квартиру за позивачем є протиправними вчинені з порушенням частини 9 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Законі, абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, шо затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, оскільки у нотаріуса відсутні повноваження на прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов`язаної із переходом таких прав на об`єкт нерухомості. Поза увагою суду також залишився той факт, що за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя та відповідного застереження в іпотечному договорі такі дії нотаріуса носять протиправний характер. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року справа №756/13679/16-ц, провадження № 61-9961св20 за наслідками розгляду касаційної скарги ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, посянення сторін у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно дост.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом встановлено, що 23 вересня 2008 року між позивачкою та ВАТ КБ «Надра» укладено договір надання споживчого кредиту № 6/4/20/2008/840-К/849, відповідно до умов якого позивачка отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредитні кошти в сумі 45996,30 доларів США зі сплатою 15,09 відсотків річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 12 вересня 2025 року. Цільове використання кредиту - проведення рахунків по договору купівлі- продажу, згідно якого позивачка придбає у власність двокімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із кредитного договору між ВАТ КБ «Надра» та позивачкою було укладено договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/851 від 23.09.2008, посвідчений 23.09.2008 ПН ХМНО Бакумовою А.В. за реєстр № 2883, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано вищевказана квартира, право власності на яку виникло у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу посвідченого 23.09.2008 ПН ХМНО Бакумовою А.В. за реєстр №2879 ( надалі Договір Іпотеки).

Відповідно до п. 5.3 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», права Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

За п. 5.4. договору Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3. цього Договору.

В жовтні 2013 року ВАТКБ«Надра» звернувся до суду Київського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № 6/4/20/2008/840-К/849, який 05 вересня 2014 року було задоволено, а саме: заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2014 року по справі 640/15741/13-ц достроково стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» суму заборгованості у розмірі 636 845 гривень 15 коп.

У червні 2014 року ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23 вересня 2008 року договором іпотеки № № 6/4/2008/980-І/851.

Заочним рішенням Київського районного судом м. Харкова від 09 вересня 2014 року по справі № 640/8668/14-ц в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 у розмірі 81015,33 доларів США та 56412,59 гривень 59 копійки та інших витрат, пов`язаних з виконанням винесеного рішення - звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки № 6/4/2008/980-І/851 від 23.09.2008 р., а саме нерухоме майно: однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку викладеному в ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначені рішення суду набули законної сили.

20.09.2019 укладений договір про відступлення прав вимоги № GL3N24068 від 20.09.2019 між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», відповідно до якого ПАТ Комерційний банк «Надра» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», а ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» набуло право вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 , щовиниклина підставі кредитного договору № 6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 р., та до ОСОБА_3 , що виникли на підставі договору поруки № 6/4/2008/840-П/850 від 23.09.2008.

14.04.2021 між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія Гефест» укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором посвідчений 14.04.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В , за яким право вимоги за іпотечним договором № 6/4/2008/980-1/851 від 23.09.2008 р., а саме на нерухоме майно: однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ., яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу квартири від 23.09.2008р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Бакумовою A.B. перейшло від ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».

Цієї ж дати укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, б.н. від 14.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕФЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНАЛІТИК ФІНАНС», предметом якого є відступлення права вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008 р. укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 та відступлення прав за іпотечним договором № 6/4/2008/980-Т851 від 23.09.2008 р., укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 .

За відомостями Державного реєстру речових прав на рухоме майно 01 вересня 2021 державний реєстратор - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, Харківської області Вахрушева О.О. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60193992 від 06.09.2021р., відповідно до якого провела державну реєстрацію права власності на іпотечне майно - вказану іпотечну квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС».

Державна реєстрація права власності на вказану житлову квартиру за ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС» була проведена приватним нотаріусом на підставі: іпотечного договору № 6/4/2008/980- І/851, серія та номер: № 2879, видавник: приватний нотаріус ХМНО Бакумовою A.B.; договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія, номер: 1109, виданого 14.04.2021, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В.; звіту про оцінку предмета іпотеки виданого 30.08.2021, видавник ТОВ «КОНСАЛТИНГ-ЕКСПЕРТ І»; рішення 30/08/2021, виданого 30.08.2021, видавник ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС»; довідка про суму заборгованості виданий 31.08.2021, видавник ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС»; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 08.07.2021, видавник ТОВ «АНАЛІТИК ФІНАНС»; договору №14042021 купівлі - продажу прав вимоги, виданого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕФЕСТ»» та ТОВ "АНАЛІТИК ФІНАНС»; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 12.05.2021, видавник: ТОВ "АНАЛІТИК ФІНАНС»; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 12.05.2021, видавник: ТОВ "АНАЛІТИК ФІНАНС»; повідомлення про порушення основного зобов`язання від 08.07.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю " АНАЛІТИК ФІНАНС»; кредитного договору № 6/4/2008/840-К/849 від 23.09.2008, видавник ВАТ комерційний банк «Надра»/ ОСОБА_1 .

12.05.2021 позивачу були направлені вимоги про усунення порушень виконання зобов`язання (надсилались на дві адреси проживання ОСОБА_1 ). 08.07.2021 позивач повторно повідомлялась про необхідність усунення порушень, зобов`язання. У даних вимогах також містилась інформація щодо можливого звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог нового кредитора. Всі направлені вимоги не були отримані позивачем та повернулись до ТОВ «Аналітик Фінанс» як невручені за закінченням терміну зберігання.

Згідно даних заяви та пояснень від 10.09.2021 начальнику ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області Калмикова Л.М. 10.09.2021 при поверненні додому, не змогла потрапити до своєї квартири, оскільки замки були замінені, троє чоловіків повідомили їй що квартира належить якійсь організації. Відштовхнули її силою від дверей та один з них зачинився всередені. Після чого ОСОБА_1 викликала поліцію (т. 1 а.с. 185-186).

Згідно пояснень в теперішній час вона позбавлена можливості проживати в Квартирі, оскільки у неї немає ключів від Квартири і відповідач відмовляється її вселяти, оскільки вважає Квартиру своєю власністю.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зістаттю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті36Закону №898-IV(уредакції,чинній начас укладеннядоговору іпотеки)визначено,що Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог

іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у

порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 Закону №898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до п. 5.3 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», права Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

За п. 5.4. договору Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3. цього Договору.

Таким чином, договір іпотеки за своїм змістом не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а лише перелічує встановлені законом №898-IV підстави звернення стягнення на Квартиру.

Одночасно відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження №11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження

№ 14-45цс20).

У справі, рішення в якій переглядаються, встановлено, що Новим кредитором/Іпотекодержателем (ТОВ «АНАЛІТІК ФІНАНС») на адресу ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_4 та за адресою АДРЕСА_5 направлено повідомлення № б/н від 12.05.2021 та 08.07.2021 року про відступлення права вимоги з вимогою сплатити заборгованість за кредитом (а.с.57-76 т.2).

Відповідно до матеріалів справи, поштові відправлення повернулися без вручення адресату за закінченням строку зберігання (а.с.57-76 т.2).

Вищенаведене свідчить про те, що у державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу Вархушева О.О. були відсутні законні підстави для прийняття рішення про реєстрацію права власності на Квартиру за відповідачем.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третястатті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина першастатті 47 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина другастатті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо права власності на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації такого права за іпотекодержателем.

Таким чином, вказаний позов не може бути звернений до приватного нотаріуса, якого позивач визначила співвідповідачем у справі.

Тому у задоволені позову до державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу Вархушева О.О. належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів Верховного Суду зазначає, щопозивач обрав ефективний спосіб захисту скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНАЛІТІК ФІНАНС» про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про їх задоволення.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає потребу сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка містить правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року у справі №183/8170/18.

В межах розгляду даної справи встановлено, що ТОВ «АНАТІТИК ФІНАНС» набуло у власність на Квартиру з порушенням встановленого законом порядку.

При цьому відповідач, як власник квартири на час примусового виселення позивачки повинен був вчинити дії, передбачені положеннями статті 109 ЖК України та частиною 1 статті 40 Закону України " Про іпотеку", зокрема, у разі відмови позивачки в добровільному порядку звільнити житлове приміщення, отримати рішення суду про її примусове виселення.

На час розгляду даної справи так і станом на 10.09.2021, день коли були змінені замки у Квартирі, тобто вчинені дії щодо перешкод в користуванні позивачці Квартирою, будь-якого рішення суду про примусове виселення ОСОБА_1 із квартири не було.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем в супереч вимог закону не надано доказів законності виселення позивачки.

З огляду на зазначене рішення суду про відмову у задоволені позову про усунення перешкод у користуванні Квартирою шляхом вселення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про вселення позивачки до Квартири.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції, рішення суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, судом зроблені висновки, що не відповідють обставинам справи,що призвело до неправильне застосування судом норм матеріального права, апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог до ТОВ « Аналітік Фінанс» та відмову у задоволені позову до приватного нотаріуса.

Судові витрати підлягають перерозподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Оскільки рішення суду скасовано з ТОВ на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені витрати оплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 3632, 00 ( 908,00 + 2724,00 ) грн відповідно.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Калиниченка Олександра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» - задовольнити.

Скасувати рішеннядержавного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу, Харківської області Вахрушевої Ольги Олександрівни про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 60193992 від 06.09.2021, яким проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру, адреса: АДРЕСА_6 та реєстрацію права власності Товариство з обмеженою відповідальністю «АНАЛІТИК ФІНАНС», Код ЄДРПОУ:43520972 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру, адреса: АДРЕСА_2 із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав, обтяжень реєстрованих відповідно до законодавства із внесенням запису № 43804793 вчиненого 01.09.2021.

Усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м., шляхом вселення ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), у квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3632, 00 грн.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили змоменту їїприйняття таможе бутиоскаржена вкасаційному порядкубезпосередньо доВерховного Судупротягом тридцятиднів здня складенняповного судовогорішення.

Повний текст судового рішення складено 30 січня 2025 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук